30 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 340/7946/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року (суддя першої інстанції - Петренко О.С.) в адміністративній справі №340/7946/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 24.11.2025 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати неправомірними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо не зарахування до його страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.02.1986, а саме: періоду військової служби, періодів роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983 та 17.08.1983 по 17.11.1983, з 16.11.1988 по 18.03.1991, з 17.10.1991 по 31.12.1996, з 01.03.1998 по 28.12.1998, з 03.03.2005 по 30.12.2005, періодів отримання допомоги по безробіттю з 17.01.2006 по 11.01.2007, а також відмови в призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що не виконано умови п. 14-4 розд. XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №212750010478 від 07.07.2025 про відмову йому в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 30.06.2025;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до його страхового стажу періоди військової служби та періоди роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983, з 17.08.1983 по 17.11.1983, з 16.11.1988 по 18.03.1991, з 17.10.1991 по 31.12.1996, з 01.03.1998 по 28.12.1998, з 03.03.2005 по 30.12.2005, періодів отримання допомоги по безробіттю з 17.01.2006 по 11.01.2007, а також призначити пенсію за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що останньому безпідставно відмовлено у призначені пенсії, не зарахувавши до страхового стажу періоду роботи які підтверджуються належними документами, зокрема трудовою книжкою.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області №212750010478 від 07.07.2025.
Зобов'язано Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області включити до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби та періоди роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983, з 17.08.1983 по 17.11.1983, з 16.11.1988 по 18.03.1991, з 17.10.1991 по 31.12.1996, з 01.03.1998 по 28.12.1998, з 03.03.2005 по 30.12.2005 та з 17.01.2006 по 11.01.2007.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачу відмовлено у призначені пенсії, оскільки у позивача відсутній достатній пільговий стаж. Зазначено, що до страхового стажу не зараховано такі період роботи: період військової строкової служби, оскільки у військовому квитку НОМЕР_2 наявне безпідставне дописування дати народження. Для зарахування цього періоду у подальшому необхідно надати уточнюючу довідку з військкомату видану на підставі облікової картки; періоди роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983 та з 17.08.1983 по 17.11.1983 відповідно записам трудової книжки НОМЕР_1 від 11.02.1986, оскільки печатка при звільненні не придатна для сприйняття її змісту, також дата заповнення трудової значно пізніше ніж період роботи, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58; період роботи з 16.11.1988 по 18.03.1991, оскільки наявне не обумовлене вписування номеру і дати наказу на працевлаштування; період роботи з 17.10.1991 по 31.12.1996, оскільки печатка з назвою підприємства при працевлаштуванні не читабельна; період роботи у Рибколхозі з 01.03.1998 по 28.12.1998, оскільки відсутня уточнююча довідка про вироблений та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві; період роботи з 03.03.2005 по 30.12.2005, оскільки за даний період відсутня сплата страхових внесків підприємством до Пенсійного фонду України, відповідно індивідуальної відомості про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; періоди отримання допомоги по безробіттю з 17.01.2006 по 11.01.2007, оскільки запис не завірено печаткою установи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Позивач у зв'язку з досягненням 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 07.07.2025 №212750010478 позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком.
У вказаному рішенні зазначено, що за наданими документами не враховано:
- період військової строкової служби, оскільки у військовому квитку наявне безпідставне дописування дати народження;
- періоди роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983, з 17.08.1983 по 17.11.1983 відповідно записам трудової книжки НОМЕР_1 від 11.02.1986, оскільки печатка при звільненні не придатна для сприйняття її змісту, також дата заповнення трудової значно пізніша ніж період роботи;
- період роботи з 16.11.1988 по 18.03.1991, оскільки наявне не обумовлене вписування номеру і дати наказу на працевлаштування
- період роботи з 17.10.1991 по 31.12.1996 оскільки печатка з назвою підприємства при працевлаштуванні не читабельна;
- період роботи у рибколгоспі з 01.03.1998 по 28.12.1998 - відсутня довідка про вироблений та встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві
- період роботи з 03.03.2005 по 30.12.2005 - відсутня сплата страхових внесків
- період отримання допомоги по безробіттю з 17.01.2006 по 11.07.2007 - запис не завірено печаткою установи.
Позивач, не погодившись з рішенням пенсійного органу, оскаржив таке рішення до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі по тексту - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Слід зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу за період з 25.09.1981 по 22.07.2025. Відомості про роботу підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці і, на переконання суду, вони є належним доказом підтвердження страхового стажу позивача.
В даному випадку розбіжності у трудовій книжці щодо зазначення певних дат роботи позивача виникли не з його вини, та не залежали від його волі, водночас пенсійний орган зобов'язаний перевірити такі розбіжності.
Щодо неврахування до страхового стажу періоду проходження військової служби, слід зазначити наступне.
Як слідує з військового квитка серії НОМЕР_2 позивача призвано на військову службу 27.12.1983 та звільнено з військової служби 04.12.1985.
Частиною другою статті 8 Закону Украхни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються, зокрема, військові квитки.
Проходження позивачем строкової військової служби з 27.12.1983 по 04.12.1985 підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
Всі записи завірено підписами військового комісару та командира військової частини та печатками військової частини, а тому підстав ставити під сумнів відомості, що містяться у військовому квитку не вбачається.
Крім того, записи про проходження позивачем військової служби між собою пов'язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку із чим відсутні підстави для відмови у зарахуванні вищезазначеного періоду проходження військової служби до трудового стажу позивача.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, але при цьому як законодавство, що діяло на момент служби позивача в армії, так і чинне законодавство містять особливі умови для зарахування служби в армії до трудового стажу.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 2 Закону №2232-XII, відповідно до якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З аналізу вказаних законодавчих норм слідує, що період проходження військової служби зараховується до загального трудового стажу.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року №686/8090/17.
Отже, період проходження строкової військової служби підлягає зарахуванню позивачу до стажу роботи, тому позивач мав право на зарахування періоду проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії по віку, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Щодо неврахування до страхового стажу періодів роботи з 03.03.2005 по 30.12.2005, в зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків.
Так, страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
У постанові від 17.07.2019 року у справі № 144/669/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку: «внаслідок невиконання товариством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.»
Такий правовий висновок підтримано і у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 року у справі № 348/1249/17, в постанові від 11.10.2023 року у справі №340/1454/21.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу спірні періоди робіт згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , з обґрунтувань, що в реєстрі застрахованих осіб загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про суми заробітку для нарахування пенсії та сплати соціальних внесків.
Щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 01.03.1998 по 28.12.1998 оскільки відсутня уточнююча довідка про вироблений та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.
Так, у відомостях трудової книжки позивача відсутня будь-яка інформація про встановлений мінімум трудоднів та про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві, нараховану заробітну плату.
Разом з тим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а , від 04.07.2023 року в справі №580/4012/19, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Водночас, відповідачем не надано суду належних доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомозі позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
З огляду на вищенаведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення №212750010478 від 07.07.2025 є протиправним та підлягає скасуванню, та належним способом відновлення порушених прав позивача є саме зобов'язання зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії. При цьому таке зобов'язання суду не є втручання у дискреційній повноваження суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення, в частині задоволених позовних вимог з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення відсутні.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в адміністративній справі №340/7946/25 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в адміністративній справі №340/7946/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова