30 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/30511/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Суботіна Геннадія Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/30511/25 (головуючий суддя першої інстанції Рищенко А.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 року у справі №160/30511/25 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік як особу раніше визнану непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» про визнання непридатним до військової служби та виключення з військового обліку ОСОБА_1 , відповідно до інформації, яка міститься у військовому квитку серія НОМЕР_1 .
17.02.2026 року представник позивача подав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду заву, в якій просив ухвалити додаткове судове рішення у справі №160/30511/25 щодо стягнення витрат на правничу допомогу розмірі 31500,00 грн..
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції з посиланням на практику Верховного Суду на Європейського суду з прав людини зазначив, що доказів стосовно понесених позивачем судових витрат, зокрема, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, та інших документів для підтвердження реальності понесених витрат до суду не надано. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що витрати на оплату правничої допомоги підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи сторона вже їх сплатила чи ще має сплатити.
Крім того, в апеляційній скарзі представник позивача заявляє про витрати на правову допомогу, які позивач очікує понести в зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 25000 грн.
Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
В період з 01.01.2026 року по 17.01.2026 року суддя-член колегії Чабаненко СВ. перебувала на лікарняному.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із абз.1 частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції, в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду: ордер №1435656, копію договору про надання юридичної(правничої) допомоги №29/08/2025 від 29.08.2025 року, додаток №1 до договору про надання юридичної (правничої) допомоги, акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 16.02.2026 року до договору про надання юридичної (правничої) допомоги №29/08/2025 від 29.08.2025 року.
Також, суд першої інстанції вірно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, відповідно до яких склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини, викладеному в рішеннях від 26.02.2015 року у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.
Проте, доказів щодо понесених позивачем судових витрат, зокрема, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, та інших документів для підтвердження реальності понесених витрат до суду не надано.
Колегія суддів вважає, що заявляючи вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу розмірі 31500,00 грн., позивачем та його представником ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів сплати хоча б частини вказаної суми навіть як після підписання акту приймання-передачі вже наданих послуг від 16.02.2026 року, так і після прийняття судом першої інстанції рішення у справі 06.02.2026 року.
В матеріалах справи такі докази відсутні.
Колегія суддів зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі №820/2973/18).
Відповідно додатку №1 від 29.08.2025 року за надання правничої допомоги клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар з розрахунку вартості послуг:
- усна консультація 1500 грн.,
- аналіз реєстру судових рішень 1500 грн.,
- зустріч з клієнтом для узгодження правової позиції у випадку звернення до суду із позовною заявою 1000 грн.,
- складання позовної заяви 8000 грн.,
- складання відповіді на відзив 8000 грн.,
- у разі, якщо буде досягнуто мету представництва, клієнт додатково сплачує гонорар, сума якого дорівнює 15000 грн..
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 16.02.2026 року надані наступні послуги:
- усна консультація 1500 грн.,
- аналіз реєстру судових рішень 3000 грн.,
- зустріч з клієнтом для узгодження правової позиції у випадку звернення до суду із позовною заявою 1000 грн.,
- складання позовної заяви 8000 грн.,
- складання заяви з процесуальних питань 3000 грн.,
- у разі, якщо буде досягнуто мету представництва, клієнт додатково сплачує гонорар, сума якого дорівнює 15000 грн..
Всього 31500 грн..
Апеляційний суд зазначає, що з аналізу вказаних вище документів не встановлено, яким чином вартість правової допомоги у сумі 31500,00 грн. обґрунтована позивачем, яким чином розрахована.
Крім того, акт приймання-передачі наданих послуг від 16.02.2026 року не містить часу, витраченого на виконання відповідних робіт за вказану послугу, не визначено (деталізовано) обсяг наданих послуг та фактично виконану роботу адвоката (представника).
Крім того, відповідно до частини 1 статті 57 КАС України представником в суді може бути адвокат або законний представник.
Разом з тим, додаток №1 від 29.08.2025 року та акт приймання-передачі наданих послуг від 16.02.2026 року не містять посилання, яким саме адвокатом здійснювалась правова допомога у цій конкретній справі (договір на правову допомогу укладений з Адвокатським об'єднанням та інші документи складені та підписані заступником директором Адвокатського об'єднання).
Колегія суддів звертає увагу, що справа №160/30511/25 розглядалася в суді першої інстанції в порядку письмового провадження, будь-яких додаткових доказів або пояснень у сторін судом першої інстанції не витребовувалось та сторонами не надавалось.
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, обгрунтованості таких витрат, співмірність розміру витрат наданим послугам.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, представником позивача в апеляційній скарзі заявлено про витрати на правову допомогу, які позивач очікує понести в зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 25000 грн..
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки постановою суду апеляційної інстанції ухвала суду першої інстанції залишена без змін, розподіл витрат на правову допомогу судом не вирішується.
Відповідно до частини 2 статті 328 КАС України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Суботіна Геннадія Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/30511/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/30511/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко