30 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/10795/24 пров. № А/857/4044/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Пліша М.А.,
суддів: Курильця А.Р., Мікули О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року (головуючий суддя Ксензюк А.Я., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними відмови та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про: визнання протиправною відмови щодо ненадання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов'язання повторно розглянути заяву та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Зокрема апелянт вказує на те, що що має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 вказаної статті Закону, а тому на виконання вимог додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у якому вказується, що до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу, окрім свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства, долучається один із таких документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину: рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Утім, розглянувши заяву, суддя ухвалою відмовила у відкритті провадження в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Та незважаючи на відмову суду, 26 серпня 2024 року Позивачем було подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої були долучені всі необхідні документи, окрім судового рішення.
Однак, листом №9444 від 16 вересня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що комісією щодо надання відстрочки прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у оформленні відстрочки від призову на військову службу по мобілізації.
Тому, зважаючи на те, що у позивача відсутні будь-які інші способи, передбачені Порядком 560, довести самостійне утримання та виховання дитини для отримання відстрочки від призову на військову службу.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимог задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач 26.08.2024 звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що виховує дитину самостійно, додавши на підтвердження вказаної обставини до заяви документи, зокрема: копію паспорта, копію РНОКПП, копію свідоцтва про народження доньки ОСОБА_2 , копію рішення суду від 02.08.2022, копію акту обстеження умов проживання, копію довідки №118351 від 22.05.2024, копію інформації №01-05/115 від 07.08.2024.
У зв'язку з неотриманням відповіді на вказану заяву, представником позивача 03.09.2024 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 було скеровано адвокатський запит з проханням надання інформації про рішення комісії щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
16.09.2024 представником відповідача надання відповідь на адвокатський запит з якої слідує, що комісією щодо надання відстрочки прийнято рішення про відмову.
Відмову відповідача у наданні йому відстрочки від призову під час мобілізації позивач вважає протиправною, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом..
Суд першої інстанції позові відмовив з тих підстав, що дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є правомірними, оскільки не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що свідчили б про статус позивача як батька, що самостійно виховує дитину віком до 18 років.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Аналіз наведеної норми свідчить, що законодавцем чітко вказана підстава при якій військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, при умові самостійного виховування дитини (дітей) віком до 18 років.
Дана норма є імперативною, вичерпною та не передбачає додаткових умов чи альтернатив окрім вказаних в нормі закону.
Згідно п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Пунктом 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Таким чином, обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача.
Судом першої інстанції зґясовано, що позивач звертався із заявою до відповідача про відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації згідно абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.
Згідно наданих документів, а саме з свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася донька - ОСОБА_2 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.08.2022 у справі №160/8007/22, яке згідно даних єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 02.09.2022, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Положеннями ст. 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Позивач, як батько відповідно до Сімейного кодексу України виконує обов'язок по утриманню своїх дітей, але факт самостійного виховання не підтверджений належними доказами.
Крім того суд підставно зауважив, що розірвання шлюбу батьків, їх проживання окремо, визначення місця проживання дітей з одним із батьків, як в цьому випадку - із батьком, не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дітей.
У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлена батьківських прав, що б свідчило про самостійне виховання позивачем дитини віком до 18 років.
Зокрема, відсутні достатні докази того, що мати не приймає участі в утриманні дитини, а саме докази того, що позивач звертався до суду про стягнення з неї аліментів на утримання дітей та докази наявності заборгованості зі сплати аліментів, що б свідчило про те, що мати ухиляється від обов'язку щодо утримання дитини.
Крім того суд підставно зауважив, що у законодавстві відсутнє формулювання поняття «самостійне виховання дітей одним з батьків». Разом з тим, Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 693, містить визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько».
Так, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
Виходячи з викладеного, оскільки матір дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, то правильним є твердежння, що відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину.
Також слід врахувати, що відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 (далі - Постанова Пленуму ВСУ), одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
У постанові від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що правовий статус поняття одинокого батька не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття одинокої матері, тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ.
Тобто, для набуття статусу одинока матір, одинокий батько, необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Системний аналіз норм Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.
Крім того, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив про те, що він звертався до Луцького міськрайонного суду Волинської області щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, однак ухвалою від 16.08.2024 у справі №161/15302/24 судом відмовлено у відкритті провадження.
У матеріалах справи наявна довідка вих.№1/07 від 05.07.2024 про місце проживання з якої слідує, що ОСОБА_2 проживає разом з батьком ОСОБА_1 та дідом ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та інформація про виконання батьками обов'язків щодо виховання та утримання ОСОБА_2 , видану комунальним закладом загальної середньої освіти «Луцький ліцей №23 Луцької міської ради» в якій директором ліцею та класним керівником підтверджено, що ОСОБА_2 проживає разом з батьком, а мати ОСОБА_3 проживає у Швеції.
У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків, що включає в себе обов'язок щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, не можуть розцінюватися судом як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі №140/10795/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя М.А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула