Справа № 560/4977/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
01 травня 2026 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками. 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визнати Протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні і виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 09.01.2025 та щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі за період з 19.10.2023 по 13.12.2024.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії за особистий внесок у загальні результати служби, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексації грошового забезпечення, та зробити перерахунок у зв'язку з цим усіх інших отриманих виплат під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , зобов'язати, військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 09.01.2025 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу та з урахуванням виплаченої раніше суми та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення у повному розмірі за період з 19.10.2023 по 13.12.2024 включно
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.06.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні відпусток одноразову грошову допомогу при звільненні, тощо) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні відпусток одноразову грошову допомогу при звільненні, тощо), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не дотримання вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та невиплати ОСОБА_1 в період з 26.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 09.01.2025 індексації грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 09.01.2025, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3,4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі за період з 19.10.2023 по 13.12.2024.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі за період з 19.10.2023 по 13.12.2024, з врахуванням проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.01.2025 №9 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На звернення позивача із заявою про проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення та всіх належних сум при звільненні у відповідності до змін, які були внесені до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та постановою КМУ "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 №1644 і від 30.08.2017 №704" від 28.10.2020 №1038, відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для здіснення такого перерахунку.
Вважаючи вказані дії протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся з позовом до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відтак, саме з 29.01.2020 дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно виснував про протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 26.02.2022 по 19.05.2023, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, тощо) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на відповідний рік, є неправомірними.
Також, судом першої інстанції обрано вірний спосіб поновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу вказаних грошових виплат з 26.02.2022 по 19.05.2023, з урахуванням вже виплачених сум.
Щодо вимоги виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 09.01.2025 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу та з урахуванням виплаченої раніше суми, судова колегія зазначає таке.
Для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078, якими врегульовано питання виплати суми індексації у місяці підвищення посадових окладів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац третій пункту 5 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078).
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац п'ятий пункту 5 Порядку №1078).
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий пункту 5 Порядку №1078).
Таким чином, якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення, індексація не нараховується. Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Проте у разі, коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078.
Разом з цим, слід звернути увагу на те, що відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018, фактично врахував лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо не дотримання вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та невиплати ОСОБА_1 в період з 26.02.2022 по 31.12.2022.
Суд першої інстанції обрав вірний спосіб поновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078.
Питання наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.09.2020 по справі №620/3282/18 та від 15.10.2020 по справі №240/11882/19.
Щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 09.01.2025, суд враховує, що відповідно до статті 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Суд враховує, що індекс росту споживчих цін у січні 2024 становив 100,4%, а у лютому 2024 - 100,3%, внаслідок чого підстав для нарахування та виплати позивачу "поточної" індексації грошового забезпечення за січень-лютий 2024 року не було.
Водночас щодо виплати позивачу "фіксованої" індексації (індексації-різниці) суд враховує, що позивач у період з 01.01.2024 по 09.01.2025 продовжував проходити військову службу та перебував на грошовому забезпеченні в військовій частині.
Отже, відповідач був зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 09.01.2025 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу та з урахуванням виплаченої раніше суми.
Доводи апелянта про те, що у спірний період законодавство не передбачало поняття «фіксованої індексації», не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки останній не застосовував такий термін як самостійну правову категорію, а виходив із змісту норм Порядку №1078 у їх системному зв'язку. Як правильно встановлено судом першої інстанції, чинна редакція пункту 5 Порядку №1078 прямо передбачає механізм визначення суми індексації як різниці між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу, що фактично відповідає правовій природі так званої «індексації-різниці». Аналогічний підхід неодноразово підтверджений у практиці Верховного Суду, на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що визначення індексації належить до дискреційних повноважень відповідача, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки такі твердження суперечать самій природі спірних правовідносин. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення є не правом, а обов'язком суб'єкта владних повноважень за наявності визначених законом умов. Дискреційні повноваження можуть мати місце лише у межах, прямо передбачених законом, тоді як у даному випадку порядок та умови проведення індексації чітко регламентовані нормативно-правовими актами і не передбачають можливості довільного вирішення питання про її нарахування чи ненарахування. Відтак доводи апелянта щодо недопустимості втручання суду у дискрецію відповідача є помилковими, оскільки суд здійснює перевірку законності дій суб'єкта владних повноважень, а не підміняє його у здійсненні управлінських функцій.
Наведений апелянтом розрахунок, відповідно до якого підвищення доходу позивача перевищує суму можливої індексації, не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як належний доказ правомірності дій відповідача, оскільки він не враховує усіх обов'язкових складових грошового забезпечення та не підтверджений належними первинними документами, що містяться у матеріалах справи. Крім того, сам по собі арифметичний розрахунок, наведений стороною, не спростовує обов'язку відповідача здійснити відповідні нарахування у встановленому законом порядку та довести правомірність своїх дій належними доказами, чого у даному випадку зроблено не було.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що такі доводи були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Посилання апелянта на необхідність застосування місячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України, є помилковим, оскільки спірні правовідносини стосуються виплати належного грошового забезпечення, що за своєю правовою природою прирівнюється до оплати праці. У таких правовідносинах підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України, які встановлюють інші строки звернення до суду. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах встановленого законом строку, а доводи апелянта фактично зводяться до довільного тлумачення норм процесуального права.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправомірності задоволення вимог про виплату грошового забезпечення за період з 19.10.2023 по 13.12.2024, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив юридично значимі обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Встановлено, що згідно за наказом від 19.10.2023 №300 позивачу було призупинено виплату грошового забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, а наказом від 31.10.2023 №314 зараховано у розпорядження військової частини.
Наказом від 13.12.2024 №357 позивачу було продовжено військову службу.
Підставою для призупинення військової служби стало проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №62023240010000363 від 12.12.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України.
Відповідно до абзацу 1 статті 1-1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також який визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закону України від25.03.1992 №2232 "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон).
Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, а також час та місце виконання обов'язків військової служби врегульовано нормами статті 24 Закону.
Згідно із частиною 2 цієї статті військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються, з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Для військовослужбовців, і стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно допунктів 1,2,3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Продовження військової служби та дії контракту військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється наказами по особовому складу посадових осіб, зазначених у пункті 89 цього Положення.
Отже, зважаючи на те, що кримінальне провадження за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України закрито в зв'язку зі встановленням відсутності у діях позивача складу кримінального правопорушення, то позивач має право на виплату недоотриманого грошового та продовольчого, речового та інших видів забезпечення за весь час необґрунтованого призупинення військової служби.
Посилання апелянта на те, що закриття кримінального провадження не анулює факту самовільного залишення частини, не може бути прийняте судом до уваги, оскільки правові наслідки такого закриття прямо визначені законом і передбачають поновлення прав військовослужбовця, у тому числі щодо отримання грошового забезпечення. Інше тлумачення суперечило б принципу верховенства права та призводило б до необґрунтованого обмеження соціальних гарантій військовослужбовця.
Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з наданою оцінкою доказів та не містять посилань на істотні порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни судового рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.