Справа № 638/2811/24 Головуючий суддя І інстанції Юрлагіна Т. В.
Провадження № 22-ц/818/140/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії
01 травня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Харківській області, Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
14 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що тривалими неправомірними і незаконними діями та бездіяльністю, надмірну тривалість досудового розслідування на протязі 5 років у кримінальному провадженні № №12018220490001449 за ч. 1 ст. 358 КК України, неодноразове прийняття рішень про закриття кримінального провадження свідчить прро ігнорування його доводів, як потерпілого, він зазнав моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, порушенні звичного життя, відчуття приниження та розчарування правоохоронними органами, відчуття незахищеності та несправедливості, невизначеності, стурбованості та постійної тривоги, а також витрачанням власного часу та витратою моральних сил для відвідування органів досудового розслідування, прокуратури, суду, отримання правової допомоги тощо. Дії слідчих, прокурорів позбавили його відчуття правової захищеності та вимагає від нього докласти значних зусиль для організації життя. Наводячи розрахунок моральної шкоди позивач просить задовольнити позов, стягнути з державного бюджету України 50000 грн.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 20 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що органами досудового розслідування було допущено занадто тривале розслідування кримінального провадження №12018220490001449, а саме сім років з 2018 року, до дня звернення до суду. За такий строк орган досудового розслідування мав би з'ясувати обставини вчинення правопорушення, встановити винних осіб та звернутись до суду з обвинувальним актом.
Тривалість досудового слідства, чисельні скасування прийнятих слідчих процесуальних рішень, тяганина у прийнятті процесуального рішення, яке стало остаточним, його зусилля у зв'язку із цим для відновлення своїх прав, призвели до його моральних страждань.
Вказує, що судом не надано належної оцінки його доводами щодо необхідності врахування під час розгляду справи релевантної практики ЄСПЛ, Конвенції та протоколів до неї, діями, рішенням та бездіяльності органу досудового розслідування, не врахував вищезазначених висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, тому дійшов помилкового висновку про те, що відсутні правові підстави для відшкодування мені моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, зумовлених тривалим та неефективним досудовим розслідування у кримінальному провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління національної поліції в Харківській області - Мостова К.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано наступним.
Всупереч зазначеним вище вимогам позивачем не доведено, що саме внаслідок незаконних дій ГУНП в Харківській області було заподіяно позивачу моральну шкоду внаслідок винесення органом досудового розслідування процесуальних рішень, вчинення дій чи бездіяльності, а скасування судом процесуальних рішень слідчого, зобов'язання слідчим суддею слідчого вчинити певні дії саме по собі не свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди як підстави для її відшкодування . Крім того, Позивач не надав доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок прийняття працівниками ГУНП в Харківській області процесуальних рішень, вчинення дій чи бездіяльності, наявності причинно-наслідкового зв'язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення. При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, у тому числі про скасування процесуальних рішень слідчого, дізнавача, зобов'язання останніх вчинити певні дії у кримінальному провадженні, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і саме по собі не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого та дізнавача ГУНП в Харківській області і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Факт скасування процесуальних рішень слідчого та дізнавача не порушувало прав і свобод позивача, ні в чому його не обмежувало. Позивачем не доведено наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, причинний зв'язок, наявність вини ГУНП. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах і довести наявність цих умов є обов'язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України). Відсутність однієї із складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Вказане узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19); від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20); від 10 грудня 2020 року у справі № 686/33629/19 (провадження № 61-10563св20).
У своїй позовній заяві Позивач стверджує, що нібито незаконні дії відповідачів призвели до порушення звичайного життя позивача, він відчуває приниження та розчарування правоохоронними, тощо. Однак, Позивачем взагалі не доведено та не підтверджено жодним доказом , що такі наслідки взагалі відбулися та те, що вони виникли саме внаслідок нібито незаконних дій працівників ГУНП в Харківській області, а не внаслідок інших обставин.
Крім того, немає розрахунку з чого складається моральна шкода, яка завдана останньому та докази, що її належним чином підтверджують. До позовної заяви не додано жодного доказу, що прямо чи опосередковано підтверджує заподіяння позивачу душевних страждань, або дає можливість оцінити ступінь порушення його нормального способу життя, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань. Зазначене свідчить, що Позивачем не наведено та переконливо не доведено фактів завдання йому моральної шкоди, що є його процесуальним обов'язком.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на те, що спір у даній справі виник з приводу стягнення суми, розмір якої є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, без повідомленням учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи у порядку письмового провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржене рішення відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції своє рішення мотивував наступним.
Позивач не надав відповідних доказів на доведення тих обставин, що йому завдано моральну шкоду в результаті душевних хвилювань й переживань, спричинених порушенням його права на неупереджене, своєчасне, справедливе досудове розслідування.
