30 квітня 2026 року
м. Київ
справа №580/6270/23
адміністративне провадження №К/990/16980/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУНП в Черкаській області), в якому просив (з урахуванням уточненої позовної заяви від 17.09.2025):
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 20.06.2023;
- зобов'язати ГУНП в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 (день звільнення) по 20.06.2023 (день фактичного розрахунку) у сумі 521 946,20 гривень.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2026, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі №580/6270/23 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено частково:
- стягнуто з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65 151,93 грн;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, ГУНП в Черкаській області, звернулось через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працюю (далі - КЗпП України) та статті 61 Конституції України.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
У касаційній скарзі ГУНП в Черкаській області висловлює незгоду з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду. Скаржник вважає постанову апеляційного суду незаконною, оскільки вона прямо порушує конституційну заборону подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Його ключовий довід ґрунтується на тому, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні з установи вже було стягнуто кошти в межах іншої судової справи за той самий період часу. На думку ГУНП в Черкаській області, апеляційний суд фактично змусив установу платити двічі за одну й ту саму затримку, що суперечить принципу правової визначеності.
Суд виходив із того, що факт порушення строків розрахунку належним чином підтверджений матеріалами справи. Хоча звільнення відбулося ще у березні 2021 року, остаточне погашення заборгованості за окремими видами виплат було зафіксоване лише у червні 2021 року. Оскільки розрахунок не був проведений у повному обсязі в день видання наказу про звільнення, суд вбачав достатньо підстав для застосування санкцій до роботодавця.
Разом із тим, апеляційний суд застосував принцип співмірності та справедливості, що дозволило зменшити розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню. Суд врахував значний розрив між сумою безпосередньої заборгованості та обсягом заявлених позивачем вимог, обмеживши стягнення сумою у 65 151,93 грн.
При цьому колегія суддів відхилила аргументи ГУНП про порушення принципу недопустимості подвійної відповідальності. Суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом цього спору є затримка виплат, які не були предметом дослідження або стягнення у попередній судовій справі між цими ж сторонами. Отже, на думку суду, йдеться про окремі порушення, які вимагають самостійної правової оцінки.
Водночас, Суд звертає увагу скаржника, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Щодо висновків у справі № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України має компенсаційну, а не каральну природу. Суд роз'яснив, що встановлене законом обмеження виплати строком у шість місяців (згідно із Законом № 2352-IX) є лише максимальною межею відповідальності, яка не скасовує необхідність перевірки сумою на співмірність. Ключовим є те, що навіть у межах шестимісячного строку суд зобов'язаний застосовувати принципи розумності та пропорційності, оцінюючи розмір боргу, період затримки та ймовірні втрати працівника. Отже, обмеження строку не означає автоматичного стягнення всієї суми, а лише встановлює поріг, вище якого компенсація бути не може.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Крім того, положенням частини четвертої статті 330 КАС України передбачено, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини п'ятої статті 330 КАС України якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору. Скаржником не додано вказаний документ до касаційної скарги.
Питання, пов'язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2684,00 грн.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що у цій справі вимога про зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є майновою вимогою.
Отже, розмір судового збору за подання цієї касаційної скарги становить 10438,92 грн (5219,46 х 200%).
Касаційна скарга подана в електронній формі, тому розмір ставки судового збору з пониженням становить 8351,13 грн (10438,92 грн * 0,8).
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 8351,13 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи;
2) оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 8351,13 гривень (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа)).
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак ,
Судді Верховного Суду