30 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/29692/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026р. у справі № 160/29692/25
за позовом:ОСОБА_1
до: про:Військової частини НОМЕР_1 визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії
14.10.2025р. Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії і судом першої інстанції 29.10.2025р. за цим адміністративним позовом відкрито провадження у справі №160/29692/25 та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін / а.с. 49/.
Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що він проходив військову службу з 19.05.2014р. в Військовій частині НОМЕР_2 ,31.08.2014р. потрапив у заручники до незаконних збройних формувань в районі проведення антитерористичної операції та був визволений 20.09.2014р. і продовжив проходження військової служби і 22.05.2015р. його звільнено (демобілізовано) в запас. Потім позивач продовжив військову службу з 15.04.2016р. на підставі контракту та 14.10.2016р. його було звільнено, також у період з 27.06.2017р. по 26.12.2017р. він проходив військову службу за контрактом. 16.08.2019р. його було прийнято на військову службу за контрактом і він проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 та 14.07.2025р. його було звільнено зі служби за станом здоров'я. Під час проходження служби - 22.05.2025р., він звернувся до відповідача з рапортом про надання йому відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю який перебував у полоні, і право на таку відпустку в нього виникло у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024р. № 3633-ІХ, але відповідач 27.05.2025р. відмовив у наданні відпуски, відмова оформлена у формі резолюції до рапорту в електронній формі з формулюванням «Не погоджено (не доцільно)». Після звільнення з військової служби він звернувся до відповідача з вимогою виплатити йому компенсацію за ненадані 90 календарних днів додаткової відпустки відповідно до абз. 1 п. 23 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011 ( з наступними змінами та доповненнями), але відповіді не отримав. Позивач вважає відмову відповідача у наданні йому додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю який перебував у полоні, необґрунтованою та безпідставно, такою що порушує його права та охоронювані законом інтереси, тому він звернувся до суду з цим позовом та просив суд: визнати протиправною відмову В/ч НОМЕР_1 щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів ОСОБА_1 як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону; - зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію у сумі грошового забезпечення за останньою займаною посадою за 90 календарних днів ОСОБА_1 , як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону; - зобов'язати В/ч НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 новий грошовий атестат з урахуванням нарахованої компенсації у сумі грошового забезпечення за останньою займаною посадою за 90 календарних днів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026р. у справі №160/29692/25 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу та Третім апеляційним адміністративним судом 26.02.2026р. відкрито апеляційне провадження у справі №160/29692/25 і справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 31.03.2026р. про що судом апеляційної інстанції у встановлений чинним процесуальним законодавством спосіб та порядок було повідомлено учасників справи.
Позивач, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 02.02.2026р. у цій справі та постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з травня 2014р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , та з 15.06.2014р. по 26.08.2014р., з 13.11.2014р. по 22.05.2015р. брав участь антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей / а.с. 25-31/.
У період з 31.08.2014р. по 20.09.2014р. позивач у справі - ОСОБА_1 , був незаконно позбавлений волі незаконними збройними формуваннями на тимчасово окупованих внаслідок збройної агресії рф на територіях Донецької та Луганської областей, та позивача внесено до списку осіб, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, зазначені обставини підтверджуються надежними письмовими доказами, які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи / а.с. 32-35/ та не заперечувались учасниками справи під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій.
Позивача у справі 22.05.2015р., на підставі Указу Президента України № 254/2015 від 06.05.2015р. звільнено (демобілізовано) в запас / а.с. 26/.
У подальшому, відповідно до відомостей військового квитка позивача у справі №АВ№331450 / а.с. 25-31/, позивач проходив військову службу у період з 27.06.2017р. по 26.12.2017р. за контрактом.
16.08.2019р. позивача прийнято на військову службу за контрактом і він проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 , зазначені обставини підтверджуються належними письмовими доказами, які були досліджені судом а долучені до матеріалів справи та не заперечувались учасниками справи під час її розгляду судом.
Судом також встановлено, що 22.05.2025р. позивач звернувся до відповідача з рапортом в електронній формі про надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю, звільненому з полону відповідно до п. 23 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011 / а.с. 37/ та відповідно резолюції до рапорту, оформленого у електронній формі, у графі: «Рішення щодо непогодження рапорту із зазначенням правової підстави та обґрунтування, дата прийняття рішення та підпис» зазначено, не погоджено (не доцільно), 27.05.2025 15:15 / а.с. 38/.
Відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 14.07.2025р. №169-РС позивача у справі звільнено з військової служби у запас / а.с. 20/.
10.09.2025р. ОСОБА_1 , після звільнення з військової служби у запас, звернувся до В/ч НОМЕР_1 з заявою про виплату грошової компенсації за ненадану відпустку після полону відповідно до п. 23 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011 / а.с. 39/.
Позивач у позовній заяві зазначив, що ним не було отримано від відповідача будь-яких листів щодо результатів розгляду вищезазначеної заяви, та відповідачем у справі під час розгляду цієї справи судом не було надано суду будь-яких належних доказів щодо результатів розгляду ним заяви позивача від 10.09.2025р.
Позивач, вважаючи протиправною відмову щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю, звільненому з полону, звернувся до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.
Відповідач під час розгляду цієї справи судом першої інстанції в обґрунтування відмови у погодженні рапорту позивача про надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю, звільненому з полону відповідно до п. 23 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011 та заперечень щодо заявлених позовних вимог зазначив, що на момент звільнення позивача з полону не існувало норми закону про надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, і Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024р. № 3633-ІХ, яким внесено зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011,набрав чинності лише 18.05.2024р., тому у позивача відсутні підстави для отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю, звільненому з полону.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог зазначив, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX не має зворотної дії та не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, а саме до 18.05.2024р..
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та прийнятому судом першої інстанції рішенням у цій справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 45 Конституції України визначено, що відпустка є формою відпочинку, гарантованою всім працівникам.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначає Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-XII (далі Закон -№ 2011-XII).
Статтю 10-1 Закону № 2011-XII доповнено пунктом 23 згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11.04.2024р., наступного змісту:
«Військовослужбовцям після їх звільнення з полону за їх бажанням надається додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини (крім військовослужбовців, які висловили бажання звільнитися з військової служби після звільнення з полону)».
Відповідно до Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» завданням законопроекту є посилення соціального захисту військовослужбовців під час отримання медичної допомоги та після звільнення з полону.
Проектом Закону пропонується внести зміни, зокрема, до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими передбачити надання можливості військовослужбовцям, яких звільнено з полону, відпочити та пройти відновлення шляхом надання їм додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів.
Закон № 3633-IX набрав чинності 18.05.2024р.
Під час розгляду справи встановлено, що позивач 22.05.2025р. звернувся до командира В/ч НОМЕР_1 із рапортом щодо надання йому додаткової відпустки відповідно до пункту 23 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак надання такої відпустки не було погоджено (відповідно до резолюції до рапорту оформленому в електронній формі - а.с. 37,38) і відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву / а.с. 53-56/ зазначив, що оскільки позивача звільнено з полону 20.09.2014р., а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ набрав чинності 18.05.2024р. і у позивача відсутні підстави на додаткову відпустку.
Але колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що буквальне тлумачення пункту 23 статті 10-1 Закону № 2011-XII дає підстави для висновку про те, що набуття права на додаткову відпустку не пов'язується з часом звільнення військовослужбовця з полону, а лише з самим фактом звільнення, і ця норма права лише обумовлює підставу для надання такої відпустки - бажання звільненого з полону військовослужбовця.
І більше того, граничного моменту вираження такого бажання, пункт 23 статті 10-1 Закону № 2011-XII також не встановлює.
Отже, припис статті 10-1 Закону № 2011-XII свідчить, що законодавець мав на увазі усіх тих військовослужбовців, які звільнилися з полону.
Також судова колегія вважає, що посилання на незворотність дії у часі законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні питання про надання військовослужбовцям після їх звільнення з полону додаткової відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, є помилковим з огляду на наступне.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, і цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України, наприклад, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. № 1-зп, від 09.02.1999р. № 1-рп/99, від 05.04.2001р. №3-рп/2001, від 13.03.2012р. № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток із цього правила, закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України , у рішенні від 13.05.1997р. № 1-зп висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Водночас у рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019р. № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом ч. 1 ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Відтак колегія суддів стверджує, якщо факт звільнення військовослужбовця - позивача у справі, з полону, вже мав місце на час набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024р. № 3633-ІХ, яким внесено зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011, тобто на 18 травня 2024 р., то, якщо інше не зазначається законодавцем, він обов'язково підпадає під дію цього Закону.
Такий підхід до тлумачення застосування норм права узгоджується з абз. 1 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» від 27.02.2003р. № 4-рп/2003.
Водночас в контексті спірних правовідносин, також варто вказати на сутність такого поняття як «юридичний факт». Велика українська юридична енциклопедія містить визначення, відповідно до якого юридичний факт - це конкретні соціальні обставини, які мають значення для суб'єкта права у зв'язку з реалізацією його потреб та інтересу, властивості яких описано в нормі права як знання про умови, що викликають юридичні наслідки (Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. - Харків: Право. Т.3: Загальна теорія права / редкол.: О.В. Петришин (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. 2017. С. 922).
Отже, юридичні факти у розумінні справи, що розглядається, - це конкретні соціальні обставини у формі дії чи події, з якими норми права пов'язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну чи припинення правовідносин, набуття певних прав і обов'язків.
Визначальним юридичним фактом у справі, що розглядається, було саме звернення позивача, під час проходження ним військової служби у відповідача, до відповідача із рапортом від 22.05.2025р. щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, відповідно до п.23 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, а не час звільнення позивача з полону (20.09.2014р. )., тому перевірка дотримання умов надання такої відпустки, здійснюється за Законом, чинним на момент розгляду та вирішення такого звернення, а на момент звернення позивача до відповідача з рапортом п.23 ст. 10-1 Закону № 2011-XII було передбачено право військовослужбовців після їх звільнення з полону ( за їх бажанням) на надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини (крім військовослужбовців, які висловили бажання звільнитися з військової служби після звільнення з полону), що з урахуванням фактичних обставин справи, які були встановлені судом під час її розгляду, свідчить про те, що позивач у справі на момент подання рапорту від 22.05.2025р. мав право на додаткову відпустку відповідно до п.23 ст. 10-1 Закону № 2011-XII як військовослужбовець звільнений з полону.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що відповідач у справі протиправно за результатами розгляду рапорту позивача від 22.05.2025р. не погодив надання позивачу додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю звільненому з полону.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду цієї справи було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі, тому апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції від 02.02.2026р. скасувати із прийняттям нового рішення по суті заявлених позивачем у справі позовних вимог.
Вирішуючи заявлені позивачем у справі позовні вимоги колегія суддів з урахуванням встановлених під час розгляду справи фактичних обставин справи та наведених вище норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду цієї справи та підлягають задоволенню, а тому необхідно визнати протиправною відмову В/ч НОМЕР_1 щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів ОСОБА_1 , як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону.
Вирішуючи питання щодо обрання способу захисту та відновлення порушеного права позивача внаслідок протиправної відмови відповідача у наданні позивачу додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону, з урахуванням того, що на момент розгляду цієї справи судом позивача у справі звільнено у запас, колегія суддів вважає, що з урахуванням обсягу та змісту порушеного права позивача ефективним способом захисту та відновлення порушеного права позивача у цьому випадку буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за ненадану додаткову відпустку у сумі грошового забезпечення за останньою займаною посадою за 90 календарних днів, як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону та зобов'язання відповідача надати позивачу новий грошовий атестат з урахуванням нарахованої компенсації за додаткову відпустку у сумі грошового забезпечення за останньою займаною посадою за 90 календарних днів, як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026р. у справі №160/29692/25 - скасувати.
Позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у наданні ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію у сумі грошового забезпечення за останньою займаною посадою за ненадану додаткову відпустку у розмірі 90 календарних днів, як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) надати ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) новий грошовий атестат з урахуванням нарахованої компенсації у сумі грошового забезпечення за останньою займаною посадою за ненадану додаткову відпустку у розмірі 90 календарних днів, як військовослужбовцю на момент звернення з відповідним рапортом, звільненому з полону.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.
Постанова виготовлена та підписана - 30.04.2026р.
Головуючий - суддя А.О. Коршун
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов