ф
01 травня 2026 року
м. Київ
справа № 420/16340/25
адміністративне провадження № К/990/36719/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року (суддя Скупінська О. В.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року (судді: Лук'янчук О. В., Бітов А. І., Ступакова І. Г.) у справі № 420/16340/25 за позовом ОСОБА_1 до військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової академії (м. Одеса), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати йому сум грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також суми грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших належних виплат, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати військову академію (м. Одеса) здійснити йому перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та всіх інших виплат, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний календарний рік, а саме 2020-2023 роки, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року: позовну заяву ОСОБА_1 до військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дій залишено без руху; установлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
3. Одеський окружного адміністративного суду ухвалою від 13 червня 2025 року: відмовив у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду від 09 червня 2025 року (вхід. № ЕС/57718/25); позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 про:
- визнання протиправними дії військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 сум грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також суми грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших належних виплат, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язання військової академії (м. Одеса) здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та всіх інших виплат, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний календарний рік а саме 2022 та 2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 та 14 до Постанови № 704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - повернув позивачеві.
4. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , Одеський окружний адміністративний суд указав, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Разом із цим, на думку суду, до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року - у редакції норми частини першої статті 233 КЗпП України з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
5. Суд першої інстанції зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
6. Одеський окружний адміністративний суд наголосив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості отримати судовий захист, що зумовлено його власною пасивною поведінкою. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
7. За висновками суду першої інстанції, доводи позивача, викладені в заяві про поновлення строку звернення до суду не є обґрунтованими, оскільки ним не зазначені фактичні причини та обставини, що перешкоджали зверненню до суду з позовом протягом встановленого строку. Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано. За відсутності в матеріалах позову належних доказів, що свідчили б про наявність об'єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що строк звернення з цим позовом позивачем пропущений без наявності на те поважних причин.
8. Суд першої інстанції не прийняв доводи позивача щодо неотримання письмового повідомлення про розмір прожиткового мінімуму, застосованого при розрахунку грошового забезпечення, оскільки грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань пов'язані з виплатами під час проходження позивачем служби, крім того, грошове забезпечення є щомісячним платежем та позивач мав змогу дізнатись про його розмір та складові.
9. Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду, а відтак його заява про поновлення пропущеного строку на звернення до суду задоволенню не підлягає.
10. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року - без змін.
11. Залишаючи без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
12. П'ятий апеляційний адміністративний суд указав, що суть спірних правовідносин зводиться до незгоди позивача з розміром виплаченого грошового забезпечення та інших виплат за період проходження ним військової служби у військової академії (м. Одеса) з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, яке виплачувалось при цьому щомісячно (допомоги щорічно). Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому, у будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
13. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, через що мав можливість знати та вчиняти дії щодо з'ясування розміру складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням, а також порівняти, чи змінюються оклади з січня календарного року їх виплати. У свою чергу, початок перебігу строку звернення до суду позивач пов'язує з моментом, коли отримав листа від відповідача 20 травня 2025 року. Водночас, отримання позивачем листа-відповіді від 20 травня 2025 року на звернення апелянта не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в розглядуваному випадку. Крім того, як уже зазначалося, позивач про порушення своїх прав повинен був дізнатися саме з моменту виплати грошового забезпечення у меншому розмірі щомісячним періодичним платежем, оскільки розмір грошового забезпечення стає відомий особі, яка її отримує, саме з моменту отримання цієї виплати.
14. П'ятий апеляційний адміністративний суд також зазначив, що оскільки на дату звернення до суду позивач не звільнений з військової служби, тому посилання на приписи діючої частини другої статті 233 КЗпП України є безпідставним.
15. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду (який є досить тривалим), колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду в оскаржуваній частині, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
16. Отже, П'ятий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви в частині зазначених позовних вимог.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
17. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права в розрізі строку звернення до суду, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
18. Скаржник указав, що позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, лише у відповідях з додатками від 20 травня 2025 року, а відтак початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову розпочато саме 20 травня 2025 року, з моменту підтвердженого факту належної обізнаності позивача про нараховані суми та їх характер зі складовими.
19. ОСОБА_1 вважає, що посилання судів на обізнаність позивача про суми, нараховані останньому, так як були нарахування щомісячно, не можуть бути враховані, оскільки у позивача була відсутня інформація щодо розміру прожиткового мінімуму, застосованого відповідачем для розрахунку грошового забезпечення. Крім того, позивач протягом своєї служби у військовій академії (м. Одеса) не був обізнаний про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення (відповідно й сум окладу за військовим званням та посадового окладу) у 1762 гривні замість встановленого законодавством врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року (01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024), чим зменшено позивачу належне йому грошове забезпечення. Власне інформацію про вказане позивач отримав з листів відповідача від 20 травня 2025 року та долучених до листа карток особового рахунку. При цьому докази ознайомлення позивача із вищезгаданим до 20 травня 2025 року в матеріалах справи відсутні.
20. Скаржник наголосив, що у період служби у військовій академії (м. Одеса) наявне у загальному доступі законодавство України щодо розміру грошового забезпечення військовослужбовців не давало позивачу підстав сумніватися у законності дій відповідача під нарахування грошового забезпечення, а про протиправність дій останнього стало зрозуміло лише після 20 травня 2025 року, у зв'язку із чим позивачу і не могло бути відомо про порушення його прав. Лише за наслідками отримання листа у відповідь на свій запит, позивач дізнався про порушення своїх прав та звертається до суду із цим позовом.
21. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позиція інших учасників справи
22. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача до Верховного Суду не надходив.
23. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 вересня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 420/16340/25 за позовом ОСОБА_1 до військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, а також витребував із Одеського окружного адміністративного суду справу № 420/16340/25.
25. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 420/16340/25 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
26. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.
27. Спір у цій справі виник у зв'язку із протиправними, на думку позивача, діями військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати йому сум грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також суми грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших належних виплат, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
28. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
29. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Частиною п'ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
31. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
32. При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
33. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
34. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
35. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
36. За висновком судів попередніх інстанцій позивач в частині позовних вимог із 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).
37. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
38. В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
39. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
40. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
41. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивача не було звільнено з військової служби.
42. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, варто наголосити, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
43. Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
44. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
45. У випадку ж який склався у цій справі, позивач не був звільнений із Військової академії (м. Одеса), тобто позивач звернувся до суду з цим позовом під час дії трудових відносин.
46. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
47. У справі, що розглядається, рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України.
48. Таким чином, позивач, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем.
49. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/15792/20 у постанові від 05 липня 2023 року наголосила, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах.
50. Ураховуючи те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України, яка Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, тому справа належить направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
52. Згідно із частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
53. Оскільки суди попередніх інстанції допустили неправильне застосування норм права, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу, оскаржувані судові належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року скасувати, а справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко