30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 420/25744/25
адміністративне провадження № К/990/18278/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 420/25744/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 85 927 гривень 84 копійки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 16 липня 2025 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01 березня 2018 року по 16 липня 2025 року включно у загальній сумі 395 060 гривень 76 копійок відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 85 927 гривень 84 копійки, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 16 липня 2025 року, включно, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 3990,95 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 16 липня 2025 року, включно у загальній сумі 305 372,04 грн, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На зазначене судове рішення відповідач подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції 04 березня 2026 року.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та несплатою судового збору.
На виконання вказаної ухвали про без руху, апелянтом було надано заяву про поновлення строків, у якій в обґрунтування поважності пропуску строку зазначено про відсутність бюджетних асигнувань на вчасну оплату судового збору.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 420/25744/25.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно із частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.
Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються:
- підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав);
- у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування.
Разом з тим, порушення норм права може виявлятися у:
- застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;
- незастосуванні норми, яку належало застосувати;
- наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.
Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Залишаючи апеляційну скаргу без руху апеляційний суд встановив, що з матеріалів справи вбачається, що судове рішення було проголошено 10 листопада 2025 року, копія доставлена до електронного кабінету апелянта 11 листопада 2025 року, тобто крайній строк на подання апеляційної скарги на вказане рішення 12 грудня 2025 року. При цьому, до апеляційного суду скарга була направлена 04 березня 2026 року.
Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача щодо відсутності у штаті юриста, оскільки неспроможність відповідача належним чином організувати роботу або фінансування витрат на оплату судового збору не є поважною причиною пропущення строку апеляційного оскарження. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12 жовтня 2022 року справа №640/11452/19.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції в ухвалі від 23 березня 2026 року дійшов висновків, що відсутність коштів у суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, як і посилання апелянта на неможливість виконання норми КАС України в частині дотримання строків на апеляційне оскарження.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Підсумовуючи суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на те, що скаржником не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не наведено нових достатніх обставин для поновлення пропущеного строку то наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження.
У свою чергу, скаржник в касаційній скарзі жодним чином не спростовує, встановлені судом апеляційної інстанції, обставини.
Скаржником не обґрунтовано помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування норм процесуального права, не зазначено, які саме норми були застосовані неправильно чи порушені, та не доводить, як такі порушення вплинули на результат розгляду питання, що свідчить про формальний характер касаційної скарги.
Поновлення пропущеного процесуального строку за відсутності об'єктивно непереборних причин суперечило б принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права, та призвело б до невиправданого порушення балансу між сторонами у справі.
Усталеною є судова практика Верховного Суду щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Отже, скаржник належним чином не обґрунтовує, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Наведені у касаційній скарзі доводи не містять належного правового обґрунтування, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 420/25744/25 - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяІ.В. Дашутін