29 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/5675/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року (суддя Новікова І.В.) в адміністративній справі №280/5675/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття, не реєстрації, не розгляду та не прийняття рішення по суті рапорту позивача від 17.06.2025 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати відповідача прийняти, зареєструвати, розглянути та прийняти відповідне рішення по суті рапорту позивача від 17.06.2025 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 НГУ. Позивач зазначає, що 17.06.2025 він звернувся до командування ВЧ НОМЕР_2 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. Позивач зазначає, що станом на день звернення позивача до суду за захистом своїх прав, жодної вмотивованої відповіді по суті рапорту позивача від 17.06.2025 позивачу не надійшло. Позивач вважає, що відповідач своєю бездіяльністю порушує його права щодо звільнення з військової служби в установленому Законом порядку.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач фактично посилається на те, що має законі права щодо звільнення з військової служби, проте суд не надав таким обставинам належної оцінки.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 НГУ.
17.06.2025 позивач звернувся до командування ВЧ НОМЕР_2 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років
Позивач, зазначає, що станом на дату звернення до суду з позовною заявою, його рапорт відповідачем розглянуто не було, чим порушено його права та законні інтереси, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами статті 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону України №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України “Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок проходження військової служби в умовах воєнного стану.
Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі - Закон №2232-XII).
Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Отже, підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби є те, що у військовослужбовець здійснює виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Відповідно до пункту 233 Порядку про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказ Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (далі - Порядок №531).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №531, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.
Згідно пункту 1 розділу ІІІ Порядку №531, у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок “Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №531, відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Пунктами 4, 5 розділу ІІІ Порядку №531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Так, за результатами розгляду рапорту позивача, 30.06.2025 командуванням ВЧ НОМЕР_2 НГУ складено лист, в якому ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його рапорту.
В якості підстав для відмови у задоволенні рапорту зазначено таке:
“…Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України), мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
До того ж, до рапорту не додано жодного документу, який би підтверджував, що Ви самостійно виховуєте дитину…
… Зважаючи на викладене, на теперішній час відсутні підстави для звільнення Вас з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4, абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»…».
Отже, посилання позивача на те, що відповідачем не було розглянуто його рапорт про звільнення з військової служби спростовується матеріалами справи, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Так, за наслідками розгляду рапорту позивача було відмовлено у його задоволенні з підстав відсутності доказів на підтвердження того, що позивач самостійно виховує доньку ОСОБА_2 , яка має статус дитини з інвалідністю.
Разом з тим відмова у задоволенні рапорту позивача не є предметом розгляду даної справи, а тому правомірність такої відмови не входить до предмету доказування по даній справі, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Водночас позивач не позбавлений можливості звернутися з новим позовом про протиправність такої відмови.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова
суддя Ю. В. Дурасова