30 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 600/4230/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 241670083111 від 22.05.2025 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію у зв'язку з втратою годувальника з дня звернення із заявою, тобто з 13.05.2025.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач обмежився лише перевіркою запису у свідоцтві про народження, повністю проігнорувавши надані докази та суть правовідносин, що склалися в нашій сім'ї. Така позиція не відповідає принципу верховенства права та соціальної справедливості, адже інтереси дитини мають бути пріоритетом.
Позивач вважає, що відсутність усиновлення померлим вітчимом дитини не є підставою для відмови у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки визначальним у цьому випадку є факт перебування пасинка на утриманні померлого та неотримання аліментів від рідного батька.
На переконання позивача, сукупність наданих доказів беззаперечно доводить, що ОСОБА_2 є пасинком померлого, не отримував аліментів від рідного батька та перебував на повному утриманні свого вітчима, ОСОБА_3 , який був для нього єдиним годувальником. Зі смертю вітчима дитина втратила джерело засобів до існування.
Формальна відмова відповідача, на думку позивача, що ґрунтується на вузькому тлумаченні норм закону, не лише є протиправною, але й прямо порушує гарантоване статтею 46 Конституції України право дитини на соціальний захист у разі втрати годувальника. Це призводить до ситуації, коли дитина, яка фактично втратила годувальника, залишається без належної соціальної підтримки з боку держави через надмірний формалізм пенсійного органу.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що головним управлінням правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника у зв'язку із відсутністю доказів перебування неповнолітньої дитини на утриманні померлого. На думку відповідача, звернення позивача до суду є передчасним, оскільки родинних відносин між померлим та неповнолітньою дитиною не має і факт перебування на утриманні не встановлений, а встановлення такого факту за допомогою допиту заявлених свідків під час розгляду даної справи не можливий.
Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив, в якому виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.09.2010, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками є: батько - ОСОБА_4 ; мати - ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19.10.2016, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками є: батько - ОСОБА_3 ; мати - ОСОБА_1 .
09.03.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 09.03.2023. Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка - ОСОБА_6 , а дружини - ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
13.05.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за померлого годувальника ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_2 .
Вказана заява прийнята 13.05.2025 та зареєстрована за вх. № 494 (а.с. 41- 42).
Відповідно до принципу екстериторіальності, заява спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду заяви позивача, 22.05.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення № 241670083111 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за померлого годувальника ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_2 .
У вказаному рішенні зазначено, що до заяви про призначення пенсії додано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , згідно якого в графі батько значиться - « ОСОБА_4 ». Документів щодо підтвердження родинних зв'язків, а саме рішення суду (про встановлення батьківства або усиновлення) між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надані (а.с. 39).
За наведених підстав, позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
У ст. 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст. 22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом (ч. 1 ст. 1 Закону № 1788-XII)
Статтею 2 наведеного Закону встановлено наступні види державних пенсій, а саме: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV).
Частиною 1 ст. 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
пенсія за віком;
пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Спірним питанням даної справи є саме наявність у позивача права на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Матеріалами справи підтверджується, що 13.05.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за померлого годувальника ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_2 .
За результатами розгляду заяви позивача, 22.05.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення № 241670083111 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за померлого годувальника ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_2 .
В обґрунтування відмови в призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідач, посилаючись на положення встановлено ст. 36 Закону № 1058-IV, оскаржуваному рішенні зазначив, що до заяви про призначення пенсії додано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , згідно якого в графі батько значиться - « ОСОБА_4 ». Документів щодо підтвердження родинних зв'язків, а саме рішення суду (про встановлення батьківства або усиновлення) між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надані.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню, суд зазначає наступне.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлено ст. 36 Закону № 1058-IV. Так, ч. 1 наведеної статті Закону визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається зазначеним у частині другій цієї статті членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у разі встановлення III групи інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму ОСОБА_8 (Революції Гідності), та зазначеним у частині другій цієї статті членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
За змістом ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV члени сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника є:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Згідно ч. 3 ст. 36 Закону № 1058-IV до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми (ч. 4 ст. 36 Закону № 1058-IV).
Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону № 1058-IV пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.
За приписами ч. 6 та 7 ст. 36 Закону № 1058-IV неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.
Положення цього Закону, що стосуються сім'ї померлого, відповідно поширюються і на сім'ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.
Таким чином, ст. 36 Закону № 1058-IV передбачає, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого, дітям померлого годувальника, усиновленим дітям, пасинку або падчерці, які були на його утриманні.
Зазначена стаття визначає умови, за яких членам сім'ї, зазначеним в її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати усиновленими дітьми, пасинками та падчерками, неповнолітніми дітьми, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Аналогійні положення містять приписи ч. 1 ст. 37 Закону № 1788-XII, згідно яких, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону № 1788-XII непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;
б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;
г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (ч. 1 ст. 38 Закону № 1788-XII 387 ).
Право на пенсію в разі втрати годувальника пасинка і падчірки врегульовано ч. 2 ст. 41 Закону № 1788-XII, відповідно до якої пасинок і падчірка, якщо вони не одержували аліментів від батьків, мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми.
Судом встановлено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за померлого годувальника ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_2 позивачем, серед іншого, було додано наступні документи, а саме: розрахунок заборгованості зі сплати аліментів; довідку від 10.06.2025 № 01.2-32/374; довідку від 02.06.2025 № 58.
Дослідженням розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню ВП № 62202448, виданим Першим ВДВС у місті Чернівці встановлено, що борг біологічного батька, ОСОБА_4 , станом на 23.06.2025 становить 185896,50 грн.
Згідно інформації розміщеної в Автоматизованій системі виконавчого провадження, виконавче провадження ВП № 62202448 відкрито 30.05.2020. Боржником у даному виконавчому провадженні є ОСОБА_4 , а стягувачем - ОСОБА_1 .
Із змісту довідки Герцаївської міської ради від 10.06.2025 № 01.2-32/374 видно, що вказана довідка видана позивачу ОСОБА_1 , в тому, що її чоловік ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) забезпечував повне утримання двох дітей: пасинка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживали однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Відповідно до довідки Герцаївського ліцею № 1 від 02.06.2025 № 58, виданій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який навчається у 9-А класі Герцаївського ліцею № 1, за час навчання у закладі його вітчим, ОСОБА_3 , постійно брав участь у вихованні ОСОБА_2 , спілкувався з вчителями, відвідував шкільні заходи та матеріально забезпечував його навчання та дозвілля (а.с. 12 на звороті).
Розглядаючи цей спір, суд враховує, що згідно до ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Визначення поняття сім'ї та її членів закріплено в Сімейному кодексі України (далі - СК України).
Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
У пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03.06.1999 № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Враховуючи наведені норми матеріального справа та встановлені у справі обставини, суд приходить до переконання, що відсутність усиновлення померлим вітчимом дитини не є підставою для відмови у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки визначальним у цьому випадку є факт перебування пасинка на утриманні померлого та неотримання аліментів від рідного батька.
Таким чином, суд погоджується з позицією позивача, що ОСОБА_2 є пасинком померлого, не отримував аліментів від рідного батька та перебував на повному утриманні свого вітчима, ОСОБА_3 , який був для нього єдиним годувальником. Відтак, зі смертю вітчима дитина втратила джерело засобів до існування.
Під час розгляду справи по суті, відповідач не надав до суду належні та допустимі докази, які б спростовували перебування ОСОБА_2 на утриманні померлого годувальника - вітчима ОСОБА_3 .
Частиною 3 ст. 44 Закону № 1058-IV встановлено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності
Згідно з п.п. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Суд зазначає, що у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити або спростувати перебування ОСОБА_2 на утриманні померлого годувальника - вітчима ОСОБА_3 .
Під час судового розгляду справи відповідачем також не спростовано наявність у біологічного батька ОСОБА_4 заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 у розмірі 185896,50 грн станом на 23.06.2025.
При цьому суд окремо враховує, що відповідно до ч. 1 та 5 ст. 36 Закону № 1058-IV дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.
З огляду на наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин по справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію у зв'язку з втратою годувальника з дня звернення із заявою (13.05.2025), суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та (або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Верховний Суд, зокрема у постановах від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд звертає увагу, що поняття дискреційних повноважень наведене у п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону № 2073-IX дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
дискреційне повноваження передбачено законом;
дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Судом встановлено, що позивачем виконано всі передбачені законом умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", надано повний пакет документів, а викладені пенсійним органом у оскаржуваному рішенні підстави для відмови у призначенні пенсії визнані судом протиправними.
Щодо органу, уповноваженого на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно п. 4.2 розділу IV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу IV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Судовим розглядом встановлено, що спірне рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності, і саме воно досліджувало пенсійні документи позивача і вирішувало питання щодо наявності підстав для призначення пенсії.
Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області після скасування оскаржуваного рішення зобов'язано призначити позивачу пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Щодо дати, з якої позивачу має бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника.
Згідно ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
З матеріалів справи видно, що із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за померлого годувальника ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_2 позивач звернувся 13.05.2025.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача призначити йому пенсію у зв'язку із втратою годувальника з дати звернення за її призначенням - 13.05.2025.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 8 ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Зважаючи на наведене, стягненню на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору в розмірі 968, 96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.05.2025 № 241670083111 про відмову в призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію у зв'язку з втратою годувальника з дня звернення із заявою - 13.05.2025.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 968, 96 грн.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 підїзд, 2 поверх, м. Харків, код ЄДРПОУ 14099344).
Суддя В.К. Левицький