01 травня 2026 року
м. Київ
справа №600/4691/25-а
адміністративне провадження № К/990/11962/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бюро економічної безпеки України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 стажу державної служби, набутого в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ;
- зобов'язати Бюро економічної безпеки України провести перерахунок та зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 стаж державної служби, набутий в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, що становить 01 рік 08 місяців 22 днів на посаді керівника ТУ БЕБ, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які, мають спеціальні звання БЕБ, відповідно до пункту «и» частини 1 статті 17 Закону України від 09 квітня 1992 р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- провести перерахунок та зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 стаж державної служби, набутий в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, що становить 01 рік 08 місяців 22 днів, з дати звернення - з 05 вересня 2025 року.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 стажу державної служби, набутого в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ.
Зобов'язано Бюро економічної безпеки України провести перерахунок та зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 стаж державної служби, набутий в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, що становить 01 рік 08 місяців 22 днів на посаді керівника ТУ БЕБ, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які, мають спеціальні звання БЕБ, відповідно до пункту «и» частини 1 статті 17 Закону України від 09 квітня 1992 р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
16 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Бюро економічної безпеки України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №600/4691/25-а.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року касаційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії залишено без руху.
Надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
10 квітня 2026 року на виконання вимог ухвали суду від 16 березня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху, скаржником подано уточнену касаційну скаргу, в обґрунтування якої скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 12 пункту 1 Постанови КМУ № 393 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту «и» частини першої статті 17 Закону України № 2262-XII, зокрема в частині того, чи є перехід на військову службу або до військового формування обов'язковою умовою для зарахування часу роботи в державних органах до вислуги років при вступі на службу до органів, перелік яких визначено у вищевказаних нормах. Зокрема, відсутній правовий висновок про те, чи поширюється ця умова на весь перелік органів, у тому числі на БЕБ.
У зв'язку із перебуванням судді Соколова В.М. з 06 квітня 2026 року по 11 квітня 2026 року (Наказ від 24 березня 2026 року №724/0/6-26) у відпустці, судді Загороднюка А.Г. з 13 квітня 2026 року по 20 квітня 2026 року (Наказ від 25 березня 2026 року №758/0/6-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
Аналізуючи наведені в уточненій касаційній скарги доводи касатора, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, касаційне оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 цієї норми, можливе у разі відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас така підстава не зводиться до формального посилання на відсутність відповідного висновку.
Застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов'язок касатора:
-визначити конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду; обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини т.і.);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій;
-викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу. Зокрема, автор касаційної скарги зобов'язаний викласти власне бачення того, який саме висновок має сформувати Верховний Суд на прикладі розглядуваної справи.
При цьому Суд зауважує, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, стосується відсутності висновку щодо застосування саме норми права, а не щодо особливостей її застосування залежно від обставин справи.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування дії підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України стверджує, що перегляд справи у касаційному порядку матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у провадженні судів перебуває 75 судових справ за позовами працівників (колишніх працівників) органів БЕБ до Бюро економічної безпеки України та його територіальних управлінь про зарахування стажу державної служби до вислуги років, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ. У значній частині таких справ судами вже ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, якими органи БЕБ зобов'язано здійснити зарахування стажу державної служби до вислуги років позивачів, разом з тим, посилається на постанову суду апеляційної інстанції у справі №160/27300/24, у якій суди дійшли висновку, що конструкція абзацу 12 пункту 1 Постанови № 393 передбачає зарахування до вислуги років часу роботи в державних органах виключно у разі переходу на військову службу в органи і військові формування, що на думку скаржника, свідчить про наявність різної судової практики при вирішенні подібних спорів.
У контексті наведеного обґрунтування Верховний Суд зазначає, що наявність відкритих проваджень у справах з подібними правовідносинами, рішення у яких прийняті не на корсить касанта не є свідченням інсування різних підходів до нормативно-правового урегулювання указаних спорів. Своє чергою, що поликання скаржника на постанову суду апеляційної інстанції у справі №160/27300/24, у якій суди дійшли висновку, що конструкція абзацу 12 пункту 1 Постанови № 393 передбачає зарахування до вислуги років часу роботи в державних органах виключно у разі переходу на військову службу в органи і військові формування, колегія суддів зазаначає, що указаному доводу оцінку вже було надано Верховним Судом в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху від 02 квітня 2026 року.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для відповідача в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху.
Враховуючи викладене, та в зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 169, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії- повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько В.М. Соколов