Справа № 372/7155/25
Провадження 1-кс-509/26
ухвала
Іменем України
27 квітня 2026 року слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши в залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області в місті Обухів Київської області клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025112340000279, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.12.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України,
Прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Обухівського районного суду Київської області з клопотанням про накладення арешту на майно у межах кримінального провадження 42025112340000279, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.12.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
На обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що досудовим розслідуванням досліджуються обставини підроблення державного акту від 06.12.1999 серії ІІ-КВ № 002924 невстановленими особами з метою заволодіння землями лісогосподарського призначення та землями території пам'ятки археології «Городище «Велике Ходосівське» на території Обухівського району Київської області.
У ході досудового розслідування встановлено, що Київська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ТОВ «Емеральд Ленд», ТОВ «Паркова Долина», ТОВ «Конфайнмент-2» та за участю третьої особи - ДП «СЛП «Київоблагроліс» - про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення.
Установлено, що згідно з державним актом від 01.12.1997 у постійному користуванні радгоспу «Хотівський» перебували земельні ділянки загальною площею понад 1700 га в межах Ходосівської сільської ради. У процесі земельної реформи радгосп було перетворено на колективне сільськогосподарське підприємство агрокомбінат «Хотівський», якому рішенням Києво-Святошинської районної ради від 29.09.1998 № 3-27 передано частину земель у колективну власність, а частину - у користування. При цьому в межах Ходосівської сільської ради було виокремлено 714,8 га земель природоохоронного та лісогосподарського призначення, які за результатами роздержавлення та приватизації земель радгоспу не підлягали розпаюванню та повинні були залишатися у державній власності.
Водночас у подальшому було оформлено державний акт від 06.12.1999 серії ІІ-КВ № 002924 про нібито надання КСП агрокомбінат «Хотівський» у постійне користування земельної ділянки площею 845,8 га в межах Ходосівської сільської ради, до складу якої включено 714,8 га земель природоохоронного призначення та 131 га земель резервного фонду. Підставою для видачі цього акта зазначалось рішення сесії Ходосівської сільської ради від 22.04.1998, однак архівною перевіркою встановлено, що таке рішення фактично не приймалося, а відповідні питання на сесіях ради не розглядалися, у зв'язку з чим правові підстави для видачі державного акта були відсутні.
У 2000 році КСП агрокомбінат «Хотівський» фактично припинило діяльність, а 06.04.2000 було зареєстровано нову юридичну особу - СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський», що виключає правонаступництво щодо земель, які навіть КСП не набуло на законних підставах.
У подальшому, з метою збереження лісових ресурсів, зазначені земельні ділянки були закріплені за ДП «СЛП «Київоблагроліс», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2008, 2019 та 2022 років. Водночас у 2021 році державним реєстратором Бишівської сільської ради прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та права постійного користування за СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5201, 3222487000:04:001:5540, 3222487000:04:004:5546 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Підставою для реєстрації права постійного користування зазначено державний акт від 06.12.1999, який не має законних підстав існування.
Таким чином, внаслідок реєстраційних дій відбулося незаконне виведення земель лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» та їх протиправна зміна цільового призначення без рішення Кабінету Міністрів України.
Надалі на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21.05.2021 № 2275/15-21 та № 10-2272/15-21 за рахунок зазначених земельних ділянок сформовано нові земельні ділянки, які передано у приватну власність фізичних осіб. Наступного дня після набуття права власності зазначені земельні ділянки масово відчужувались за договорами купівлі-продажу, що свідчить про штучний характер їх набуття та подальшого обігу.
У подальшому із зазначених земельних ділянок шляхом об'єднання сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:004:5611, яка в подальшому була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:002:5613, 3222487000:04:004:5614, 3222487000:04:004:5615, 3222487000:04:004:5616, 3222487000:04:004:5617, 3222487000:04:004:5618. Зазначені земельні ділянки відповідно до матеріалів лісовпорядкування накладаються на квартали Хотівського агролісництва ДП «Київоблагроліс».
Після цього частина зазначених земельних ділянок була внесена до статутних капіталів ТОВ «Паркова Долина» та ТОВ «Емеральд Ленд», інша частина - до статутного капіталу ТОВ «Конфайнмент-2», при цьому право власності реєструвалось на підставі рішень приватних нотаріусів, що ґрунтувалися на первинно незаконних рішеннях органів Держгеокадастру.
У подальшому у 2024-2025 роках ТОВ «Паркова Долина» здійснило повторний поділ земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5618 та 3222487000:04:004:5616, у результаті чого утворено нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:0787, 3222487000:04:004:0788, 3222487000:04:004:0863, 3222487000:04:004:0864, 3222487000:04:004:0865, 3222487001:01:002:0278, 3222487001:01:002:0279, 3222487001:01:002:0280, 3222487000:04:004:0873. Частина з них була відчужена фізичним особам, що призвело до подальшого дроблення земельного масиву.
Таким чином, у результаті послідовних дій, що полягали у незаконній реєстрації прав, масовому відчуженні, об'єднанні та багаторазовому поділі земельних ділянок, первинний масив земель лісогосподарського та історико-культурного призначення був трансформований у значну кількість окремих земельних ділянок із різними кадастровими номерами, що перевищує п'ятдесят, з метою ускладнення їх ідентифікації та приховування незаконного походження.
Згідно з інформацією ДП «СЛП «Київоблагроліс» встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5614, 3222487000:04:004:5615, 3222487001:01:002:5613, 3222487000:04:004:5616, 3222487000:04:004:5617, 3222487000:04:004:5618, 3222487000:04:001:5248 накладаються на 58, 59 та 62 квартали Хотівського агролісництва ДП «Київоблагроліс», що підтверджує їх належність до земель лісогосподарського призначення.
Встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:5614, 3222487000:04:004:5615, 3222487001:01:002:5613, 3222487000:04:004:5616, 3222487000:04:004:5617, 3222487000:04:004:5618 розташовані в межах території пам'ятки археології «Городище «Велике Ходосівське», яка є об'єктом культурної спадщини національного значення, внесеним до Державного реєстру нерухомих пам'яток України з охоронним номером 100012-Н. Зазначений лист є офіційною відповіддю спеціалізованої наукової установи, що здійснює дослідження у сфері археології та веде облік об'єктів археологічної спадщини, і підтверджує фактичне розташування вказаних земельних ділянок у межах території пам'ятки, у тому числі безпосередньо в межах укріпленого майданчика та елементів фортифікаційного комплексу, які є складовими частинами об'єкта культурної спадщини.
Таким чином, встановлений факт розташування зазначених земельних ділянок у межах пам'ятки археології свідчить про їх належність до земель історико-культурного призначення, правовий режим яких визначається Конституцією України, Земельним кодексом України та Законом України «Про охорону культурної спадщини». Відповідно до вимог зазначеного законодавства пам'ятки археології є виключною державною власністю, а земельні ділянки, на яких вони розташовані, належать до особливо цінних земель та не можуть передаватися у приватну власність, а також використовуватися не за цільовим призначенням.
Реєстрація права приватної власності на зазначені земельні ділянки, їх поділ, об'єднання, відчуження та інші розпорядчі дії здійснені всупереч вимогам законодавства, оскільки такі землі не могли бути предметом приватизації чи іншого відчуження, а повинні перебувати виключно у державній власності та під особливою охороною держави. Зазначене свідчить про протиправне вибуття цих земель із державної власності та підтверджує їх статус як об'єкта кримінально протиправного посягання.
Враховуючи викладене, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:04:004:0743, 3222487000:04:004:0744, 3222487000:04:004:0747, 3222487000:04:004:0748, 3222487000:04:004:0750, 3222487000:04:004:0751, 3222487000:04:004:0752, 3222487000:04:004:0753, 3222487000:04:004:0757, 3222487000:04:004:0758, 3222487000:04:004:0759, 3222487000:04:004:0760, 3222487000:04:004:0761, 3222487000:04:004:0762, 3222487000:04:004:0764, 3222487000:04:004:0842, 3222487000:04:004:0844, 3222487000:04:004:0845, 3222487000:04:004:0847, 3222487000:04:004:0886, 3222487000:04:004:0887, 3222487000:04:004:0888, 3222487000:04:004:0889, 3222487000:04:004:0890, 3222487000:04:004:0891, 3222487000:04:004:0892, 3222487000:04:004:0894, 3222487000:04:004:0876, 3222487000:04:004:0877, 3222487000:04:004:0878, 3222487000:04:004:0879, 3222487000:04:004:0880, 3222487000:04:004:0745, 3222487000:04:004:0746, 3222487000:04:004:0749, 3222487000:04:004:0754, 3222487000:04:004:0755, 3222487000:04:004:0756, 3222487000:04:004:0763, 3222487000:04:004:0785, 3222487000:04:004:0843, 3222487000:04:004:0863, 3222487000:04:004:0864, 3222487000:04:004:0865, 3222487001:01:002:0278, 3222487001:01:002:0279, 3222487001:01:002:0280, 3222487000:04:004:0873, 3222487000:04:004:0787, 3222487001:01:002:5613, 3222487000:04:001:5248 є об'єктом кримінально протиправних дій, зберігають на собі сліди кримінального правопорушення, а також є безпосереднім предметом протиправного посягання, у зв'язку з чим з метою забезпечення збереження речових доказів, недопущення їх подальшого відчуження, поділу, об'єднання чи зміни цільового призначення виникла необхідність у накладенні арешту на зазначене майно.
Таким чином, встановлено, що за наявності судового арешту на частину земельних ділянок, власник іншої частини цього ж земельного масиву, будучи обізнаним про існування відповідних обмежень, продовжує здійснювати активні дії, спрямовані на відчуження земельних ділянок, які не охоплені арештом, шляхом їх реалізації на користь фізичних осіб.
Подальший аналіз актуальних відомостей станом на 30.03.2026 підтверджує, що значна частина земельних ділянок вже перебуває у власності фізичних осіб, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та інших осіб, що підтверджує подальше розпорошення земельного масиву між значною кількістю набувачів.
Установлена послідовність дій, яка полягає у поділі первинного земельного масиву, формуванні значної кількості нових земельних ділянок, їх подальшому відчуженні та повторній зміні власників, у сукупності з вибірковим відчуженням саме тих земельних ділянок, які не перебувають під арештом, свідчить про реалізацію цілеспрямованої схеми розпорядження майном, спрямованої на унеможливлення повернення цих земель у державну власність.
З огляду на викладене, встановлена динаміка постійної зміни власників, масовий характер відчуження земельних ділянок, а також продовження їх реалізації за відсутності арешту на відповідну частину земельного масиву свідчать про наявність реального ризику подальшого відчуження, перепродажу, поділу та зміни правового статусу зазначених земельних ділянок, що може призвести до втрати речових доказів та унеможливлення виконання майбутнього судового рішення, у зв'язку з чим виникає обґрунтована необхідність у накладенні арешту на всі земельні ділянки, які входять до складу зазначеного земельного масиву.
Вказані земельні ділянки є речовими доказами, оскільки вони є безпосереднім предметом кримінального правопорушення та об'єктом протиправного посягання, що відповідає визначенню речових доказів, наведеному у ч. 1 ст. 98 КПК України.
Крім того, земельні ділянки зберігають на собі сліди кримінального правопорушення у вигляді незаконно зміненого правового статусу та записів у державних реєстрах, які підлягають перевірці в межах кримінального провадження.
Прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області у судове засідання не з'явився.
Власники майна у судове засідання не з'явились, причини неявки суд не повідомили, про день, час та місце розгляду клопотання повідомлялися належним чином.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Враховуючи, що сторони у судове засідання не з'явились, на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що Обухівською окружною прокуратурою Київської області здійснюється процесуальне керівництво досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42025112340000279 від 11.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018) Кримінального кодексу України.
Досудовим розслідуванням досліджуються обставини підроблення державного акту від 06.12.1999 серії ІІ-КВ № 002924 невстановленими особами з метою заволодіння землями лісогосподарського призначення та землями території пам'ятки археології «Городище «Велике Ходосівське» на території Обухівського району Київської області.
Прокурор просить накласти арешт на земельні ділянки, які є речовими доказами у кримінальному провадженні 42025112340000279 від 11.12.2025 року.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно із п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.
Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;
3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;
4) наслідки арешту майна для інших осіб;
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України завдання арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Подане слідчому судді клопотання не відповідає вимогам ч.2 ст.171 КПК України, оскільки не містить повного переліку вказаних вище обов'язкових відомостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Є доцільним звернення до основоположних принципів законності, верховенства права та недоторканності права власності, які вимагають вирішення питання про скасування арешту майна і поновлення права власності особи, яке обмежується в даному випадку без достатніх підстав.
За змістом положень ст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно ч. 2 ст. 131 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Оцінюючи подані слідчому судді матеріали необхідно взяти до уваги неповноту повідомленої у клопотанні прокурора інформації, а також невідповідність доводів клопотання матеріалам кримінального провадження.
Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Накладення арешту на майно як тимчасове обмеження власника у розпорядженні своїм майном не порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, у цьому випадку забезпечено обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Необхідно зважити на те, що застосовані заходи забезпечення кримінального провадження не повинні призводити до зупинення законної діяльності, якщо це можливо уникнути, або обмежувати права більше, ніж це необхідно для забезпечення цивільного позову або конфіскації.
Право на володіння майном не є абсолютним. Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції гарантує право власності, але допускає втручання в це право за умов дотримання закону, публічного інтересу та принципу пропорційності. Тобто втручання в право власності, зокрема арешт майна, можливе лише за умови дотримання балансу між публічним інтересом (завдання кримінального провадження) та захистом прав власника майна.
Для того, щоб втручання було сумісним зі статтею 1 Протоколу № 1, воно має бути законним, відповідати загальним інтересам і бути пропорційним, тобто забезпечувати «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи (п. 107 рішення Beyeler v. Italy [GC], № 33202/96, 5 січня 2000 року).
Необхідний справедливий баланс не буде досягнутий, якщо відповідна особа несе індивідуальний і надмірний тягар (п. 69-74 рішення SporrongandLonnroth v. Sweden), № 7152/75, 23 вересня 1982 року). При цьому у рішенні Jamesandothers v. theUnitedKingdom, № 8793/79, від 21.02.1986, ЄСПЛ зазначив, що створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості. Це означає, що в цій сфері, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції, національні органи влади мають певну свободу розсуду (п. 46).
Публічний інтерес у кримінальному процесі знаходить своє виявлення через завдання кримінального провадження, а саме забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Водночас це саме завдання визначає і приватний інтерес: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Під час розгляду клопотання не виявлено достатніх правових та фактичних підстав для його задоволення, прокурор не довів належними і допустимим доказами підстав для накладення арешту на майно, що істотно порушує КПК України та права людини у кримінальному провадженні.
Таким чином, слідчий суддя вважає за необхідне у задоволенні клопотання відмовити.
Керуючись ст.ст. 98, 131, 167, 170, 172, 174 КПК України,
У задоволенні клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025112340000279, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.12.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали; у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Слідчий суддя : ОСОБА_1