Справа № 620/3024/25 Головуючий у 1 інстанції: Клопот С.Л.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
30 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення №254050011285 від 28.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу згідно трудової книжки періоди його роботи:
з 31.10.1991 року по 29.12.1991 рік, з 03.01.1992 року по 30.09.1992 рік;
з 23.11.1992 року по 21.05.1993 рік, з 01.10.1993 року по 13.10.1995 рік;
з 24.10.1995 року по 01.08.1997 рік, з 25.08.1997 року по 04.02.2000 рік;
з 04.02.2000 року по 03.07.2000 рік, з 24.07.2000 року по 28.06.2002 рік;
з 05.08.2002 року по 10.10.2002 рік, з 04.01.2003 року по 30.06.2004 рік;
з 10.08.2004 року по 30.04.2006 рік, з 02.04.2007 року по 20.07.2007 рік;
з 10.08.2007 року по 19.01.2011 рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 21.02.2025 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано рішення №254050011285 від 28.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно п. 4 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу згідно трудової книжки періоди його роботи:
з 31.10.1991 року по 29.12.1991 рік, з 03.01.1992 року по 30.09.1992 рік;
з 23.11.1992 року по 21.05.1993 рік, з 01.10.1993 року по 13.10.1995 рік;
з 24.10.1995 року по 01.08.1997 рік, з 25.08.1997 року по 04.02.2000 рік;
з 04.02.2000 року по 03.07.2000 рік, з 24.07.2000 року по 28.06.2002 рік;
з 05.08.2002 року по 10.10.2002 рік, з 04.01.2003 року по 30.06.2004 рік;
з 10.08.2004 року по 30.04.2006 рік, з 02.04.2007 року по 20.07.2007 рік;
з 10.08.2007 року по 19.01.2011 рік.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 21.02.2025 року.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернувся із апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що українська сторона вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Отже, апелянт зазначає, що починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. Апелянт вказує, що страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в рф з 1992 по 2011 рік, згідно трудової книжки від 04.10.1983 НОМЕР_1 , оскільки з 19.06.2023 припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992. Крім того, апелянт посилається на дискреційні повноваження відповідача.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трудову діяльність розпочав на Гнідинцівському заводі по стабілізації нафти та виробництві газу з 11 серпня 1983 року, де на його ім'я заповнили трудову книжку НОМЕР_2 .
20 жовтня 1983 року ОСОБА_1 звільнений з роботи, у зв'язку зі службою в армії. Після закінчення служби в армії по 01.07.1991 рік навчався в м. Москва та, в подальшому, залишився працювати на території рф.
Відповідно до наказу №20 від 31.10.1991 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу менеджером в Малому підприємстві «АНІОН-1», та, згідно наказу №30 від 29.12.1991 року, звільнений з посади, у зв'язку з переводом на роботу в СП «АЛЬФА -БЕН», де, згідно наказу № 2 від 03.01.1992 року, зарахований на посаду менеджера. Відповідно до наказу № 22 від 30.09.1992 року, звільнений з посади менеджера за власним бажанням.
Згідно наказу 2к від 23.11.1992 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу по контракту на посаду менеджера в АО «Атілла» та, відповідно до наказу № 9к від 21.05.1993, року звільнений з роботи в зв'язку з закінчення строку трудового договору (контракту).
У відповідності до наказу № 12-к від 01.10.1993 року, ОСОБА_1 зарахований на посаду інженера в ТОВ «ТЕСТ» та звільнений з посади, відповідно до наказу №12-к від 13.10.1995 року, за власним бажанням.
Згідно наказу № 13-к від 24.10.1995 року, ОСОБА_1 прийнятий в ТОВ «ТЕСТ» на посаду менеджера, згідно наказу № 2-к від 14.01.1997 року, переведений на посаду начальника відділу заготівельника та наказом № 4-к від 01.08.1997 року звільнений за власним бажанням.
Відповідно до наказу № 11-к від 25.08.1997 року, ОСОБА_1 прийнятий в ТОВ «БІЗНЕС КОНСАЛТ» на посаду менеджера та наказом № 19-к від 04.02.2000 року звільнений за власним бажанням.
Згідно наказу № 2 від 04.02.2000 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ МК «ІНТЕРЄЬР» на посаду менеджера та наказом № 5 від 03.07.2000 року звільнений за власним бажанням.
У відповідності до наказу № 33 від 24.07.2000 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ «МЄХОР» на посаду менеджера та наказом № 10 від 28.06.2002 року звільнений за власним бажанням.
Згідно наказу № 348-п/02 від 05.08.2002 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ «Планета Термоформіт» на посаду менеджера та наказом № 545-у/02 від 10.10.2002 року звільнений за власним бажанням.
Відповідно до наказу № 16/к від 04.01.2003 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ «Фірма Супра» на посаду вантажника та наказом №23/к від 30.06.2004 року звільнений за власним бажанням.
Згідно наказу № К07-05 від 10.08.2004 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ «Центус медикал» робітником та наказом № 21-06 від 30.04.2006 року звільнений за власним бажанням.
У відповідності до наказу № 1л/с-09 від 02.04.2007 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ «МЕГА-ОФІС» на посаду сервісного інженера та наказом № Іл/с - 18 від 20.07.2007 року звільнений за власним бажанням.
Згідно наказу № 103 від 10.08.2007 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в «Міжнародний Центр Професійної освіти» на посаду техніка АГВ та наказом № 05 від 19.01.2011 року звільнений за власним бажанням.
21 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області заяву про призначення дострокової пенсії разом з необхідними документами.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.02.2025 №254050011285 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Рішення мотивоване тим, що страховий стаж становить 12 років 08 місяців 02 дні, в той час, як необхідний страховий стаж становить 25 років.
Зазначено, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зарахований період роботи на території рф з 1992 по 2011 роки, згідно трудової книжки від 04.10.1983 НОМЕР_2 , у зв'язку з припинення участі рф з 01.01.2023 року в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 28.02.2025 №2500-0210-8/14786 ОСОБА_1 повідомлено про прийняте рішення.
Не погоджуючись з вищевказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV(далі - Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Водночас, особливості пенсійного забезпечення окремих категорій громадян визначені статтею 115 Закону № 1058-IV.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 114 Закону № 1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Як вбачається з матеріалів справи, на ОСОБА_1 поширюється дія пункту 4 частини 1 статті 114 Закону № 1058-IV, як учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 28.08.2024 серії НОМЕР_3 .
Разом з тим, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.02.2025 №254050011285 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
При цьому, до страхового стажу позивача не зарахований період роботи на території рф з 1992 по 2011 роки, згідно трудової книжки від 04.10.1983 НОМЕР_2 , у зв'язку з припинення участі рф з 01.01.2023 року в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 11 березня 1992 року.
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частинами 1- 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
13 березня 1992 року укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
При цьому, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Окрім того, незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22.
Колегія суддів зазначає, що на спірні періоди роботи позивача з 31.10.1991 по 29.12.1991, з 03.01.1992 по 30.09.1992, з 23.11.1992 по 21.05.1993, з 01.10.1993 року по 13.10.1995 рік, з 24.10.1995 по 01.08.1997, з 25.08.1997 по 04.02.2000, з 04.02.2000 по 03.07.2000, з 24.07.2000 по 28.06.2002, з 05.08.2002 по 10.10.2002, з 04.01.2003 по 30.06.2004, з 10.08.2004 по 30.04.2006, з 02.04.2007 по 20.07.2007, з 10.08.2007 по 19.01.2011 поширювалась дія Угоди від 13.03.1992, яка була чинною у цей період.
Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі рф в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 300/6020/23, від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22 та від 03 листопада 2025 року у справі № 560/129/24.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 січня 2025 року у справі № № 620/3530/22, надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.
Враховуючи вищезазначене, безпідставним є посилання апелянта на припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, як на підставу для незарахування позивачу спірних періодів до страхового стажу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Матеріали справи свідчать, що позивачем на підтвердження наявного страхового стажу надано пенсійному органу копію трудової книжки НОМЕР_2 від 04.10.1983, в якій містяться записи про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди, номери розпоряджень наказів та дати, печатки підприємств та підписи посадових осіб.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надання позивачем трудової книжки є достатньою обставиною для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність рішення №254050011285 від 28.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та наявність підстав для його скасування.
Щодо доводів апелянта про втручання у дискреційні повноваження, слід зазначити наступне.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до пункту 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Оскільки, у спірних правовідносинах за наявності у позивача необхідного статусу та підтвердженого належними доказами страхового стажу, зокрема шляхом подання трудової книжки із відповідними записами, у відповідачів відсутній альтернативний варіант правомірної поведінки, окрім як зарахувати відповідні періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію за віком, а відтак, суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідачів вчинити відповідні дії.
З огляду на викладене, безпідставними є доводи апелянта про втручання у дискреційні повноваження відповідача.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.