Справа № 320/13908/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
30 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,
при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Федосєєвої Т.Ю.,
представників відповідача - Єрьоменка А.В., Лєгостаєва І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2025 року № 3 «Про результати службового розслідування» по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 старшим водій-електриком 1 відділення 3 взводу 3 роти охорони військової частини НОМЕР_1 , штаб-сержантом ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебував на лікуванні, тому не зміг повернутись до військової частини, а службове розслідування відносно нього здійснено із порушенням Порядку №608, обставини, викладені у акті службового розслідування є суперечливими, службове розслідування проведено формально. Позивач вважає, що ним не допущено порушення військової дисципліни під час воєнного стану, а оскаржуваний наказ про результати службового розслідування є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що проведеним службовим розслідуванням встановлено факт самовільного залишення місця служби ОСОБА_1 з 08.12.2024.
Апелянт зазначає, що позивачем під час розгляду справи не надано жодного доказу на спростування встановлених службовим розслідуванням фактів. Процедурні порушення, на думку апелянта, не можуть бути єдиною підставою для скасування спірного наказу в частині, що стосується позивача.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відсутність пояснень позивача не вплинуло на повноту, об'єктивність висновків службового розслідування.
Також апелянт зазначає, що наказ відповідача щодо результатів службового розслідування не породжує для позивача жодних прав та обов'язків, що виключає наявність порушеного права, яке підлягає захисту.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025 та від 17.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від ОСОБА_1 до суду 05.01.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Також до суду від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи від 03.03.2026.
В судове засідання з'явилися сторони, їхні представники, учасники процесу надали свої пояснення та аргументи, обмінялися питаннями.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 12.07.2023 призваний до Збройних Сил України на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022.
Згідно з наказом № 194 від 13.07.2023 ОСОБА_1 з 13.07.2023 взято на військовий облік та для проходження служби зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду старшого водія-електрика 1 відділення 3 взводу 3 роти охорони військової частини НОМЕР_1
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2024 №338, на підставі рапорту тимчасово виконуючого обов'язки командира 3 роти охорони військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 від 08.12.2024 №15768 призначено службове розслідування відносно старшого водія-електрика 1 відділення 3 взводу 3 роти охорони військової частини НОМЕР_1 , штаб-сержанта ОСОБА_1 з метою уточнення причин та умов, що сприяли самовільному залишенню військової частини.
За наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування від 08.01.2025.
За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 13.01.2025 № 3 «Про результати службового розслідування», у якому зазначено вважати, що старший водій-електрик 1 відділення 3 взводу 3 роти охорони військової частини НОМЕР_1 , штаб-сержант ОСОБА_1 08.12.2024 самовільно залишив частину, самостійно звернувся до лікувального закладу та після стаціонарного лікування не з'явився вчасно 20.12.2024 без поважних причин на службу та станом на 08.01.2025 не повернувся до військової частини НОМЕР_1 . Штаб-сержант ОСОБА_1 незаконно перебував за межами військової частини НОМЕР_1 в період з 20.12.2024 по 08.01.2025 без поважних причин в умовах воєнного стану.
Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 не враховано та належним чином не досліджено фактичні обставини, зокрема, відсутність факту самовільного залишення військової частини, а також перебування позивача на лікуванні, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в порушення вимог пункту 1 розділу ІV Порядку №608 відповідачем не доведено проведення усіх необхідних заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого позивачем правопорушення; не розглянуто повідомлення позивача, які подавались уже під час проведення службового розслідування та не відібрано у останнього пояснень та відповідних підтверджуючих документів, які стосувались подій, що стали підставою для проведення службового розслідування.
Відповідачем не надано доказів того, що позивача ознайомлено з наказом про призначення службового розслідування або складений акт про відмову, а також доказів того, що він відмовився надавати пояснення.
Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності проведення службового розслідування, оскільки відображені в акті службового розслідування висновки належним чином не вмотивовані, не відповідають встановленим обставинам.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини, що склались між сторонами, врегульовані Законами України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», від 24.03.1999 року №551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», від 24.03.1999 року №548 «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України», від 24.03.1999 року №550-XIV «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII). Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Частинами другою-четвертою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 4 розділу І Положення №1153/2008 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до правових норм, зазначених в статтях 4, 6 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно- правовими актами. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець. Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Згідно із статтями 16 та 17 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України. При цьому, правовими нормами статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Приписами статті 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно. Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV.
Приписами статей 1 та 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна досягається, зокрема, й шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України (стаття 3 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби. Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Згідно із частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту ЗСУ. Відповідно до вимог статті 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (частина перша статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць (частина третя статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Порядок проведення службового розслідування врегульований нормами розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі - Порядок №608), відповідно до якого рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування. Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку Порядок №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника. Згідно з вимогами пункту 9 розділу ІІІ Порядку №608 посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
В свою чергу, згідно з пунктом 3 розділу IV військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Правовими нормами розділу V Порядку №608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу VI Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Аналогічні норми закріплені також і в статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, яка окрім права командира прийняти рішення про накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, вину якого повністю доведено, також передбачає, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Судом першої інстанції встановлено, що про проведення відносно позивача службового розслідування, останній не повідомлений.
З актом службового розслідування від 08.01.2025 позивач ознайомлений лише 05.03.2025 після отримання відповіді від військової частини НОМЕР_2 від 05 березня 2025 року № 760/16/7515 на його звернення.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач був позбавлений усіх основоположних прав, передбачених пунктом 3 розділу ІV Порядку №608, таких як: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
При цьому, праву військовослужбовця знати підстави проведення службового розслідування та бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування кореспондує обов'язок комісії або військовослужбовця офіцерського складу, якому доручено проведення службового розслідування, довести до відома особи, відносно якої проводиться таке службове розслідування, про призначення службового розслідування та підстави його проведення.
Однак, відповідачем не з'ясовувалися та не досліджувалися обставини щодо проходження ОСОБА_1 лікування у КНП «Київська міська клінічна лікарня № 18», а також перебування останнього з 08.12.2024 по 19.12.2024 на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 20.12.2024, що підтверджується довідкою № 4/7 про тимчасову непрацездатність особи рядового або начальницького складу служби цивільного захисту від 20.12.2024 та інформаційними довідками з електронної системи охорони здоров'я: медичний висновок №М2Х6-В6Н5-ТМХХ-258Х від 20.12.2024 (період з 20.12.2024 по 24.12.2024); медичний висновок №95С9-73СВ-С877-4АТЕ від 24.12.2024 (період з 24.12.2024 по 30.12.2024), довідкою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Дарницького району м. Києва (а.с.21-24).
В подальшому, позивач продовжив лікування, що підтверджується інформаційними довідками з електронної системи охорони здоров'я: медичний висновок №4В39-Е3Х7-РТ3К-Х82К від 07.01.2025 (період з 07.01.2025 по 13.01.2025), медичний висновок КСВ5-С4ХВ-62ТМ-ВКЕ4 від 13.01.2025 (період з 13.01.2025 по 16.01.2025) (а.с.26-26).
Дослідивши матеріалами службового розслідування, колегія суддів зазначає, що зазначені доводи та обставини залишилися поза межами дослідження відповідачем під час проведення службового розслідування, їм не надано належної правової оцінки.
В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.
Таким чином суд констатує, що відповідачем не доведено з'ясування всіх обставин, а також дослідження причинного зв'язку та підставами відсутності позивача за місцем перебування військової частини, не досліджено і причини відсутності.
Відтак, можна вважати, що відповідачем не доведено тих обставин, про які він посилається в обґрунтування правомірності своїх висновків про встановлення факту самовільного залишення військової частини позивачем.
Додатково колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що наказом військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2024 №362 штаб-сержанта ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (а.с.77).
З наявної копії військового квитка ОСОБА_1 НОМЕР_3 вбачається запис про виключення останнього з військової частини НОМЕР_1 з 08.12.2024 на підставі наказу №362.
Відповідно до матеріалів службового розслідування, останнє щодо ОСОБА_1 проведено з 10.12.2024 до 08.01.2025, за результатом якого винесено оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2025 року № 3 «Про результати службового розслідування».
Вказані обставини свідчать про процедурні порушення проведення службового розслідування відповідачем.
В судовому засіданні представник апелянта повідомив суд про відкликання вищевказаного наказу. Однак, колегія суддів не приймає до уваги вищевказані пояснення, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували викладені апелянтом обставини. В суді першої та апеляційної інстанції відповідачем не спростовано відповідні обставини.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В апеляційній скарзі апелянт із посиланням на постанови Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 821/2137/15-а, від 31.05.2022 у справі № 280/5247/20, у справі № 640/9600/20, від 28.04.2022 у справі № 240/10485/19 зазначає, що оскільки в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2025 №3 «Про результати службового розслідування» до штаб-сержанта ОСОБА_1 не застосовано жодного виду дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ, а тому оскаржуваний наказ сам по собі не створює безпосередньо для позивача будь-яких правових наслідків в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що вищевказані висновки Верховного Суду не є релевантними до обставин цієї справи, виходячи із такого.
В даній ситуації позбавлення позивача прав на участь у службовому розслідуванні безпосередньо вплинуло на об'єктивність та всебічність висновків службового розслідування.
За умови дотримання відповідачем передбаченої законом процедури проведення службового розслідування останній міг встановити причину не повернення позивача до військової частини, зокрема не враховано та не надано оцінку факту довготривалого лікування позивача, а також усій медичній документації.
Таким чином, в порушення статті 86 Дисциплінарного статуту, військовою частиною при проведенні службового розслідування не з'ясовано та не враховано всі обставини вчинення правопорушення.
Відтак, мета і завдання службового розслідування відносно ОСОБА_1 належним чином не досягнуті.
Тобто, матеріали службового розслідування не містять повних і об'єктивних підтверджень факту вчинення дисциплінарного проступку позивачем.
Більше того, наявність вищевказаного оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2025 року № 3 «Про результати службового розслідування» є підставою для направлення його до компетентного органу для вирішення питання про відповідальність позивача.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Вищенаведене, на переконання колегії суддів є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 13.01.2025р. № 3 «Про результати службового розслідування».
Оцінюючи наведені аргументи, колегія суддів виходить з такого, що всі доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка.
Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі №320/13908/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді О.В.Карпушова
В.Ю.Ключкович