01 травня 2026 року
м. Київ
справа № 280/26/24
адміністративне провадження № К/990/43906/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коноваленко Олександр Юрійович, на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року (суддя: Стрельнікова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року (судді: Круговий О.О., Шлай А.В., Божко Л.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України», Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України», треті особи: Державна установа «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», Міністерство охорони здоров'я України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Комунальної установи Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради (далі також - відповідач 1), Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» (далі також - відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради, Державного закладу «Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України», що полягає у відсутності розгляду/відмові розгляду комісією питання щодо встановлення групи інвалідності ОСОБА_1 , про що зазначено в акті огляду від 11 травня 2023 року № 244;
- визнати протиправними дії Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради, Державного закладу «Центральної медико- соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України», які полягали в заниженні відсотків втрати професійної працездатності ОСОБА_1 , про що зазначено в акті огляду від 11 травня 2023 року №244;
- зобов'язати Комунальну установу «Обласний центр медико-соціальної експертизи Запорізької обласної ради» повторно розглянути документи ОСОБА_1 щодо встановлення йому статусу особи з інвалідністю ІІ групи (інвалідності ІІ-ї групи) та встановлення відсотків втрати професійної працездатності відповідно до стану його здоров'я.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та перебував в полоні на території російської федерації з травня 2022 року по 21 вересня 2022 року. Після звільнення з полону позивач звернувся до Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи Запорізької обласної ради» з метою встановлення йому ступеню втрати працездатності та визначення групи інвалідності. За результатами проведеної медико-соціальної експертизи складено акт огляду від 11 травня 2023 року № 244, згідно з яким йому було встановлено 20 відсотків втрати професійної працездатності, пов'язаної із захистом Батьківщини, при цьому жодної групи інвалідності визначено не було. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» та Міністерства охорони здоров'я України із заявою про перегляд акта огляду від 11 травня 2023 року № 244. У липні 2023 року позивач отримав лист від 03 липня 2023 року №21-16/08/759, яким повідомлено про направлення його заяви до Державної установи «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності» для надання консультативного висновку. На підставі такого висновку Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» 15 листопада 2023 року розглянув заяву позивача. За результатами розгляду було відмовлено у встановленні групи інвалідності, водночас збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 20 до 30 відсотків. На думку позивача, сам факт збільшення відсотка втрати працездатності свідчить про часткове визнання неправомірності висновків відповідача 1, що підтверджує неналежне проведення первинної медико-соціальної експертизи.
Позивач також вважає, що відповідачі неналежно розглянули питання щодо встановлення йому ступеня втрати працездатності та визначення групи інвалідності, чим порушили його право на належний рівень соціального захисту, зокрема на встановлення статусу особи з інвалідністю відповідно до фактичного стану здоров'я. Зокрема, позивач зазначає, що питання щодо встановлення або відмови у встановленні інвалідності взагалі не було предметом розгляду, а дослідження медичних документів здійснено неналежним чином, водночас консультативний висновок спеціалізованої установи надано без особистого огляду позивача та без повного врахування всіх наявних захворювань.
Крім того, позивач посилається на пункт 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), відповідно до якого до II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності. Позивач вважає, що оскільки у нього підтверджено обмеження до повноцінної військової служби, а також наявні більше двох захворювань, то йому має бути встановлена II група інвалідності.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з такого.
Суди зазначили, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 грудня 2021 року у справі № 638/2723/16-а та від 12 жовтня 2021 року у справі №280/4820/19, від 17 березня 2020 року у справі № 240/7133/19, під час розгляду спорів щодо рішень медико-соціальних експертних комісій суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного медичного висновку, оскільки не є спеціалізованою установою в медичній сфері. Суд вправі перевірити дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Дослідивши матеріали справи, суди не встановили обставин порушення відповідачами визначеної процедури встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності та визначення групи інвалідності. Суди дійшли висновку, що відповідні рішення прийняті відповідачами після проведення необхідних досліджень позивача лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, яка включає направлення на медико-соціальну експертизу, та за результатами об'єктивного обстеження позивача членами комісії, що свідчить про відсутність порушення відповідачами порядку розгляду цього питання.
При цьому суди врахували, що позивач скористався правом на оскарження рішення обласної медико-соціальної експертної комісії у порядку пункту 23 Положення, звернувшись до Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України.
