30 квітня 2026 року
м. Київ
справа №520/16598/25
адміністративне провадження № К/990/6984/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Водолазьким Станіславом Геннадійовичем на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі №520/16598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
-визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо направлення листа № 366 від 03 червня 2025 року за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 вих. № 29/11/-01 від 29 листопада 2024 року і вих. № 29/11/-02 від 29 листопада 2024 року;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 за результатами розгляду заяв Вих. № 29/11/-01 від 29 листопада 2024 року і вих. № 29/11/-02 від 29 листопада 2024 року вчинити дії, а саме внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про: виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних від 04 квітня 2007 року на підставі підпункту 3 пункту 6 статті 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» таким чином, аби при формуванні ОСОБА_1 свого ВОД у електронній формі засобами державного застосунку Резерв+ у графі «Категорія обліку» було вказано запис «Виключений з обліку військовозобов'язаних» та/або «Виключений з обліку», а в графі «Підстава зняття/виключення» - містився запис «підпункту 3 пункту 6 статті 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу»; актуальну адресу проживання ОСОБА_1 таким чином, аби при формуванні ОСОБА_1 свого ВОД у електронній формі засобами державного застосунку Резерв+ у графі «Адреса проживання» було вказано запис «flat 9 The Old Walcot School, Guinea Lane, Bath, United Kingdom, BA1 5NB».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
30 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 520/16598/25, повернуто особі, яка її подала.
16 лютого 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Водолазьким Станіславом Геннадійовичем на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 520/16598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху представником позивача 13 березня 2026 року до Верховного Суду подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Водолазьким Станіславом Геннадійовичем на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 520/16598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
11 квітня 2026 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху, позивачем подано уточнену касаційну скаргу.
У зв'язку із перебуванням судді Соколова В.М. з 06 квітня 2026 року по 11 квітня 2026 року (Наказ від 24 березня 2026 року №724/0/6-26) у відпустці, судді Загороднюка А.Г. з 13 квітня 2026 року по 20 квітня 2026 року (Наказ від 25 березня 2026 року №758/0/6-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
Так, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Перевіркою змісту поданої уточненої касаційної скарги установлено, що в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України та стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4 Порядку № 559 у подібних правовідносинах. Вважає, що помилка судів полягає у підміні поняття «виконання імперативного обов'язку» поняттям «реалізація дискреційних повноважень». Вважає, що пункт 4 Порядку № 559 встановлює чіткий, безальтернативний та імперативний алгоритм дій для відповідача, як суб'єкта владних повноважень. Скаржник зауважує, що згідно з указаною нормою, у разі звернення громадянина (військовозобов'язаного, призовника) із заявою щодо невідповідності відомостей у його ВОД даним реєстру Оберіг, відповідний ТЦК та СП зобов'язаний внести відповідні зміни протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації такої заяви. Сторона позивача вважає, що зазначена норма взагалі не передбачає процедури прийняття рішення про відмову за умови виявлення невідповідності даних, а вимагає виключно вчинення дії з актуалізації відомостей у реєстрі Оберіг.
Аналізуючи наведені доводи касатора, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, касаційне оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 цієї норми, можливе у разі відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас така підстава не зводиться до формального посилання на відсутність відповідного висновку.
Застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов'язок касатора:
-визначити конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду; обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини т.і.);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій;
-викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
При цьому Суд зауважує, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, стосується відсутності висновку щодо застосування саме норми права, а не щодо особливостей її застосування залежно від обставин справи.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено суть спору у вказаній справі, обставини справи та фактично висловлено незгоду із прийнятими рішеннями судами попередніх інстанцій. Проте, заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи, які можливо, на думку скаржника, мають певну своєрідність.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Разом з тим, відповідно до вимог пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Верховним Судом установлено, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року вирішено здійснювати розгляд справи №520/16598/25 за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Указуючи на наявність підстав для допуску скарги до касаційного перегляду, скаржник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що в умовах поточної цифровізації військового обліку відсутність актуальних і достовірних відомостей про позивача у державному реєстрі Оберіг призводить до фактичного позбавлення позивача базових прав громадянина за кордоном. Зокрема, стверджує, що без актуальних даних про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач виявляється повністю відрізаним від доступу до консульських послуг, що трансформує цей спір з питання щодо оновлення даних та приведення їх у відповідність до ВОД у справу про фактичне та доволі суттєве обмеження прав особи, яка перебуває за межами України. Окремо звертав увагу Верховного Суду, що надмірний формалізм відповідача у питаннях ведення реєстру Оберіг прямо суперечить підходам Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання держави у права особи. Вважає, що обставини цієї справи виділяють її в особливу категорію спорів, суть якої полягає в тому, що ТЦК та СП мають можливість відмовляти у застосуванні пункту 4 Порядку № 559, мотивуючи це ненаданням «необхідного обсягу документів» без конкретизації цього переліку для відповідного заявника.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає значний суспільний інтерес чи виняткове значення указаної справи для скаржника.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Водночас скаржник не продемонстрував наявності жодного дійсного виразника цікавості суспільства до цієї конкретної справи (зокрема, але не виключно, її широке висвітлення у засобах масової інформації, активне обговорення в соціальних мережах та/або під час публічних дискусій, фактів присутності громадськості в судових засіданнях, наявність реакцій громадських, державних та міжнародних організацій тощо).
Таким чином, касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Своєю чергою, значимість даної справи вочевидь зумовлюється потенційними втратами та здобутками сторін залежно від результату її розгляду, однак, указаний критерій не відносить справу до категорії «виняткової», оскільки для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Порушуючи перед касаційним судом питання про перегляд судового рішення, яке за загальним правилом не підлягає оскарженню, скаржник має переконливо продемонструвати в чому полягає особливий, тобто вагоміший за звичайний, характер саме цієї конкретної справи саме для цієї конкретної сторони. Іншими словами, скаржник має довести чому вказаний випадок є винятком із загального правила і справа, що не підлягає касаційному перегляду, має бути переглянута.
На думку колегії суддів, у розглядуваному випадку скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Натомість аргументи скаржника зводяться до незгоди із судовим рішенням.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для позивача в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Обґрунтовуючи наявність підстав для допуску скарги до касаційного перегляду, скаржник також посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що даний спір має не тільки виняткове значення для конкретного позивача у цій справі, він виходить за межі інтересів окремого позивача та має фундаментальне значення для дотримання принципу законності в масштабах усієї держави, що повністю відповідає критеріям підпункту "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Зокрема, твердження скаржника про надмірний формалізм відповідача у питаннях ведення реєстру Оберіг та те, що такий прямо суперечить підходам Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання держави у права особи, є припущенням та непідтверджене належними і допустимими доказами.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд вважає, що наведені заявником у касаційні скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстав для відкриття касаційного провадження, визначених пунктами частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, станом на дату постановлення цієї ухвали скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху, а тому касаційна скарга підлягає поверненню.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Водолазьким Станіславом Геннадійовичем на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі №520/16598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції у порядку, установленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов Л.О. Єресько