ф
Іменем України
30 квітня 2026 року
м. Київ
справа №990/399/25
адміністративне провадження № П/990/399/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., Юрченко В. П.,
секретаря судового засідання Бенчук О.О.
за участі: представника Позивача - Доник М.М.,
представника відповідача - Друцької О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
І. ПРОЦЕДУРА
ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) 20 серпня 2025 року звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також- Відповідач, Комісія, ВККС), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 7 липня 2025 року № 148/ас-25 про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді;
- зобов'язати ВККС поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з етапу дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного господарського суду.
- зобов'язати ВККС повторно у пленарному складі розглянути питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
Верховний Суд ухвалою від 21 серпня 2025 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
15 вересня 2025 року від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
16 вересня 2025 року надійшла відповідь на відзив.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 17 червня 2008 року № 553/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Київської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 23 травня 2013 року № 304-VІІ ОСОБА_1 обраний на посаду судді Господарського суду Київської області безстроково.
ОСОБА_1 29 грудня 2023 року звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного господарського суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року, як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону, та просив провести стосовно нього кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 48/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів.
Рішеннями Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) та від 09 грудня 2024 року № 316/ас-24 призначено кваліфікаційний іспит у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено черговість етапів його проведення (перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).
Рішенням Комісії від 23 жовтня 2024 року № 335/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного господарського суду.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 18/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного 16 та 17 січня 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах у межах Конкурсу. До виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного господарського суду допущено 98 кандидатів, які успішно пройшли другий етап кваліфікаційного іспиту, зокрема ОСОБА_1 . Цим рішенням також визначено особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах.
Рішенням Комісії від 19 березня 2025 року № 56/зп-25 затверджено декодовані результати практичного завдання, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних господарських судів у межах Конкурсу. Затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних господарських судів у межах Конкурсу,
Відповідно до пункту 8.2 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 червня 2024 № 185/зп-24, у разі якщо на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводиться, кожному учаснику, який успішно склав інші тестування та виконав відповідні практичні завдання, додається 40 балів до загального результату іспиту.
Згідно з пунктом 62 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону анонімне тестування з історії української державності не проводиться в межах кваліфікаційного іспиту під час конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, оголошених рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, від 23 листопада 2023 року № 145/зп-23.
З огляду на зазначене ОСОБА_1 отримав такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних господарських судів у межах конкурсу: 1) когнітивні здібності 47,6 бала; 2) знання історії української державності 40 балів; 3) знання у сфері права та зі спеціалізації суду 118 балів; 4) здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації 118,5 бала. Загальний результат за критерієм професійної компетентності 324,1 бала.
Згідно з рішенням Комісії від 19 березня 2025 року № 56/зп-25 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу допущено 83 кандидатів на посади суддів апеляційних господарських судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, зокрема ОСОБА_1 . Цим же рішенням установлено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних господарських судів у межах конкурсу проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі Другої палати.
Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 20 березня 2025 року доповідачем у справі кандидата на посаду судді апеляційного господарського суду ОСОБА_1 визначено члена Комісії ОСОБА_31
Комісія 11 квітня 2025 року звернулась до кандидатів на посади суддів в апеляційних господарський судах із листом за вихідним № 21-2600/25, у якому запропоновано надати Комісії для долучення до досьє та оцінювання під час співбесіди пояснення та докази (за наявності), які, на думку кандидата, підтверджують його відповідність зазначеним критеріям особистої та соціальної компетентності. При цьому увагу кандидатів було акцентовано на пункті 5.6 розділу 5 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, в якому визначено вагу критеріїв та показників під час кваліфікаційного оцінювання. Зокрема, особиста компетентність - 50 балів (рішучість та відповідальність ? 25 балів, безперервний розвиток ? 25 балів) і соціальна компетентність ? 50 балів (ефективна комунікація ? 12,5 бала, ефективна взаємодія ? 12,5 бала, стійкість мотивації ? 12,5 бала, емоційна стійкість ? 12,5 бала).
ОСОБА_1 25 квітня 2025 року надіслав до Комісії обґрунтування щодо його відповідності критеріям особистої та соціальної компетентності, зокрема за показниками критерію особиста компетентність: «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток», та показниками критерію соціальна компетентність: «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації», «Емоційна стійкість».
До Комісії 5 травня 2025 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) від 4 травня 2025 року про невідповідність кандидата на посаду судді апеляційного господарського суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (том 1, а.с.33).
ГРД зазначила у висновку, що кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу».
Зазначене обґрунтовано таким:
- у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Декларація) ОСОБА_1 вказав квартиру площею 116 м2, власником якої є він сам. Право власності ОСОБА_1 набув 23 липня 2007 року, вартість квартири - 2 323 000 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на той час становило приблизно 464 000 доларів США. Дохід кандидата за 2002- 2007 роки становить приблизно 17 022 долари США, що викликає обґрунтовані сумніви у фінансовій спроможності ОСОБА_1 придбати вказану квартиру. Також ГРД вважає непереконливими пояснення кандидата, що квартиру йому придбав батько, оскільки за офіційною інформацією сукупний дохід батька за 2002- 2007 роки був значно нижчим від вартості квартири. Крім того, мати кандидата у 2003 році придбала автомобіль «Hyundai Sonata» 2003 року випуску, у 2006 році - автомобіль «Lexus RX 330» 2006 року випуску, у 2008 році - земельну ділянку. Безпосередньо батько кандидата придбав у 2011 році земельну ділянку вартістю 482 000 грн, у 2012 році - житловий будинок площею 264 м2;
- у 2003 році кандидат придбав автомобіль «Volkswagen Passat» 1998 року випуску, у 2006 році - автомобіль «Lexus RX» 2006 року випуску; у 2008 році - автомобіль «Acura MDX» 2008 року випуску. Дружина судді у 2005 році придбала автомобіль «Chevrolet Aveo» 2005 року випуску; у 2007 році - автомобіль «Mazda 3» 2007 року випуску, який офіційно зареєстровано у 2010 році, що, на думку ГРД, є умисним приховуванням факту володіння транспортним засобом через неможливість підтвердження наявності грошових коштів на його придбання; у 2013 році - автомобіль «Audi A5» 2012 року випуску, у 2015 році - автомобіль «Audi Q5» 2013 року випуску. Крім того, подружжя у 2018 році придбало автомобілі «Audi Q7» 2017 року випуску та «Mercedes Benz C200» 2018 року випуску, у 2021 році - автомобіль «Lexus RX 300» 2020 року випуску. Видатки судді та його дружини на придбання вказаних автомобілів неспівмірні з їх доходами.
З метою сприяння своєчасному ознайомленню із висновком ГРД Комісія 5 травня 2025 року надіслала кандидату електронну копію висновку та запропонувала надати пояснення та копії підтверджувальних документів за наявності.
Кандидат 16 травня 2025 року надіслав на адресу Комісії пояснення, до яких додано документи на спростування інформації, викладеної у висновку ГРД (том 1, а.с.38).
Комісія у складі Другої палати (головуючий - ОСОБА_7, члени Комісії: ОСОБА_14, ОСОБА_32, ОСОБА_4 (доповідач), ОСОБА_6, ОСОБА_33) провела співбесіду з кандидатом 3 червня 2025 року провела співбесіду з кандидатом 3 червня 2025 року.
Під час співбесіди Комісія обговорила результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критеріям доброчесності та професійної етики.
Рішенням Комісія у складі Другої палати від 3 червня 2025 року № 69/ас-25 визначила, що за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного господарського суду ОСОБА_1 набрав 670,85 бала. Питання щодо здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі.
Рішення Комісії у складі Другої палати мотивовано тим, що кандидат набрав необхідну кількість голосів за усіма трьома критеріями, а саме:
- за критерієм особистої компетентності - 37,5 бала із 50 можливих, тобто 75 % від максимально можливого бала (37,5 бала), а тому кандидат відповідає цьому критерію;
- за критерієм соціальної компетентності - 39,25 бала із 50 можливих, що є вищим за 75% (37,5 бала), а тому кандидат відповідає цьому критерію;
- за критерієм доброчесності та професійної етики - 270 балів із 300 можливих, що є вищим за 75% (225 балів), а тому кандидат відповідає цьому критерію.
7 липня 2025 року відбулось пленарне засідання Комісії, відеозапис якого розміщено за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=3bK_YjTPBR4.
На запитання щодо походження коштів на придбання набутої ним у 2007 році квартири вартістю близько 464 000 доларів США ОСОБА_1 стверджував, що квартиру для нього придбав батько. За його словами, батько надав 110 000 доларів власних заощаджень, а решту - 350 000 доларів - позичив у знайомого, також Позивач повідомив, що борг батьком повертається частинами вже протягом 18 років, але він не знає, яка сума залишку на день проведення засідання.
На зауваження Громадської ради доброчесності щодо того, що, маючи значний непогашений борг у розмірі 350 тисяч доларів США, батько кандидата продовжував придбавати дороговартісні активи - автомобіль Acura MDX у 2008 році за 60 000 доларів США, земельну ділянку та здійснювати будівництво будинку у період 2005- 2012 років на суму близько 165 000 доларів США, а також новий автомобіль Audi Q7 у 2018 році, - Позивач пояснив, що надав таблицю доходів батька (який працював в органах прокуратури), згідно з якою його офіційні доходи та пенсія дозволяли здійснювати такі витрати і формувати заощадження.
На зауваження Комісії щодо того, що у декларації батька кандидата за 2019 рік не було зазначено фінансове зобов'язання у розмірі 350 000 доларів США, Позивач пояснив, що таке незазначення могло бути наслідком технічної помилки. За його словами, декларацію батько заповнював самостійно і, не маючи достатнього досвіду у процедурі електронного декларування, міг не знати усіх її особливостей.
Крім того, кандидат припустив, що батько міг не вважати за необхідне зазначати відповідну позику у декларації, оскільки вона була отримана від фізичної особи, а не від банківської установи. За словами Позивача, попередні паперові форми декларацій, з якими був обізнаний його батько, не передбачали обов'язку декларувати такі зобов'язання, а нові вимоги законодавства щодо відображення позик, отриманих від приватних осіб, могли бути ним неправильно зрозумілі через відсутність досвіду.
Позивач також підкреслив, що декларації подавалися у 2021 році (за 2020 рік та декларація перед звільненням). Це було пов'язано з тим, що на підставі судового рішення його батька було поновлено на посаді в Офісі Генерального прокурора одним днем, після чого того ж дня звільнено. У зв'язку з такою юридичною процедурою він був змушений подати кілька декларацій у короткий проміжок часу.
Крім того, кандидат зазначив, що у декларації за 2019 рік батько задекларував значні готівкові заощадження - 500 000 грн та 67 000 доларів США - оскільки не мав відкритих рахунків у фінансових установах. За твердженням Позивача, наявність таких коштів свідчить про існування заощаджень, за рахунок яких, зокрема, могло здійснюватися погашення.
Представник Громадської ради доброчесності вказав на засіданні на те, що родина кандидата з певною періодичністю (кожні рік-два) купувала дорогі автомобілі. Зокрема, у власності дружини перебували: Audi A5 (придбана у 2013, продана у 2015), Audi Q5 (придбана у 2015, продана у 2017), Mercedes-Benz (придбаний у 2018, проданий у 2021) та Lexus (придбаний у 2021).
Кандидат підтвердив, що автомобіль Acura MDX 2008 року випуску вартістю близько 60 000 доларів США фактично був придбаний його батьком і оформлений на ОСОБА_2 . Саме кошти від подальшого продажу цієї автівки стали частиною ресурсу для купівлі наступних транспортних засобів. Аргумент кандидата полягав у тому, що купівля кожного нового авто відбувалася переважно за рахунок продажу попереднього. За його словами, у 2011 році, після укладення шлюбу, вони з дружиною продали два свої старі автомобілі, що дало достатньо коштів для придбання одного нового, і надалі цей процес повторювався.
Також Позивач наполягав, що офіційних доходів його дружини та отриманих від продажу майна сум було цілком достатньо для покриття різниці в ціні при оновленні автомобілів. Він надав комісії детальну таблицю доходів та витрат, де розписав кожну операцію з транспортними засобами.
ГРД висловила сумнів у тому, що такі витрати відповідають задекларованим статкам, враховуючи загальний рівень життя родини та інші витрати. Комісія проводила власний порівняльний аналіз декларацій та відомостей про доходи, щоб перевірити ці твердження.
За результатми розгляду у пленарному складі питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді за критеріями професійної етики та доброчесності Комісія ухвалила рішення від 7 липня 2025 року № 148/ас-25 (том 1, а.с. 59-63). Так, 7 членів Комісії висловилися "за" підтвердження здатності здійснювати правосуддя, а 3 - "проти".
При цьому, відповідно до змісту оскаржуваного рішення, «за» визнання кандидата таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя, проголосували сім членів Комісії ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), «проти» - три члени Комісії ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ) (том 1,а.с.62 зворот).
Предметом аналізу були доводи ГРД щодо придбання кандидатом у власність квартири площею 116 м2 у місті Києві.
Так, як вказав Відповідач у своєму рішенні, ОСОБА_1 пояснив, що квартира, яка належить йому на праві приватної власності і в якій він проживає разом із дружиною та дітьми, була придбана у 2007 році. Частину коштів на придбання квартири, а саме 350 000 доларів США, батько позичив у знайомого, решта - 110 000 доларів США, були особистими заощадженнями батька. Приблизний дохід батька за 2002- 2007 роки становив 192 000 доларів США, чого не заперечує і ГРД, тому навіть з урахуванням витрат у цей період на придбання автомобілів «Hyundai Sonata», який оформлено на дружину, та «Lexus RX 330», який оформлено на кандидата, коштів на придбання квартири було достатньо. Крім того, ГРД не враховано заощаджень батька до 2002 року, який з 1994 року працював на керівних посадах у Генеральній прокуратурі України.
Комісія у оскаржуваному рішенні наголосила, що предметом перевірки при дослідженні відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики є, серед іншого, законність походження активів кандидата на посаду судді (судді) та членів його сім'ї, а також близьких осіб. Це питання особливо гостро постає перед Комісією в разі, якщо наявний «майновий зв'язок» між кандидатом на посаду судді (суддею) та близькою особою чи членом сім'ї. Наприклад, активи, набуті близькою особою кандидата на посаду судді (судді), надалі безоплатно передаються у власність чи користування кандидату на посаду судді (судді) або членам його сім'ї.
На переконання Комісії, безоплатно набуваючи у власність чи користування актив, кандидат на посаду судді (суддя) має бути готовим вжити додаткових розумних заходів для з'ясування законності джерел походження коштів, використаних дарувальником (надавачем майна в користування) для придбання майна.
Комісія у складі Другої палати проаналізувала доходи і витрати батька кандидата з 1998 до 2025 року на підставі інформації, наданої Офісом Генерального прокурора і Пенсійним фондом України, щодо доходів офіційно підтверджених витрат на придбання нерухомого і рухомого майна. Так, на переконання Відповідача, з отриманої інформації вбачається, що сумарний дохід батька за період з 1998 року до 2025 року становить майже 10 800 000 грн, що за курсом НБУ у відповідні роки приблизно становив 955 800 доларів США.
Комісія у пленарному складі звернула увагу на відсутність об'єктивного підтвердження факту отримання батьком кандидата позики в сумі 350 000 доларів США.
Водночас згідно з поясненнями ОСОБА_1 батько отримав зазначену суму у свого знайомого. Аналогічна інформація міститься і в письмових поясненнях батька, які кандидат надав Комісії. Втім, Комісія вказала, жодних документів на підтвердження вказаних обставин (договору або розписки про отримання коштів) не було надано. Кандидат неодноразово наголошував, що позичені кошти не були повернуті в повному обсязі, а виплати здійснюються батьком періодично, залежно від фінансових можливостей. Кандидат, як вказала Комісія у своєму рішенні, не володіє інформацією ні про залишок коштів, які повинен повернути батько в рахунок боргового зобов'язання, ні про строки його виконання( том 1, а.с.62).
Наголосила Комісія і на тому, що в деклараціях батька перед звільненням за період з 1 січня 2020 року до 17 вересня 2020 року та після звільнення за 2019- 2020 роки відсутні відомості про наявність та обсяг його фінансових зобов'язань. При цьому, на переконання Відповідача, хибним є твердження кандидата, що ці декларації подавались в один день та, вірогідно, батько помилково не вказав у них інформацію про наявність фінансового зобов'язання. За даними Єдиного державного реєстру декларацій, декларацію перед звільненням за період з 1 січня 2020 року до 17 вересня 2020 року, а також декларацію після звільнення за 2020 рік подано 29 квітня 2021 року, декларацію після звільнення за 2019 рік подано 3 жовтня 2020 року.
З урахуванням цього у сукупності Комісія констатувала, що кандидат не підтвердив законності джерел походження майна, яке перебуває в його власності та яким він користується. Зазначені обставини свідчать про істотну невідповідність кандидата показникам професійної етики та доброчесності.
За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, голосувань під час закритого обговорення відповідних показників Комісія у пленарному складі дійшла висновку, що кандидат не відповідає критерію професійної етики та доброчесності за показниками «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу».
Позиція Позивача
Обґрунтовуючи невідповідність оскаржуваного рішення вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Позивач у позовній заяві навів систему доводів, спрямованих на спростування правомірності рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 7 липня 2025 року № 148/ас-25.
Зміст позовної заяви свідчить, що Позивач пов'язує протиправність зазначеного рішення з кількома групами обставин, зокрема: порушеннями під час оцінювання його доброчесності, недотриманням процедури прийняття рішення під час голосування, а також неналежним складом Комісії під час проведення відповідного засідання.
Насамперед Позивач заперечує обґрунтованість висновку Комісії про те, що ним не підтверджено законність джерел походження квартири площею 116 мІ, придбаної його батьком у 2007 році.
У цьому контексті Позивач зазначає, що, на його переконання, Комісія вийшла за межі своїх повноважень, здійснивши детальну перевірку джерел походження доходів його батька. За твердженням Позивача, законодавство передбачає перевірку майнового стану кандидата та членів його сім'ї, тоді як батько кандидата належить до категорії близьких осіб, щодо яких проведення такого рівня перевірки не передбачено.
Крім того, Позивач стверджує, що Комісією було проігноровано надані ним пояснення щодо джерела коштів на придбання зазначеної квартири. Зокрема, Позивач посилається на письмові пояснення свого батька, відповідно до яких кошти у сумі 350 000 доларів США були отримані ним у позику від знайомої особи. На думку Позивача, такі пояснення можуть розглядатися як належний доказ існування позикових правовідносин у розумінні статті 1047 Цивільного кодексу України, а відсутність письмової розписки обумовлена довірчими відносинами між сторонами.
Доводи і пояснення Позивача та його батька стосовно обставин отримання позики і повернення її частинами, зокрема стосовно передумов укладання правочинів шляхом погодження усіх істотних умов в усній формі і передання коштів без надання розписок, мали бути оцінені ВККС з дотриманням принципу застосування показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), передбаченого пунктом 6 розділу ІІ Єдиних показників.
Окремо Позивач наголошує на тому, що обставини придбання квартири мали місце за значний проміжок часу до проведення співбесіди - близько 18 років тому та ще до набуття ним статусу судді. На переконання Позивача, вимога надання детальних доказів щодо подій такої давності суперечить принципу юридичної визначеності та не узгоджується з підходами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини щодо оцінки обставин, віддалених у часі.
Також Позивач посилається на те, що Комісія, здійснюючи оцінювання, не врахувала презумпцію доброчесності кандидата, відповідно до якої сумніви у доброчесності повинні ґрунтуватися на належних та достатніх фактичних даних, а не на припущеннях.
У зв'язку з цим Позивач пояснює і обставини незазначення його батьком у деклараціях за 2019- 2020 роки фінансового зобов'язання у розмірі 350 000 доларів США. За твердженням Позивача, таке незазначення могло бути наслідком технічної помилки, зумовленої відсутністю досвіду заповнення електронних декларацій після поновлення його батька на службі за рішенням суду, а не свідченням відсутності самого боргового зобов'язання.
Доводи і пояснення Позивача та його батька стосовно обставин отримання позики і повернення її частинами, зокрема стосовно передумов укладання правочинів шляхом погодження усіх істотних умов в усній формі і передання коштів без надання розписок, мали бути оцінені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з дотриманням принципу застосування показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), передбаченого пунктом 6 розділу ІІ Єдиних показників.
Так, під час проведення співбесіди Позивач в усній та у письмовій формі повідомляв ВККС України, що з огляду на надходження висновку Громадської ради доброчесності від 4 травня 2025 року, з метою з'ясування джерел походження коштів, за які у 2007 році для нього було придбано квартиру, звернувся до свого батька та отримав роз'яснення, що частину коштів, а саме 350 000 доларів США батько отримав у позику від свого знайомого, з яким він перебуває у дружніх відносинах впродовж багатьох років. З огляду на характер особистих та тривалих відносин, позичальник та позикодавець не укладали договір позики у письмовій формі та не складали розписок про отримання коштів та про їх повернення, яке здійснюється частинами в міру наявних у батька позивача фінансових можливостей. На прохання Позивача, його батько надав власноручні пояснення від 14 травня 2025 року на адресу ВККС України щодо питань, які виникли у Громадської ради доброчесності стосовно придбання квартири у 2007 році, у яких підтвердив, що більшу частину вартості квартири, а саме 350 000 доларів США позичив у сина свого давнього знайомого, відносини з яким підтримує з 1997 року і до цього часу.
Крім того, Позивач вважає, що рішення про непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя було прийнято з порушенням правил колегіальності.
Зокрема, Позивач зазначає, що під час розгляду питання у пленарному складі Комісії 7 її членів проголосували за підтвердження його здатності здійснювати правосуддя, тоді як лише 3 члени Комісії висловилися проти. Попри це, Комісія дійшла висновку про непідтвердження ним відповідної здатності.
На думку Позивача, така правова позиція ґрунтується на неправильному застосуванні статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон про судоустрій). Позивач вважає, що відсутність необхідної кількості голосів «за» для подолання висновку Громадської ради доброчесності не може автоматично означати ухвалення рішення про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя. На його переконання, таке рішення також повинно бути підтримане більшістю від складу Комісії, чого в даному випадку не відбулося.
Також Позивач звертає увагу на те, що питання про непідтвердження його здатності здійснювати правосуддя окремо на голосування не виносилося, що, на його думку, свідчить про відсутність належного волевиявлення Комісії щодо прийняття відповідного рішення.
Окрім наведеного, Позивач посилається на неналежне організаційне забезпечення засідання Комісії. Зокрема, він зазначає, що через відсутність п'яти членів Комісії (у зв'язку з відпустками, відрядженнями та самовідводами) у засіданні брали участь лише десять осіб, що, на його переконання, створило ситуацію, за якої навіть один голос «проти» фактично унеможливлював ухвалення позитивного для нього рішення.
Позивач також вказує на відсутність на засіданні окремих членів Комісії, які раніше у складі Другої палати підтримали висновок про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя, що, на його думку, могло вплинути на результат розгляду.
Крім того, Позивач зазначає, що оскаржуване рішення не містить належного мотивування, зокрема чітких посилань на правові підстави та аргументи, з яких Комісія відхилила його пояснення.
На переконання Позивача, ухвалення такого рішення також призвело до втручання у його право на повагу до приватного життя та професійної репутації, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене Позивач просить суд визнати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 7 липня 2025 року № 148/ас-25 протиправним та скасувати його, а також зобов'язати Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження його здатності здійснювати правосуддя.
Позиція Відповідача
У відзиві на позовну заяву Комісія заперечує проти задоволення позову та вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим.
Насамперед Комісія зазначає, що рішення від 7 липня 2025 року № 148/ас-25 містить належне правове та фактичне обґрунтування. За твердженням Відповідача, у ньому наведено достатні мотиви та правові підстави, які зумовили ухвалення відповідного висновку. У зв'язку з цим Комісія не погоджується з доводами Позивача щодо невмотивованості рішення, вказуючи, що фактично позивач висловлює незгоду не з відсутністю мотивів, а із висновками, до яких дійшла Комісія за результатами оцінювання. При цьому відповідач підкреслює, що відповідне рішення було ухвалене за результатами всебічного, повного та неупередженого дослідження усіх показників оцінювання на підставі внутрішнього переконання членів Комісії.
Комісія також обґрунтовує правомірність свого висновку про невідповідність Позивача критеріям професійної етики та доброчесності. Зокрема, Відповідач посилається на обставини, які, на його думку, свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів щодо законності джерел походження окремих активів. У цьому контексті Комісія зазначає, що погодилася з висновками Громадської ради доброчесності щодо неможливості пояснити придбання автомобілів кандидатом та його дружиною виключно офіційними доходами.
Окремо Комісія звертає увагу на обставини придбання квартири у місті Києві, яка була придбана батьком кандидата. За твердженням Відповідача, Позивач не надав належних та об'єктивних доказів отримання його батьком позики у сумі 350 000 доларів США, за рахунок якої, за поясненнями позивача, було здійснено придбання відповідної нерухомості.
У цьому зв'язку Комісія наголошує, що під час кваліфікаційного оцінювання кандидат повинен бути готовим підтвердити законність джерел походження майна, зокрема у випадках, коли існує майновий зв'язок із близькими особами. Такий зв'язок, на думку Відповідача, може полягати, зокрема, у користуванні кандидатом майном родичів або у наявності інших майнових відносин, що потребують належного пояснення. З огляду на відсутність переконливих доказів законності походження відповідного майна Комісія дійшла висновку про істотну невідповідність кандидата показникам професійної етики та доброчесності.
Крім того, Відповідач заперечує доводи Позивача щодо порушення процедури прийняття рішення. Комісія зазначає, що у випадку наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності закон передбачає необхідність підтримання рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя щонайменше двома третинами голосів від призначеного складу Комісії. Враховуючи, що за підтвердження здатності Позивача здійснювати правосуддя проголосували лише сім членів Комісії, тоді як для прийняття такого рішення необхідно було не менше дев'яти голосів, відповідно до вимог закону позивач вважається таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя.
Також Комісія зазначає, що засідання, на якому було ухвалено оскаржуване рішення, відбулося у повноважному складі. На момент проведення засідання до складу Комісії входило п'ятнадцять членів, тоді як участь у засіданні брали десять членів Комісії, що становить більшість від її складу та свідчить про наявність кворуму.
Окремо Відповідач наголошує, що здійснення кваліфікаційного оцінювання суддів належить до виключної компетенції Комісії та є проявом її дискреційних повноважень. На думку Комісії, таке оцінювання спрямоване на формування суддівського корпусу, який відповідає високим стандартам професійної етики та доброчесності та користується довірою суспільства.
Крім того, Відповідач звертає увагу на те, що стаття 88 Закону про судоустрій визначає вичерпний перелік підстав для скасування рішення Комісії. До таких підстав, зокрема, належать істотні порушення процедури прийняття рішення, відсутність необхідних підписів або порушення порядку повідомлення кандидата. На думку Комісії, жодної із передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення у даному випадку не встановлено.
Водночас Відповідач зазначає, що участь особи у процедурі добору чи кваліфікаційного оцінювання не гарантує її призначення на посаду судді, а непроходження окремого етапу відбору не позбавляє кандидата займаної посади та не перешкоджає його участі у майбутніх конкурсних процедурах.
Позиція Позивача, викладена у відповіді на відзив
Заперечуючи доводи Відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, представник Позивача у відповіді на відзив зазначає таке.
Насамперед представник Позивача наголошує, що оскаржуване рішення Комісії не містить викладу конкретних фактичних обставин, які б із достатньою очевидністю свідчили про наявність обґрунтованого сумніву у доброчесності позивача. При цьому посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень передбачає не лише формальну наявність аргументації, а й належне з'ясування фактичних обставин справи, що дає можливість простежити логіку прийняття такого рішення.
Крім того, представник Позивача зазначає, що Комісія не надала належного аналізу поясненням кандидата та не навела мотивів їх відхилення. Зокрема, у рішенні не було оцінено заходи, яких позивач вживав з метою з'ясування законності джерел походження коштів його батька, а також надані письмові пояснення щодо отримання останнім позики.
Також представник Позивача вказує на порушення Комісією стандартів доказування. На її переконання, Комісія, маючи сумніви щодо походження відповідних коштів, не здійснила необхідних дій для їх перевірки, зокрема не направляла запитів до батька Позивача або до особи, яка нібито надала позику, а також не пропонувала кандидату надати додаткові докази для підтвердження зазначених обставин.
Окремо представник Позивача звертає увагу на те, що Комісія, на її думку, вийшла за межі предмета перевірки щодо близьких осіб кандидата. Зазначає, що перевірка доброчесності передбачає оцінку законності джерел походження майна кандидата та членів його сім'ї, однак не поширюється на близьких осіб, зокрема батьків, якщо відсутні дані про набуття кандидатом майна за рахунок їхніх коштів.
