30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 600/4916/25-а
адміністративне провадження № К/990/18908/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі № 600/4916/25-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті йому за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити йому за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення з застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатитизв ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, встановивши невідповідність апеляційної скарги вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ухвалою від 11 лютого 2026 року залишив апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 без руху у зв'язку з відсутністю документа про сплату судового збору. При цьому особі, яка подала апеляційну скаргу, запропоновано протягом п'яти днів з моменту отримання копії цієї ухвали усунути недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2026 року апеляційну скаргу відповідача повернуто, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Відповідач повторно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою 11 березня 2026 року.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 березня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, визнав неповажними причини його пропуску та залишив апеляційну скаргу без руху. При цьому скаржнику запропоновано протягом десяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали усунути недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та не подав до суду жодних заяв чи клопотань щодо їх виконання.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі № 600/4916/25-а.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно із частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.
Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються:
- підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав);
- у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування.
Разом з тим, порушення норм права може виявлятися у:
- застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;
- незастосуванні норми, яку належало застосувати;
- наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.
Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Залишаючи апеляційну скаргу без руху апеляційний суд встановив, що вперше апеляційна скарга була подана 05 лютого 2026 року. При цьому, ухвалою від 11 лютого 2026 року вказана апеляційна скарга була залишена без руху у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору. Апелянту було запропоновано виправити недоліки апеляційної скарги та у визначений в строк надати докази сплати судового збору. У зв'язку з не усуненням виявлених недоліків у строки, встановлені судом, апеляційну скаргу було повернуто заявнику ухвалою суду від 06 березня 2026 року. Вдруге з апеляційною скаргою апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції 11 березня 2026 року.
Вирішуючи заявлене скаржником клопотання про поновлення строку, апеляційний суд вказав, що апелянт є суб'єктом владних повноважень і неналежна організація процесу з оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб та невиконання відповідачем вимог процесуального закону не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Крім того, надавши оцінку доводам скаржника щодо введення в України воєнного стану, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду.
Підсумовуючи суд вказав, що скаржником не зазначено обставин, які перешкоджали подати належним чином оформлену апеляційну скаргу вчасно та які є об'єктивно непереборними чи істотною перешкодою для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції в ухвалі від 20 квітня 2026 року вказав, що копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в електронному вигляді була доставлена в електронний кабінет апелянта 18 березня 2026 року, що засвідчується довідкою суду про доставку електронного листа від 19 березня 2026 року. Таким чином, останнім днем строку, що встановлений судом на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, є 30 березня 2026 року. Натомість, станом на 20 квітня 2026 року вимоги ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом не виконані, будь-яких заяв (клопотань) на виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом до суду не надано.
Вказане й слугувало підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
У свою чергу, скаржник в касаційній скарзі жодним чином не спростовує, встановлені судом апеляційної інстанції, обставини.
Скаржник у касаційній скарзі не наводить жодних доводів щодо неправомірності висновків суду апеляційної інстанції про неусунення недоліків апеляційної скарги у встановлений строк, не зазначає обставин, які перешкоджали виконанню вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, та не подає доказів на підтвердження поважності причин такої процесуальної поведінки.
Фактично доводи касаційної скарги не стосуються підстав, з яких суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження, що свідчить про їх безвідносність до предмета касаційного перегляду.
Оскільки оскаржувана ухвала постановлена з підстав неусунення недоліків апеляційної скарги та пропуску строку на апеляційне оскарження, належним предметом перевірки судом касаційної інстанції могли бути виключно доводи щодо поважності причин такої процесуальної бездіяльності та неправомірності відповідних висновків суду апеляційної інстанції. Втім, таких доводів касаційна скарга не містить.
Відповідачем не обґрунтовано помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування норм процесуального права, не зазначено, які саме норми були застосовані неправильно чи порушені, та не доводить, як такі порушення вплинули на результат розгляду питання, що свідчить про формальний характер касаційної скарги.
Отже, скаржник належним чином не обґрунтовує, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Наведені у касаційній скарзі доводи не містять належного правового обґрунтування, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі № 600/4916/25-а - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяІ.В. Дашутін