Справа № 320/55834/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Головенко О.Д.
Іменем України
30 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність,
ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не переведення пенсії позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести пенсію позивача з 14.06.2024 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з заробітної плати померлого годувальника ОСОБА_2 з 19.06.1986, 27.06.1986 в розмірі 321,00 крб. без обмеження пенсії максимальним розміром.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є дружиною померлого ліквідатора категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а тому має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що надана позивачем довідка не відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області і користується пільгами як дружина померлого громадянина із числа потерпілих від катастрофи на ЧАЕС.
Позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 1) та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У період 19.06.1986, 27.06.1986 ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою форми 122.
За період участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС йому було виплачено заробітну плату в розмірі 321 крб, що підтверджується довідкою про заробітну плату.
У червні 2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про перерахунок пенсії та виплату пенсії по втраті годувальника, виходячи з заробітної плати померлого годувальника ОСОБА_2 за 2 дні 19.06.1986, 27.06.1986 в розмірі 321,00 крб.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 27.06.2024 №1000-0202-8/113010 повідомило, що заяву позивача розглянуто за нормами Закону України «Про звернення громадян», а надана нею довідка про заробітну плату не відповідає формі, затвердженої листом Міністерства соціального захисту населення від 27.02.1993 301-3/2441-013-2.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача незаконною, формальною та необґрунтованою та звернулася до адміністративного суду.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796).
У ст. 10 Закону № 796-XII закріплено визначення осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме: учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
Відповідно до ст. 54 Закону № 796 пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.
Згідно ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка встановлює розміри пенсії у зв'язку з втратою годувальника, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Виходячи з наведених законодавчих норм, пенсії у зв'язку з втратою годувальника призначаються із заробітку годувальника або із пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті (заробітну плату, чи пенсію).
Порядок обчисленні пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1210 від 23.11.2011 р.
У пункті 1 Постанови «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 (далі - Постанова № 1210) зазначено, що цей Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Підпунктом 4 п. 3 Постанови № 1210 встановлено, що у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше календарного місяця у 1986 - 1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження. У такому разі заробітна плата за весь фактично відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на 25,4.
У такому разі заробітна плата за весь фактично відпрацьований час 1968,16 крб. ділиться на число відпрацьованих днів (26 днів), а одержана сума множиться на 25,4.
Постановою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР від 07.05.1986 №524-156 і Ради Міністрів України №168-5 від 08.05.1986, згідно якої оплата праці працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах з усунення наслідків аварії на ЧАЕС здійснюється по підвищеним до 100% тарифним ставкам.
Згідно підпункту 1 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофспільки від 10.06.1986 №207-7 вбачається, що оплата праці робітників і службовців (відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори), за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, провадилась у III, II, I зонах небезпеки у 4-кратному, 3-кратному та 2-кратному розмірі (із врахуванням 100 % тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.
Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС №665-195 від 05.08.1986, згідно якої визначено встановлення працівникам підприємств, організацій і установ, що виконують роботи з усунення наслідків аварії на ЧАЕС максимального розміру премії - 60% від тарифної ставки на місяць. Пункт 5 цієї постанови дозволяв залучати працівників до робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії у вихідні і святкові дні з оплатою праці в подвійному розмірі.
Згідно зі ст. 15 Закону № 796-XII, видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
За приписами ч. 1 ст. 57 Закону№ 796 обчислення середньомісячного заробітку провадиться відповідно до Закону № 1058.
За змістом цього положення, підставою для обчислення пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків є довідка про заробітну плату, одержану за період роботи в зоні відчуження, яка видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за призначенням (перерахунком) пенсії. Якщо такі підприємства ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки видаються правонаступником або державними архівними установами.
Відповідно до ст. 40 Закону № 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону № 1058 заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до п. 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Відповідно до п. 4.2 Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічні повноваження територіальних органів Пенсійного фонду України визначені у ст. 64 Закону № 1058-IV, відповідно до якої виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що за загальним правилом підставою для проведення розрахунку/перерахунку пенсії на підставі заробітної плати є первинні документи про нарахування такої заробітної плати. Видача довідок про заробітну плату проводиться підприємством, відповідно до первинних документів за нормативними документами, які дійсні на момент видачі довідки.
Форму довідки про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках затверджено наказом Міністерства соціального захисту населення України від 12.10.2012 №644.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду, від 05.02.2020 у справі №№810/1198/17, від 29.09.2020 у справі № 496/4408/16-а, від 17.04.2018 у справі № 376/2559/17, від 13.02.2018 у справі № 358/1179/17, від 07.06.2018 у справі № 577/1982/17, від 24.04.2018 у справі № 686/6278/17, від 12.06.2018 у справі № 458/417/15-а.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем для перерахунку пенсії надано довідку про заробітну плату для обчислення пенсії ОСОБА_2 , якою підтверджено нарахування зарплати за 1986-1992 роки.
У період 19.06.1986, 27.06.1986 ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою форми 122.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовляючи у перерахунку пенсії з урахуванням наданих довідок вказало, що надана довідка не відповідає формі та не підтверджена первинними документами.
Разом із тим, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду № 291/99/17 від 21.02.2020, №560/123/21 від 04.07.2023 та Сьомого апеляційного адміністративного суду № 560/6243/22 від 13.02.2023, № 560/6852/22 від 26.04.2023.
При цьому, позивач не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві.
У свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства та відсутність первинної документації на зберіганні у архіві підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
Неможливість перевірки відповідачем відповідності запису довідки первинним документам, не покладає надмірного тягаря та обов'язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 року у справі № 583/392/17.
Отже особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Разом з тим, відповідач, відмовляючи позивачу у здійсненні такого перерахунку та посилаючись, що заробітна плата позивача у спірний період не підтверджена первинними документами, не скористався наданими йому повноваженнями щодо звернення із запитами до відповідних підприємств, установ (зокрема, правонаступників) для перевірки спірних відомостей.
Натомість, відповідач, який не є органом компетентним та уповноваженим встановлювати факт участі особи в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, перебирає на себе не властиві йому повноваження ставити під сумнів чинні, не скасовані, не визнані недійсними офіційні документи, які свідчать про особисту участь особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, нехтуючи правом особи, яка жертвуючи власним здоров'ям, виконувала свій громадянський обов'язок перед державою.
Більш того, суд апеляційної інстанції відзначає, що ані під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували визнання у порядку, передбаченому законодавством, надану довідку незаконною, недійсною або такою, що видана безпідставно чи з порушенням правил її видачі.
На заяву позивача про перерахунок пенсії по втраті годувальника відповідачем не прийнято рішення, натомість, листом від 27.06.2024 відповідач повідомив, що розглянув звернення позивача відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР і роз'яснив право позивача на переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до ст. 45 Закону № 1058 та запропоновав звернутися до будь-якого відділення територіального органу Пенсійного фонду України.
Вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, Верховний Суд в постанові від 227.11.2019 у справі № 748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються.
На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30.05.2018 у справі № 537/3480/17, від 27.11.2019 у справі № 748/696/17, від 26.02.2020 у справі № 541/543/17-а, від 16.12.2021 у справі № 500/1879/20 та від 09.08.2023 у справі № 520/5045/2020.
Доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення (перерахунок) пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
Порядком № 22-1 визначено процедуру, яке є способом дій пенсійного органу у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого питання у сфері соціального захисту.
Згідно вимог пунктів 4.3 та 4.7 Порядку № 22-1, результат розгляду заяви про призначення пенсії повинен бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Водночас, листом від 27.06.2024 №100-0202-8/113010 відповідачем роз'яснено позивачу порядок подання заяви про переведення з одного виду пенсії на інший та запропоновано звернутися до відділу обслуговування громадян або за допомогою онлайн сервісів Пенсійного фонду України через особистий кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, з використанням особистого електронного цифрового підпису або за допомогою засобів Порталу Дія електронних послуг Пенсійного фонду України.
Отже, відповідачем не розглянуто по суті заяву позивача від 14.06.2024 і, відповідно, жодного з передбачених Порядком № 22-1 рішень за наслідками розгляду такої заяви не прийнято.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих особою для призначення (перерахунку пенсії) пенсії повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні/перерахунку пенсії).
Водночас у даному випадку таке рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання і суперечить вищенаведеним нормам.
Доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права постанова Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 620/2027/23.
Відповідно до ст. 67 Закону № 796 встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740,00 грн.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 796 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію встановленої Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень ст. 2 Закону № 3668 максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Другий сенат Конституційного Суду України 20.03.2024 ухвалив Рішення у справі №2-р(ІІ)/2024 за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України приписів ст. 2 Закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668, першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 від 28.02.1991 №796XII, яким:
визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами.
припис ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За положеннями ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, положення припис ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а саме - з 20.03.2024.
Отже правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами, та першого речення частини 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 21.03.2024.
Правовий висновок щодо саме такого розуміння вищенаведених норм права був висловлений Верховним Судом в постанові від 04.07.2024 у справі № 580/7744/23.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи встановлені обставини справи і зазначені правові висновки Верховного Суду, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку