Справа № 560/11288/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
01 травня 2026 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
Позивачка звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 21.02.2025 року № 220950005171 про відмову у призначенні пенсії за віком. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу періоди моєї роботи в КСП «Мрія» та СТОВ «Мрія» з 06.03.1993 року по 31.12.1998 року та призначити пенсію за віком з 14.02.2025 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 21.02.2025 року №220950005171 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 06.03.1993 року по 31.12.1998 року у КСП "Мрія" та СТОВ "Мрія" та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 14.02.2025 року.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 14.02.2025 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком, враховуючи страховий стаж понад 32 років
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 21.02.2025 року № 22095000171 позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком у зв'язку із відсутність у неї необхідного страхового стажу, а саме 32 роки, що пов'язано із не зарахуванням до страхового стажу періоду роботи-згідно довідки № 03-03/74 від 21.01.2025 року, а саме з 1993 року по 1998 рік оскільки прізвище та ім'я зазначене у довідці « ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу та імені згідно паспортних даних « ОСОБА_3 », по батькові" не зазначено.
Також, до страхового стажу не зарахований період роботи за записом у вкладиші до трудової книжки НОМЕР_1 з 06.03.1993 року по 24.11.1997 року у зв'язку із відсутністю трудової книжки до якої виданий вкладиш та на титульній сторінці вкладиша до трудової книжки не зазначена дата народження.
Відповідач обрахував страховий стаж позивачки 30 років 11 місяців 24 дні.
Позивач вважає, що рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком є незаконним, протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм пенсійного законодавства, тому звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно- правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Таким чином, умовою для призначення пенсії позивачу за віком в період з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року - , є досягнення віку 60 років та наявність страхового, стажу 32 роки.
Як встановив суд, з 06.03.1993 року по 24.11.2007 року позивачка працювала КСП «Мрія» села Котюрженці. У 1993 - 1996 та 1998 роках відпрацювала встановлену мінімальну кількість л/днів, у зв'язку із чим зазначені роки зараховуються до трудового стажу як повні роки, а саме 5 років.
У 1997 році позивачка відпрацювала 154 дні, а тому страховий стаж за даний рік зараховується пропорційно до, тривалості моєї роботи, а саме 5 місяців.
Всього за 1993 - 1998 роки мій страховий стаж становить 5 років 5 місяців, які вищезазначеним рішенням відповідача не зараховані до страхового стажу.
Таким чином, у разі зарахування до страхового стажу зазначеного періоду її роботи разом із зарахованим відповідачами страховим стажем (30 років 11 місяць 24 дн.) загальний страховий стаж становить 36 років 4 місяців та 24 дн., тобто більше необхідних 32-х років, що свідчить про наявність, у позивачки достатнього для призначення пенсії страхового стажу.
Наведені обставини підтверджуються вкладишем до трудової книжки серії НОМЕР_1 , архівною-довідкою від 21.01.2025 року № 03-03/74 про трудову діяльність, довідкою від 21.01.2025 року № 03-03/75 про реорганізацію КСП «Мрія» та експертним висновком від 04.02.2025 року №056/186-а про тотожність записів імені «Євгенія» та «Євгена».
Підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи за записом у вкладиші до трудової книжки НОМЕР_1 з 06.03.1993 року по 24.11.1997 року, слугувала відсутність трудової книжки до якої виданий вкладиш та на титульній сторінці вкладиша до трудової книжки не зазначена дата народження.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 року, чинної на час внесення запису про прийняття/звільнення позивача з роботи, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переводу на іншу роботу чи звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження).
Згідно п. 4.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідальність за можливі помилки або виправлення у трудовій книжці, у тому числі якість записів та відбитків печаток не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Недотримання правил ведення трудової книжки, якщо є такі факти, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, відповідачі не врахували ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ, якою передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, завідомо безпідставно не зарахували вказаний період роботи.
Отже, вказаний стаж підлягає зарахуванню до страхового стажу.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, який вважає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення трудової книжки з вини адміністрації підприємства яка відповідальна за дотримання правил її ведення (постанова № 687/975/17 від 21.02.2018).
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 21.02.2025 року №220950005171 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , є необґрунтованим і безпідставним, а отже, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо дискреційних повноважень, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача в цьому спірному випадку, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 06.03.1993 року по 31.12.1998 року у КСП "Мрія" та СТОВ "Мрія" та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 14.02.2025 року.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.