30 квітня 2026 року
м. Київ
справа №460/12186/25
адміністративне провадження № К/990/16165/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олексюка Романа Руслановича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі №460/12186/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача, що полягають у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку;
- визнати протиправними дії відповідача, що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;
- стягнути з відповідача та користь позивача судові витрати зі сплати судового збору 2422,40 грн та витрати пов'язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу - 8000 грн.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів відомостей про порушення ОСОБА_2 правил військового обліку.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у невнесенні відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 внести інформацію (зміни) до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів про відсутність порушення ОСОБА_2 правил військового обліку, а також про виключення з військового обліку ОСОБА_2 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 задоволено частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року скасовано частково, а саме в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у невнесенні відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести інформацію (зміни) до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_2 , - і в цій частині ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.
У іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року залишено без змін.
10 квітня 2026 року Верховним Судом зареєстровано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олексюка Романа Руслановича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі №460/12186/25, яка надійшла через підсистему «Електронний суд». Заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у невнесенні відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести інформацію (зміни) до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_1 ; рішення суду першої інстанції залишити в силі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Проте, представник позивача, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Так, питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником у касаційній скарзі не наведено доводів у чому полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи для позивача.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі заявником не наведено підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Крім того, заявником не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у невнесенні відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести інформацію (зміни) до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_2 , зазначив про відсутність на час виникнення спірних правовідносин обставин, передбачених положеннями частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року (далі - Закон №2232-XII), які б давали підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних.
Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач з 03 липня 2001 року перебуває на обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_3 як військовозобов'язаний.
Згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 03 липня 2001 року, в розділі зняття з військового обліку наявний запис з печаткою про зняття з військового обліку 16 липня 2008 року на підставі наказу МОУ від 09 червня 2006 року №342.
Також в розділі придатність до військової служби вказано: визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час за ст.30 «В» наказу МОУ №2 від 1994 року. Підлягає медичному переогляду 02 квітня 2006 року.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» не є тотожними. Різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.
Аналіз змісту відповідних положень статті 37 Закону №2232-ХІІ свідчить про те, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов'язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов'язаних. Відповідно до норм чинного законодавства, для внесення відповідної відмітки про виключення із військового обліку до військового квитка повинні існувати відповідні підстави.
Також апеляційний суд зазначив, що зняття з військового обліку не позбавляє статусу військовозобов'язаного. Особа, яка раніше була військовозобов'язаною, стає невійськовозобов'язаною у випадку виключення її з військового обліку військовозобов'язаних.
У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-ХІІ було змінено перелік підстав для виключення з військового обліку і станом на час звернення позивача з цим позовом відсутні правові підстави для його виключення з військового обліку за станом здоров'я.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ (на момент зняття позивача з військового обліку Закон №2232-ХІІ діяв у редакції від 30 серпня 1991 року) виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
У наявних військово-облікових документах відсутні відомості про визнання позивача військово-лікарською комісією непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, а лише запис про зняття з військового обліку з медичним переоглядом 02 квітня 2006 року.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку та про зобов'язання відповідача внести інформацію (зміни) до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів про відсутність порушення позивачем правил військового обліку, апеляційний суд зазначив, що відсутній факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку відповідачем у встановленому законодавством порядку.
Зокрема, суди зазначили про ненадання відповідачем доказів формування і направлення на адресу позивача повістки про призов на військову службу під час мобілізації, доказів відмови у її отримання позивачем (наприклад: довідка чи акт про відмову в отриманні). Крім того, указали на відсутність і доказів, які б свідчили про вжиття заходів відповідачем у порядку та у спосіб, встановлений пунктом 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів в частині звернення відповідача до органів національної поліції з метою адміністративного затримання та доставлення позивача, який вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210 КУпАП (порушення правил військового обліку), до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Олексюка Романа Руслановича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі №460/12186/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
Л.О. Єресько
А.В. Жук