Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
01.05.2026 р. справа №520/6979/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" (далі за текстом - Відповідач №1, суб'єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації, адміністративний орган), Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" (далі за текстом - Відповідач №2, Експертна команда) про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 27.03.2026; 2) зобов'язання Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" повторно розглянути скаргу від 25.08.2025 з урахуванням висновків суду,
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що прийняте 26.03.2026 р. за наслідками повторного розгляду рішення відповідача №150/26/813 є фактичним відтворенням раніше скасованого рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 р. у справі №520/29474/25 рішення відповідача від 02.10.2025 р. №10464/25/986/ВП як немотивоване та прийняте без урахування всіх обставин і медичних документів
Відповідач №1 - Державна установа "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що рішення №150/26/813 від 26.03.2026р. прийнято правомірно, за результатами повторного розгляду скарги позивача на виконання рішення суду від 22.01.2026 р., із ретельним вивченням наданої медичної документації та з урахуванням того, що позивач не з'явився на додаткове медичне обстеження до профільного спеціалізованого закладу - НДІ медико-соціальних проблем інвалідності, куди він був запрошений. Твердив, що виявлені у позивача патологічні зміни з боку ендокринної, серцево-судинної та нервової систем призводять до обмеження життєдіяльності у легкому ступені та не досягають ступеня вираженості, який би відповідав критеріям встановлення групи інвалідності згідно з постановою КМУ №1338 від 15.11.2024 р., а рішення є обґрунтованим та відповідає чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення та задоволення позову немає.
Позивач подав до суду додаткові пояснення від 03.04.2026 р. та клопотання про долучення доказів від 09.04.2026 р., в яких звернув увагу суду на наявність трьох різних версій "одного й того самого" рішення відповідача з різними датами формування, що, на думку позивача, свідчить про штучне створення документів та маніпуляції з доказами, і просив врахувати висновки ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 р. у справі №520/29474/25, якою встановлено недобросовісну процесуальну поведінку відповідача.
Відповідач №2 - Експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що заявлені у позові вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідач діяв у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, підстав для задоволення позову не вбачається, а наведені позивачем доводи не підтверджуються належними та допустимими доказами і не спростовують правомірності прийнятих рішень та вчинених дій.
Позивач скористався своїм процесуальним правом та надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив про безпідставність доводів відповідача, вказав на невідповідність дати прийняття рішення № 150/26/813 від 26.03.2026 фактичній даті накладення КЕП - 01.04.2026, що, на його думку, свідчить про порушення процесуальних вимог, наголосив на наявності аплазії лівої частки щитоподібної залози як незворотного анатомічного дефекту та тяжкої форми гіпотиреозу, що підтверджується медичними документами, у зв'язку з чим вважає наявними підстави для встановлення інвалідності безстроково, а також зазначив, що інвалідність має бути встановлена з 21.08.2025 р. як дати первинного оцінювання, і просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позов був отримано судом - 27.03.2026 р.
Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято - 30.03.2026 р.
Відзив на позов від відповідача №1 було отримано судом - 03.04.2026 р.
Додаткові пояснення та клопотання про долучення доказів від позивача були отримані судом - 03.04.2026 р. та 09.04.2026 р.
Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; визначені процесуальним законом строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб'єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв'язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з'ясовано, що позивач народився - 06.08.1986р.; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; має медичний діагноз - Аутоімуний тиреоідит, атрофічна форма. Гіпотиреоз важка форма, на тлі аплазії лівої частки щитоподібної залози. стадія декомпен сації. Вторинна кардіоміопатія на фоні гіпотиреозу. Неповна блокада ПНПГ. СН Ост Дизметаболічна енцефалопатія тіреопрівна з лікворно-венозною дистензією з астено невротічним та вестибуло-атактичним синдромами зі зниженням когнетивних властивостів. Дисметаболічна полінейропатія нижніх кінцівок, сенсорно-моторна форма. Дефіцит вітаміну Д. Порушення толерантності до вуглеводів. Хронічна хвороба нирок 11 ст.
Згідно з рішенням Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.08.2025 р. №33/25/2695 заявнику було відмовлено у встановленні групи інвалідності.
До суду заявником подано витяг №33/25/2695/В від 21.08.2025р. з рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.08.2025р. №33/25/2695/Р.
З наведеного слідує, що рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи та Витяг з рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи оформлюються окремими письмовими документами.
25.08.2025р. позивач подав скаргу на вказане рішення до Відповідача №1 - Центру оцінювання функціонального стану особи (ЦОФСО) при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" (далі за текстом - Скарга).
Згідно з рішенням відповідної Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 02.10.2025р. №10464/25/986 підтверджено попереднє рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.08.2025р. №33/25/2695 та відмовлено у встановленні групи інвалідності.
До суду заявником подано Витяг №10464/25/986/ВП від 09.10.2025р. (календарна дата указана у графі "МП") з рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 02.10.2025р. №10464/25/986.
З наведеного слідує, що рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи та Витяг з рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи оформлюються окремими письмовими документами.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 р. у справі №520/29474/25 було визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" № 10464/25/986 від 02.10.2025; Зобов?язано Державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 25.08.2025 та подані до неї документи щодо встановлення інвалідності, за результатами чого прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Листом від 27.02.2026р. №954/03-19/2026 Відповідач №1 запросив заявника для проходження додаткового медичного обстеження в стаціонарних умовах.
Заявник отримав лист Відповідача №1 від 27.02.2026р. №954/03-19/2026 і у відповідь склав заяву без зазначення конкретної дати (реєстраційний номер за обліками вхідної кореспонденції відповідача №1 - 2521/03-19/2026 від 03.03.2026р.), де висловив власну правову позицію про відсутність підстав для госпіталізації та відсутність обов"язку за рішенням суду у справі №520/29474/25 проходити повторне стаціонарне обстеження.
У відповідь за означену заяву Відповідачем №1 було складено лист від 19.03.2026р. №4194/01-19/2026, де указано про необхідність проведення медичного обстеження і зупинення розгляду справи відповідно до п.33 Порядку проведення повсякденного оцінювання особи (затверджений постановою КМУ від 15.11.2024р. №1338; далі за текстом - Порядок оцінювання №1338) на час очікування результату додаткового медичного обстеження (який не може перевищувати 60 календарних днів з моменту направлення на додаткове медичне обстеження).
Тож, у межах спірних правовідносин поза вільною внутрішньою волею Відповідача №1 заявником були створені умови для того, щоб висновки відповідної Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи грунтувались виключно на даних медичних документів.
Згідно з протоколом №150/26/813 розгляд Скарги заявника здійснювався Відповідачем №2 - Експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" (у складі головуючого у справі члена експертної команди - ОСОБА_2 , членів експертної команди - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ).
До суду Відповідачем №1 було подано копію означеного протоколу із кваліфікованим електронним підписом провідного фахівця з управління та оптимізації процесів центру - Файзуліною Юлією Ядрагівною від 01.04.2026р., тобто особою, котра не входила до складу Відповідача №2 як тимчасового державного колегіального органу.
Тож, обставини підпису означеного протоколу у межах спірних правовідносин будь-якими особами, окрім членів експертної команди - Відповідача №2, не мають жодного юридичного значення.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин того, що Відповідачем №2 не приймалось оскаржене рішення.
Таких об"єктивних даних судом у ході розгляду справи за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України не відшукано.
Тож, суд виходить із факту дійсності прийняття Відповідачем №2 у межах спірних правовідносин оскарженого рішення, позаяк у протилежному випадку у межах спірних правовідносин відсутній як предмет судової перевірки згідно з ч.2 ст.2 КАС України, так і об"єкт судового захисту згідно з ч.1 ст.2 КАС України.
За Скаргою заявника Відповідачем №2 було прийнято рішення від 26.03.2026р. №150/26/813 (далі за текстом - Рішення).
У п.20 Рішення указано, що Медична документація до скарги особи ОСОБА_1 повторно представляється на розгляд експертною командою Центру оцінювання на виконання рішення суду. Рішенням ЕКОПФО та ЕК ЦОФСО ОСОБА_1 не визнаний особою з інвалідністю, у зв'язку з чим оскаржує рішення через звернення до суду. Враховуючи ситуацію та з метою забезпечення об'єктивності оцінки ступеня вираженості функціональних порушень, повноти стану здоров'я та мінімізації ризику експертної помилки ОСОБА_1 було запропоновано пройти додаткове медичне обстеження та очний огляд у профільній спеціалізованій установі - НДІ медико-соціальних проблем інвалідності. Однак пацієнт на обстеження не з'явився, тому експертна команда ЦОФСО, яка повторно розглядає медичну справу до скарги, ретельно вивчала надану медичну документацію та на підставі зроблених висновків прийняла відповідне рішення. Експертна команда дійшла висновку, що у ОСОБА_1 виявлені патологічні зміни з боку ендокринної системи, серцево судинної та нервової систем, обумовлені: Аутоімунний тиреоїдит, атрофічна форма. Гіпотиреоз важка форма, на тлі аплазії лівої частки щитоподібної залози, стадія мед. субкомпенсації. Дисметаболічна (тиреопривна) кардіоміопатія. Неповна блокада правої ніжки пучка Гіса, СН ст. А за АСС/АНА. Енцефалопатія змішаного ґенезу (травматично-дисметаболічна) з лікворно венозною гіпертензією, вестибуло-атактичним синдромом та нейрокогнітивними порушеннями. Вертеброгенна радикулопатія з двобічною люмбоішіалгією зі стійким вираженим больовим синдромом на тлі остеохондрозу. Попри наявні патологічні стани, функціональні зміни з боку щитовидної залози медикаментозно субоптимально компенсовано (ТТГ - 4,69 мкМО/мл від 17.04.2025 (N=0,27-4,2); Т4в - 1,24 нмоль/л, від 17.04.2025 (N=норма 0,93-1,7); УЗД щитоподібної залози від 30.04.2025 р. - ультразвукові ознаки аплазії лівої долі щитовидної залози, гіперплазії правої долі ІІ ст. з дифузними змінами структури - є функціонуюча тканина ЩЗ), зміни серцево судинної системи без явищ серцевої недостатності (УЗД серця від 03.04.2025 - ФВ 67,48 %, гідроперикарду немає), зміни з боку нервової системи мають легкий характер та не підтверджені даними додаткових методів обстеження (МРТ головного мозку, вестибулометрією та психологічним обстеженням, за даними ЕНМГ нижніх кінцівок - також визначаються зміни легкого ступеню). Таким чином, наявна патологія, попри наявні порушення, на даний час призводить до обмеження життєдіяльності в легкому ступені та не досягає ступеню вираженості, який би відповідав критеріям встановлення групи інвалідності згідно з постановою Кабінету Міністрів України КМУ №1338 від 15.11.2024 року. Команда експертів вважає, що рішення команди ЦОФСО, яка не визнала пацієнта ОСОБА_1 особою з інвалідністю, є обґрунтованим та відповідає чинному законодавству.
Аналогічні мотиви викладені і у п.21 Рішення.
Суд відмічає, що до матеріалів справи разом із позовом заявником було подано не копію Рішення, а Витяг №10646/25/986/ВП від 09.10.2025р. з Рішення, що зумовлює виникнення розбіжностей у календарних датах перелічених письмових документів.
При цьому, не відрізняючи Витяг №10646/25/986/ВП від 09.10.2025р. з рішення №10464/25/986, Витяг №33/2695/В від 21.08.2025р. з рішення №33/25/2695/Р, Витяг №10464/25/986/ВП від 27.03.2026р. з рішення №10464/25/986 від прийнятого за Скаргою рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" від 26.03.2026р. №150/26/813 і посилаючись на ідентичність текстів двох різних управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень - Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи при Державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" від 02.10.2025р. та від 26.03.2026р. заявник у межах даного спору замість оскарження реально існуючого рішення суб'єкта владних повноважень від 26.03.2026 р. №150/26/813 вдався до оскарження рішення від 27.03.2026 р., котре є суто технічним документом - витягом з рішення №150/26/813, а не окремим правовим актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України.
