30 квітня 2026 року
м. Київ
справа №380/872/24
адміністративне провадження № К/990/18023/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі - 90745,2 гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2018 роки за весь час затримки виплати;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації у розмірі - 78048,68 гривень та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2018 роки у розмірі - 37742,74 гривень, за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по 22 грудня 2023 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 із 01 січня 2016 року по день фактичної виплати - 22 грудня 2023 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 із 01 січня 2016 року по день фактичної виплати - 22 грудня 2023 року.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2018 роки з урахуванням у складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди із 2013 року по день фактичної виплати - 25 грудня 2023 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2018 роки з урахуванням у складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди із 2013 року по день фактичної виплати - 25 грудня 2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі № 380/872/24 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року в сумі 12754 (дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят чотири) гривень 80 копійок. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
21 квітня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у якій останній просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Проаналізувавши матеріали касаційної скарги та оскаржувані у справі судові рішення, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Також, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року відкрито провадження та розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Наразі у касаційній скарзі позивач ставить питання про скасування судових рішень, які, за загальним правилом, не підлягають касаційному перегляду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.
Скаржник, маючи намір оскаржити судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які в силу наведених норм процесуального Закону не підлягають касаційному перегляду, повинен обґрунтувати наявність умови/умов, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, при цьому, наведені ним мотиви мають бути вагомими на стільки, щоб переконати суд у дійсній наявності підстав для виходу за межі загального правила, яке не дозволяє здійснювати касаційний перегляд судових рішень у такій справі.
Отже, враховуючи, що ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, не лише визначених частиною 4 статті 328 КАС України, а й підтвердження випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Поряд із цим, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, предметом спору цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Оскаржуючи судові рішення у цій справі позивач зазначає, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року скасовано частково рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та прийнято нове рішення, без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, яким стягнено суму середнього заробітку із відповідача у розмірі лише -12 754, 80 грн. Вважає, що апеляційний суд обмежив право позивача на отримання указаної компенсаційної суми, безпідставно застосувавши принцип розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи принцип співмірності, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом - військовою частиною, те, що Україна перебуває в умовах воєнного стану, враховуючи відсутність спору на день звільнення, тривалість періоду з моменту порушення прав позивача і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, сформовані у справі № №440/6856/22. Суд указав, що у зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що «з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).» Окрім того, Судова палата звернула увагу, що «правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.» (……)»Окрім того, у згаданій справі Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та яка допускала можливість зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, не може застосовуватися до нової редакції норми права (статті 117 КЗпП України) після 19 липня 2022 року.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, при постановленні оскаржуваного рішення, застосував висновки Великої палати Верховного Суду викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, відповідно до яких: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
З огляду на таке нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, суд апеляційційної інстанції визначив, що час затримки розрахунку при звільненні позивача у даній справі охоплює період з 06 червня 2018 року по 25 грудня 2023 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 16 червня 2018 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року (6 місяців) складає 19,17% (115791,42 гривень(грошове забезпечення позивача, виплачене з порушенням термінів) / 603852,35 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить 12754,80 грн, тобто 19,17% від 66535,25 грн (сума заборгованості за 6 місяців).
Таким чином, враховуючи позиції Верховного Суду, викладені у постановах №440/6856/22, №489/6074/23 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 12754,80 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд зауважує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема, викладену у постановах від 29 квітня 2021 року у справі 240/6583/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року справа № 810/451/17, від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Підстав відступу від них у цій справі Суд не знаходить.
У касаційній скарзі заявник, зокрема, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано положення статті 117 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 червн 2023 року у справі № 560/11489/22.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правової позиції Великої палати Верховного Суду викладеої у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 наголосила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином колегія суддів робить висновок, що скаржником не зазначено належного нормативно-правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відтак, враховуючи те, що інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, відповідно до пункту 6 статті 333 КАС України, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Л.О. Єресько ,
Судді Верховного Суду