про залишення апеляційної скарги без руху
30 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/6425/25 пров. № А/857/16958/26
Суддя Восьмого апеляційного адміністративного суду Курилець А. Р., перевіривши в електронній формі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 380/6425/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період стаціонарного лікування з 15.10.2024 по 22.10.2024 у зв'язку з наслідками отриманої раніше травми тяжкого ступеня, пов'язаної із захистом Батьківщини;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період стаціонарного лікування з 15.10.2024 по 22.10.2024 у розмірі не менше ніж 25806 гривень 48 копійок (двадцять п'ять тисяч вісімсот шість грн 48 коп.) з урахуванням усіх складових грошового забезпечення, передбачених чинним законодавством.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу
Вказана апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно прохальної частини апеляційної скарги ОСОБА_1 просить:
1.Прийняти апеляційну скаргу до провадження.
2.Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 року у справі № 380/6425/25 скасувати.
3.Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі: зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 , додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні у жовтні 2024 року, листопаді 2025 року та лютому 2026 року, а також здійснити перерахунок грошового забезпечення за весь період з 23.08.2025 року до дня винесення ухвали судом.
Водночас апеляційним судом зареєстровано письмові доповнення, відповідно до яких скаржник просить:
1.Прийняти дану заяву про доповнення до розгляду та долучити її до матеріалів справи № 380/6425/25.
2.Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 року.
3.Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, включаючи:
3.1.Виплату додаткової винагороди (100 000 грн пропорційно часу стаціонару) за всі вказані періоди лікування.
3.2.Зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати з моменту звільнення (23.08.2025) по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пунктів 5, 6 частини 2 статті 296 КАС України, в апеляційній скарзі зазначаються вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції; обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень (ч.1 ст.303 КАС України).
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення визначені ст. 315 КАС України.
Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.
При цьому суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Як вбачається із змісту позовних вимог такі охоплювалися періодом стаціонарного лікування з 15.10.2024 по 22.10.2024, однак апеляційна скарга містить вимоги про виплату за період «перебування на стаціонарному лікуванні у жовтні 2024 року, листопаді 2025 року та лютому 2026 року».
Також вимога «здійснити перерахунок грошового забезпечення за весь період з 23.08.2025 року до дня винесення ухвали судом» попри те, що така не була заявлена в суді першої інстанції, жодним чином не аргументована. Більше того, не зрозуміло про яку «ухвалу» мовить апелянт.
Водночас вимога «Зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати з моменту звільнення (23.08.2025) по день фактичного розрахунку» не була заявлена в суді першої інстанції.
Попри те, що скаржник не обґрунтовує необхідності доповнень до апеляційної скарги, такі містять посилання на постанову ВС від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19 про те, «що невиплата належних сум грошового забезпечення (в т.ч. додаткової винагороди) у встановлені строки тягне за собою обов'язок нарахування компенсації втрати частини доходів згідно із Законом України № 2050-III» на неврахування якої судом першої інстанції, твердить скаржник.
Однак спірним питанням в справі № 240/10130/19 було склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку про те, що додаткова грошова винагорода та індексація , повинні включатися до розрахунку грошової допомоги військовослужбовців при звільненні.
Жодної згадки про компенсацію втрати частини доходів постанова ВС від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19 не містить, тобто Верховний Суд не формулював висновків чи узагальнених правових позицій до застосування Закону №2050-III.
Аналогічна ситуація з твердженням скаржника про те, що «право на додаткову винагороду за час стаціонарного лікування зберігається за особою і після звільнення, якщо таке лікування є наслідком поранення (травми), пов'язаного із захистом Батьківщини. Ця позиція підтверджена Верховним Судом у постанові від 05.04.2023 у справі № 260/3428/22.»
Однак Верховний Суд в справі № 260/3428/22 не ухвалював жодного рішення 05.04.2023 року. Водночас сама справа 260/3428/22 (постанова Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року) стосується відмови в перетині державного кордону України, громадянином України, який навчається у закордонному навчальному закладі.
Також апелянт зазначає, що «згідно з постановою Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 380/10438/22, формальні аспекти або термінологічні неточності в медичних документах не можуть бути перешкодою для реалізації права на соціальний захист. Оскільки обстеження є частиною діагностичного процесу (ст. 3 Основ законодавства про охорону здоров'я), воно є невід'ємною складовою медичної допомоги, передбаченої Постановою КМУ №168.»
Однак судове рішення у справі № 380/10438/22 взагалі не переглядалося ні в апеляційному, ні, тим паче, в касаційному порядку. А сама справа стосується права пенсіонера Міністерства внутрішніх справ України на отримання з 01.12.2019 пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №988 і відповідно до вимог статей 43, 63 Закону №2262-ХІІ станом на 19.11.2019.