Тому, стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень у формі рішення саме від 27.03.2026 р., заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб'єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024 р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд нагадує, що згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Згідно з ст.5 Основ законодавства України про охорону здоров'я державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу особам, які її потребують за станом здоров'я, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Відповідно до ст.69? Основ законодавства України про охорону здоров'я комплексна оцінка обмежень повсякденного функціонування проводиться з метою визначення обмежень, що перешкоджають або унеможливлюють виконання особою повсякденної діяльності у спосіб та в об'ємі нарівні з іншими людьми і призводять до обмеження повсякденного функціонування.
Комплексна оцінка обмежень повсякденного функціонування може включати в себе оцінювання у сфері охорони здоров'я, соціальній, освітній сферах, сфері зайнятості, сфері фізичної культури та спорту та інших сферах повсякденного функціонування за потреби особи.
Оцінювання у сфері охорони здоров'я проводиться шляхом оцінювання повсякденного функціонування.
Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування, критерії направлення на оцінювання повсякденного функціонування затверджуються Кабінетом Міністрів України з обов'язковим проведенням консультацій з громадськістю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Повторне та позачергове оцінювання повсякденного функціонування проводяться у порядку, визначеному цією статтею.
Оцінювання повсякденного функціонування проводиться з метою визначення наявності або відсутності порушень структур та/або функцій організму людини, що призвело до стійкого обмеження повсякденного функціонування, визначення необхідних компенсаторів обмежень повсякденного функціонування, та необхідності оцінки потреб в інших сферах повсякденного функціонування.
Оцінювання повсякденного функціонування проводиться особі, яка має стани та/або захворювання, що відповідають критеріям направлення на таке оцінювання.
Критерії оцінювання повсякденного функціонування затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Оцінювання повсякденного функціонування включає такі етапи: 1) виявлення необхідності проведення оцінювання повсякденного функціонування відповідно до критеріїв направлення на оцінювання повсякденного функціонування; 2) направлення на додаткове обстеження функціональності структур та функцій організму (за потреби); 3) прийняття рішень за результатами проведеного оцінювання повсякденного функціонування; 4) визначення компенсаторів обмежень повсякденного функціонування; 5) встановлення інвалідності та розроблення рекомендацій, що є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю; 6) встановлення необхідності проведення комплексної оцінки обмежень повсякденного функціонування в інших сферах; 7) визначення необхідності проведення повторного оцінювання повсякденного функціонування для моніторингу ефективності застосованих компенсаторів обмежень повсякденного функціонування.
Підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність таких обов'язкових умов: стійкі порушення функцій організму; обмеження повсякденного функціонування; необхідність вжиття заходів соціального захисту.
Критерії встановлення інвалідності затверджуються Кабінетом Міністрів України з обов'язковим проведенням консультацій з громадськістю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування (далі - експертна команда), прийняте за результатами проведення такого оцінювання повсякденного функціонування, підписується в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування після початку її функціонування.
У разі встановлення інвалідності рекомендації, що є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, розробляються з урахуванням вимог до складання індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю відповідно до Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні".
Результати оцінювання повсякденного функціонування, що містять обґрунтування прийнятого рішення, надаються особі особисто або надсилаються на її електронну пошту, або, за відсутності електронної пошти, - протягом п'яти календарних днів з моменту прийняття рішення засобами поштового зв'язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи у формі витягу із рішення.
Рішення експертних команд або медико-соціальних експертних комісій можуть бути оскаржені особами, стосовно яких їх прийнято (їх уповноваженими представниками), у порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею, та/або в судовому порядку.
Розглядаючи справу, суд зазначає, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 р. №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі за текстом - Закон №875-ХІІ).
Відповідно до абз. 2 статті 1 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати її повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За змістом ч.2 ст.6 Закону №875-ХІІ особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров'я, та/або в судовому порядку.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 р. №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі за текстом - Закон №2961-IV).
За визначенням, наведеним в абзаці 4 частини першої статті 1 Закону №2961-IV інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року №732/2024 було уведено у дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року "Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів" (далі - Рішення РНБО), яким рекомендовано Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.
Підпунктом "б" пункту 2 означеного Рішення РНБО було делеговано Кабінету Міністрів України забезпечити утворення Міністерством охорони здоров'я України разом з Державним бюро розслідування, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними, Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочі групи із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів.
Вказане рішення ухвалене в умовах воєнного стану України з метою захисту національної безпеки.
На виконання означеного Рішення РНБО Кабінет Міністрів України було прийнято постанови "Про внесення зміни до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу" від 25 жовтня 2024 року №1207 та "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317" від 08 листопада 2024 року №1276, якими були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 03 грудня 2009 року №1317.
15 листопада 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (далі за текстом - постанова КМУ №1338) (положення якої в повному обсязі набули чинності з 01 січня 2025 року), якою затверджені: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії встановлення інвалідності.
Вирішуючи спір, суд відмічає, що Положення про медико-соціальну експертизу (затверджене постановою КМУ від 03.12.2009 р. №1317) та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (затверджене постановою КМУ від 03.12.2009 р. №1317) втратили чинність у зв'язку із набуттям чинності постановою КМУ від 15.11.2024 р. №1338.
Згідно з п.2 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (затверджене постановою КМУ від 15.11.2024 р. №1338; далі за текстом - Положення про експертні команди №1338) експертні команди формуються та функціонують у кластерних та/або надкластерних закладах охорони здоров'я, а також за потреби та/або в разі відсутності затвердженої спроможної мережі закладів охорони здоров'я на території регіону в закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності (далі - заклади охорони здоров'я).
За приписами п.3 Положення про експертні команди №1338 експертні команди формуються з метою організації та проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання) відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи".
Як то указано у п.п.6 п.9 Положення про експертні команди №1338, експертні команди встановлюють групи (підгрупи) інвалідності, фіксують причини та час її настання відповідно до підтверджувальних документів.
Пунктом 16 Положення про експертні команди №1338 визначено, що члени експертних команд діють на принципах верховенства права, законності, поваги та дотримання прав людини і громадянина, доброчесності, колегіальності, рівноправності членів команди, вільного обговорення і вирішення питань, об'єктивності, неупередженості та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій.
Доброчесність є одним із визначальних принципів адміністраторів та членів експертних команд, діяльність яких спрямована на забезпечення національних інтересів України, сприяння та реалізації прав та законних інтересів людини і громадянина, підтримання позитивного іміджу держави.
До доброчесної поведінки належать: пріоритет службових інтересів, компетентність, прозорість, нерозголошення конфіденційної інформації (конфіденційність), коректність та ввічливість.
Пріоритет інтересів передбачає свідоме підпорядкування власних інтересів суспільним вимогам та державним пріоритетам, обов'язок старанно діяти виключно в інтересах роботи.
Адміністратори та члени експертних команд мають діяти неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-якого громадянина, незалежно від своїх політичних, ідеологічних, релігійних та інших особистих поглядів або переконань, зокрема: ніколи не вдаватися до несправедливої дискримінації, виявляючи особливу прихильність або віддаючи перевагу будь-кому; однаково ставитися до усіх громадян, не допускати, щоб особиста упередженість або тиск з боку могли позначитися на об'єктивності зроблених оцінок і прийнятих рішень.
Згідно з п.17 Положення про експертні команди №1338 основною формою роботи експертних команд є розгляд, участь в якому окремими членами може бути дистанційною відповідно до вимог, визначених Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи", та з використанням технічних засобів електронних комунікацій, що забезпечують дотримання лікарської таємниці, конфіденційності інформації про стан здоров'я особи та інших вимог законодавства щодо захисту персональних даних.
Відповідно до п.8 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (затверджений постановою КМУ від 15.11.2024 р. №1338; далі за текстом - Порядок оцінювання №1338) оцінювання проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертні команди).
Пунктом 14 Порядку оцінювання №1338 визначено, що оцінювання проводиться з використанням електронної системи після початку її функціонування та електронної системи охорони здоров'я.
У разі відсутності технічної можливості використовувати електронну систему, інформація про яку оприлюднюється на офіційному веб-сайті МОЗ, розгляд справ здійснюється із застосуванням паперового документообігу з урахуванням таких особливостей: направлення на оцінювання, протоколи розгляду експертною командою та рішення експертної команди оформлюються в паперовій формі. Форми зазначених документів затверджуються МОЗ; направлення на оцінювання власноручно підписується лікарем, який направив на оцінювання, та скріплюється печаткою закладу охорони здоров'я (за наявності), в якому працює такий лікар; протоколи розгляду експертною командою та рішення експертної команди власноручно підписуються усіма членами експертної команди та скріплюються печаткою закладу охорони здоров'я (за наявності), на базі якого функціонує відповідна експертна команда; рішення експертної команди та зазначені документи підлягають внесенню до електронної системи не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після появи технічної можливості.
Обсяг інформації для оцінювання та джерел її здобуття сформульований у п.п.21-22 Порядку оцінювання №1338.
Згідно з п.23 Порядку оцінювання №1338 на підставі документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку, експертною командою фіксується причина інвалідності: 1) загальне захворювання; 2) інвалідність з дитинства; 3) нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я); 4) професійне захворювання; 5) травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час; одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди; одержані в районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; поранення чи інші ушкодження здоров'я одержані під час антитерористичної операції або заходів проти військової агресії Російської Федерації проти України; одержані під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання; одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн та в повоєнний період; пов'язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав; пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків; одержані внаслідок політичних репресій; пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинн
Відповідно до п.31 Порядку оцінювання №1338 під час розгляду справи члени експертної команди досліджують всі надані документи, а також відповідні медичні записи, що підтверджують стан здоров'я особи, щодо якої проводиться оцінювання, що містяться в електронній системі охорони здоров'я.
У разі отримання від особи додаткових документів під час розгляду справи такі документи завантажуються експертною командою до електронної системи.
За правилом п.32 Порядку оцінювання №1338, якщо наявної інформації недостатньо для прийняття рішення щодо оцінювання, експертна команда має право направити особу на додаткове медичне обстеження. У такому разі головуючий у справі формує електронне направлення в електронній системі охорони здоров'я відповідно до Порядку ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого МОЗ.
Строк, протягом якого експертній команді подаються результати такого обстеження, не може перевищувати 60 календарних днів з моменту направлення на додаткове медичне обстеження.
Згідно з п.34 Порядку оцінювання №1338 експертна команда проводить розгляд справи у визначеному складі. Відомості щодо результатів огляду і прийнятих рішень вносяться до протоколу розгляду. У разі організаційної потреби та технічної можливості окремі члени експертної команди можуть брати участь у розгляді дистанційно з використанням технічних засобів електронних комунікацій із забезпеченням дотримання лікарської таємниці, конфіденційності інформації про стан здоров'я особи та інших вимог законодавства щодо захисту персональних даних.
Відповідно до п.35 Порядку оцінювання №1338 рішення приймаються колегіально більшістю голосів членів експертної команди. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого у справі.
Як то указано у п.40 Порядку оцінювання №1338, за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства, зокрема: інвалідності, фіксації причин та часу її настання відповідно до документів, що це підтверджують.
У силу спеціального застереження п.40 Порядку оцінювання №1338 у разі проведення оцінювання особи, якій раніше було встановлено інвалідність, у рішенні експертної команди датою встановлення інвалідності зазначається дата, до якої було встановлено інвалідність за результатами останньої експертизи, але не більше ніж за три роки, при цьому в разі прийняття рішення про зміну (невстановлення) групи інвалідності датою зміни (невстановлення) групи інвалідності вважається дата прийняття рішення експертною командою.
Згідно з п.53 Порядку оцінювання №1338 після проведення оцінювання, прийняття та підписання в електронній системі рішення експертної команди на адресу електронної пошти особи, яка проходила оцінювання, надсилається витяг із рішення, що формується в електронній системі у зв'язку з прийнятим рішенням, та рекомендації у зв'язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності). У разі відсутності електронної пошти зазначені документи надсилаються протягом п'яти календарних днів засобами поштового зв'язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).
Як то указано у п.57 Порядку оцінювання №1338, рішення експертних команд або медико-соціальних експертних комісій можуть бути оскаржені особами, стосовно яких їх прийнято (далі - скаржник) (їх уповноваженими представниками), в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або в судовому порядку.
Відповідно до п.59 Порядку оцінювання №1338 розгляд скарг здійснюється експертними командами Центру оцінювання функціонального стану особи.
Згідно з п. 65-1 Порядку оцінювання №1338 скарга не підлягає розгляду за умови наявності ознак, визначених статтею 45 Закону України “Про адміністративну процедуру».
Пунктом 67 Порядку оцінювання №1338 визначено, що Експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи розглядає скарги очно, заочно або з використанням методів і засобів телемедицини (телевідеоконсультування) відповідно до критеріїв визначення форми проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлених у додатку 1, та відповідних клопотань особи.
За правилами п.68 Порядку оцінювання №1338 Експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи під час розгляду скарг: вивчає рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії, що оскаржується, відео- та/або аудіозапис розгляду експертною командою, на якому було прийнято відповідне рішення (за наявності); заслуховує пояснення скаржника (його уповноваженого представника) (у разі розгляду скарги за участю скаржника або його уповноваженого представника); за наявності підстав, передбачених цим Порядком, проводить повторне оцінювання.
За результатами розгляду скарги експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи приймає рішення про: підтвердження оскарженого рішення; скасування оскарженого рішення; формування нового рішення щодо результату оцінювання.
Рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи формується засобами електронної системи. На рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи усіма її членами накладаються кваліфіковані електронні підписи або удосконалені електронні підписи, що базуються на кваліфікованих сертифікатах електронного підпису.
У ході розгляду справи судом з'ясовано, що Критерії встановлення інвалідності також затверджені постановою КМУ від 15.11.2024 р. №1338 (далі за текстом - Критерії інвалідності №1338).
У розумінні п.2 Критеріїв інвалідності №1338 анатомічний дефект - незворотна морфологічна вада, стійкий необоротний наслідок травм, оперативних втручань, вад розвитку (спотворень), що значимо обмежують життєдіяльність в одній із категорій життєдіяльності.
Згідно з п.4 Критеріїв інвалідності №1338 до основних видів порушення функцій та структур організму людини, які визначаються під час оцінювання повсякденного функціонування особи, належать: 1) порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мови, емоцій, волі); 2) порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, больової, температурної та інших видів чутливості); 3) порушення статодинамічних функцій (голови, тулуба, кінцівок, рухових функцій, статики, координації руху); 4) порушення функції кровообігу, дихання, травлення, виділення, обміну речовин та енергії, внутрішньої секреції, імунітету тощо; 5) мовні порушення (не обумовлені психічними розладами), порушення голосоутворення, форми мови - порушення усної (ринолалія, дизартрія, заїкання, алалія, афазія) та письмової (дисграфія, дислексія), вербальної та невербальної мови; 6) порушення, які викликають спотворення (деформація обличчя, голови, тулуба, кінцівок, які призводять до зовнішнього спотворення, аномальні дефекти травного, сечовидільного, дихального трактів, порушення розмірів тулуба).
Як то указано у п.5 Критеріїв інвалідності №1338, ступінь обмеження життєдіяльності визначається як величина відхилення від нормальної функціональності особи, що впливає на її здатність здійснювати основні життєві активності. Таке визначення базується на об'єктивних критеріях, що включають функціональні, соціальні та психологічні аспекти.
Виділяються чотири основні ступені обмеження життєдіяльності: легкий ступінь обмеження - особа має незначні труднощі у виконанні деяких повсякденних завдань, але здатна справлятися з основними функціями без сторонньої допомоги; помірний ступінь обмеження (1 ступінь) - особа має помітні труднощі у виконанні повсякденних завдань, таких як навчання, робота, спілкування, орієнтація, контроль за поведінкою, пересування та самообслуговування; виражений ступінь обмеження (2 ступінь) - особа стикається з істотними труднощами у виконанні більшості основних активностей, що може включати значні обмеження у навчанні, роботі, спілкуванні та самообслуговуванні, які вимагають регулярної допомоги або спеціальних заходів для покращення якості життя; значний ступінь обмеження (3 ступінь) - особа має серйозні порушення функцій органів і систем, що призводять до неможливості або істотного зниження здатності виконувати основні життєві функції, що супроводжується потребою в сторонній допомозі для забезпечення базових потреб, таких як догляд, харчування та пересування.
За змістом п.7 Критеріїв інвалідності №1338 порушення функцій організму є стійким за умови, що хвороба триває не менше 12 місяців, або очікується, що вона триватиме щонайменше 12 місяців або призведе до смерті особи, а також існують мінімальні шанси на значне покращення стану навіть за умов застосування найкращого доступного лікування.
Згідно з п.8 Критеріїв інвалідності №1338 підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність таких обов'язкових умов: стійкі порушення функцій організму - хвороба триває не менше 12 місяців, або очікується, що вона триватиме щонайменше 12 місяців або призведе до смерті особи, а також існують мінімальні шанси на значне покращення стану навіть за умов застосування найкращого доступного лікування; обмеження життєдіяльності - особа має помірний (1 ступінь), виражений (2 ступінь) або значний (3 ступінь) ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності; необхідність вжиття заходів соціального захисту - особа має потребу в підтримці в повсякденному житті, а саме: отриманні послуг з реабілітації, паліативної допомоги, забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації, забезпеченні лікарськими засобами для використання в амбулаторних умовах та/або медичними виробами для використання в амбулаторних та побутових умовах.
Відповідно до п.10 Критеріїв інвалідності №1338 особі, що визнається особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється одна з таких груп інвалідності: перша (I), яка поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особами з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді; друга (II); третя (III).
За правилами п.11 Критеріїв інвалідності №1338 третя група інвалідності встановлюється особам, які мають помірний ступінь (1 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.
За правилами п.12 Критеріїв інвалідності №1338 друга група інвалідності встановлюється, якщо особа має виражений ступінь (2 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені порушення та їх комбінації, які в сукупності спричиняють виражене (2 ступінь) обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
За правилами п.13 Критеріїв інвалідності №1338 перша група інвалідності встановлюється, якщо особа має значний ступінь (3 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що наявність у позивача згаданого у Рішенні комплексу захворювань (ані поодинці, ані у сукупності) поза розумним сумнівом не створює екстраординарного випадку обмеження дискреції органу публічної адміністрації конкретним управлінським волевиявленням.
Розв'язуючи спір, суд відзначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.09.2025 р. по справі №480/13255/23 одним із критеріїв, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є обґрунтованість.
У постанові від 08.08.2024 р. у справі №420/7076/20 Верховний Суд вказав, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
На додаток варто також згадати усталену позицію Верховного Суду про те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень "суб'єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 р. у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 р. у справі №819/330/18, від 10.01.2020 р. у справі №2040/6763/18).
Також у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 р. у справі №160/18668/21 зазначено, що стосовно вимог до адміністративного акта суб'єкта владних повноважень у судовій практиці склалася правова позиція, відповідно до якої такий акт має бути детально обґрунтованим (мотивованим).
Вимога про те, що адміністративний акт повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13 лютого 1999 року на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).
Таким чином, обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення має бути вмотивованим, тобто у ньому повинні відображатися мотиви (позиція) суб'єкта владних повноважень.
Саме умотивованість рішення суб'єкта владних повноважень дає особі можливість зрозуміти: чи були враховані її доводи при прийнятті рішення, або з яких підстав (причин) вони були відхилені (тобто чи була особа почутою).
Тож, невідповідність рішення суб'єкта владних повноважень положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в частині умотивованості рішення органу публічної адміністрації та в частині такої вимоги як "якість закону" призводить до набуття реально вчиненим управлінським волевиявленням органу публічної адміністрації ознак свавілля, адже рішення суб'єкта владних повноважень, котре не містить детальних, конкретних та таких, що можуть бути піддані судовому контролю у порядку ч.1 ст.2, ч.2 ст.2 КАС України мотивів вчинення відповідного управлінського волевиявлення за жодних умов не може бути визнано правомірним, бо не задовольняє принципу юридичної визначеності як невід'ємному елементу запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.
За змістом правового висновку постанови Верховного Суду від 14.08.2024 р. по справі №280/5660/22 Верховний Суд неодноразово застосовував доктрину "ефективного засобу правового захисту", напрацьовану під час застосування статті 13 Конвенції. Ефективним є засіб, який забезпечує поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 17.06.2021 р. у справі №520/7599/19: 1) невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя; 2) обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; 3) право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього); 4) водночас, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог адміністративного позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів; 5) принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У силу правового висновку п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід'ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб'єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб'єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб'єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.
Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб'єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.
Позивач у відповіді на відзив вказує, що твердження Відповідача про те, що рішення Експертної команди з оцінювання було прийнято 26.03.2026р. не відповідає дійсності, оскільки, згідно Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, рішення було підписано Кваліфікованим електронним підписом (надалі, КЕП) 01.04.2026р.
Дослідивши матеріали справи суд зазначає, що пунктом 16 Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії від 26.03.2026р. містить вичерпний перелік осіб-членів експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи, яка прийняла відповідне рішення, а саме: Головуючий у справі член експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи - ОСОБА_2 , Члени експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
У свою чергу, КЕП був накладений ОСОБА_6 , яка обіймає посаду провідного фахівця з управління та оптимізації процесів Центру оцінювання функціонального стану особи, тобто особою, яка не входить до складу експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи та не належить до групи осіб, яка безпосередньо приймала Рішення від 26.03.2026р.
За таких обставин дата накладення кваліфікованого електронного підпису на письмовий документ у вигляді витягу з рішення не є тотожною даті прийняття відповідного рішення та не може свідчити про зміну часу його ухвалення.
Суд відмічає, що реально вчинене Відповідачем №2 управлінське волевиявлення у формі Рішення від 26.03.2026р. містить достатній обсяг мотивів у сфері медичної справи і не повторює тексту рішення Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" № 10464/25/986 від 02.10.2025р.
Усі мотиви заявника у дійсності стосуються не порушення суб"єктом владних повноважень процедури реалізації управлінської функції, а незгоди з висновками суб'єкта владних повноважень про недостягнення рівнем розляду здоров"я ступені інвалідності.
Посилання заявника на медичні документи органів військово-медичної експертизи суд у межах спірних правовідносин відхиляє, позаяк у розумінні норм Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок та військову службу" та норм Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402) ці документи стосуються придатності організму заявника виключно до виконання військового обов"язку, а не стану розладу здоров"я відносно певної групи інвалідності.
Стосовно посилання заявника на медичні документи військово-лікарської комісії як на докази наявності у нього інвалідності суд також зазначає, що у розумінні Положення №402 військово-лікарська експертиза проводиться з метою визначення придатності за станом здоров'я до військової служби. Категорії висновків військово-лікарської комісії за статтями Розкладу хвороб (додаток до Положення №402) є категоріями військово-облікового характеру і не містять оцінки ступеня обмеження повсякденного функціонування особи у цивільному житті.
Натомість, оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до ст.69-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" та постанови КМУ №1338 проводиться з принципово іншою метою - визначення наявності або відсутності стійкого обмеження повсякденного функціонування за ознаками відповідно Критеріїв інвалідності №1338.
Жоден нормативно-правовий акт не передбачає, що висновок військово-лікарської комісії є підставою для встановлення інвалідності або має преюдиційне значення для рішень Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідно, особа може бути визнана непридатною до військової служби за певною статтею Розкладу хвороб і одночасно не мати ознак інвалідності за критеріями постанови КМУ №1338, оскільки ці два юридичні факти встановлюються різними органами, у різних процедурах та за різними ознаками.
При цьому суд відмічає, що медичний діагноз заявника, відображений у висновку лікаря-терапевта військово-лікарської комісії від 08.08.2025р. за ст.13-А графи II Розкладу хвороб, повністю узгоджується з діагнозом, встановленим Експертною командою - Відповідачем №2 у Рішенні від 26.03.2026р. №150/26/813.
Так, обидва органи зафіксували у заявника наявність аутоімунного тиреоїдиту атрофічної форми, гіпотиреозу тяжкої форми на тлі аплазії лівої частки щитоподібної залози у стадії медикаментозної (суб)компенсації, та ґрунтували свої висновки на тих самих лабораторних показниках (ТТГ - 4,69 мкМО/мл, Т4в - 1,24 нмоль/л від 17.04.2025р.).
Тобто розбіжність між висновком військово-лікарської комісії та Рішенням Експертної команди полягає не у клінічній оцінці стану здоров'я заявника (який обома органами оцінений ідентично), а виключно у правових висновках, які слідують з цього стану у двох різних правових системах: військово-лікарська комісія за тими самими медичними даними дійшла висновку про непридатність заявника до військової служби за ст.13-А графи II Розкладу хвороб, тоді як Експертна команда дійшла висновку про недосягнення наявних функціональних порушень ступеня вираженості, який відповідав би критеріям встановлення групи інвалідності згідно з постановою КМУ №1338.
Зазначене додатково підтверджує, що висновки військово-лікарської комісії та рішення Експертної команди стосуються різних юридичних фактів і не перебувають у відносинах протиріччя між собою.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що у вимірі сформульованих у ч.2 ст.2 КАС України критеріїв правомірності управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації обставина порушення суб'єктом владних повноважень процедури реалізації управлінської функції сама по собі може бути підставою для визнання протиправним прийнятого за наслідками такої процедури оскарженого рішення (діяння) суб'єкта владних повноважень (котре стосується прав (інтересів) конкретного учасника суспільних відносин, погіршуючи його правове становище) у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст та суть прийнятого рішення.
Водночас із цим, певні дефекти адміністративного акту можуть пов'язуватись не із змістом рішення суб'єкта владних повноважень, а стосуватися суто процедури ухвалення рішення суб'єкта владних повноважень.
Окреслені дефекти можуть призводити до двох прямо протилежних наслідків, а саме: або унаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді індивідуальний акт органу публічної адміністрації є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, за загальним правилом саме по собі порушення процедури перевірки чи прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Суд наголошує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу виключно з формальних підстав не забезпечує належного балансу між принципом правової стабільності та принципом справедливості.
У зв'язку з цим ключовим аспектом при оцінці процедурних порушень є співвідношення двох фундаментальних засад: з одного боку - принципу про те, що протиправні дії не породжують правомірних наслідків, а з іншого - принципу, за яким суто формальне порушення процедури не може зумовлювати скасування рішення, яке є правильним по суті.
Межа між істотним і неістотним порушенням процедури полягає у з'ясуванні того, чи могло б бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень, якби він дотримався усіх формальних вимог процедури. Якщо відповідь негативна, таке порушення не може вважатися істотним.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.04.2020 р. у справі №813/1790/18, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховується окружним адміністративним судом при вирішенні цієї справи.
До того ж під час вирішення спору окружний адміністративний суд на виконання ч.5 ст.242 КАС України зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019 р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 6) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 7) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 8) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні ді
За змістом правових висновків постанови Верховного Суду від 20.02.2026 р. у справі №280/4630/25: 1) Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності; 2) предметом судового перегляду у даній категорії спорів є перевірка дотримання суб'єктом владних повноважень порядку ухвалення оскаржуваного рішення; 3) оцінювання функціонування особи є комплексною процедурою, де суд не може підміняти спеціалізований орган у визначенні медичних діагнозів. Водночас принцип "належного урядування" зобов'язує Центр оцінювання не просто констатувати відсутність підстав для встановлення інвалідності, а навести у рішенні чіткі мотиви. Відсутність таких мотивів може бути ознакою порушення вимог щодо обґрунтованості адміністративного акту (ч.2 ст.2 КАС України).
Тож, вимога про умотивованість письмового правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень є базовою (засадничою) гарантією дотримання органом публічної адміністрації процедури "належного урядування" у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Судом установлено, що рішенням Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.08.2025 р. №33/25/2695 заявнику відмовлено у встановленні групи інвалідності.
Розглядаючи скаргу заявника від 25.08.2025 р. на вказане рішення, Відповідач №2 прийняв рішення від 02.10.2025 р. №10464/25/986/ВП, яким підтвердив попереднє рішення експертної комісії нижчого рівня та відмовив у встановленні інвалідності.
Разом із тим, текст зазначеного рішення не містив мотивів прийняття такого управлінського волевиявлення, не містив аналізу застосованих критеріїв, не містив оцінки наданих медичних документів, не відображав, у чому саме полягає відсутність підстав для встановлення групи інвалідності у вимірі кожного з наявних у позивача захворювань, а також не містив правового обґрунтування з урахуванням нового нормативного регулювання, запровадженого постановою КМУ №1338.
Саме відсутність мотивування стала підставою для скасування рішення від 02.10.2025 р. рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026р. у справі №520/29474/25 із покладенням на відповідача обов'язку повторно розглянути скаргу позивача та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду.
Між тим, Рішення Відповідача №2 від 26.03.2026р. таких дефектів не містить.
При цьому, суд зважає, що унаслідок власної поведінки заявника у межах спірних правовідносин Рішення Відповідача №2 від 26.03.2026р. було прийнято виключно на підставі медичних документів( як на тому і наполягав заявник).
Таким чином, Рішення Відповідача №2 від 26.03.2026р. було прийнято з дослідженням усього обсягу наявної медичної документації та без формального застосування нормативних положень без їх індивідуалізованого та мотивованого тлумачення.
При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої суд не підміняє спеціалізований орган у питаннях медичної оцінки, однак зобов'язаний перевірити дотримання процедури прийняття рішення та його належну вмотивованість. У даному випадку саме порушення вимоги щодо умотивованості рішення є істотним процедурним порушенням, яке могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд визнає, що у межах спірних правовідносин реально існуюче рішення суб'єкта владних повноважень - рішення від 26.03.2026 р. №150/26/813 (а не оскаржене заявником рішення від 27.03.2026 р., котре є витягом) - прийняте за наслідками повторного розгляду скарги позивача на виконання судового рішення від 22.01.2026 р. у справі №520/29474/25 - є умотивованим поза розумним сумнівом, відповідає критеріям за ч.2 ст.2 КАС України.
Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб'єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №2 було вчинене управлінське волевиявлення у формі Рішення від 26.03.2026р.
Натомість, оскарженого заявником рішення від 27.03.2026р. взагалі не існує у якості речі матеріального світу - правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень - Відповідачем №2 було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з"ясовані з достатньою повнотою, зміст належної норми права був витлумачений правильно, реально вчинене управлінське волевиявлення у формі Рішення від 26.03.2026р. не погіршує правового становища заявника, а оскарженого заявником Рішення Відповідача №2 від 27.03.2026р. взагалі не існує.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі Рішення відповідача №2 та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.
Окремо стосовно правової природи повноважень органів медико-соціальної експертизи суд зазначає, що у розумінні п.7 ч.1 ст.2 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 24.06.2025р. у справі №520/22373/24, постанови Верховного Суду від 08.07.2025р. у справі №280/2822/23, постанови Верховного Суду від 11.03.2025р. у справі №120/18717/23, постанови Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №520/9626/24, постанови Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №540/913/21, постанови Верховного Суду від 16.05.2023 у справі №380/3195/22, постанови Верховного Суду від 23.06.2023 у справі №160/6214/21 дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
За змістом постанови КМУ №1338 будь-які повноваження органів медико-соціальної експертизи не можуть бути кваліфіковані судом у якості дискреційних, позаяк Центр оцінювання функціонального стану особи як орган публічної адміністрації об'єктивно не здатний правомірно прийняти одночасно два і більше різних рішень відносно одного і того ж самого ступеня обмеження повсякденного функціонування однієї і тієї ж самої особи, або підтвердити чи відмовити у підтвердженні наявності підстав для встановлення конкретної групи інвалідності.
Тож, лише одне із окреслених управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації у конкретному випадку конкретної життєвої ситуації учасника суспільних відносин буде правомірним.
Порівнюючи зміст ст.69? Основ законодавства України про охорону здоров'я та зміст ст.70 Основ законодавства України про охорону здоров'я, суд доходить до переконання про те, що повноваження органів медико-соціальної експертизи є дискреційними в аспекті визначення діагнозу захворювання (хвороби) людини та співвідношення одного із захворювань чи одночасної сукупності захворювань із ступенем розладу стану здоров'я у вимірі конкретної групи інвалідності.
Водночас із цим, у разі коли національний закон безальтернативно визначає, що конкретне захворювання (конкретний стан здоров'я людини) відповідає конкретній групі інвалідності (як-то: Перелік №10 ознакою ІІІ групи інвалідності - наявність у людини первинного або вторинного гіпотиреозу у тяжкій формі в стадії субкомпенсації або декомпенсації за неефективності адекватного лікування), повноваження органів медико-соціальної експертизи не можуть бути кваліфіковані саме у якості дискреційних, бо мають характер виключних повноважень із широкою свободою розсуду.
При цьому, на відміну від сфери виконання людиною чоловічої статі військового обов'язку (де законодавець з огляду на визначення ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу» об'єктивно може неодноразово правомірно змінювати критерії придатності людини до відбуття військового обов'язку через фактори постійного розвитку технологій, створення нових видів озброєнь, запровадження нових родів і видів військ, застосування нових тактик та стратегій ведення воєнних дій тощо) у сфері медико-соціальної експертизи законодавчою запорукою необґрунтованої зміни законодавцем критеріїв інвалідності є приписи ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.8 Конституції України в частині принципу «якості закону» як невід'ємної складової верховенства права.
Суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб'єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).
Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника як приватної особи варіантом тлумачення норми національного закону України є застосування приписів ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті визначення групи інвалідності за правилами Переліку №1338 з урахуванням того, що перелічені у Рішенні Відповідача №2 від 26.03.2026р. захворювання заявника не виключають дискреції органу публічної адмінстрації.
Натомість, у даному конкретному випадку текст оскарженого рішення суб'єкта владних повноважень доводить відповідність оскарженого управлінського волевиявлення вимогам умотивованості як невід'ємного елементу процедури "належного урядування" у контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Судом установлено, що рішення від 02.10.2025 р. №10464/25/986/ВП - яким за результатами розгляду скарги позивача від 25.08.2025 р. було підтверджено відмову у встановленні групи інвалідності - мотивів вчинення оскарженого управлінського волевиявлення не містило взагалі. Саме ця обставина встановлена набраним законної сили рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 р. у справі №520/29474/25, яким вказане рішення скасовано як немотивоване.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення від 26.03.2026 р. №150/26/813 (яке заявником не оскаржується), котре впливає на інтерес заявника до відмову у встановленні групи інвалідності.
Судом установлено, що рішення від 26.03.2026 р. №150/26/813, прийняте за наслідками повторного розгляду скарги позивача на виконання судового рішення від 22.01.2026 р. у справі №520/29474/25 є умотивованим поза розумним сумнівом, доказів порушення суб"єктом владних повноважень процедури реалізації управлінської функції матеріали справи не містять.
Довід заявника про відмінність у календарних датах наданих до суду копій письмових документів зумовлена виключно відмінністю між текстом самого рішення органу медико-соціальної експертизи та текстом витягу з рішення органу медико-соціальної експертизи.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
У ході відправлення правосуддя у справі суд не відшукав джерел здобуття доказів для поширення на спірні правовідносини інших правових висновків постанов Верховного Суду, аніж були застосовані окружним адміністративним судом у тексті цього судового акту.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір" і з огляду на залишення позову без задоволення - тягар несення судових витрат належить залишити за стороною позивача.
Керуючись ст.ст.8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 139, 90, 211, 241-246, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд,
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко