Справа № 539/2395/24 Номер провадження 11-сс/814/97/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
27 квітня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5
прокурора- ОСОБА_6
представника власника майна- ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 серпня 2025 року,-
Цією ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання слідчої СВ Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_8 про арешт майна належного підозрюваному ОСОБА_9 , в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 04.03.2024 за №42024172040000016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.240 КК України.
Приймаючи рішення слідчий суддя вказав, що шкода, завдана працівником під час виконання трудових обов'язків, має бути відшкодована юридичною особою, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах, а оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній позов до підозрюваного про стягнення збитків, то і відсутня необхідність втручання в право власності останнього.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання та накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 5323683001:01:030:0034 площею 0,2343 га, земельну ділянку з кадастровим номером 5323683000:00:004:0007 площею 4,54 га, земельну ділянку з кадастровим номером 5323683000:00:007:0009 площею 4,17 га (вартість майна становить 775865,47 грн.), яке належить йому на праві приватної власності, із позбавленням його права на розпорядження та відчуження майна.
Вказує, що у клопотанні про арешт майна доведено необхідність накладення арешту на майно підозрюваного, а також доведено наявність ризиків, передбачених абзацом 2 ч.1 ст.170 КПК України.
Стверджує, що на виконання вимог ч.6 ст.170 КПК України стороною обвинувачення у клопотанні про арешт майна обгрунтовано розмір цивільного позову та долучено витяг із висновку судової експертизи.
Власник майна ОСОБА_9 , у судове засідання апеляційного суду не з'явився. Адвокат ОСОБА_7 не заперечував щодо розгляду справи за відсутності ОСОБА_9 .
Положеннями ч. 4 ст. 405 КПК України передбачено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які судом були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає проведенню розгляду.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора ОСОБА_6 , представника власника майна-адвоката ОСОБА_7 , перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду прийшла до наступного висновку.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
В силу ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України; можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З матеріалів провадження вбачається, що СВ Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024172040000016 від 04.03.2024 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.240 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 , перебуваючи на посаді директора КП «Лазірки-Добробут» Новооржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто являючись службовою особою підприємства, у період часу з 01.08.2021 по 11.02.2022, діючи усупереч своїх повноважень, порушив встановлені правила використання надр та видобування корисних копалин загальнодержавного значення, за відсутності у підприємства виданого у встановленому законодавством порядку спеціального дозволу на користування надрами та дозволу на спеціальне водокористування щодо видобування підземних вод, не здійснивши облаштування артезіанських свердловин засобами вимірювальної техніки, тим самим не забезпечивши облік забору та використання вод, здійснив незаконне видобування із артезіанських свердловин підприємства підземних вод, які є корисною копалиною загальнодержавного значення, у загальній кількості 30 987,9 м3, чим у відповідності до висновку комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи, спричинив державі шкоду внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів на загальну суду 17 169,46 грн., а також шкоду внаслідок самовільного користування надрами на загальну суму 61 577 605, 49 грн., чим спричинив тяжкі наслідки.
08.08.2025 слідчий СВ Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_8 , за погодженням прокурора Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з клопотанням про арешт майна, мотивуючи його необхідністю відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
12.08.2025 ухвалою слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області відмовлено в задоволенні клопотання слідчого ОСОБА_8 .
Слідчий суддя, вирішуючи питання про накладення арешту, виходив з того, що на момент розгляду вказаного клопотання в межах кримінального провадження був відсутній позов до підозрюваного про стягнення збитків та вважав, що така вимога прокурора не вказує на необхідність втручання в право власності останнього.
Апеляційним судом встановлено, що на момент звернення слідчим ОСОБА_8 із клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_9 до слідчого судді, цивільний позов до підозрюваного не заявлявся і не був долучений до матеріалів клопотання, що свідчить про безпідставність вимог про накладення арешту з метою забезпечення цивільного позову, який не подавався та в повній мірі підтверджує висновок слідчого судді.
Врахуванню підлягає і те, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_9 разом з цивільним позовом 16.09.2025 скеровано на розгляд до Оржицького районного суду Полтавської області (а.с.124), де і перебуває наразі на стадії судового розгляду, а тому питання щодо необхідності накладення арешту на вказане майно, з урахуванням зібраних органом досудового розслідування доказів, що мають значення для кримінального провадження, за необхідності може бути вирішено судом першої інстанції.
З огляду на викладене, ухвала слідчого судді є законною та вмотивованою, а тому підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 серпня 2025 року- без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4