Тобто, зазначені в апеляційній скарзі номер справи та дата ухвалення постанови та правова позиція є цілковито вигаданими.
Схожою є ситуація з посилання скаржника на «Верховний Суд у постанові від 21.09.2023 у справі № 240/14828/22», де за доводами позивача касаційний суд наголосив: «у разі, якщо норми права припускають неоднозначне трактування (як у випадку з переліком підстав для перебування в стаціонарі), суд повинен приймати рішення, яке є найбільш сприятливим для особи».
Проте Верховний Суд в справі № 240/14828/22 не ухвалював жодного судового рішення 21.09.2023, а постанова від 18 квітня 2024 року у такій (справа стосувалася бездіяльності територіального органу Пенсійного фонду України щодо ненарахування та невиплати з підвищення до пенсії позивачці як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015) не містить підходів щодо випадків неоднозначного трактування норм на користь особи.
Такі дії скаржника суперечать принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленому у статті 45 КАС України.
Суд звертає увагу, що характер наведених посилань може свідчити про використання учасником справи інструментів штучного інтелекту (далі - ШІ) та, відповідно, отримання на запит результату у формі "галюцинацій". Згідно з галузевими стандартами України, "галюцинування" визначається як феномен, за якого результат роботи системи генеративного ШІ містить неточну або хибну інформацію, що оманливо представлена як достовірна (Словник термінів у сфері штучного інтелекту, схвалений Міністерством цифрової трансформації, пункт 24, 2024 рік).
"Процитовані" скаржником неіснуючі висновки суду касаційної інстанції відповідають потребам аргументації скаржника, що може вказувати на ймовірний запит до ШІ підібрати відповідну судову практику, яку технологія могла згенерувати, не маючи доступу до реальних баз даних (реєстрів).
Суд звертає увагу на тому, що використання ШІ для підготовки процесуальних документів саме по собі не заборонено. Проте відповідальність за достовірність інформації, викладеної у процесуальних документах, покладається виключно на учасника справи.
Верховний Суд у справі № 240/14153/24 наголосив на обов'язковості дотримання принципу фахового людського контролю (human-in-the-loop). Використання ШІ у правничій діяльності допускається виключно як допоміжний інструмент, який не може замінити професійну діяльність правника: його критичне мислення, фахове судження та правову кваліфікацію (Рекомендації з відповідального використання штучного інтелекту для правників (схвалені Міністерством цифрової трансформації та Міністерством юстиції України, липень 2025 року).
Принцип добросовісності вимагає від учасника справи утримуватися від використання результатів роботи ШІ, якщо достовірність джерел перевірити неможливо (Положення про використання технологій штучного інтелекту працівниками Апарату Верховного Суду: затверджене наказом Керівника Апарату Верховного Суду від 08 грудня 2025 року № 117).
Подання до суду недостовірної інформації, зокрема посилань на неіснуючі постанови та правові позиції Верховного Суду становить порушення принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленого у статті 45 КАС України, незалежно від способу підготовки цієї інформації.
Водночас подання до суду процесуальних документів, згенерованих ШІ, за відсутності перевірки, свідчить про неналежне виконання своїх обов'язків і недобросовісне користування учасником справи процесуальними правами, що може бути кваліфіковано як вияв неповаги до Суду.
Технології ШІ слід використовувати лише для підтримки та посилення верховенства права. Технологія може використовуватися лише для підтримки та допомоги судам і суддям у належному управлінні та визначенні проваджень.
Натомість у поданій апеляційній скарзі, учасник використовує технологію штучного інтелекту не як засіб сприяння здійсненню належного правосуддя, а навпаки - з метою заперечення (ставлення під сумнів, оскарження) вже зроблених судом висновків та при цьому, зумовлює перенавантаження суду перевіркою посилань на висновки Верховного Суду в завідомо неіснуючих справах.
Згідно із частиною другою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Враховуючи те, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю, що таку слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліку
Зазначений недолік апеляційної скарги має бути усунутий шляхом направлення до Восьмого апеляційного адміністративного суду належним чином оформленої, відповідно до вимог ст. 296 КАС України, нової редакції апеляційної скарги, із коректним зазначенням вимог особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції, та дійсного (достовірного) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
Також, слід роз'яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі неусунення недоліку апеляційної скарги у встановлений строк, відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України така буде їй повернута.
Керуючись статтями 169, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 380/6425/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Встановити ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяА. Р. Курилець