Сам факт задоволення скарг ОСОБА_1 слідчими суддями беззаперечно не свідчить про порушення прав позивача, що могли спричинити йому душевні страждання, а лише підтверджує успішну реалізацію ним процесуальних прав на здійснення судового контролю до органами досудового слідства.
Доводи ОСОБА_1 про те, що тривалим проведенням досудового розслідування порушені його права, не підтверджуються належними та достатніми доказами.
Доказів того, що оскаржувані дії чи бездіяльність відповідачів призвела до погіршення стану його здоров'я, суду також не надано.
Таким чином, виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи суд приходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань, яких він міг зазнати у зв'язку з прийнятими процесуальними рішеннями, тому правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування,прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеної у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.
Судом встановлено, що 06.04.2018 року за заявою ОСОБА_1 про проставлення підпису в Акті меж земельної ділянки замість нього 14.02.2014 року невідомою особою, внесено відомості до ЄРДР за № 12018220490001449 за ч. 1 ст.358 КК України.
30 липня 2018 року слідчою ОСОБА_2 винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018220490001449 за ч. 1 ст.358 КК закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
10 грудня 2018 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова скасовано постанову слідчого від 30 липня 2018 року про закриття кримінального провадження № № 12018220490001449.
05 квітня 2019 року слідчим Гур'євим О.І. винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018220490001449 за ч. 1 ст.358 КК закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
25 вересня 2019 року ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова скасовано постанову слідчого від 05 квітня 2019 року про закриття кримінального провадження № № 12018220490001449.
03 лютого 2020 року слідчим Гавращенко В.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018220490001449 за ч. 1 ст. 358 КК закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, яку було скасовано 03 лютого 2020 року.
08 грудня 2022 року слідчим Галіщевим М.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018220490001449 за ч. 1 ст.358 КК закрито у зв'язку з відсутністю події, складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
22 червня 2023 року ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова скасовано постанову слідчого від 08 грудня 2022 року про закриття кримінального провадження № № 12018220490001449.
31 липня 2023 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшли матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018220490001449 від 06 квітня 2018 року, за ознаками складу кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, разом із клопотанням прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 частини першої статті 284 КПК України.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 вересня 2023 року кримінальне провадження, внесене 06 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018220490001449, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, закрито у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі п.3-1 ч.1 ст.284 КПК України.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 вересня 2023 року про закриття кримінального провадження, внесеного 06 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018220490001449, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України скасовано, призначено новий розгляд у тому ж суді першої інстанції.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2024 року у задоволенні клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова про закриття кримінального провадження, внесеного 06 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018220490001449, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі п.3-1 ч.1 ст.284 КПК України відмовлено.
Кримінальне провадження №12018220490001449 від 06 квітня 2018 року, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК повернуто прокурору для продовження досудового розслідування.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї ст. - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 ЦК України).
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
У випадку, якщо порушення (дія/бездіяльність) уповноваженого органу має триваючий характер, встановленню підлягає також конкретно визначений період бездіяльності такого органу, оскільки вказана обставина впливає на визначення розміру моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 обґрунтовував вимоги щодо відшкодування моральної шкоди тривалою бездіяльністю відповідача під час досудового розслідування кримінального провадження за його заявою, з огляду, зокрема, на задоволення його скарг слідчими суддями.
Позивач пов'язував завдання йому моральних страждань із неналежним здійсненням слідчим Харківської обласної прокуратури розслідування кримінального провадження, оскільки кримінальне провадження неодноразово закривалось.
Проте, зазначене не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки оскарження ОСОБА_1 бездіяльності слідчого є механізмом реалізації його права на судовий контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування та додержанням прав особи в кримінальному провадженні.
Дії (бездіяльність) органів досудового розслідування, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).
Поряд із цим, матеріали справи не містять будь-яких рішень, якими визнано дії чи бездіяльність посадових та службових осіб ГУНП в Харківській області незаконними. Оскарження незаконних дій працівників поліції та встановлення судовими рішеннями чи рішеннями вищестоящих органів протиправності їх поведінки є обов'язковим, відповідно до частини другої статті 23 ЦК України для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (правові висновки, викладені у постановах від 25.01.2021 у справі № 227/4410/19, від 25.03.2021 у справі № 227/3052/19, від 19.12.2022 у справі № 466/5021/18, від 27.03.2023 у справі № 757/221/21-ц, від 15.07.2024 у справі № 127/17413/22) наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб органів державної влади сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що у порядку судового контролю слідчим суддею були встановлені протиправні дії органу досудового розслідування, які могли спричинити моральну шкоду, про яку зазначено у позові.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 01 травня 2026 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді Ю.М. Мальований.
О.В.Маміна.