Доводи позивача про неналежний розгляд питання щодо встановлення йому групи інвалідності суди відхилили як необґрунтовані, зазначивши, що матеріали справи не підтверджують твердження про те, що питання встановлення або відмови у встановленні інвалідності не було предметом розгляду; твердження про неналежний розгляд документів та неповне дослідження стану здоров'я є лише суб'єктивним трактуванням позивачем отриманих відповідей та не підтверджені належними доказами; оцінка правомірності або правильності консультативного висновку спеціалізованої установи не є предметом позову та знаходиться поза межами предмету доказування у цій справі.
Крім того, суди встановили, що позивач був належним чином запрошений для проходження обстеження у Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України». Так, відповідно до листа Державної установи «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 13 грудня 2023 року №694/01-19 позивача було запрошено на обстеження до клініки інституту в будь-який зручний для нього день. Доказ: лист до ОСОБА_1 від 09 серпня 2023 року №303, запрошення відправлено простим листом. У зв'язку з неприбуттям позивача до клініки інституту, після закінчення терміну, якій відведено на чекання приїзду пацієнта (1-2 місяці) та відсутністю від нього будь-якої інформації, медико-експертна справа, після ретельного аналізу у кардіоревматологічному експертно-реабілітаційному відділенні, була розглянута на засіданні загальноінститутської медико-експертної комісії (Консультативний висновок інституту від 09 листопада 2023 року №826).
Також суди звернули увагу, що Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» в спірних правовідносинах не був органом, який обстежував позивача, а діяв в межах своїх повноважень як орган, який лише переглядав раніше прийняте рішення медико-соціальної-експертної комісії про відсутність підстав для встановлення позивачеві інвалідності з урахуванням результатів обстежень та лікарських висновків.
Щодо посилання позивача на приписи пункту 27 Положення, суди зазначили, що відповідно до зазначеного пункту до II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, однак за наявності сукупності інших визначених цим положенням обставин. Крім того, суди повторно вказали на наведену вище позицію Верховного Суду про те, що суди вправі перевіряти рішення медичко-соціальної експертної комісії виключно в частині дотримання процедури їх прийняття, визначеної Інструкцією про встановлення груп інвалідності, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Оцінка ж обґрунтованості медичних висновків не належить до повноважень суду, оскільки такі питання віднесені до компетенції спеціалізованих медичних установ.
З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено, а судами не здобуто доказів протиправності рішень відповідачів, що знайшли своє відображення в актах огляду від 11 травня 2023 №244 та від 15 листопада 2023 року №1284, відповідно до яких позивача не визнано особою з інвалідністю.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коноваленко О.Ю., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу № 280/26/24 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник указує, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12 липня 2022 року у справі № 200/11643/18-а, відповідно до якої під час перевірки рішень медико-соціальної експертної комісії суди зобов'язані співставити встановлені позивачу діагнози та їх наслідки з вказаними критеріями і підставами для встановлення інвалідності. Проте суди не дослідили, чи підпадають встановлені позивачу функціональні порушення під відповідні підстави і критерії для встановлення інвалідності.
Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно вважали, що позивач був належним чином запрошений для проходження обстеження до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України». Скаржник зазначає, що направлення такого запрошення простим поштовим листом не може вважатися належним доказом повідомлення особи, водночас матеріали справи не містять жодного підтвердження фактичного направлення чи отримання позивачем листа від 09 серпня 2023 року № 303.
Окрім того, скаржник звертає увагу на необґрунтованість висновку судів про те, що Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» в спірних правовідносинах не був органом, який обстежував позивача. За доводами скаржника, відповідно до Положення № 1317 Центральна медико-соціальна експертна комісія, діючи за дорученням МОЗ України та перевіряти обґрунтованість прийнятих рішень, зобов'язана здійснювати повторний огляд особи. Виходячи з цього, скаржник стверджує, що у відповідача 2 не було законних підстав проводити повторний розгляд справи позивача заочно.
Окремо скаржник зауважує, що акти огляду медико-соціальних експертних комісій не містять мотивування неможливості установлення позивачу будь-якої групи інвалідності, при цьому відповідачі обмежилися загальним посиланням без зазначення законодавчо-визначених конкретних підстав, що унеможливлює перевірку законності та обґрунтованості таких рішень. Водночас суди не надали оцінки цій обставині, попри те, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на всебічній оцінці всіх обставин справи, що мають юридичне значення. При цьому обставинами, що мають значення, як правило, є ті, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Позиція інших учасників справи
Відповідачі не скористалися наданим їм процесуальним правом подати відзиви на касаційну скаргу, пояснення по суті касаційної скарги від третіх осіб також не надходили.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коноваленко Олександр Юрійович на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України», Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України», треті особи: Державна установа «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», Міністерство охорони здоров'я України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 30 квітня 2026 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 звернувся до Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради» з метою встановлення йому ступеню втрати працездатності та визначення групи інвалідності.
11 травня 2023 року Комунальною установою «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради» складено акт огляду № 244, відповідно до якого позивачу групу інвалідності не встановлено, призначено 20 відсотків втрати професійної працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Вказані обставини підтверджуються довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0016165 від 11 травня 2023 року.
Не погоджуючись із висновками акту огляду від 11 травня 2023 року № 244 ОСОБА_1 у червні 2023 року звернувся із заявою про його перегляд до Державного закладу «Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України» та Міністерства охорони здоров'я України.
За результатами розгляду заяви Державний заклад «Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України» направив медико-експерту справу ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони України» для консультації з питання правильності визначення йому 20 відсотків професійної працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Листом від 03 липня 2023 року №21-16/08/-759 Державний заклад «Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України» повідомив позивача про направлення його заяви та матеріалів справи до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони України» для проведення відповідної консультації.
09 листопада 2023 року Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони України» склала консультативний висновок № 826, згідно з яким підстав для зміни рішення Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради» не встановила.
10 листопад 2023 року медико-експерта справа ОСОБА_1 разом з консультативним висновком інституту надійшли до Державного закладу «Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України» для прийняття остаточно рішення.
15 листопада 2023 року Державним закладом «Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України» складено акт огляду № 1284, відповідно до якого позивачу групу інвалідності не встановлено, призначено 30 відсотків втрати працездатності, з яких 20 відсотків - втрата професійної працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, та 10 відсотків - внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Листом від 20 листопада 2023 року № 53-8/07/-1769 Державний заклад «Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України» повідомив позивача про те, що 15 листопада 2023 року в межах розгляду оскарження рішення обласної МСЕК, проведеного на підставі Положення про порядок умови та критеріїв встановлення інвалідності, Питання медико-соціальної експертизи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 прийнято рішення, згідно з яким групу інвалідності йому не встановлено. За результатами проведеного очного огляду складено акт №1284, в якому зазначено, що йому встановлено 30 відсотків втрати працездатності (з яких 20 відсотків втрати професійної працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини та 10 відсотків внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини).
На адвокатський запит представника позивача щодо виклику ОСОБА_1 для обстеження до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони України» остання листом від 13 грудня 2023 року № 694/01-19 повідомила, що позивача було запрошено на обстеження до клініки інституту в будь-який зручний для нього день. Доказ: лист до ОСОБА_1 від 09 серпня 2023 року № 303, запрошення відправлено простим листом. У зв'язку з неприбуттям ОСОБА_1 до клініки інституту, після закінчення терміну, якій відведено на чекання приїзду пацієнта (1-2 місяці) та відсутністю від нього будь-якої інформації, медико-експертна справа, після ретельного аналізу у кардіоревматологічному експертно-реабілітаційному відділенні, була розглянута на засіданні загальноінститутської медико-експертної комісії (Консультативний висновок інституту від 09 листопада 2023 року №826).
Не погоджуючись із діями та бездіяльністю відповідачів щодо розгляду питання про встановлення йому інвалідності, а також вважаючи визначений відсоток втрати професійної працездатності заниженим, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частина перша статті 2 Закону №875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю (частина друга статті 6 Закону №875-ХІІ).
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06 жовтня 2015 року №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Абзац четвертий частини першої статті 1 Закону №2961-IV встановлює, що інвалідність - це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з пунктом 4 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює головний лікар.
Пунктом 17 Положення про медико-соціальну експертизу встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою (пункт 19 Положення про медико-соціальну експертизу).
Відповідно до пункту 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Згідно з пунктами 23 - 24 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.
Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ.
МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.
В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер.
Відповідно до пункту 25 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.
Пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначено, що підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку; значні обмеження здатності до навчання; нездатність до окремих видів трудової діяльності.
Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.
Інструкція про встановлення груп інвалідності затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року №561 (далі - Інструкція №561; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2.2 Інструкції №561 передбачено, що критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
Ступінь обмеження життєдіяльності - це величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв.
Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі).
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №561 повторний огляд інвалідів проводиться згідно з пунктом 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції №561 група інвалідності IА встановлюється при таких захворюваннях: кукси обох верхніх кінцівок - на рівні плеча; кукси двох нижніх кінцівок - на рівні стегна у поєднанні з куксою однієї верхньої кінцівки; злоякісні новоутворення, у тому числі лімфоїдної, кровотворної і споріднених з ними тканин (з метастазами і рецидивами; тяжкий загальний стан з вираженими проявами інтоксикації, кахексії і розпадом пухлини); психічні розлади зі стійкими, значно вираженими психопатологічними синдромами (деменція; олігофренія: ідіотія, імбецильність; слабоумство внаслідок шизофренії та епілепсії); хвороби центральної та периферичної нервової системи з прогресуючим перебігом та наслідки травм нервової системи із незворотними, значно вираженими порушеннями рухових, мовних та зорових функцій (тетра- або триплегія, виражена атаксія, виражений аміостатичний та гіперкінетичний синдроми з неможливістю стояти та ходити, верхня або нижня параплегія в поєднанні з вираженим порушенням тазових органів, виражені бульбарні порушення з тотальною афазією, повною сліпотою або концентричним звуженням полів зору до 10 град. від точки фіксації на обидва ока); різко виражена контрактура або анкілоз крупних суглобів верхніх і нижніх кінцівок у функціонально невигідному положенні (при неможливості ендопротезування); поєднання сліпоти на обидва ока (коригована гострота зору нижче 0,05 або концентричне звуження полів зору до 10 град. від точки фіксації): із загальною соматичною патологією, що призводить до високого ступеня втрати здоров'я та повної залежності від інших осіб; або з ампутаціями нижніх кінцівок на рівні стегна або однієї верхньої кінцівки; або з повною глухотою.
Група інвалідності IБ встановлюється при таких захворюваннях: двобічний анофтальм (відсутність очей, вроджені рудиментарні очні яблука); сліпота (гострота зору з переносною корекцією менше 0,05 або концентричне звуження поля зору до 10 град. від точки фіксації) на обидва ока в результаті стійких незворотних змін; кукси обох нижніх кінцівок на рівні нижньої третини стегон і вище; хвороби центральної та периферичної нервової системи з прогресуючим перебігом і наслідки травм та інших уражень нервової системи з незворотними, значно вираженими порушеннями рухових, мовних та зорових функцій (верхня або нижня параплегія, геміплегія, тотальна афазія, повна сліпота тощо); захворювання нирок (хронічна ниркова недостатність IV ступеня за класифікацією МОЗ), які лікуються програмним гемодіалізом; захворювання серцево-судинної системи, які призвели до недостатності кровообігу IIБ-III ступенів при неефективності реабілітаційних заходів, протягом трьох років; хвороби органів дихання з прогредієнтним перебігом, що супроводжуються стійкою легеневою недостатністю III ступеня, в поєднанні з недостатністю кровообігу IIБ-III ступенів; психічні захворювання: люцидна кататонія, яка триває більше ніж один рік, слабоумство внаслідок епілепсії з частими (15 і більше разів на місяць) епілептичними нападами; двобічна відсутність чотирьох, трьох пальців кистей, включаючи перший; кукси верхніх кінцівок на рівні передпліччя у різних поєднаннях. Різко виражена контрактура або анкілоз суглобів китиць у функціонально невигідному положенні (пункт 3.2 Інструкції №561).
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №561 група інвалідності II встановлюється при таких захворюваннях: цироз печінки з гепатоспленомегалією і портальною гіпертензією III ступеня при неефективності реабілітаційних заходів; відсутність однієї легені і хронічна легенева недостатність II ступеня внаслідок патологічних змін другої легені; стійкий повний птоз на обох очах після всіх видів відновного лікування та необоротні зміни органа зору з гостротою зору з переносною корекцією 0,05-0,08 або концентричним звуженням поля зору до 20 град. від точки фіксації на обидва ока або на око, що краще бачить; параліч нижньої кінцівки, виражений верхній або нижній парапарез, виражений геміпарез; виражений верхній або нижній парапарез, виражений геміпарез; значні дефекти черепа (60 кв.см і більше), які не заміщені аутокісткою; екзартикуляція верхньої кінцівки в плечовому суглобі, екзартикуляція стегна; коротка кукса стегна при неможливості протезування; кукса обох гомілок; хибна кукса нижньої кінцівки або обох стоп на рівні суглоба Шопара при відсутності можливості реабілітації і протезування; анкілоз або різко виражена контрактура кульшового суглоба з помірним порушенням функції другого кульшового суглоба (ПФС II); калова (сечова) нориця, неприродний задній прохід при неефективності або наявності протипоказань до оперативного втручання; кукса стегна при помірному порушенні рухових чи статичних функцій іншої нижньої кінцівки (деформуючий артроз кульшового суглоба I-II ступенів, неправильно зрослий злам стегнової кістки зі скривленням осі, вкорочення кінцівки на 2-3 см, фіброзний анкілоз колінного суглоба, помірна контрактура колінного суглоба, помірна контрактура скокового суглоба, порушення функції суглоба II ступеня); кукса верхньої або нижньої кінцівки, поєднана або з глухотою на обидва вуха, або відсутністю зору на одне око, або помірною афазією; параліч або виражений парез однієї кінцівки, поєднаний або з глухотою на обидва вуха, або відсутністю зору на одне око, або помірною афазією, або помірними розладами функції тазових органів; після трансплантації внутрішніх органів при сприятливому перебігу після 5 років спостереження; стан після ендопротезування двох суглобів (кульшових, колінних) у різних поєднаннях; інвалідність внаслідок психічного захворювання, яка триває більше десяти років.
Відповідно до пункту 3.4 Інструкції №561 група інвалідності III встановлюється при таких захворюваннях: відсутність одного ока; стійкий повний птоз на одному оці після проведення усіх видів відновного лікування; сліпота на одне око (гострота зору з переносною корекцією 0,05 і нижче або концентричне звуження поля зору до 10 град. від точки фіксації); двобічна глухота; стійка трахеостома; стеноз гортані II-III ступенів внаслідок травматичного або інфекційного ураження нервово-м'язового апарату гортані з одно- або двобічним парезом і стійкою дисфонією; стійка афонія органічного генезу; дефект щелепи чи твердого піднебіння, якщо протезування не забезпечує жування; спотворюючі обличчя рубці та дефекти, які не піддаються хірургічно-косметологічній корекції; гіпофізарний нанізм; остеохондропатія, остеохондродистрофія при зрості менше 150 см; помірна сенсорна афазія; параліч китиці; параліч або виражений парез верхньої або нижньої кінцівки, що супроводжується значним обмеженням обсягу активних рухів в усіх суглобах і гіпотрофією м'язів: плеча - більше 4 см, передпліччя - більше 3 см, стегна - більше 8 см, гомілки - більше 6 см, а також гіпотрофією м'язів китиці чи стопи; чужорідне тіло в речовині головного мозку (внаслідок травми), якщо травма супроводжувалась абсцесом мозку або менінгоенцефалітом; введення чужорідних тіл у речовину головного мозку з метою лікування не є дефектом, і група інвалідності встановлюється залежно від порушень нервової системи та психіки; значний дефект кісток черепа (3 кв.см і більше, крім випадків заміщення його аутокісткою) або при менших розмірах, якщо має місце пульсація мозку, або при відсутності пульсації у випадках, коли травма супроводжувалась ускладненням (інфекційно-гнійним процесом); відсутність китиці і вищий рівень ампутації верхньої кінцівки; хибний суглоб плеча або обох кісток передпліччя; відсутність усіх фаланг чотирьох пальців китиці, за винятком першого; відсутність трьох пальців китиці, включаючи перший; анкілоз чи виражена контрактура тих самих пальців у функціонально невигідному положенні; відсутність першого та другого пальців з відповідними п'ястковими кістками; відсутність перших пальців обох китиць; відсутність трьох пальців китиці з відповідними п'ястковими кістками; кукса стегна чи гомілки; кукса стопи на рівні суглоба Лісфранка або на вищому рівні; двобічна кукса стопи з резекцією голівок плюсневих кісток за Шарпом; різко виражена контрактура чи анкілоз двох скокових суглобів; різко виражена контрактура чи анкілоз скокового суглоба з розташуванням стопи у функціонально невигідному положенні; різко виражена контрактура чи анкілоз кульшового або колінного суглоба; вроджений чи набутий вивих одного кульшового суглоба із значним порушенням функції; деформація грудної клітки внаслідок резекції чотирьох і більше ребер при наявності дихальної недостатності І ступеня і більше; хибний суглоб стегна чи обох кісток гомілки або великої гомілкової кістки при неефективності реабілітаційних заходів після п'яти років спостереження; нестійкий колінний чи кульшовий суглоб з вираженим порушенням функції кінцівки; укорочення нижньої кінцівки на 7 см і більше; ендопротез колінного чи кульшового суглоба або діафіза великих трубчастих кісток; сколіоз III ступеня, кіфосколіоз III ступеня з наявністю дихальної недостатності або сколіоз чи кіфосколіоз IV ступеня; анкілоз або різко виражена контрактура ліктьового суглоба у функціонально невигідному положенні; контрактура передпліччя в положенні повної пронації; ішемічна контрактура передпліччя Фолькмана з вираженим функціональним порушенням китиці; екстирпація шлунка, тотальна колопроктектомія, панкреатоектомія з наявністю цукрового діабету; тотальна тиреоїдектомія з субкомпенсованим або некомпенсованим гіпотиреозом при адекватному лікуванні; чужорідне тіло в серцевому м'язі чи у перикарді внаслідок травми (поранення), штучний клапан серця, функціонуючий кардіостимулятор; введення чужорідних тіл у судини серця, міокард, перикард з метою лікування або діагностики не є дефектом, і група інвалідності встановлюється залежно від порушень функції серцево-судинної системи та обмеження життєдіяльності хворого; відсутність однієї нирки; відсутність однієї легені; однобічна мастектомія внаслідок злоякісного новоутворення.
Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до вирішення питання правомірності невстановлення позивачу групи інвалідності та визначення йому ступеня втрати професійної працездатності на рівні 30 відсотків.
Обґрунтування позову побудовані на тому, що питання щодо встановлення позивачу інвалідності або відмови у її встановленні фактично не розглядалося, а розгляд поданих документів здійснено неналежним чином, водночас консультативний висновок спеціалізованої установи надано без особистого огляду позивача та без повного врахування всіх наявних захворювань. При цьому, на думку позивача, відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, наявні підстави для встановлення йому II групи інвалідності.
Рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові мотивовані тим, що матеріали справи не підтверджують твердження позивача про те, що питання встановлення або відмови у встановленні інвалідності не було предметом розгляду; твердження про неналежний розгляд документів та неповне дослідження стану здоров'я є лише суб'єктивним трактуванням позивачем отриманих відповідей та не підтверджені належними доказами; оцінка правомірності або правильності консультативного висновку спеціалізованої установи не є предметом позову та знаходиться поза межами предмету доказування у цій справі. Водночас позивач був запрошений для проходження обстеження у Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», однак на огляд не з'явився. Щодо посилань позивача на пункт 27 Положення, вказано, що відповідно до зазначеного пункту до II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, однак за наявності сукупності інших визначених цим положенням обставин. При цьому перевірка обґрунтованості медичних висновків не належить до повноважень суду, оскільки такі питання віднесені до компетенції спеціалізованих медичних установ; натомість суд здійснює контроль виключно за дотриманням процедури їх прийняття, порушень якої у спірному випадку не встановлено.
У касаційній скарзі позивач ставить під сумнів правильність висновків судів попередніх інстанцій, зазначаючи, що відповідні рішення медико-соціальних експертних комісій не містять жодного мотивування неможливості установлення йому будь-якої групи інвалідності, при цьому відповідачі обмежилися загальним посиланням без зазначення законодавчо визначених підстав. Крім того, позивач не був належним чином повідомлений про необхідність проходження обстеження у Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», оскільки, на його думку, направлення запрошення простим поштовим листом не може вважатися належним доказом повідомлення особи, а матеріали справи не містять підтверджень фактичного направлення чи отримання ним листа від 09 серпня 2023 року № 303. Також, у відповідача-2 були відсутні правові підстави для проведення повторного розгляду справи у заочному порядку, без його безпосереднього огляду. Водночас позивач зазначає, що визначені межі судового контролю у таких справах не позбавляли суд обов'язку співставити встановлені йому діагнози та їх наслідки з передбаченими законодавством критеріями для встановлення інвалідності.
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 липня 2022 року у справі № 200/11643/18-а за подібних правовідносин.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, та оцінивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Аналіз наведених нормативно-правових актів для підстави для висновку, що особам, які звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК) проводиться медико-соціальна експертиза. Обов'язковою умовою є наявність відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, спричинене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які зумовлюють обмеження життєдіяльності.
У межах проведення такої експертизи МСЕК визначає ступінь обмеження життєдіяльності особи, причину та час настання інвалідності, її групу (I, II або III), ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, потребу у сторонньому догляді, а також формує індивідуальну програму реабілітації та визначає інші заходи соціального захисту. За результатами експертизи МСЕК приймає відповідне рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії.
Розглядаючи питання меж судового контролю у спорах щодо рішень МСЕК, Верховний Суд послідовно виходить із того, що перевірка таких рішень має здійснюватися виключно через призму їхньої відповідності критеріям законності, визначеним процесуальним законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не є спеціалізованими установами у медичній сфері та не володіють спеціальними знаннями, необхідними для самостійної оцінки стану здоров'я особи, визначення міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, під час розгляду таких справ суди не вправі здійснювати власну оцінку підставності прийняття медичних висновків, оскільки це виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права (зокрема, постанови від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 30 листопада 2020 року у справі №200/14695/19-а, від 29 грудня 2021 року у справі № 638/2723/16-а).
До повноважень суду не належить встановлення діагнозу, визначення групи інвалідності та відсотка втрати працездатності, оскільки такі дії є втручанням у дискреційні повноваження спеціалізованих установ.
Судовий контроль у цій категорії справ обмежується перевіркою дотримання процедури прийняття рішення МСЕК відповідно до вимог Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Предмет судового дослідження у таких справах можуть становити, зокрема, правомочність складу комісії, дотримання встановленого порядку її роботи, забезпечення медичного обстеження особи, повнота медичної документації, а також належне обґрунтування прийнятого рішення.
Отже, у межах здійснення судового контролю суд повноважний перевірити, чи ґрунтується рішення МСЕК на приписах закону, зокрема чи дотримано визначену законодавством процедуру його прийняття, чи не виходять викладені у ньому висновки за межі встановлених критеріїв визначення інвалідності, а також чи не є таке рішення свавільним.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач, серед іншого, зазначав, що за результатами розгляду його заяви про встановлення інвалідності йому не було встановлено жодної групи інвалідності. Водночас у позовній заяві він навів перелік діагнозів із посиланням на відповідні медичні документи, наголошуючи на наявності у нього щонайменше двох захворювань, які, на його думку, відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, є підставою для встановлення II групи інвалідності.
Оцінюючи наведені доводи суди попередніх інстанцій, зіславшись на межі судового контролю у цій категорії справ, указали, що такі питання віднесені до компетенції спеціалізованих медичних установ; натомість суд здійснює контроль виключно за дотриманням процедури їх прийняття, у зв'язку з чим дійшли висновку про відсутність підстав для перевірки інших аспектів такого висновку МСЕК.
Разом з тим колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки вони ґрунтуються на помилковому розумінні меж судового контролю у цій категорії справ та призвели до фактичного невиконання судами обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування обставин цієї справи.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що перевірка законності рішень суб'єктів владних повноважень передбачає не лише встановлення дотримання процедурних вимог, але й з'ясування того, чи прийнято рішення на підставі повного та належного дослідження обставин, які мають значення для його прийняття, та чи є воно належним чином вмотивованим.
Визначаючи подібним чином межі судового контролю, суди знівелювали судовий перегляд правомірності дій відповідних медико-соціальних експертних комісій в межах спірних правовідносин, звівши його виключно до формального аналізу процедурних аспектів визначення інвалідності, залишивши поза увагою змістовну сторону прийнятих рішень.
Ключові докази, які становлять фактичну основу спірних правовідносин, а саме акти огляду позивача медико-соціальними експертними комісіями в актах огляду від 11 травня 2023 №244 та від 15 листопада 2023 року №1284, залишилися судами не дослідженими, при цьому в матеріалах справи такі акти відсутні та судами не вживалися заходи для їх витребування.
За таких обставин висновки судів про правомірність дій відповідачів щодо невстановлення позивачу інвалідності та визначення йому ступеня втрати професійної працездатності на рівні 30 відсотків не можуть вважатися належними, оскільки фактично зроблені без дослідження доказів, що безпосередньо відображають обставини встановлення діагнозів, оцінки стану здоров'я позивача та підстав прийняття відповідних рішень.
Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що доводи позивача про наявність у нього захворювань, які відповідно до пункту 27 згаданого Положення можуть бути підставою для встановлення йому II групи інвалідності, підлягали перевірці не з точки зору самостійної медичної оцінки, а в аспекті того, чи були такі захворювання належним чином враховані медико-соціальними експертними комісіями та чи відповідає опис стану здоров'я позивача, викладений в актах огляду, нормативно визначеним критеріям відповідної групи інвалідності.
У цьому зв'язку суди не здійснили необхідного співставлення встановлених позивачу діагнозів та їх функціональних наслідків із передбаченими законодавством критеріями та підставами для встановлення в тому числі II групи інвалідності.
Суди також не зважили на необхідність надання в контексті доводів позивача оцінки тому, чи містять рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями за наслідком огляду позивача (як-то рішення МСЕК, акт огляду, протокол засідання комісії) мотивування щодо причин невстановлення позивачу інвалідності.
Оскільки вказані обставини залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанції, Верховний Суд уважає їхні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог передчасними.
Аналогічний підхід до оцінки подібних правовідносин висловлено Верховним Судом у постанові від 12 липня 2022 року у справі № 200/11643/18-а, висновки якої не були враховані судами попередніх інстанцій, на що підставно посилався скаржник у межах підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, спростовуючи доводи позивача про те, що він не був належним чином запрошений для проходження обстеження у Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», суди попередніх інстанцій зазначили, що позивача було запрошено на обстеження до клініки інституту листом від 09 серпня 2023 року №303. Водночас такі висновки є необґрунтованими, оскільки, як обґрунтовано зауважував скаржник, матеріали справи не містять, а судами не встановлено жодних доказів на підтвердження фактичного направлення чи отримання позивачем зазначеного листа.
Також безпідставними є висновки попередніх інстанцій про те, що в спірних правовідносинах Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» не був органом, який обстежував позивача, а лише переглядав раніше прийняте рішення медико-соціальної-експертної комісії про відсутність підстав для встановлення позивачеві інвалідності з урахуванням результатів обстежень та лікарських висновків, адже в силу вимог пункту 13 Положення про медико-соціальну експертизу Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ зобов'язана повторно оглянути осіб, які оскаржили рішення обласних комісій. При цьому вказаних обставин суди також належним чином не встановили.
У цьому контексті Суд звертає увагу, що огляд особи під час проведення медико-соціальної експертизи є ключовою гарантією об'єктивності, повноти рішення експертної комісії щодо встановлення інвалідності та визначення ступеня втрати працездатності, оскільки лише безпосереднє дослідження стану здоров'я, функціональних порушень і їх впливу на життєдіяльність особи дає можливість належно застосувати встановлені критерії, а не обмежитися формальним аналізом медичної документації.
Відповідно до приписів Положення про медико-соціальну експертизу такий обов'язок є імперативним як для первинної МСЕК, так і для МСЕК, що розглядає скаргу на рішення первинної МСЕК, а також для науково-дослідних установ, які складають консультативні висновки, а отже його недотримання є ознакою порушення процедури розгляду відповідного питання, що ставить під сумнів законність прийнятого рішення в цілому.
У постанові від 16 березня 2023 року у справі №600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, Суд з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) позбавлений можливості перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.
В той же час критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
З огляду на приписи статті 353 КАС України, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коноваленко Олександр Юрійович, задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року скасувати.
Справу № 280/26/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Запорізького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов