Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
30 квітня 2026 року справа № 520/29364/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Господарського суду Луганської області (далі по тексту - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач-2), у якій просить:
- визнати протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
- стягнути з Господарського суду Луганської області, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 "Суддівська винагорода", на користь ОСОБА_1 заборгованість з належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 у розмірі 166 679,99 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році в розмірі 3 028,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 "Суддівська винагорода", виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 в розмірі 166 679,99 грн;
- рішення суду допустити до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем протиправно порушено права та законні інтереси позивача у виплаті суддівської винагороди в меншому розмірі.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Через систему "Електронний суд" позивач надіслав клопотання про зупинення розгляду справи.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 клопотання залишено без задоволення.
Через систему "Електронний суд" позивач надіслав клопотання про зупинення розгляду справи.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 клопотання залишено без задоволення.
Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надіслав клопотання про долучення доказів, в якому просив врахувати позицію Верховного Суду України від 17.02.2025 у справі №200/2309/25 під час розгляду справи.
Ухвалою суду від 19.02.2026 після відкриття провадження у справі позовну заяву залишено без руху, повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, які позивач усунув.
Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у підсистемі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивача Указом Президента України від 23.08.2012 №484/2012 «Про призначення суддів» призначено на посаду судді Господарського суду Луганської області строком на п'ять років. Наказом Господарського суду Луганської області від 17.12.2018 №119-к йому поновлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу судді. Рішенням зборів суддів Господарського суду Луганської області від 15.05.2023 №2 позивача обрано на посаду заступника голови суду строком на три роки з 05.06.2023 до 04.06.2026. На виконання зазначеного рішення зборів суду був виданий наказ Господарського суду Луганської області від 02.06.2023 №44-к. Також цим наказом йому встановлено щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді у розмірі 5% посадового окладу судді. Наказом Господарського суду Луганської області від 24.12.2024 №91-к мені встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу судді.
Починаючи з 01.08.2025 по 31.10.2025 Господарський суд Луганської області, як розпорядник бюджетних коштів протиправно здійснював нарахування і виплату належної суддівської винагороди виходячи не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на 2025 рік - 3028,00 грн, а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет на 2025 рік у розмірі 2102,00 грн, що потягло за собою в означений період нарахування і виплату мені суддівської винагороди у розмірі, що на 166 679,99 грн менше ніж належить.
Не погоджуючись з протиправними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України (далі по тексту - Конституція України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.
Закон України "Про Державний бюджет України" - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі по тексту - ЗУ "Про судоустрій та статус суддів") встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 7 Закон України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102 гривні.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 04.12.2018 №11-р/2018).
Набрали чинності зміни 30.09.2016, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України" (щодо правосуддя), яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" - державні соціальні стандарти встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Згідно з приписами статті 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" - базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України Про прожитковий мінімум.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" - прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зазначеною нормою Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зазначити, що Законом України "Про прожитковий мінімум" не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України Про прожитковий мінімум щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закон України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Суд наголошує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про "Державний бюджет України" вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 та від 22.05.2008 №10-рп/2008.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2025 року на іншу розрахункову величину, яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, є протиправною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в період з 01.08.2025 по 31.10.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. є протиправними.
Так, постановою від 12 вересня 2025 року № 19 Пленум Верховного Суду, керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 7, 50 52 Закону України Про Конституційний Суд України, пунктом 5 частини другої статті 36, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України Про судоустрій і статус суддів, постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України Про Державний бюджет на 2025 рік, яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні для цілей визначення посадового окладу судді.
Звертаючись до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України Про Державний бюджет на 2025 рік, яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні, для цілей визначення посадового окладу судді Пленум Верховного Суду виходив з того, що наявні підстави стверджувати, що суддівська винагорода (та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці) відповідно до Конституції і законів України, міжнародних актів є складовими статусу судді; є гарантією здійснення судочинства незалежним, неупередженим, безстороннім і справедливим судом; поширюється на усіх суддів; такі гарантії є однаковими і не залежать від жодних умов (віку, стажу, посади, юрисдикції суду тощо). Тобто матеріальне забезпечення суддів (суддів у відставці) захищено від зменшення або скасування.
Гарантії незалежності суддів (в частині матеріального забезпечення) повинні бути забезпечені не як матеріальне забезпечення людини, а як особи, що займає посаду судді і здійснює судочинство та є представником судової влади, і при цьому має гарантію такого забезпечення незалежно від впливу як інших складових державної влади, так і інших представників судової влади (голови суду, інших суддів, органів, що відповідають за формування судової влади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).
Приймаючи Закон України Про Державний бюджет на 2025 рік в частині, що визначає прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, законодавець фактично встановив інший (менший) розмір винагороди судді, тим самим звузив гарантії незалежності суддів, що суперечить приписам частини першої статті 126 Конституції України.
Крім того, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформував такий:
у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;
для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Таким чином, суд, враховуючи зазначений правовий висновок Верховного Суду у справі 200/2309/25 дійшов висновку, що для належного та ефективного захисту порушеного права необхідно стягнути з Господарського суду Луганської області на користь позивача заборгованість з суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 в розмірі 166 679,99 грн.
Щодо позовних вимог, заявлених до ДСА України, суд зазначає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав необхідно з'ясовувати участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).
До того ж, необхідно зауважити, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2025 рік).
Необхідність з'ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов'язана з тим, що однією з причин невиплати позивачці суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.
У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
У випадку ж, якщо б ДСА України виділила Господарському суду Луганської області достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону (затвердивши відповідний кошторис), але Господарський суд Луганської області розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, був би результатом дій/рішень Господарського суду Луганської області, отже спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.10.2023 року у справі №280/117/22, які в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року у справі №280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі щодо розміру суддівської винагороди, яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Отже, оскільки ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів, учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, то наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році в розмірі 3028,00 грн.
Разом з тим, суд вважає, що вимога заявника про обтяження ДСА України обов'язком здійснити фінансування за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020 не підлягає задоволенню у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи належних доказів порушення прав позивача саме в цій частині позовних вимог.
Вимога позивача про допуск рішення суду до негайного виконання не підлягає задоволенню через обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, коли платіж від Господарського суду Луганської області на погашення боргу з оплати праці має бути проведений виключно після отримання відповідних асигнувань (фінансування видатків) від ДСА України.
Таким чином, суд дійшов висновку, про необхідність визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році в розмірі 3028,00 грн. та зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 в розмірі 166 679,99 грн.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.
У відповідності до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 22, 139, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Господарського суду Луганської області (просп.Науки, буд.5, м.Харків, 61022, код ЄДРПОУ: 02844564), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ: 26255795) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 01.08.2025 по 31.10.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.
Стягнути з Господарського суду Луганської області, на користь ОСОБА_1 заборгованість з суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 в розмірі 166 679,99 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2025 по 31.10.2025 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році в розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 у розмірі 166 679,99 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА