Справа № 755/13189/24
"01" травня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)
у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024100040000212 від 16 січня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_11 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Києва, громадянин України, з вищою освітою, одружений, пенсіонер, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального Кодексу (далі - КК) України,
І. Суть питань, що вирішується судом
З обвинувального акта, який складеного 23 липня 2024 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_12 та затвердженого того ж дня року прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , слідує, що ОСОБА_11 керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч.: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання: (1) чи вчинено особою діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК?; (2) чи доведено стороною обвинувачення її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення ?; (3) як слід кваліфікувати дії, у випадку доведення винуватості ?
Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України, з огляду на наступне.
ІІ. Формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_11 , 16.10.2023 року о 13 годині 53 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки «SKODA Superb», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Харківське шосе в напрямку бул. Я. Гашека, в місті Києві, допустив порушення вимог п.п. 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі ПДР), а саме:
п. 10.1. ПДР України - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п. 10.3. ПДР України - у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_11 виразилось в тому, що останній керуючи технічно справним автомобілем марки «SKODA Superb», р.н. НОМЕР_1 , з необережності, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявив неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, рухаючись проїзною частиною вул. Харківське шосе в напрямку бул. Я. Гашека, в місті Києві, в районі зупинки громадського транспорту «Я. Гашека» в м. Києві, з метою заїзду в двір будинку, з середньої смуги руху розпочав виконувати маневр правого повороту, не надавши дорогу та створив небезпеку для руху водію автобуса марки «Mercedes», р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_13 , котрий в той час рухався в крайній правій смузі руху в попутному напрямку. У подальшому, перебуваючи в аварійній обстановці, створеною водієм автомобіля марки «SKODA Superb», р.н. НОМЕР_1 , водій автобуса марки «Mercedes», р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 , з метою уникнення зіткнення транспортних засобів, розпочав екстрене гальмування та зупинив керований ним автобус, що призвело до падіння у салоні автомобіля пасажира ОСОБА_8 .. Внаслідок пригоди, пасажир автобуса ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження та була госпіталізована до медичного закладу.
У водія ОСОБА_11 була технічна можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом виконання вимог ПДР України . Тобто, в даній дорожній ситуації з технічної точки зору, причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідності дій водія автомобіля марки «SKODA Superb», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 вимогам пунктів п.п. 10.1 та 10.3 ПДР України.
Потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, які виразилися у закритій черепно-мозковій травмі: струсу головного мозку, підшкірна гематома потиличної ділянки перелому тіла та лівого суглобового відростку нижньої щелепи зі зміщенням уламків.
Порушення вказаних пунктів Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_11 знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Згідно ч. 1 ст. 286 КК йдеться про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Під транспортними засобами в цій статті слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
І V. Позиції учасників кримінального провадження
(і) сторона обвинувачення
Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 у ході судового розгляду підтримав висунуте обвинуваченому обвинувачення, адже, виходячи з наданих стороною обвинувачення доказів з числа передбачених ст. 84 КПК, слідує, що він порушив правила безпеки дорожнього руху, керуючи ТЗ, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження та, що власне і є кримінально-караним, згідно ч. 1 ст. 286 КК України.
Потерпіла підтримала доводи прокурора, а також заявлений цивільний позов щодо відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, з мотивів, викладених у позові.
(ііі) сторона захисту (узагальнена)
Сторона захисту вину не визнали, у задоволенні цивільного позову просили відмовити.
У судовому засіданні цивільний відповідач та його захисник (див. відзив) вказали, що заявлений цивільний позов в частині матеріальної шкоди не підлягає задоволенню, так як відповідач не є належним, у силу наявності полісу страхування ТЗ.
В частині моральної шкоди позов не є дійсним так як відсутній факт установленості пережитих страждань позивачем на обумовлену в позові суму.
Крім того, на переконання сторони захисту, позов не може бути задоволено з огляду невинуватість обвинуваченого.
V. Показання обвинуваченого та потерпілої
Допитаний, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачений ОСОБА_11 свою вину у вчиненні цього кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК не визнав, дав покази, в яких вказав, що обвинувачення безпідставне й таке, що не відповідає фактичним обставинам справи, а докази (відеозаписи з камер спостереження) здобуті в ході досудового розслідування свідчать про його невинуватість та вказують на винуватість водія автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 , який має статус свідка в даному кримінальному провадженні. Саме водій автобуса ігноруючи безпекою пасажирів, які не встигли зайняти місця, зокрема і потерпіла ОСОБА_8 , розпочав рух від зупинки громадського транспорту подавши сигнал про намір розпочати рух від зупинки, не вжив заходів для запобігання дорожньо-транспортної пригоди, а навпаки спричинив її настання, чим порушив правила перевезення пасажирів, свою посадову інструкцію та вимоги п. 17.5 Правил дорожнього руху, що в подальшому призвело до застосування ним екстренного гальмування.
Потерпіла ОСОБА_8 в судовому засіданні підтвердила алгоритм виникнення ДТП відповідно до обвинувального акту. Пояснивши, що того дня чекала на автобус, зайшла до салону через передні двері та пройшла до першого валідатора для оплати проїзду, трималася за вертикальний поручень. В цей момент відбулось різке гальмування і вона впала. Самого удару не пам'ятає, адже відразу втратила свідомість. Приходила до тями в автобусі, люди намагалися надати першу медичну допомогу, потім знову втратила свідомість. В кареті швидкої прийшла до себе, але не надовго. Водій автобуса навідував, в той же час водія автомобіля вперше зустріла в суді.
Отримана в наслідок дорожньо-транспортної пригоди травма позбавила її змоги заробляти кошти. Стаціонарне лікування тривало 16 днів, потім продовжувала лікування вдома. Наслідки травми відчуває до тепер. Саме тому просить стягнути з обвинуваченого витрати пов'язані з лікуванням, втраченим заробітком та моральну шкоду.
VІ. Мотиви суду
Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновків вказаних у п. ІІ вироку, виходячи з наступного.
VІ.I. Докази на підтвердження встановлених судом обставин
Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову Верховного Суду (далі в т.ч. ККС, ВС) від 28 березня 2019 року у справі № 154/3213/16).
У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).
В цьому випадку, Суд з'ясував таке:
- згідно висновку експерта № 042-279-2024, встановлено що під час звернення за медичною допомогою 16.10.2023 року о 13:59, у ОСОБА_8 , мало місце тілесне ушкодження: закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, підшкірна гематома потиличної ділянки, перелом тіла та лівого суглобного відростку нижньої щелепи зі зміщенням уламків. Відповідно п.п.4.6 та 2.2.1./в «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», вказане тілесне ушкодження відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу. Виявлене ушкодження не має ознак небезпеки для життя. Характер та морфологія виявленого ушкодження, свідчать про те, що воно утворилось внаслідок травматичної дії тупого предмета, що могло бути при транспортній травмі (травма в салоні автомобіля, який рухався, при зіткненні з перешкодою), за давністю може відповідати вказаному терміну, тобто 16.10.2023;
- згідно копії адміністративного провадження (справи №755/17487/23, провадження 3/755/7852/23) від 04.12.2023 року вилучену у Дніпровському районному судді міста Києва встановлено, що 06.11.2023 року ст. інспектором ВРОМ ДТП УПП у м. Києві підполковником поліції ОСОБА_14 щодо обвинуваченого складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.5 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення, передбачені частинами першою - четвертою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, а саме: примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян). За результатом розгляду якого 04.12.2023 року судовим рішенням визнано ОСОБА_11 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.5 ст. 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1445 (тисячу чотириста сорок п'ять) гривень 00 копійок. Дане рішення не було оскаржене та обвинувачений добровільно оплатив штраф. З постанови судді вбачається що ОСОБА_11 з обставинами, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення погодився;
- відповідно до протоколу огляду відеозапису - відео відеокамери «Безпечне місто» м. Київ, напрямок камери спрямований на проїзну частину дороги - вул. Харківське шосе м. Києва від 25.03.2024 здійсненого старшим слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_12 слідує, що в цей час на зупинці громадського транспорту знаходиться автобус «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 білого кольору, та проводить посадку, висадку пасажирів. Відео проводиться в світлий час доби, видимість елементів дороги добра, опадів немає, стан дорожнього покриття в сухому стані, в верхній лівій частині відео зображено дата: 16.10.2023 та час: 13:53:02. О 13:53:24 на відео проглядається, що вище вказаний автобус ввімкнув лівий покажчик повороту та розпочав рух прямо в крайній правій смузі для руху. В цей час на відео з'являється автомобіль марки «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_3 , який рухається позаду автобуса у середній смузі для руху. О 13:53:25 на «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 вмикається правий покажчик повороту. О 13:53:28 на відео проглядається, що автомобіль «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_3 маневрує праворуч та виїжджає на смугу руху автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 , внаслідок чого останній застосовує екстрене гальмування та зупиняється.
При відкритті файлу «10.9.21.57_N_Дарн.пл._Харківське шосе_20231016135257_to_20231016135359» відео відеокамери «Безпечне місто» м. Київ, напрямок камери спрямований на зупинку громадського транспорту по вул. Харківське шосе м. Києва, встановлено що на зупинці громадського транспорту знаходиться автобус «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 червоно-білого кольору, та проводить посадку, висадку пасажирів. Відео проводиться в світлий час доби, видимість елементів дороги добра, опадів не має, стан дорожнього покриття в сухому стані, в верхній лівій частині відео зображено дата: 16.10.2023 та час: 13:53:01. О 13:53:07 на відео проглядається, що через передні пасажирські двері до салону автобуса заходить один пасажир - потерпіла ОСОБА_8 .. О 13:53:24 вище вказаний автобус ввімкнув лівий покажчик повороту та розпочав рух прямо в крайній правій смузі для руху. О 13:53:26 на відео з'являється автомобіль «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_3 , який з середньої смуги руху розпочинає маневрувати праворуч та зміщатися в смугу руху автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 . О 13:53:30 на відео зафіксовано, що вище вказаний автобус раптово зупинився;
- згідно висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України Київського відділення № 1962-Е від 17.05.2024 року встановлено, що в даній дорожній обстановці дії водія автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 відповідно до вимог Правил дорожнього руху не регламентуються через перебування його в аварійній обстановці. В даній дорожній обстановці водій автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 своїми односторонніми діями не мав технічної можливості уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди через перебування його в аварійній обстановці і тому в його діях не вбачається невідповідностей технічного характеру вимогам Правил дорожнього руху, які перебували б в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожній обстановці з технічної точки зору водій автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 мав технічну можливість уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 вбачаються невідповідності технічного характеру вимогам п.п.10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху, які перебували в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожній обстановці невідповідності дій водія автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 вимогам п.п.10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху були причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди;
- згідно висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-25/65189-ІТ від 19.01.2026 року встановлено, що водій автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 повинен був керуватися вимогами п.п.10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху. В діях водія автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 експертами, з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам п.п.10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху. Водій автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 мав технічну можливість запобігти створенню ним небезпеки для руху водія автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 та застосуванню водієм ОСОБА_13 гальмування, як реагування на вказану небезпеку, шляхом виконання вимог пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху. Водій автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 повинен був керуватися вимогами пунктів: 10.1, 17.5, 12.3, 12.9.г) Правил дорожнього руху. В діях водія автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 експертами, з технічної точки зору, не вбачається невідповідностей вимогами пунктів: 10.1, 17.5, 12.3, 12.9.г) Правил дорожнього руху. Водій автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 виконав вимоги пунктів: 10.1, 17.5, 12.3, 12.9.г) Правил дорожнього руху, тому у його діях, експертами, з технічної точки зору, не вбачається невідповідностей вимогам вказаних пунктів Правил дорожнього руху, а гальмування водій автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 застосував відповідно до вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху реагуючи на небезпеку для його руху, для запобігання дорожньо-транспортній пригоді - зіткненню з автомобілем «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 . […]. Дії водія автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 , в яких експертами вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв'язку зі створенням ним небезпеки для руху водія автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 та зменшення швидкості руху вказаного автобуса - гальмування. Водій автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 виконав вимоги пунктів: 10.1, 17.5, 12.3, 12.9.г) Правил дорожнього руху, тому в його діях, експертами, з технічної точки зору, не вбачається невідповідностей вимогам вказаних пунктів Правил дорожнього руху, а гальмування водій автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 застосував відповідно до вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху реагуючи на небезпеку для його руху, для запобігання дорожньо-транспортній пригоді - зіткненню з автомобілем «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 . […]. В частині імовірного зіткнення автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 з автомобілем «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 , водій автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 не перебував у аварійній обстановці, оскільки застосувавши гальмування запобіг вказаному зіткненню ( під аварійною обстановкою слід розуміти технічний термін - це така дорожньо-транспортна ситуація. В якій водій не має технічної можливості своїми одностронніми діями уникнути дорожньо-транспортної пригоди. Така ситуація може виникнути, коли водій мав змогу виявити перешкоду на відстані, яка перевищує зупинний шлях, але своєчасно не застосував заходи для запобігання пригоди, або коли перешкода з'являється на відстані, яка менше ніж зупинний шлях. Аварійна обстановка може створюватися тим учасником руху, який своїми діями, які протирічать вимогам Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів, позбавив себе чи іншого учасника руху технічної можливості запобігти дорожньо-транспортної пригоди. Аварійна обстановка може виникнути також незалежно від дій учасників руху, наприклад при раптовій несправності транспортного засобу). Однак водій автомобіля «SKODA Superb» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 своїми діями, в яких експертами, з технічної точки зору, вбачається невідповідності вимогами пунктів: 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, створив небезпеку для руху водія автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 , чим змусив його зменшувати швидкість автобуса - гальмувати. Після застосування водієм автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 гальмування, питання щодо технічної можливості у водія автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 запобігти падінню пасажира ОСОБА_8 салоні автобуса, виходить за межі компетенції експертів та може бути вирішене судом самостійно, в тому числі з урахуванням висновків даної експертизи, а тому і перебування водія автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 у аварійній обстановці з моменту застосування ним гальмування, також виходить за межі компетенції експертів та може бути вирішено судом самостійно, в тому числі з урахуванням висновків даної експертизи. В діях автобуса «Mercedes» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_13 експертами, з технічної точки зору, не вбачається невідповідностей вимогам пункту 17.5 Правил дорожнього руху;
- допитана у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попереджена про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання свідок ОСОБА_15 надала суду показання щодо обставин картини подій того дня, тотожні показам потерпілої, щодо алгоритму падіння потерпілої в салоні автобуса, тих обставин безпосереднім очевидцем, яких вона була;
- допитаний у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання свідок ОСОБА_13 надав суду показання щодо обставин картини подій того дня, щодо тих обставин безпосереднім очевидцем, яких він був, а саме: будучи водієм автобуса № 42 здійснював висадку, посадку пасажирів. Людей було мало, потерпіла зайшла через передні двері. Закривши двері почав рух, в цей момент перед автобусом почав перелаштовуватися автомобіль, внаслідок чого він почав гальмувати щоб уникнути зіткнення. Потім почув звук наче щось упало на підлогу, удар був доволі сильний, в салоні побачив жінку яка лежала на підлозі вона була бліда та в крові. Почали надавати їй допомогу та він викликав швидку допомогу. Водій автомобіля стояв неподалік, сказав що припаркує авто та повернеться, але в результаті поїхав з місця пригоди. Потерпіла до приїзду карети швидкої лежала, видно було що їй погано. Доповнив, що вперше побачив автомобіль коли почав рух, авто з'явилося зліва, коли частина його капоту була на рівні лівої передньої фари автобуса. Перед тим як закрити двері та почати рух подивився в праве дзеркало, потім дзеркало в салон і в ліве дзеркало. Зупинка на якій сталося пригода без карману;
- допитані у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попереджені про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 надали суду показання щодо обставин картини подій того дня, щодо тих обставин безпосереднім очевидцем, яких вони були, та повідомили що є знайомими, та того дня разом проходили неподалік автобусної зупинки та звернули увагу як автобус різко почав рух та різко загальмував. Де була машина під час початку руху автобуса не бачили;
- допитана у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попереджена про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання свідок ОСОБА_18 надала суду показання щодо обставин картини подій того дня, тотожні показам потерпілої, щодо тих обставин безпосереднім очевидцем, яких вона була, повідомивши суду що того дня була пасажиром даного автобуса, їхала з станції метро Лівобережна до Позняків, сиділа за водієм на подвійному сидінні. Автобус зупинився на зупинці, люди почали заходити до салону, в цей час вона дивилася на карту. Як тільки транспортний засіб рушив, саме початок руху був плавний, відбулося гальмування, внаслідок чого вона вдарилася головою. Жінка яка проходила повз втратила рівновагу та вдарилася об металевий поручень і впала. Підійшовши запитати як вона, помітила кров на обличчі та з рота. Потерпіла продовжувала лежати до приїзду швидкої, адже яка саме травма не було відомо;
- допитаний в суді експерт ОСОБА_19 підтвердив наданий ним висновко та надав пояснення тотожні змісту висновку судової автотехнічної експертизи № 1962-Е від 17.05.2024 року.
VІ.II. Оцінка наведених доказів
Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК, в їх сукупності, підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 того ж Кодексу.
Підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, так як не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.
При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження Суд виходив з такого щодо цього питання.
Частина 1 статті 87 КПК передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.
Так, порушень вимог ст. 237 КПК під час проведення слідчих дій, які б були фундаментальними, не установлено.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК за обставин, встановлених судом.
VІ.III. Щодо кваліфікації дій
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Суд ураховує, що кваліфікація злочину, згідно позиції Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к, - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 761/37225/20).
Відомості вказані у п. ІІ цього вироку в частині складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК України.
Позаяк, аналіз норми ст. 286 КК свідчить, що цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом, а тому ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах 1, 2 або 3 цієї статті, і отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.
Стаття 286 Особливої частини КК не передбачає конкретних порушень правил безпеки дорожнього руху як ознак злочину, що впливають на його кваліфікацію.
Диспозиція цієї норми є бланкетною - для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цієї статтею КК, належить звертатися до аналізу нормативно-правових актів, у яких сформульовано правила безпеки руху й експлуатації транспорту.
Із точки зору теорії кримінального права, порушення ПДР умовно поділяються на дві групи: 1) порушення, які самі по собі не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені в статті 286 КК(наприклад, керування транспортним засобом у стані сп'яніння, у хворобливому стані, у стані стомлення чи транспортним засобом без належного номерного знаку); 2) ті з них, які самі по собі створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів, розвороту, обгону, заборони виїзду на зустрічну смугу руху, перевищення швидкості руху).
Відтак, з огляду на матеріальний склад злочину, передбаченого ст. 286 КК, ознаками його об'єктивної сторони можуть виступати тільки порушення ПДР, які належать до другої групи, адже лише вони створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у цій нормі, і виступають причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди.
Про необхідність з'ясовувати і зазначати у вироках, чи є причинний зв'язок між учиненими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками, зазначено також у роз'ясненні, яке міститься в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
Зазначені порушення правил безпеки дорожнього руху, котрі допустив обвинувачений, належить до ознак об'єктивної сторони злочину, що впливає на його кваліфікацію, позаяк, згідно висновку автотехнічної експертизи, вони знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, й, як наслідок, у підсумку, заподіяння пасажиру ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 286 КК України, оскільки він порушив правила безпеки дорожнього руху, керуючи транспортними засобами, що спричинило потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
VІІ. Мотиви призначення покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;
- те, що, згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;
- за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
Окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, адже покарання за злочин повинно бути домірним злочину (див. те ж рішення КС України, п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2020 року в справі № 1-42/2004).
Даний принцип (індивідуалізації юридичної відповідальності) має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди (див. рішення Конституційного Суду України від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року).
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Так, обставин, що пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, не установлено.
Обставин, що обтяжують покарання не установлено.
Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, має місце проживання, його стан здоров'я, спосіб життя (раніше не судимий, з освітою, одружений, пенсіонер) свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає місці соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити йому покарання у межах санкції статті 286 КК у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами
Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальними членами вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засуджених (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі №161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання у відношенні обвинувачених.
VІІІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
ОСОБА_20 позови
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_11 (відповідач-1), ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (відповідач-2) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, Суд виходить з наступного.
В постанові від 26 травня 2020 року у справі № 398/4782/18 Верховний Суд зауважив, що потерпіла, подаючи до суду першої інстанції позовну заяву визначилася зі змістом позовних вимог, способом захисту своїх прав та інтересів, тобто із сумою відшкодування заподіяної їй як матеріальної, так і моральної шкоди, а також із відповідачами, з яких вона вважала за необхідне стягнути цю суму, а тому суд повинен був розглядати заявлені потерпілою позовні вимоги виключно в межах заявленого нею позову з урахуванням поданого письмового відгуку на відзив.
Розглянувши заявлені потерпілою позовні вимоги виключно в межах заявленого нею позову Суд з'ясував, що позивач просить стягнути з відповідача-1 моральну шкоду в сумі 135 000 грн. та стягнути завдану матеріальну шкоду, яка складається з витрат понесених на лікування в сумі 52 303,40 грн. (див. позовну заяву).
Цивільний позов обумовлено (див. позовну заяву) тим, що матеріальна шкода складається із витрат понесених потерпілою на лікування від ДТП та супутніх з ними витрат, в тому числі відшкодування заробітку (доходу), а моральна ж шкода полягає у пережитих стражданнях після вказаних подій, та з урахуванням тривалої втрати працездатності й фактично незворотних процесів у стані здоров'я, а також витрат необхідних на відновлення здоров'я.
Цивільний позивач в ході судового розгляду даний позов підтримала з наведених у ньому передумов.
У судовому засіданні цивільний відповідач та його представник (див. відзив) вказали, що заявлений цивільний позов в частині матеріальної та моральної шкоди не підлягає задоволенню в часті розрахунків позивачем витрати та лікування та відповідно завищеної моральної шкоди.
Відповідно Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.
Щодо матеріальної шкоди, то слід зауважити, що у судовому засіданні встановлено, що за полісом № ЕР-212340145 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застрахована відповідальність відповідача страхувальника в частині забезпечення експлуатації ТЗ, котрим керував відповідач зі строком дії з 16 грудня 2022 до 15 грудня 2023 включно, та з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 320 000,00 грн., за шкоду заподіяну майну - 160 000,00 грн., франшиза - 3 200 грн.
Разом з тим, позивач, звернувши з позовом про відшкодування завданої шкоди визначилась з вимогами та колом відповідачів, й суд позбавлений можливості виходити на межі цих вимог.
У даному випадку, судом визнано доведеним, що в наслідок дій обвинуваченого позивачу було завдано тілесні ушкодження, які призвели до втрати працездатності та тривалого і вартісного лікування, які обумовили додаткових витрат.
З урахуванням фактично понесених витрат, та доказів на їх підтвердження, виключення витрат не пов'язаних з лікуванням та відновленням потерпілої, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_11 витрати понесені потерпілою на лікування в сумі 24 503, 40 грн..
Щодо питання моральної шкоди, то слушним буде вказати, що відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім'ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.
Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Позивач вказує на те, що моральна шкода складає 135 000 грн., які просить стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_11 .
У той же час, як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.
Як роз'яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За таких обставин Суд, враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілої, яка була завдана кримінальним правопорушенням, визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин (життєвої ситуації обвинуваченого), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає дійсним її розмір на рівні 5 000 грн., які слід стягнути з відповідача ОСОБА_11
VІІІ.ІІ. Процесуальні витрати за проведення експертних досліджень у межах кримінального провадження розподілено у порядку регламентованому ч. 2 ст. 124 КПК України.
VІІІ.ІІІ. Питання речових доказів вирішено згідно поло жень ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п'тдесят одну тисячу) гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк (2) роки.
Стягнути з ОСОБА_11 на користь держави витрати за проведення експертних досліджень в сумі 14078 (чотирнадцять тисяч сімдесят вісім) гривень 64 копійки.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_11 , ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 24 503 (двадцять чотири тисячі п'ятсот три) гривні 40 копійок та моральну шкоду в сумі 5 000 (п'яти тисяч) гривень.
В решті позовних вимог - відмовити.
Речові докази: медичну документацію потерпілої ОСОБА_8 - повернути КНП «КМКЛ ШМД» м. Києва; копію адміністративного провадження №3/755/7852/23, справа №755/17487/23 від 04.12.2023 - залишити в матеріалах справи; CD диск з відеозаписом пригоди - залишити в матеріалах справи.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я : ОСОБА_21