Також наголошується, що Комісія поставила під сумнів законність джерел походження квартири, придбаної батьком позивача за 18 років до проведення співбесіди та за рік до першого призначення позивача на посаду судді. На думку представника Позивача, оцінка таких обставин з огляду на значний проміжок часу суперечить принципу правової визначеності.
Крім того, представник Позивача зазначає, що факт отримання позики було підтверджено письмовими поясненнями батька позивача, які, на його переконання, можуть розглядатися як належний доказ у розумінні частини другої статті 1047 Цивільного кодексу України, яка допускає підтвердження передачі грошових коштів іншими документами.
Разом з тим представник Позивача стверджує, що під час прийняття оскаржуваного рішення було порушено процедуру голосування. Зокрема, рішення було ухвалено за результатами голосування, під час якого сім членів Комісії підтримали підтвердження здатності Позивача здійснювати правосуддя, тоді як троє висловилися проти. На думку представника позивача, такий результат голосування не відповідає вимогам частини першої статті 101 Закону про судоустрій, яка передбачає прийняття рішень більшістю голосів від установленого законом складу Комісії.
Крім того, представник Позивача вважає неправомірним підхід Комісії, за яким відсутність необхідної кількості голосів для прийняття позитивного рішення автоматично призвела до висновку про непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя. На її переконання, закон не передбачає такого автоматичного правового наслідку, а у разі недостатності голосів кандидат повинен залишатися у процедурі оцінювання для з'ясування додаткових обставин.
Також представник Позивача зазначає, що питання про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя окремо на голосування пленарного складу Комісії не виносилося.
Окрім наведеного, представник Позивача звертає увагу на неналежний склад Комісії під час проведення засідання. За його твердженням, у зв'язку з відсутністю окремих членів Комісії позивач опинився у ситуації, коли для подолання негативного висновку Громадської ради доброчесності фактично була необхідна підтримка усіх присутніх членів Комісії.
При цьому представник Позивача зазначає, що окремі відсутні члени Комісії раніше входили до складу Другої палати Комісії, яка вже висловилася за підтвердження здатності Позивача здійснювати правосуддя.
Також вказується, що відсутність окремих членів Комісії, на думку представника Позивача, зменшила рівень представництва суддівського корпусу у складі Комісії, що, за його твердженням, не відповідає стандартам, закріпленим у Європейській хартії про статус суддів.
1 грудня 2025 року представниця Позивача подала клопотання про приєднання до матеріалів справи № 990/399/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити дії копію Науково-консультативного висновку, підготовленого фахівцями Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щодо доктринального тлумачення та застосування норм права у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді.
Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Згідно із частиною першою статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній до 30 грудня 2023 року) конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.
Відповідно до частин третьої - п'ятої цієї статті для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу. Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Інформація про подання заяви для участі у конкурсі на заміщення конкретної вакантної посади судді оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
На виконання зазначених вище положень Закону Комісією рішенням від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком, в якому ОСОБА_13 виявив бажання взяти участь.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX внесено зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема викладено в новій редакції Розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення». Вказаний Закон набрав чинності 30 грудня 2023 року.
Відповідно до пункту 57 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри».
На момент набрання чинності Закону про судоустрій та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» від 9 грудня 2023 року № 3511-IX, конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, був на етапі подання документів особами, які виявили бажання взяти участь у ньому, відтак його продовження та завершення, повинно відбуватися за правилами, визначеними Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року.
Статтею 79 Закону про судоустрій установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
З урахуванням змісту частини другої статті 79-3 Закону про судоустрій у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) Закону.
Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 розділу V Закону. Отже, необхідною умовою зайняття посади судді є проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Частиною другою статті 83 Закону про судоустрій установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Визначено критерії кваліфікаційного оцінювання: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Відповідно до частини п'ятої статті 83 Закону про судоустрій порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення про кваліфікаційне оцінювання). Пунктами 1.3- 1.4 передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками, а основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об'єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 успішно пройшов перший етап конкурсу «Складання кваліфікаційного іспиту» та підтвердив відповідність критерію професійної компетенції. Вказаний факт не є спірним у цій справі.
Оцінювання Комісією критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності ОСОБА_1 на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та результати, сформовані в процесі такого оцінювання, не оскаржується.
Спірним у цій справі є дії Комісії та її висновки, сформульовані нею у Пленарному складі на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» за результатами дослідження критерію доброчесності та професійної етики.
Так, Позивач покликається на порушення Відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення Комісією у пленарному складі.
Надаючи оцінку таким його доводам Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 87 Закону про судоустрій з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності яка, зокрема, надає Комісії інформацію стосовно судді (кандидата на посаду судді), а за наявності відповідних підстав - висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.
Частиною першою статті 88 Закону про судоустрій встановлено, що Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Пунктом 6.54 розділу 6 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі також - Положення про кваліфікаційне оцінювання), встановлено, що розгляд Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, що надані Громадською радою доброчесності, здійснюється в порядку, визначеному Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до пункту 120 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23 зі змінами) (далі також - Регламент), висновок або інформація ГРД розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.
Згідно з абзацом першим пункту 124 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону.
Відповідно до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.
Пунктом 128 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту передбачено, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень:
- про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади).
Таким чином, нормами Закону визначено повноваження Комісії щодо проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді у межах конкурсу на заняття вакантної посади судді в апеляційному суді. Порядок проведення вказаного оцінювання визначено Законом, яким також передбачено затвердження Регламенту та Положення.
Особливість правового регулювання означених вище норм полягає у тому, що у разі наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія може ухвалити рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя лише за умови, що таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Водночас аналіз наведених норм Закону, а також положень пунктів 120, 124, 126 та 128 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України свідчить про те, що за результатами розгляду висновку Громадської ради доброчесності у пленарному складі Комісія ухвалює одне з двох можливих рішень:
(1) про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя;
(2) про непідтвердження такої здатності.
Таким чином, законодавством установлено альтернативний характер можливих результатів розгляду цього питання.
З огляду на це, якщо за наявності висновку Громадської ради доброчесності рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя не набирає необхідної кількості голосів, передбаченої абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія вважається такою, що не подолала висновок Громадської ради доброчесності, наслідком чого є ухвалення рішення про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя.
Ні Закон про судоустрій, ні Регламент Комісії не передбачають існування окремої чи додаткової процедури, за якою після ненабрання необхідної кількості голосів для подолання висновку Громадської ради доброчесності питання повинно повторно ставитися на голосування щодо підтвердження або окремо щодо непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя.
Отже, з огляду на наведені вище положення статі 19 Конституції України доводи Позивача про те, що у разі ненабрання необхідної кількості голосів «за» подолання висновку Громадської ради доброчесності Комісія повинна була додатково виносити на окреме голосування питання про непідтвердження його здатності здійснювати правосуддя, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не узгоджуються з нормативно встановленою процедурою кваліфікаційного оцінювання.
Посилаючись на порушення процедури розгляду питання, Позивач вказує, що через відсутність членів Комісії (у зв'язку з відпустками, відрядженнями та самовідводами) у засіданні брали участь лише десять осіб, що, на його переконання, створило ситуацію, за якої навіть один голос «проти» фактично унеможливлював ухвалення позитивного рішення. Також Позивач звертає увагу на відсутність окремих членів Комісії, які раніше у складі Другої палати підтримали висновок про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя, що, на його думку, могло вплинути на результат розгляду.
Матеріалами справи підтверджується, що у відповідному засіданні Комісії, на якому приймалось рішення щодо Позивача, брали участь десять її членів, а саме головуючий - Андрій Пасічник, члени Комісії: ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (доповідач), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 (том 1,а.с.59).
При цьому, відповідно до змісту оскаржуваного рішення, «за» визнання кандидата таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя, проголосували сім членів Комісії ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), «проти» - три члени Комісії ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ) (том 1, а.с.62 зворот).
Так, відповідно 8 серпня 2025 року ВККС України листом (том 1,а.с.66) за підписом заступника керівника секретаріату ОСОБА_37 у відповідь на адвокатський запит адвоката Марії Доник від 04 серпня 2025 року (вхідний номер 02-8287/25) надала витяги з протоколів засідань Другої палати Комісії № 153 та № 179, які відбулися 20 травня 2025 року та 3 червня 2025 року щодо дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного господарського суду ОСОБА_1, а також витяг із протоколу засідання Комісії у пленарному складі № 228 від 07 липня 2025 року щодо підтвердження його здатності здійснювати правосуддя.
Також повідомлено, що у пленарному засіданні 7 липня 2025 року не брали участі члени Комісії ОСОБА_15 та ОСОБА_34 у зв'язку з відпусткою, ОСОБА_16 - у зв'язку з відрядженням. Окрім цього, рішенням Комісії у пленарному складі від 16 квітня 2025 року було задоволено заяву ОСОБА_15 про самовідвід та відведено її від участі у проведенні співбесід у межах відповідного конкурсу. Члени Комісії ОСОБА_35 та ОСОБА_36 також не брали участі у розгляді питання щодо ОСОБА_1 у пленарному складі через задоволення їхніх заяв про самовідвід 20 червня 2025 року та 23 червня 2025 року відповідно.
Таким чином, фактична відсутність членів Комісії була зумовлена як об'єктивними організаційними причинами (відпустка, відрядження), так і процесуальними обмеженнями (самовідводи), що у сукупності призвело до істотного зменшення персонального складу Комісії саме під час вирішення питання щодо Позивача.
Відповідно до частини тринадцятої статті 98 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» засідання Комісії або її палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Комісії або відповідної палати.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 92 Закону про судоустрій Вища кваліфікаційна комісія суддів України складається з шістнадцяти членів, вісім з яких призначаються з числа суддів або суддів у відставці. Вища кваліфікаційна комісія суддів України вважається повноважною за умови призначення до її складу не менше одинадцяти членів, щонайменше вісім із яких призначені з числа суддів або суддів у відставці.
Як визначено частиною першою статті 101 Закону про судоустрій рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії.
При цьому, як передбачає вже зазначена вище частина перша статті 88 Закону про судоустрій Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
При цьому, як зазначив Відповідач у відзиві (том 1,а.с 110 зврот), на час прийняття рішення щодо Позивача було призначено 15 членів ВККС.
Позивачем зазначено (том 1, а.с. 24), а Відповідачем не заперечено, що станом на 7 липня 2025 року до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України входили ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_15 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_16 (всього 15 членів)
Аналіз наведених обставин дає підстави для висновку, що хоча засідання Комісії формально відповідало вимогам кворуму, сама процедура розгляду питання Позивача не забезпечила йому рівних та справедливих умов проходження кваліфікаційного оцінювання.
Зміст наведених норм вказує, що у випадку наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності рішення про підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя має бути підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, тобто за наявності 15 призначених членів дві третіх становить не менше 10 голосів. Отже, законодавець оперує саме кваліфікованою більшістю від призначеного складу, а не вимогою фактичної одноголосності присутніх.
Водночас у спірному випадку, внаслідок відпусток, відрядження та самовідводів, питання Позивача розглядалося лише десятьма членами Комісії, тобто у мінімально допустимому складі, за якого для позитивного рішення Позивач фактично мав отримати підтримку саме всіх без винятку присутніх членів Комісії.
За таких умов навіть один голос «проти» автоматично унеможливлював позитивне рішення, що фактично трансформувало встановлену законом вимогу «двох третин» у значно суворішу та не передбачену законом вимогу фактичної одноголосного голосування усіх членів ВККС при прийнятті рішення щодо Позивача.
Таким чином, через істотне зменшення персонального складу Комісії саме під час розгляду питання Позивача останнього було поставлено у нерівне становище порівняно з іншими кандидатами, питання яких могли розглядатися повнішим складом Комісії, де досягнення необхідної кількості голосів не залежало від абсолютної підтримки кожного присутнього.
За таких обставин формальне дотримання кворуму не усуває сумнівів у відповідності процедури принципам fair procedure (справедливої процедури), яка складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
У контексті наведеного Суд вважає за необхідне окремо звернути увагу й на те, що відповідно до пункту 2 параграфу 1 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України «Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. Вища кваліфікаційна комісія суддів України як державний колегіальний орган суддівського врядування складається з шістнадцяти членів, вісім з яких призначаються з числа суддів або суддів у відставці».
Відповідно до пункту 7 параграфу 3 Регламенту ВККСУ «Принцип колегіальності у роботі Комісії полягає у спільному (колегіальному) обговоренні на засіданні Комісії і вирішенні членами Комісії питань, віднесених до її компетенції як державного колегіального органу суддівського врядування».
Таким чином, одним із фундаментальних принципів діяльності ВККСУ є колегіальність.
Закон та Регламент ВККСУ не містять чіткого роз'яснення терміну «колегіальність».
Зміст принципу колегіальності розкрито і в статті 34 КАС України (Порядок вирішення питань колегією суддів) « 1. Усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. 2. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. 3. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення».
Окремої уваги також заслуговує й принцип колегіальності в діяльності Великої Палати Верховного Суду Статтею 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що «Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду».
Принцип колегіальності може бути розкритий і через принципи діяльності Пленуму Верховного суду. Відповідно до статті 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «Пленум Верховного Суду є колегіальним органом, до складу якого входять усі судді Верховного Суду». Пунктами 6, 7, 9, 10 статті 3, пунктами 2, 3, 4, 8 статті 4, пункт 3 статті 11 тощо Регламенту Пленуму Верховного Суду передбачено, що рішення Пленуму приймаються більшістю суддів, присутніх на засіданні.
Відповідно, базовий принцип колегіальності є спільним для діяльності ВККСУ, колегії суддів при розгляді справи чи Великої Палати Верховного Суду або Пленуму Верховного Суду.
Таким чином, практичний зміст принципу колегіальності полягає в тому, що у члена відповідної колегії (органу) мають (і) рівні права брати участь в обговоренні відповідного питання, (іі) мають рівне право голосу, (ііі) мають свободу голосувати «за» чи «проти» відповідного питання, а рішення колегіального органу приймаються більшістю голосів. Принцип колегіальності забезпечує можливість існування різних думок з приводу відповідного питання і прийняття рішення за наслідками дискусії більшістю голосів. Прийняття рішення меншістю голосів суперечить змісту принципу колегіальності.
Втім, за обставин цієї справи голосування хоч одного з членів Комісії «проти» об'єктивно створювало для Позивача непропорційно звужені процедурні можливості порівняно з тими, які закладались законодавцем при визначенні загальної моделі діяльності ВККС у складі шістнадцяти членів.
Інакше кажучи, через неповний фактичний склад Комісії (відпустки, самовідводи та відрядження) окремих її членів Позивач опинився у ситуації, де навіть один голос «проти» фактично набував вирішального значення, що деформувало саму логіку голосування колегіального розгляду.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» сформульовано базові ознаки принципу належного урядування.
«Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах: «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000; «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах: «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах: «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128 та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
71. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovб and Pinc v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків». В цьому контексті ще раз важливо наголосити, що фундаментальним принципом діяльності ВККСУ є колегіальність, яка передбачає прийняття рішень більшістю. Верховний суд неодноразово застосовував принцип належного урядування в судових рішеннях. Постановою Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц була надана комплексна оцінка принципу належного врядування, яка може бути використана шляхом посилання. «Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності» при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується субєктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути зясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення субєкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
У цьому випадку організаційні та процесуальні обставини фактично створили для Позивача більш обтяжливий стандарт проходження процедури, ніж той, що прямо передбачений законом, що свідчить про необхідність оцінки дотримання Відповідачем не лише формальних вимог щодо повноважності засідання, а й фундаментального принципу справедливої процедури як складової верховенства права.
Щодо висловлених у рішенні висновків у контексті наведених Позивачем та Відповідачем під час судового розгляду пояснень Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що Позивач оскаржує з мотивів неналежного мотивування висновків Відповідача щодо придбання квартири як обставини, що вказує, на недотримання критерії професійної етики та доброчесності.
Частинами першою, другою статті 83 Закону про судоустрій встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Відповідно до частини п'ятої статті 83 Закону про судоустрій порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.
Пунктами 1.1 та 1.4 розділу 1 Положення про кваліфікаційне оцінювання передбачено, що кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення ВККС України здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики. Основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об'єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для суддів (кандидатів на посаду судді).
Пунктом 5.10 Положення про кваліфікаційне оцінювання встановлено, що кандидат на посаду судді не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 цього Положення.
Згідно з пунктом 2.13 Положення про кваліфікаційне оцінювання відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: незалежність, чесність, неупередженість, сумлінність, непідкупність, дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статус.
Згідно з пунктом 12 Положення про кваліфікаційне оцінювання кількість балів за результатами оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики може бути знижена на 15 балів за кожне виявлене порушення (одне суттєве або декілька менш суттєвих) правил та/або норм. Суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, якщо остаточна кількість набраних ним балів є меншою 225.
Відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам.
Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення (пункт 5.1 Положення про кваліфікаційне оцінювання).
Згідно із пунктом 5.9 цього Положення Комісія керується презумпцією, відповідно до якої суддя (кандидат на посаду судді) відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з'ясуванню під час кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25 зазначила, що судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.
При цьому, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
У свою чергу, ВККС України є уповноваженим суб'єктом з питань проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду підтвердила в означеній постанові зокрема, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та є виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
Жоден суб'єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
Повноваження Комісії щодо оцінки встановлених щодо кандидата на посаду судді обставин на предмет відповідності його критерію доброчесності є дискреційними. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
Мета дискреції (розсуду) адміністративного органу зводиться до того, що:
- завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, оскільки вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб'єктом;
- такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам, які приймають рішення, адаптуватися до мінливих обставин та пріоритетів (за умови дотримання обмежень законності та розумності) та сприяють підвищенню ефективності (раціональності) та оперативності управлінської діяльності;
- дискреція дозволяє максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи і особливо під час їх зважування з публічним інтересом.
Разом з тим наділення ВККС України свободою розсуду під час оцінки відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою. У свою чергу правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним потрібно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 2 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Правовладдя вимагає, щоб будь-яка дискреція не була так необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною.
Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, наприклад, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чим керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.
Отже, Верховний Суд має перевірити викладені у спірному рішенні висновки ВККС України на предмет їхньої об'єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі.
17 грудня 2024 року Вища рада правосуддя рішенням №3659/0/15-24 затвердила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення критеріїв доброчесності та професійної етики, однакових принципів їх застосування всіма суб'єктами оцінювання.
Відповідно до пункту 1 Єдиних показників обґрунтований сумнів - наявність відповідних та достатніх фактичних даних, які є переконливими для звичайної розсудливої людини щодо того, що суддя (кандидат на посаду судді) може не відповідати критеріям доброчесності та професійної етики.
Пункт 22 Єдиних показників передбачає, що рівень життя судді (кандидата на посаду судді) відповідає задекларованим доходам, якщо рівень його майнового стану не викликає у звичайної розсудливої людини обґрунтованого сумніву в можливості правомірного його формування за рахунок задекларованих доходів, отриманих із законних джерел, якщо, зокрема, але не виключно:
1) у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування зазначено все майно судді (кандидата на посаду судді), що має бути внесено до декларації згідно із Законом України «Про запобігання корупції», а задекларована вартість такого майна відповідає вартості набуття чи останній грошовій оцінці;
2) суддя (кандидат на посаду судді) та/чи члени його сім'ї відчужили об'єкти цивільних прав за оплатним договором за ціною, що істотно не відрізняється від ринкової;
3) суддя (кандидат на посаду судді) здійснював витрати, розмір яких відповідає його рівню життя, задекларованим доходам.
У цьому контексті слід урахувати, що частина дев'ята статті 69 Закону про судоустрій установлює умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов'язує з наявністю / відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
За змістом пункту 6.24 Положення про кваліфікаційне оцінювання під час співбесіди обов'язково обговорюються із суддею (кандидатом на посаду судді) дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (підпункти 6.21.1-6.21.3 пункту 6.21 Положення про кваліфікаційне оцінювання).
Отже, з урахуванням приписів частини дев'ятої статті 69 Закону про судоустрій оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності здійснюється ВККС України фактично лише за внутрішнім переконанням, що об'єктивно зумовлює підвищені вимоги до мотивування (обґрунтованості) відповідних сумнівів Комісії та її рішень у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема рішень, у яких Комісія констатувала наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
Слід ураховувати, що поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (у цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб'єктивними, вони повинні мати об'єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними, документами, розрахунками, ґрунтуватися на доказах), яка може бути перевірена і оцінена судом (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24, від 20 листопада 2025 року у справі № 990/148/24).
Тобто …у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на останнього покладено обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово роз'яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24 (пункти 120, 123-129 постанови).
Належна мотивація рішення ВККС України (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура вирішення цього питання.
Фактичною підставою для висновку Відповідача про непідтвердження здатності Позивача здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді стали встановлені Комісією обставини щодо відсутності об'єктивного підтвердження факту отримання батьком кандидата позики у сумі 350 000 доларів США, на яку посилався Позивач для пояснення джерел походження коштів. Як зазначено у рішенні Комісії, попри пояснення кандидата та письмові пояснення його батька про отримання таких коштів від знайомого, жодних документальних підтверджень (договору, розписки чи інших доказів) надано не було, при цьому кандидат не володів інформацією ні щодо залишку боргу, ні щодо строків його повернення. Додатково Комісія врахувала, що у деклараціях батька кандидата за відповідні періоди відсутні відомості про наявність такого фінансового зобов'язання, причому ці декларації подавалися у різні дати, що спростовує твердження про можливу технічну помилку під час їх заповнення. У сукупності зазначені обставини були оцінені Комісією як такі, що не підтверджують законність джерел походження майна, яким користується кандидат, що, на переконання Відповідача, свідчить про наявність обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у пункті 173 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25 зазначено, що Комісія не є органом, уповноваженим оцінювати правочини з точки зору їх юридичної дійсності або дотримання сторонами формальних вимог до оформлення договорів. Водночас Комісія в межах перевірки критерію доброчесності має право аналізувати обставини, пов'язані з майновими операціями, з метою оцінки прозорості та обґрунтованості фінансових дій кандидата.
Колегія суддів зазначає, що оцінюючи відповідність кандидата критерію доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України зобов'язана діяти в межах принципів обґрунтованості та належного з'ясування фактичних обставин, а її висновки мають ґрунтуватися на належних та достатніх доказах, а не на припущеннях чи гіпотетичних сумнівах.
Як убачається з матеріалів справи (том 1, а. с. 12), право власності ОСОБА_1 на квартиру набув 23 липня 2007 року.
Фактично підставою для сумніву Комісія визначила відсутність документального підтвердження факту отримання батьком кандидата позики у розмірі 350 000 доларів США.
Отже, мотиви щодо законності походження коштів, використаних для придбання майна фактично стосувалася фінансових можливостей третьої особи - батька кандидата.
Так, Позивач до ВККС надавав письмові пояснення батька, який підтвердив факт позики у знайомого, з яким має дружні відносини з 1997 року і до цього часу (том 1,а.с.40).
Разом з тим, зміст оскаржуваного рішення не дає можливості вважати, що таким доводам та поясненням була надана належна правова оцінка.
Водночас Суд звертає увагу на те, що в контексті указаних обставин, у рішенні ВККС від 03 червня 2025 року № 69/ас-25 (том 1,а.с.56) зазначено, що у Комісії відсутні конкретні факти та обставини, які можуть викликати обґрунтований сумнів у тому, що набуте безоплатно кандидатом на посаду судді ОСОБА_1 право власності на квартиру набуто його батьком із законних джерел. Комісія не володіє достатньою інформацією щодо повернення коштів у сумі 350 000 доларів США, які є суттєвою часткою для придбання квартири. Пояснення ОСОБА_1 стосовно зазначеного не можуть ні спростувати, ні підтвердити обґрунтовані сумніви. Зважаючи на викладені обставини, під час закритого обговорення Комісія в складі Другої палати одноголосно дійшла висновку про неможливість визнання таких обставин істотними та оцінити їх в 0 балів, однак визнала наявність підстав для зняття 15 балів за показником «Законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу».
Позивач звертає увагу у позовній заяві, що в оскаржуваному рішенні Комісії не знайшли належної оцінки пояснення Позивача щодо заходів, вжитих ним для з'ясування законності джерел походження коштів, використаних його батьком для придбання квартири. Так само у рішенні відсутній висновок про те, що заява позичальника про отримання ним визначеної грошової суми є неналежним або недостатнім підтвердженням укладення договору позики (т 1,а.с.14 зворот, а.с.16)..
Зазначаючи про непідтвердження самого факту позики батьком Позивача, Комісія не проаналізувала положення частини другої статті 1047 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, відповідно до якої на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути подана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми.
Своєю чергою ВККС, вказуючи у прийнятому рішенні на «відсутність об'єктивного підтвердження факту отримання батьком кандидата позики в сумі 350 000 доларів США» та зазначаючи, що «жодних документів на підтвердження вказаних обставин (договору або розписки про отримання коштів) не було надано» не обґрунтувала причин відхилення пояснень батька Позивача як іншого документа, яким згідно з частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України позичальник посвідчив передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.16 постанови від 01 травня 2025 року у справі № 990/199/24 наголошує, що не може бути визнано вмотивованим рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у якому поряд з обґрунтуванням сумнівів у його доброчесності Комісія не навела належного аналізу пояснень кандидата та мотивів відхилення / врахування його доводів.
Колегія суддів також враховує, що Комісією не встановлено фактів отримання кандидатом необґрунтованих вигод, не доведено незаконності походження коштів, використаних для придбання спірного майна, а також не наведено обставин, які б свідчили про фіктивність пояснень кандидата чи його батька, який письмово підтвердив, що відповідні кошти були отримані у позику.
Крім того, у рішенні Комісія самостійно зазначила, що кандидат не володіє інформацією щодо залишку коштів, які його батько має повернути у рахунок боргового зобов'язання, а також щодо строків виконання такого зобов'язання. Втім, вказані обставини Комісія визначила однією з підстав для висновку про непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що у рішенні Комісії фактично не наведено належного обґрунтування того, яким саме чином відсутність у кандидата детальної інформації щодо виконання боргових зобов'язань його батька (попри вищевказані вжиті Позивачем заходи для з'ясування цих обставин), відповідність кандидата критеріям доброчесності або ставити під сумнів його професійну здатність здійснювати правосуддя.
Аналогічне стосується і наведеного у рішенні Комісії аргументу щодо відсутності у деклараціях, поданих батьком кандидата, відомостей про відповідне фінансове зобов'язання.
Так, Позивач пояснював, що незазначення відповідної інформації могло бути наслідком технічної помилки під час заповнення декларацій його батьком. Проте, як убачається з оскаржуваного рішення, Комісія фактично обмежилася лише наведенням дат подання таких декларацій батьком кандидата, зазначивши, що вони подавалися не в один день, та на цій підставі відхилила відповідні пояснення Позивача.
Ключове твердження Позивача полягало у тому, що його батьком при заповненні декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, допущено помилку в частині декларування його фінансових зобов'язань з повернення позики. Додатково Позивач повідомив про обставин, які, на його думку, могли призвести до такої помилки. Своєю чергою Відповідач, встановивши факти, які спростовують одну з повідомлених позивачем можливих причин допущення помилки (відповідачем встановлено, що лише дві з трьох декларацій були подані батьком Позивача одночасно), поставив під сумнів твердження кандидата на посаду судді щодо імовірної наявності помилки в поданих його батьком деклараціях в цілому.
Водночас із матеріалів справи не вбачається, що Комісією було вжито заходів для з'ясування цих обставин або надано Позивачу можливість уточнити відповідні відомості чи надати додаткові пояснення.
За таких умов висновок Комісії про недостовірність пояснень Позивача ґрунтується виключно на формальному посиланні на дати подання декларацій та не містить належного аналізу зазначеної Позивачем інформації.
Крім того, навіть за наявності таких обставин Комісією не обґрунтовано, яким чином незазначення батьком кандидата відповідного фінансового зобов'язання у власних його деклараціях може свідчити про недоброчесність самого кандидата або впливати на його здатність здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді.
За таких обставин наведені Комісією доводи не можуть вважатися достатніми для формування обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію професійної етики та доброчесності за показниками «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу».
Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що поняття «доброчесність» у контексті відбору суддів є комплексною категорією, що охоплює не лише формальне дотримання законодавчих вимог, але й етичні, моральні та професійні якості особи, а тому його практичне застосування вимагає ретельного й індивідуалізованого аналізу кожної конкретної ситуації. Доброчесність формується через сукупність обставин, дій та мотивів, які необхідно оцінювати в їхньому взаємозв'язку. У цьому сенсі не кожна ймовірна неточність у відображенні інформації в декларації, суб'єктивне розуміння норми права чи навіть негативна життєва обставина, що склалася в житті кандидата чи члена його сім'ї, автоматично чи беззастережно свідчить про його недоброчесність.
Невідповідність критерію доброчесності є фінальним висновком, який має ґрунтуватися на виваженій та глибокій оцінці сукупності людських, професійних якостей, поведінки та обставин, що демонструють несумісність із високими стандартами суддівської професії. Такий висновок не може бути формальним чи поверхневим, адже доброчесність як інтегральна характеристика судді передбачає не лише відсутність порушень, але й здатність особи викликати довіру суспільства до судової влади. Відповідно, обґрунтування невідповідності критерію доброчесності, має бути не лише належно мотивованим, але й достатньо переконливим, щоб сторонній незалежний спостерігач міг чітко зрозуміти, чому конкретна людина не може виконувати функції судді.
У цьому контексті суд також враховує підходи, що склалися у практиці Верховного Суду, й звертає увагу на те, що на підставі досліджених матеріалів справи Відповідачем не доведено, що поведінка Позивача, яка проявилася у добровільному розкритті інформації якою він володів та зміг отримати у такі короткі строки підпадає під ознаки недоброчесності та порушення професійної етики. Відсутність у рішенні ВККС України конкретних посилань на норми, які б однозначно спростовували позицію Позивача лише посилюють цей висновок. Таким чином, формальний підхід Комісії до оцінки дій Позивача без урахування його поведінки не відповідає принципам справедливого відбору, а оскаржуване рішення є недостатньо мотивованим.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, зокрема, в постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24, що обґрунтованість рішення передбачає належну його аргументацію, яка охоплює з'ясування обставин, які мають значення для ухвалення цього рішення. У сукупності це все надає рішенню якості вмотивованого, тобто такого, яке дозволяє з достатньою чіткістю розуміти, чим керувався суб'єкт, що його ухвалив.
Також в пункті 7.42 постанови від 13 лютого 2025 року у справі 990/74/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації можуть бути не просто сумніви членів Комісії у доброчесності кандидата, а обґрунтовані сумніви, тобто такі, які ґрунтуються не на припущеннях, а на оцінці фактичних даних, і які спростовували б доводи кандидата або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність).
Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Суд висновує, що спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
Аналогічні правові підходи викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 7 листопада 2024 року у справі № 990/124/24, від 14 листопада 2024 року у справі №990/71/24, від 14 листопада 2024 у справі № 990/139/24.
На відміну від практики Великої Палати Верховного Суду у подібних спорах, де правомірність відмови у рекомендації на посаду судді підтверджувалася встановленим умислом кандидатів приховати інформацію, що ставило під сумнів їхню доброчесність і професійну етику, у цій справі поведінка Позивача, в частині надання усієї наявної у нього інформації щодо придбання відповідного об'єкта нерухомості ще до набуття ним статусу судді, а також відсутність у Позивача даних про обсяг заборгованості батька за умови, що останній безпосередньо підтвердив сам факт наявності боргу, вимагали від Комісії належного обґрунтування взаємозв'язку цих обставин із їхнім можливим впливом на здатність Позивача ефективно здійснювати правосуддя в апеляційному суді.
У зв'язку із цим особливого значення набуває підхід Європейського суду з прав людини, практика якого є джерелом права в Україні, сформульований, зокрема, у рішенні від 13 грудня 2022 року у справі «Севдарі проти Албанії» (заява № 40662/19).
У пункті 85 ЄСПЛ вказав, що певні випадки невиконання державними службовцями зобов'язань щодо декларування активів загалом можна вважати серйозними. До них можуть належати, серед іншого, недекларування значних активів або джерел доходу або навмисні спроби приховати їх від органів влади; нездатність обґрунтувати значні покупки законними та достатніми заощадженнями або ресурсами, що були на момент придбання; або нездатність обґрунтувати надмірний спосіб життя або марнотратні витрати, які явно перевищують задекларовані законні можливості відповідної посадової особи та її родини. Суд також визнав у цьому відношенні, що може бути законним враховувати доходи та декларації чоловіка/дружини, партнера або іншого члена найближчої родини посадової особи при оцінці дотримання посадовою особою антикорупційного законодавства (див.v. Russia , № 49108/11 , §§ 85-86, 14 грудня 2021 року). Водночас не кожен незначний випадок недотримання режимів декларування активів або незначна розбіжність між витратами та законними ресурсами повинні призводити до найсуворіших дисциплінарних стягнень, таких як звільнення з посади.
Так, у пунктах 93 та 96 рішення ЄСПЛ констатував, що заявницю звільнили через висновок про недостатність законних ресурсів для обґрунтування придбання нерухомості. Оцінка цих ресурсів - які повністю складалися з доходів її чоловіка - охоплювала також доходи, отримані ним у період, коли заявниця ще не була ані його дружиною, ані прокурором. Інші доходи були визнані незаконними переважно через те, що заявниця не змогла довести сплату чоловіком податків із доходів, отриманих від законної роботи за кордоном. Суд наголошує, що хоча можливе ухилення від сплати податків є серйозним питанням, для цілей перевірки важливо, що суми доходів чоловіка, щодо яких не було доведено сплату податків, становили відносно невеликий відсоток від загального обсягу його доходів за відповідний період, і при цьому не було встановлено жодних порушень щодо його доходів із внутрішніх джерел протягом кількох років.
За результатами загальної оцінки конкретних обставин справи ЄСПЛ зазначив, що звільнення заявниці, яке по суті ґрунтувалося на її неспроможності довести сплату чоловіком податків із частини доходів, отриманих від законної діяльності протягом попередніх двох десятиліть, за відсутності будь-яких ознак недобросовісності чи умисних порушень з боку самої заявниці, було непропорційним легітимним цілям процедури перевірки.
Відмова у рекомендації на посаду судді за своїми наслідками за своєю природою наближається до цього рівня серйозності, адже фактично перешкоджає особі у кар'єрному розвитку на посаді судді. За таких умов Суд у цій справі не позбавлений можливості проаналізувати підходи у означеній справі для цілей розв'язання спору Позивача.
Отже, застосовуючи підхід Європейського суду з прав людини, сформульований у справі «Севдарі проти Албанії», до спірних правовідносин, колегія суддів виходить із того, що оцінка відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики не може ґрунтуватися виключно на формальному констатуванні неповноти чи недостатності окремих відомостей щодо фінансових обставин третіх осіб без встановлення характеру, сутності та реального значення таких обставин для самого кандидата.
Як убачається з наведених ЄСПЛ правових підходів, навіть у межах спеціальної процедури перевірки, спрямованої на забезпечення суспільної довіри до правосуддя, вирішальним є не сам лише факт існування певних сумнівів або документальних прогалин, а насамперед встановлення ознак недобросовісності, умисного приховування інформації, очевидної невідповідності між способом життя та законними ресурсами або інших переконливих обставин, які об'єктивно свідчать про порушення особою критеріїв доброчесності.
У цій справі Комісія фактично поставила під сумнів відповідність Позивача критеріям доброчесності та професійної етики переважно через відсутність документального підтвердження позики, яку батько кандидата отримав у 2007 році для придбання квартири, тобто у правовідносинах, стороною яких Позивач не був, і які виникли ще до набуття ним статусу судді та без доведеного зв'язку із його особистою професійною поведінкою.
За таких обставин відсутність у кандидата документальної інформації щодо фінансових зобов'язань його батька, так само як і необізнаність щодо поточного залишку боргу чи строків його погашення, без встановлення, що кандидат свідомо приховував відповідну інформацію, діяв недобросовісно або використовував неправомірно набуті активи, не може автоматично прирівнюватися до обставин, які ставлять під сумнів його здатність здійснювати правосуддя.
Особливо значущим є те, що, як і у справі «Севдарі проти Албанії», перевірка фактично стосувалася фінансових операцій близького родича, а не безпосередньо незаконного збагачення, приховування активів чи неправдивих дій самого кандидата. При цьому Комісія не встановила ані незаконності походження коштів, використаних для придбання квартири, ані фіктивності пояснень батька, ані отримання Позивачем необґрунтованих вигод.
Окрім цього, Комісія не надала належної правової оцінки поясненням Позивача та його батька, не проаналізувала застосовність частини другої статті 1047 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, та фактично не мотивувала, чому письмове підтвердження позичальника не може розглядатися як належний доказ існування позики.
Таким чином, за відсутності встановленого умислу Позивача на приховування інформації, доказів його особистої недоброчесності висновок Комісії про невідповідність Позивача критеріям здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді не може вважатися достатньо обґрунтованим, пропорційним та таким, що відповідає стандартам верховенства права.
Отже, у цій справі Відповідачем не доведено обставини, які лягли в основу мотивації оскаржуваного рішення, які у своїй сукупності свідчать саме про особисту недоброчесність Позивача або об'єктивно підривають суспільну довіру до його здатності здійснювати правосуддя.
Не доведено Відповідачем і яким чином суб'єктивна оцінка членами Комісії дій чи фінансових можливостей третьої особи може бути покладена в основу висновків щодо відповідності самого Позивача критеріям доброчесності та професійної етики.
В основі застосування до особи будь-яких негативних наслідків лежить принцип індивідуалізації відповідальності, який виключає покладення на особу несприятливих висновків лише через сумніви щодо дій інших осіб без належного доведення персонального зв'язку з відповідними обставинами.
Крім того, зміст принципу обґрунтованого сумніву, яким керується Комісія відповідно до Єдиних показників, не надає їй дискреції переносити сумніви щодо іншої особи на Позивача без самостійного, належного та переконливого обґрунтування сумнівів саме щодо доброчесності чи поведінки особи, яка приймає участь у відповідному доборі. Інакший підхід суперечить вимогам мотивованості, правової визначеності та індивідуального характеру оцінювання.
Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах (зокрема від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, від 30 травня 2024 року у справі №990/3/24) неодноразово зазначала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.
З огляду на практику ЄСПЛ, згідно зі загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у цих актах висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 2 грудня 2010 року).
Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у процесі розв'язання питання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією цього питання, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидату на посаду судді, стосовно якого розглядалося питання, так і незалежному сторонньому спостерігачеві.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку рішення має демонструвати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, якими мотивами та критеріями керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.
При цьому частиною першою статті 88 Закону про судоустрій передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень Комісії не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанова від 11 липня 2024 року у справі № 990/183/23).
У процедурі розв'язання Комісією питання про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя, негативне рішення має містити не лише покликання на визначені законом підстави для ухвалення такого рішення, а й мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
Суд не заперечує, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, має право засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе для визнання цієї особи такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суду наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 7 листопада 2024 року у справі № 990/124/24.
Ураховуючи наведене вище, Суд констатує передчасність висновків, що містяться в оскаржуваному рішенні, оскільки Комісія не надала належного обґрунтування щодо прийняття або відмови у прийнятті доводів Позивача щодо суті спірних правовідносин, що лягли в основу спірного у справі рішення, та отримання позики його батьком для придбання квартири.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин, у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин, Суд висновує, що оскаржуване рішення Комісії не відповідає критеріям обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.
Доводи Комісії стосовно того, що оскаржуване рішення містить покликання й мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності Позивача критеріям, визначеним Законом про судоустрій, на підставі чого Комісія дійшла висновків про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, спростовуються висновками Суду, наведеними вище в мотивувальній частині цього рішення.
Суд звертає увагу на наданий представником Позивача висновок Науково-консультативний висновок за запитом адвоката Доник Марії Миколаївни щодо доктринального тлумачення та застосування норм права у процедурі кваліфікаційногооцінювання кандидата на посаду судді Фахівцями Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а саме: Завідувачем кафедри адміністративного права та процесу Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктором юридичних наук, професором Петром Діхтієвським; Доцентом кафедри адміністративного права та процесу Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидатом юридичних наук, доцентом Євгеном Герасименко (том 5, а.с.213-228)
Згідно з цим виснвоком, адвокат Доник М.М. на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги № 30/07/2025 від ЗО липня 2025 року в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Київського національного університету імені Тараса Шевченка із запитом щодо доктринального тлумачення та застосування норм права у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді та надання на підставі проведеного аналізу науково-консультативного висновку з таких питань:
1. Який стандарт доказування та розподіл тягаря доказування повинні застосовуватись Вищою кваліфікаційною комісією суддів України при оцінці відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики?
2. Чи має кандидат на посаду судді юридичний обов?язок перевіряти законність джерел походження коштів, використаних його близькими особами для придбання майна, що передається кандидату на посаду судді у власність, і який обсяг «розумних заходів» від нього очікується?
3. Чи відповідає принципам верховенства права та юридичної визначеності практика, коли рішення про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики грунтується на сумнівах та непрямих припущеннях без достатнього фактичного підтвердження?
4. Які стандарти оцінки доброчесності, прозорості, справедливості та передбачуваності процедур доступу до публічної служби встановлені існуючою практикою та прийнятими рішеннями Європейського суду з прав людини, Венеційської комісії, GRECO?
Надаючи відповідь поставлені питання у висновку зазначено, що:
1) Комплексний аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що Вищою кваліфікаційною комісією суддів України при оцінюванні відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики має застосовуватись стандарт доказування «відсутність обґрунтованих сумнівів у відповідності кандидата на посаду судді встановленим показникам доброчесності та професійної етики» із врахуванням презумпції відповідності такого кандидата зазначеним показникам. Тягар (обов'язок) доказування розподіляється між учасниками процедури кваліфікаційного оцінювання наступним чином: - Відповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики презюмується, у зв?язку з чим кандидат не зобов'язаний доводити свою відповідність зазначеним критеріям, однак має право надавати пояснення та докази з питань, що виникають у ході співбесіди та дослідження досьє, які є обов'язковими для розгляду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. У разі виникнення сумнівів у відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, тягар доказування обґрунтованості таких сумнівів покладається на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, який включає у себе обов'язок встановити відповідні та достатні фактичні дані, які можуть поставити під сумнів відповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики та які підтвердженні достатньо вагомими, чіткими і взаємоузгодженими доказами, обґрунтувати свої висновки стосовно впливу таких фактичних даних на оцінювання відповідності кандидата на посаду судді встановленим вимогам та навести мотиви відхилення пояснень і доказів, наданих кандидатом на спростування достовірності фактичних даних та/або Їх впливу на оцінювання його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики.
2. Чинне законодавство України не встановлює для кандидата на посаду судді обов'язку перевіряти законність джерел походження коштів, використаних його близькими особами для придбання майна, що було передане йому у власність із переліком «розумних заходів». В умовах певної правової невизначеності з метою додержання принципу верховенства права Вища кваліфікаційна комісія суддів України має зібрати відповідні докази для обґрунтування своїх сумнівів у законності джерел походження майна кандидата на посаду судді, а також завчасно повідомити кандидата про вичерпний перелік розумних заходів, які він може вчинити для спростування таких сумнівів.
3. Рішення про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної стики, яке ґрунтується на сумнівах та непрямих припущеннях без достатнього фактичного підтвердження, тобто такого підтвердження, яке б дозволяло вважати відповідні фактичні дані у достатній мірі перевіреними, а зроблені на їхній основі судження такими, що не викликають істотних заперечень, не відповідає принципу верховенства права, зокрема, таким його елементам як юридична визначеність та заборона свавілля.
4. Існуючою практикою та прийнятими рішеннями Європейського суду з прав людини. Венеційської комісії, GRECO встановлені такі стандарти оцінки доброчесності, прозорості, справедливості та передбачуваності процедур доступу до публічної служби, зокрема суддівської кар'єри, як недопустимість дискримінації, надання рівного доступу, прозорість процедур та критеріїв оцінки (мають бути заздалегідь чітко визначені та доступні для кандидатів), реалізація принципу правової визначеності, заборона свавілля, незалежність та неупередженість органів добору, чіткий регламент оцінювання кандидатів, зрозумілість та прогнозованість процесу прийняття рішень, вмотивованість прийнятих рішень.
Крім того, у цьому висновку зазначено, що для встановлення обґрунтованих сумнівів у доброчесності позивача не достатньо встановити самий факт придбання квартири його батьком за рахунок документально не оформленої позики. Враховуючи загальну достатність доходів батька ОСОБА_1 для купівлі цієї квартири та повернення позики, обґрунтовані сумніви» ВККС мали б підтверджуватись фактичними даними, які б свідчили про вчинення протиправних дій, які можна було б трактувати як нечесність та невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім?ї задекларованим доходам, або про наміри приховати дійсну вартість майна з інших підстав.
З урахуванням наведеного, суд констатує, що викладені у рішенні від 07 липня 2025 року № 148/ас-25 стислий опис проведення кваліфікаційного оцінювання, посилання на підстави та мотиви ухвалення рішення, у сукупності з матеріалами досьє та відомостями про обговорення результатів дослідження досьє під час співбесіди вказують на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди була проведення, а рішення про визнання позивача таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді, прийняте:
- без урахування презумпції, відповідно до якої кандидат на посаду судді відповідає критеріям доброчесності та професійної етики (пункт 5.9 Положення про кваліфікаційне оцінювання);
- без встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата хоча б одному показнику, за якими оцінюється відповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики (частина дев'ята статті 69 Закону про судоустрій, пункт 5 Положення про кваліфікаційне оцінювання, пункт 11 розділу ІІ Єдиних показників);
- без урахування обставини, що вказують на істотність порушення правил та/або норм, зокрема: тяжкість діяння та його наслідки, суб'єктивна сторона поведінки, історичний контекст події, систематичність, давність порушення тощо (пункт 5.11, пункт 12 розділу ІІ Єдиних показників); - всупереч принципам застосування показників для оцінки доброчесності та професійної етики кандидата на посаду судді, які передбачають проведення оцінювання з дотриманням права на повагу до людської гідності та до приватного і сімейного життя; з урахуванням правил професійної етики судді, дотримання яких обґрунтовано можна очікувати від кандидата на посаду судді з моменту допуску до участі в доборі або конкурсі на посаду судді (розділ ІІ Єдиних показників); - без забезпечення об'єктивності, неупередженості, прозорості, публічності кваліфікаційного оцінювання, рівності умов для кандидатів на посаду судді (частина четверта статті 84 Закону про судоустрій, пункт 1.4 Положення про кваліфікаційне оцінювання).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожен аргумент. Тому за наведених підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені позивачем, оскільки вони не є визначальними для ухвалення рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому Суд зауважує, що при повторному розгляді Комісією питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді, Відповідач повинен врахувати висновки, викладені в цьому судовому рішенні.
Фактично суд вирішив задовольнити позов у відмінний спосіб, аніж просив Позивач. Однак, оскільки така резолютивна частина спрямована на ефективний захист порушених прав Позивача, суд не знайшов підстав для висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на обґрунтованість і наявність підстав до задоволення позовних вимог, колегія суддів вбачає за необхідне присудити на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору на загальну суму 983,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов до висновку про задоволення позову.
Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії Задовольнити
Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 липня 2025 року № 148/ас-25 про визнання ОСОБА_30 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді.
Зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути у пленарному складі питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 983,96 грн (дев'ятсот вісімдесят три гривні дев'яносто шість копійок) судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська
Судді І.А. Васильєва
Р. Ф. Ханова
В. В. Хохуляк
В.П. Юрченко
Повний текст рішення складено 30 квітня 2026 року.