30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 520/24389/25
адміністративне провадження № К/990/10920/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року (суддя Бідонько А.В.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року (судді:
Присяжнюк О.В., Спаскін О.А., Любчич Л.В.)
у адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також - Відповідач, ГУ ДПС), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС від 30 травня 2025 року № 328 "Про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності" (далі також Рішення);
- зобов'язати ГУ ДПС прийняти рішення про надання ФОП ОСОБА_1 ліцензії на право оптової торгівлі пальним із наявністю місця зберігання за адресою: АДРЕСА_1 та внести відомості про право ФОП ОСОБА_1 провадити ліцензійну господарську діяльність з оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі, до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач покликався на те, що Відповідач необґрунтовано та безпідставно відмовив ФОП ОСОБА_1 в отриманні ліцензії, оскільки наявна у нього матеріальнотехнічна база відповідає ліцензійним умовам та разом із заявою було надано вичерпний перелік необхідних документів.
Вказував, що Відповідачем безпідставно відхилено наданий ФОП ОСОБА_1 дозвіл на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки №0121.19.09 від 21 жовтня 2019 року, з огляду на сплив його терміну дії (по 9 травня 2023 року включно), оскільки постановою Кабінету міністрів України від 18 березня 2022 року № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» (далі - Постанова № 314) прямо передбачено продовження строку дії таких дозволів на період дії воєнного стану.
Покликався на те, що не може бути обґрунтованою підставою для відмови у наданні ліцензії, посилання Відповідача на обов'язкову необхідність зміни місця податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , враховуючи перебування адреси реєстрації у тимчасовій окупації.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 16 грудня 2025 року в задоволення позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного:
- однією із підстав прийняття Рішення слугувала відсутність у наданих до заяви документах дозволу на виконання робіт підвищенної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці. Надані Позивачем дозволи на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки №0121.19.09 від 21 жовтня 2019 року та на виконання робіт підвищеної небезпеки № 8461.13.09-47.39 відхилено, з огляду на сплив терміну їх дії;
- з заявою про видачу ліцензії на право оптової торгівлі пальним Позивач звернувся 9 травня 2025 року, у той час, як механізм автоматичного продовження дії строкових ліцензій та документів дозвільного характеру скасовано постановою Кабінету Міністрів України №288 від 14 березня 2025 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року № 314».
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року - без змін.
У постанові апеляційний суд погодився з тими висновками, що cформував суд першої інстанції.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи Позивача, щодо ненадання судом першої інстанції оцінки перереєстрації (зміни податкової адреси) Позивача на підконтрольну територію, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вони не впливають на законність рішення Відповідача.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Підставою касаційного оскарження Позивач визначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України). Просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» (далі - Постанова № 314), з урахуванням того, що автоматичне продовження (пролонгацію) дозвільних документів було скасовано шляхом формального виключення підпункту 5 пункту 1 з Постанови №314, без встановлення порядку застосування таких положень до правовідносин, які вже виникли та набули правових наслідків. При цьому зазначає про існування наступних правових питань, що потребують формування правової позиції Верховного Суду:
- чи поширюється скасування автоматичного подовження строків дії дозвільних документів на правовідносини та відповідно на дозволи, щодо яких право на автоматичне подовження до завершення військового стану, виникло до внесення відповідних змін;
- чи відповідає принципу правової визначеності застосування змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2025 року №288 до Постанови № 314, безпосередньо до правовідносин, що виникли та набули правових наслідків до набрання чинності нової редакції, та які призводять до погіршення правового становища.
Вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення Постанови №314 (в редакції з урахуванням змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2025 року № 288 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314» (далі - Постанова № 288) внаслідок надання ретроспективної дії положенню про скасування автоматичної пролонгації (подовження) дії дозвільних документів Позивача, попри те, що його право на продовження (пролонгацію) дії дозвільних документів виникло у період чинності попередньої редакції Постанови №314. При цьому вказує, що таке застосування норм Постанови №314 суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 18 лютого 2025 року у справі № 400/226/24, Конституційного Суду України викладеним в рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, а також стандарту захисту легітимних очікувань і юридичної визначеності, сформульованому у рішенні Конституційного Суду України від 21 січня 2025 року у справі № 3-14/2024(28/24).
На думку Позивача фактично, шляхом прийняття Постанова № 314 було встановлено тимчасову модель правової поведінки для суб'єктів господарювання на період дії воєнного стану, що призвело до легітимних очікувань у відсутності необхідності в ініціюванні процедури подовження строків дії дозвільних документів безпосередньо до завершення воєнного стану та протягом 3 місяців з дня його припинення.
Також покликається на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, від 5 червня 2019 року № 3-р(I)/2019, від 18 червня 2020 року у справі 5-р(ІІ)/2020, від 21 січня 2025 року по справі № 3-14/2024(28/24). Зокрема, наголошує на тому, що у разі якщо законодавче регулювання запроваджує нові вимоги, що погіршуватимуть правове становище певного кола осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) із моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого заінтересовані особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, установлених новим законодавчим регулюванням. При цьому вказує, що постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 2025 року №288 не встановлює розумного часового проміжку часу суб'єктам господарювання, для приведення дозвільних документів (термін яких сплинув) у відповідність до діючого законодавства, та загалом не запроваджує правовий механізм регулювання правовідносин, що виникли до внесення відповідних змін, що свідчить про її невідповідність принципам верховенства права.
Стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення cтатті 45 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», оскільки обставини нездійснення перереєстрації з тимчасово окупованої території відсутні серед вичерпного переліку підстав для відмови у видачі дозвільного документа, у зв'язку із чим, використання контролюючим органом такої підстави у спірному рішенні свідчить про його протиправність.
2.2. Доводи Відповідача (особи, що подала відзиви на касаційну скаргу)
Відповідач вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вказує, що однією із підстав прийняття рішення від 30 травня 2025 року № 328 «Про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності», яка є самостійною та достатньою, слугувала відсутність у наданих до заяви документах дозволу на виконання робіт підвищенної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці.
Покликається на те, що надані Позивачем дозволи на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки № 0121.19.09 від 21 жовтня 2019 року та на виконання робіт підвищеної небезпеки № 8461.13.09-47.39 від 8 травня 2013 року було відхилено у зв'язку з сплином терміну їх дії. При цьому зазначає про те, що у зв'язку з виключенням Постановою № 288 з Постанови № 314 підпунктів 4, 5 пункту 1 механізм автоматичного продовження дії строкових ліцензій та документів дозвільного характеру скасовано та відповідні документи не вважаються автоматично продовженими.
Наголошує, що із заявою про видачу ліцензії на право оптової торгівлі пальним Позивач звернувся 9 травня 2025 року, тобто, практично через 2 місяці, після прийняття Постанови №288. При цьому вказує, що зазначене свідчить про безпідставність твердження Позивача щодо виникнення спірних правовідносин до прийняття вказаної постанови та наявність в нього достатньо часу для підготовки необхідних документів, які надаються разом із заявою про отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним.
Зазначає, що вимога щодо зобов'язання судом ГУ ДПС прийняти рішення про надання ФОП ОСОБА_1 ліцензії на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі за адресою місця оптової торгівлі є вимогою конкретного змісту та вважається втручанням у дискреційні повноваження контролюючого органу.
3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ
ФОП ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності відповідно до основного виду економічної діяльності з роздрібної торгівлі пальним (КВЕД №47.30) отримано ліцензію №20240314202400183 (термін дії з 25 липня 2024 року по 25 липня 2029 року) за місцем розташування на території автомобільної заправної станції (далі - АЗС) за адресою: АДРЕСА_2 .
Також, Позивачем здійснювалась господарська діяльність з оптової торгівлі пальним (КВЕД №46.12) на підставі ліцензії про право на оптову торгівлю пальним, за наявності місць оптової торгівлі (період дії з 25 листопада 2019 по 25 листопада 2024 року).
ФОП ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДПС з заявою про отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі» від 9 травня 2025 року.
До заяви Позивачем надано: платіжну інструкцію (сплата за ліцензію), №208 від 22 січня 2025 року; договір купівлі-продажу земельної ділянки, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №б/н від 31 липня 2015 року; договір купівлі-продажу не житлових будівель №б/н 11 березня 2009 року; акт державної приймальної комісії №б/н 9 жовтня 1997 року; технічний паспорт БТІ №5/226 від 10 вересня 2008 року; інформаційна довідка КП "Шевченківське бюро технічної інвентаризації" №3 від 17 січня 2025 року; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки №0461.13.09-47.30 від 8 травня 2013 року; дозвіл на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки №0121.19.09 від 21 жовтня 2019 року.
ГУ ДПС за результатами розгляду заяви та долучених до неї документів, прийнято Рішення.
Відмовляючи у задоволенні заяви, та відповідно обґрунтовуючи таку відмову, контролюючий орган виходив з наступного:
- порушено положення пункту 5 частини першої статті 45 та пункту 6 частини п'ятої статті 43 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилярів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18 червня 2024 року №3817-ІХ (далі - Закон №3817-ІХ), у зв'язку із ненаданням дозволу на виконання робіт підвищенної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці;
- недотримано вимоги частини другої статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - закон № 1207-VII), в частині перереєстрації (зміни податкової адреси) платника податків на підконтрольну територію.
Позивачем, подано скаргу від 13 червня 2025 року №б/н до Державної податкової служби України за результатами розгляду якої прийнято рішення від 11 серпня 2025 року №23187/6/99-00-06-03- 03-06, яким скаргу залишено без задоволення.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, тютюновою сировиною, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, а також посилення боротьби з їх незаконним виробництвом та обігом на території України визначені Законом № 3817-ІХ.
Відповідно до пункту 40 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ ліцензія - право суб'єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності;
Згідно з пунктом 63 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ оптова торгівля пальним - діяльність з реалізації власно виробленого, ввезеного або придбаного пального суб'єктам господарювання, що здійснюють роздрібну торгівлю пальним, іншим суб'єктам господарювання, у тому числі в транспортному засобі, яким переміщується та/або в якому зберігається пальне. Не вважається оптовою торгівлею пальним заправлення пальним за договором підряду, що відноситься до власного споживання відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України;
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Закону №3817-ІХ органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Частинами першою та четвертою статті 29 Закону №3817-ІХ встановлено, що оптова торгівля пальним здійснюється суб'єктом господарювання за наявності ліцензії на право оптової торгівлі пальним. Суб'єкти господарювання отримують ліцензію на право оптової торгівлі пальним на кожне місце оптової торгівлі пальним, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або місцезнаходженням постійного представництва нерезидента.
Відповідно до частини шостої статті 34 Закону №3817-ІХ заява про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, про внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального, про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності подається заявником до органу ліцензування у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Заява про отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним подається заявником до органу ліцензування - територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за місцем оптової торгівлі пальним.
Пунктом 6 частини п'ятої статті 43 Закону №3817-ІХ встановлено, що до заяви про отримання ліцензії на право виробництва, оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального додатково додаються копії дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці.
Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 43 Закону №3817-ІХ орган ліцензування зобов'язаний прийняти рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у такі строки: не пізніше 20 робочих днів з дня одержання від заявника заяви про отримання ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 45 Закону №3817-ІХ підставою для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що однією із підстав прийняття Рішення слугувала те, що Позивачем не було додано до заяви про отримання ліцензії на право оптової торгівлі, дозволів на виконання робіт підвищенної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці.
При цьому, як констатовано судами першої та апеляційної інстанцій, Відповідачем відхилено надані Позивачем дозволи на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки №0121.19.09 від 21 жовтня 2019 року (терміном дії до 21 жовтня 2024 року включно) та на виконання робіт підвищеної небезпеки № 8461.13.09-47.39 (терміном дії до 9 травня 2023 року ) з огляду на сплив терміну їх дії.
Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття зобов'язань на постачання. Одержання дозволу не вимагається у разі експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, яке прийнято в експлуатацію з видачею відповідного сертифіката або щодо якого зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації, а також у разі реєстрації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Згідно з частиною четвертою статті 21 Закону України «Про охорону праці» (в редакції чинній до 14 листопада 2024 року) порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертою статті 21 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, припинення дії дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» встановлено, що документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності;
Частиною першою статті 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено, що дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність. Відносини щодо видачі (прийняття), набрання чинності, припинення дії документів дозвільного характеру, проведення дозвільної (погоджувальної) процедури регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який в подальшому на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжувався та станом на час розгляду справи триває.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов провадження господарської діяльності в період дії воєнного стану в Україні» від 17 липня 2024 року № 3869-IX, який набрав чинності 2 вересня 2024 року, статтю 11 "Прикінцеві положення" Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" доповнено пунктом 2-2.
Згідно з пунктом 2-2 статті 11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документи дозвільного характеру, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, вважаються такими, дію яких продовжено на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування.
Підпунктом 5 пункту 1 Постанови № 314 (в редакції чинній станом на дату закінчення дії виданих Позивачу дозволів на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки №0121.19.09 від 21 жовтня 2019 року, та на виконання робіт підвищеної небезпеки №8461.13.09-47.39 від 8 травня 2013 року) було встановлено, що строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії).
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2025 року № 288 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314» (далі - Постанова № 288) внесено зміни до постанови № 314 та виключено підпункт 5 пункту 1 Постанови № 314.
Таким чином, хоча Постановою № 288 виключено підпункт 5 пункту 1 Постанови № 314 водночас з 2 вересня 2024 року, тобто до втрати чинності вказаним підпунктом набрав чинності пункт 2-2 статті 11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», який містить аналогічні положення про те, що документи дозвільного характеру, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, вважаються такими, дію яких продовжено на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови від 24 березня 2022 № 357 «Деякі питання виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки на період дії воєнного стану» строк дії документів дозвільного характеру на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та на виконання робіт підвищеної небезпеки, який закінчився в період дії воєнного стану, автоматично продовжується на період дії воєнного стану і протягом одного місяця після його припинення чи скасування.
З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про правомірність відхилення Відповідачем доданих Позивачем до заяви про отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, дозволів на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки №0121.19.09 від 21 жовтня 2019 року та на виконання робіт підвищеної небезпеки №8461.13.09-47.39 від 8 травня 2013 року у зв'язку з закінченням строку їх дії з огляду на виключення Постановою № 288 підпункту 5 пункту 1 з Постанови № 314, та відповідно про правомірність відмови Позивачу у видачі ліцензії на право оптової торгівлі пальним на підставі пункту 5 частини першої статті 45 та пункту 6 частини п'ятої статті 43 Закону №3817-ІХ.
При цьому дійшовши до зазначеного помилкового висновку, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не переходили до надання оцінки іншим аргументам сторін у справі. Так, зокрема, судом апеляційної інстанції було відхилено доводи апелянта, щодо ненадання судом першої інстанції оцінки перереєстрації (зміни податкової адреси) Позивача на підконтрольну територію, як такі, що не впливають на законність рішення Відповідача.
Водночас, як було встановлено судами попередніх інстанцій, другою підставою для відмови Позивачу у видачі ліцензії на право оптової торгівлі пальним було недотримано вимоги частини другої статті 13 Закону № 1207-VII, в частині перереєстрації (зміни податкової адреси) платника податків на підконтрольну територію.
Таким чином суди попередніх інстанцій, з огляду на помилковість висновку щодо правовірності відмови Позивач у видачі ліцензії на право оптової торгівлі пальним на підставі пункту 5 частини першої статті 45 та пункту 6 частини п'ятої статті 43 Закону №3817-ІХ, як не надали оцінки всім доводам сторін, так і другій обставині, яка слугувала підставою для відмови у видачі вказаної ліцензії.
Згідно із частиною третьою статті 2 КАС України, одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.
За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом
За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За приписами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
При цьому обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов'язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Крім того, Суд звертає увагу, що встановлення та надання судом належної оцінки всім підставам прийняття оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень є визначеною процесуальним законо гарантією справедливого судового розгляду.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій не дає підстав вважати, що суди дотримались наведених вимог, оскільки ними не було надано оцінки, як всім доводам сторін, так другій підставі відмови Позивачу у видачі ліцензії на право оптової торгівлі пальним зокрема.
Водночас Суд, враховуючи те, що другою підставою для відмови Позивачу у видачі ліцензії на право оптової торгівлі пальним, як встановлено судами попередніх інстанцій, слугувало недотримано вимоги частини другої статті 13 Закону Закон № 1207-VII, в частині перереєстрації (зміни податкової адреси) платника податків на підконтрольну територію вважає за необхідне звернути увагу й на підходи Верховного Суду щодо застосування означеної норми, наведені у постанові Верховного Суду від 1 квітня 2026 року у справі № 280/5808/23.
Верховний Суд в зазначеній постанові вказав наступне: «Системний аналіз наведеної норми свідчить про запровадження законодавцем дворівневої моделі застосування господарських обмежень. Перший рівень - автоматичний: положення статті 13 застосовуються зокрема до сухопутної території тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; внутрішніх морських води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України безпосередньо в силу закону, без потреби у будь-яких додаткових рішеннях органів виконавчої влади. Другий рівень - факультативний: щодо інших тимчасово окупованих в умовах воєнного стану територій, визначених пунктом 3 частини першої статті 3 Закону про ТОТ, обмеження "можуть бути поширені" - але виключно за умови прийняття окремого рішення Кабінетом Міністрів України.
Вживання законодавцем модального дієслова «можуть бути поширені» (на відміну від "поширюються") є принципово значущим із точки зору граматичного тлумачення: воно виключає автоматичний характер дії норми щодо другого типу територій і встановлює умову - наявність позитивного нормативного рішення Уряду.
Саме це підтверджується пояснювальною запискою до законопроекту Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», який вносились нові зміни до законодавства у зв'язку із введенням воєнного стану. У цій пояснювальній записці законодавець указав, що "...слід враховувати, що передбачені Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" окремі заходи, які спрямовані на реалізацію його положень, можуть значною і не виправданою конкретною ситуацією мірою обмежувати права і свободи громадян, що проживають на тимчасово окупованих територіях. Застосування положень цього Закону до всіх без винятку тимчасово окупованих територій може перешкоджати їх деокупації, призводити до економічних збитків. У зв'язку з цим пропонується визначити, що заходи, передбачені статтями 11, 11-1, 13 і 13-1 цього Закону, будуть застосовуватись до тимчасово окупованих територій (крім Автономної Республіки Крим і міста Севастополь) лише якщо це буде визнано потрібним Радою національної безпеки і оборони України. Це дозволить координаційному органу з питань національної безпеки і оборони при Президентові України оперативно та індивідуально, виходячи з певної воєнної обстановки, конкретизовувати застосування заходів реалізації положень Закону щодо тих чи інших тимчасово окупованих територій".
Таким чином, законодавець виходив із необхідності забезпечити баланс між реалізацією обмежувальних заходів і збереженням соціально-економічних зв'язків із територіями, що тимчасово перебувають під окупацією у зв'язку із оголошенням воєнного стану, аби не створювати надмірних перешкод для їх подальшої реінтеграції.
Відповідно до висновку Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування до проєкту Закону №2138-ІХ (https://itd.rada.gov.ua/4e4f5d93-eb77-40a0-8443-ddcc515ea72a) було запропоновано доповнити статтю 13 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" новою частиною першою такого змісту:
"1. Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями".
Таким чином, Верховною Радою України було враховано пропозиції комітету, і Закон ухвалено та підписано саме з урахуванням зазначених змін. Цим законодавець остаточно закріпив компетенцію саме Кабінету Міністрів України щодо прийняття рішень про поширення дії положень статті 13 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону.»
Також в постанові від 1 квітня 2026 року у справі № 280/5808/23 Верховний Суд вказав на те, що для застосування обмежень, передбачених статтею 13 Закону № 1207-VII, необхідним є не лише факт визнання відповідної території тимчасово окупованою, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про поширення на неї обмежень, визначених цією статтею. Рішення про визнання території тимчасово окупованою, яке у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку приймалося Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (зокрема наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004, який був чинний до 19 березня 2025 року), саме по собі не може замінювати рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень, передбачених статтею 13 Закону № 1207-VII. Це зумовлено тим, що зазначені рішення мають різну правову природу, приймаються різними суб'єктами владних повноважень та тягнуть відмінні правові наслідки.
За змістом частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у цій справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.
Враховуючи те, що під час розгляду справи суди допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не надали вичерпної, як оцінки всім доводам сторін, так другій підставі відмови Позивачу у видачі ліцензії на право оптової торгівлі пальним зокрема, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. Висновки за результатами касаційного перегляду
За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
У цій справі порушення допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, а тому справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська
Судді: О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх