30 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/4614/25 пров. № А/857/26937/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Носа С.П.,
суддів Шевчук С.М., Кушнір В.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 460/4614/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя у І інстанції Комшелюк Т.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 26 травня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області №172050002568 від 30.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 із зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області прийняти рішення про призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 07 січня 2025 року, зарахувавши при цьому до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи відповідно до пункту 13 частини 1 статті 30 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ, з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 07.01.2025 позивач звернувся за допомогою веб-порталу ПФУ до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років, яке передбачене ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та надав всі необхідні документи. Із заявою про призначення пенсії позивач додатково надав свідоцтво про народження сина: ОСОБА_2 , посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, а також заяву про зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною, яка потерпіла від аварії на ЧАЕС до 12-річного віку. ГУ ПФУ у Львівській області, яке за принципом екстериторіальності розглядало подану заяву, рішенням № 172050002568 від 30.01.2025 відмовило в призначенні пенсії. Підставою для відмови в призначенні пенсії послугувало неврахування наданої довідки від 04.03.2021 № 614 про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з причин наявності записів у трудовій книжці про роботу поза межами забрудненої зони. Також до страхового стажу не було зараховано період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за дитиною, яка є потерпілою від аварії на ЧАЕС до досягнення нею 12-річного віку. Позивач не погоджується з діями пенсійного органу щодо відмови у призначенні йому пенсії та зазначає, що ним дотримано всіх необхідних умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року адміністративний позов було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області №172050002568 від 30.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004 та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що згідно трудової книжки колгоспника позивача він у період з 01.04.1988 по 31.10.1988 працював у колгоспі “Красное Знамя». На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною, потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС до досягнення нею 12 років, то суд зазначив, що з наданих позивачем документів пенсійний орган мав можливість ідентифікувати дитину позивача, а незарахування періоду догляду за дитиною з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004 до стажу позивача є проявом надмірного формалізму. А тому, вказані періоди підлягають зарахуванню до стажу позивача.
Щодо факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, суд першої інстанції зазначив, що згідно довідки Виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 04.03.2021 №614 ОСОБА_1 з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по 31.03.2009 був зареєстрований та постійно проживав в с. Козлиничі Маневицького району Волинської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Поряд з цим, згідно трудової книжки колгоспника позивача він у період з 01.04.1988 по 31.10.1988 працював у колгоспі “Красное Знамя», з 02.01.1989 по 07.04.1992 працював у Добротвірській дільниці Львівського будівельно-монтажного управління тресту “Південенергомонтаж», з 26.10.1992 по 25.07.1994 працював в управлінні будівництва Рівненської АЕС міста Севастополь.
Суд зазначив, що постійне місце роботи позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживання, а тому зазначене спростовує факт проживання позивача у вищезазначені періоди у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки через значну відстань позивач не міг щодня їздити з села Козлиничі в рф, м. Севастополь, с. Добротвір.
Також у період з 22.10.1985 по 21.11.1987 позивач проходив військову службу у лавах Радянської армії. Місце проходження військової служби невідоме, в тому числі і віднесення місця проходження такої служби до зони гарантованого добровільного відселення.
А тому, на думку суду, позивачем не підтверджено період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Таким чином, суд прийшов висновку, що оскільки відсутні підстави вважати, що виконано усі визначені законом передумови, необхідні для застосування такого способу захисту порушених прав, про який просить позивач, то слід зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2025 про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004 та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржили сторони у справі.
Позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить змінити оскаржуване рішення Рівненського окружного адміністративного суду шляхом доповнення резолютивної частини судового рішення після слів: «Зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004» словами «а також зарахувавши до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період, який визначений в довідці № 614 від 04.03.2021 виданої старостою сіл Цміни, Козлиничі, Мала Ведмежка, Підгаття, Хряськ».
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд припустився помилки стосовно висновку про неможливість зарахування до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, який перетинається з роботою у Добротвірській дільниці Львівського будівельно-монтажного управління тресту «Південенергомонтаж» з 02.01.1989 по 07.04.1992, з роботою в управлінні будівництва Рівненської АЕС міста Севастополь 26.10.1992 по 25.07.1994. Позивач зазначає, що суд безпідставно при розгляді справи не взяв до уваги довідку органу місцевого самоврядування про період проживання в забрудненій зоні та посвідчення особи, яка потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС в якості доказів проживання на території забрудненої зони, натомість віддавши перевагу юридичному місцезнаходженню підприємства в якості доказу не проживання в забрудненій зоні. Вважає, що наявність посвідчення потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС 3 категорії є беззаперечним доказом, що особа прожила, або відпрацювала на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993. На думку скаржника, перетинання періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з періодом роботи, навчання чи військової служби поза межею такої зони не може спростувати факту проживання в забрудненій зоні.
ГУ ПФУ у Львівській області у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що рішенням Головного управління №172050002568 від 30.01.2025 враховано період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, який становить лише 01 рік 29 днів. До періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано: період роботи з 01.04.1988 по 31.10.1988 - в колгоспі Астраханської області російської федерації; період з 02.01.1989 по 07.04.1992, оскільки це робота в Добротвірській дільниці Львівської області; період з 26.10.1992 по 25.07.1994 так як це робота в м. Севастополь АР Крим; період проходження військової служби з 26.04.1986 по 21.11.1987 згідно довідки № 69 від 25.06.2021, оскільки не відоме місце проходження військової служби.
Вважає відмову у призначенні позивачу пенсії правомірною, а зобов'язання судом повторно розглядати заяву позивача безпідставним.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 рр. (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням.
Згідно довідки Виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 04.03.2021 №614 ОСОБА_1 з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по 31.03.2009 був зареєстрований та постійно проживав в с. Козлиничі Маневицького району Волинської області.
Село Козлиничі Маневицького району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
07.01.2025 позивач звернувся до територіального управління ПФУ із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 30.01.2025 за №172050002568 (на заміну рішення про відмову від 13.01.2025) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що вік заявника становить 57 років 5 місяців 21 день. Страховий стаж становить 17 років 4 місяців 26 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи в російській федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 згідно трудової книжки № НОМЕР_1 від 10.06.1985, оскільки статтею 24-1 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України: інформація щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат відсутня; період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 , потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи до досягнення 12-річного віку, згідно заяви ОСОБА_3 від 07.01.2025, оскільки в заяві невірно зазначено ПІБ дитини. Документами підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 01 рік 29 днів (за необхідних не менше 3 років). До періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період роботи з 01.04.1988 по 31.10.1988 - в колгоспі Астраханської області російської федерації, період з 02.01.1989 по 07.04.1992, оскільки це робота в Добротвірській дільниці Львівської області та період з 26.10.1992 по 25.07.1994 так як це робота в м. Севастополь АР Крим. Також не зараховано період проходження військової служби з 26.04.1986 по 21.11.1987 згідно довідки №69 від 25.06.2021, оскільки невідоме місце проходження військової служби. Згідно підтверджених документів право на пенсійну виплату згідно статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796 “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні йому пенсії протиправним, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до адміністративного суду.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2023 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Як визначено частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Як видно з трудової книжки колгоспника позивача серії НОМЕР_2 (дата заповнення - 10.06.1985) він у період з 01.04.1988 по 31.10.1988 працював у колгоспі “Красное Знамя». Відомостей щодо наявності недоліків зазначених записів у трудовій книжці відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено. При цьому, фактично позивачу відмовлено в зарахуванні зазначеного періоду, оскільки в цей період позивач працював у рф та в пенсійного фонду відсутні відомості щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат позивачу за зазначений період.
З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Як передбачено статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Згідно зі статтею 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, з наведеного слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, на час роботи позивача у російській федерації, Україна була учасником угоди, а тому норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Апеляційний суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Окрім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, доповнено Закон №1058-IV статтею 241 періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу.
За змістом частини 2 статті 241 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Так, з оскаржуваного рішення вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки позивачем не надавались відомості про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті спірних правовідносин слід зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
При цьому, у даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
А тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що період трудової діяльності позивача з 01.04.1988 по 31.10.1988 підлягає зарахуванню до його стажу, що протиправно не було здійснено відповідачем.
Також апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що не зарахувавши періоди догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років (з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004) до страхового стажу позивача, пенсійний орган проявив надмірний формалізм, оскільки з доданих документів цілком можливо ідентифікувати дитину позивача, а допущена позивачем помилка в заяві не може бути причиною незарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача.
Щодо вимоги позивача про призначення та виплату йому пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", апеляційний суд зазначає таке.
З огляду на встановлені судом обставини неналежного розгляду поданої позивачем заяви, суд не може дати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійного законодавства умов для прийняття рішення про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796; у суду відсутні підстави вважати, що виконано усі визначені законом передумови, необхідні для застосування такого способу захисту порушених прав, про який просить позивач.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2025 про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01.04.1988 по 31.10.1988 та період догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи з 14.11.1996 по 09.06.1997, з 12.09.1997 по 02.10.1997 та з 05.01.1998 по 01.01.2004 та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції законна та обґрунтована, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №460/4614/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді С. М. Шевчук
В. О. Кушнір