Справа № 500/7353/25
24 квітня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до ГУПФУ в Тернопільській області із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. (далі - Закон № 1058-ІV).
26.06.2025 відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву від 18.06.2025 року та прийняло рішення за №192150004021 про відмову у переведенні його на пенсію за віком.
Із даного рішення вбачається, що відповідачем ГУПФУ в Харківській області на підставі поданих документів було обчислило страховий стаж позивача, який становить - 22 роки 11 місяців 3 дні, однак не було зараховано період роботи на території російської федерації, а саме: у Будівельно-монтажному управлінні -2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту виробничого об'єднання «Ноябрскнафтогаз» з 09.07.1992 по 31.03.1999 (6 років 8 місяців 23 днів), оскільки постановою КМУ від 18.04.2025 №461 припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивач вважає, що дії Відповідача щодо відмови йому у зарахуванні до страхового стажу період роботи у філії будівельно-монтажного управління - ТОВ «Інкомнафторемонт» та відмови у переведенні позивача на пенсію за віком згідно ст. 26 Закону №1058-IV є неправомірними і необґрунтованими.
Ухвалою суду від 31.12.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 19.01.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
До страхового стажу Позивача не зараховано період роботи з 09.07.1992 по 31.03.1999 на підприємстві АТ «Газпромнафта-Ноябрьскнафтогаз» м. Ноябрьск Тюменської області (російська федерація).
Після проведення перерахунку пенсії згідно із заявою від 18.06.2025 страховий стаж ОСОБА_1 склав 22 роки 11 місяців 03 дні.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058 особи, які народилися в період з 01.01.1962 по 31.12.1962, мають право на пенсію за віком у 60 років за наявності страхового стажу 29 років.
У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону №1058, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 63-річного віку за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
На дату звернення за перерахунком пенсії вік ОСОБА_1 склав 62 роки.
Оскільки, ОСОБА_1 не досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону, було прийнято рішення про відсутність підстав в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно із Законом №1058.
На підставі викладеного, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 24.02.2026 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером і перебуваю на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУПФУ в Тернопільській області), де йому з 27.09.2022 призначена пенсія по інвалідності згідно ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV від 09.07.2003 року).
При призначенні пенсії позивачем було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області довідку про заробітну плату видану AT «Газпромнафта-Ноябрскнафтогаз» за №01/7/3/6078 від 29.04.2022 за весь період роботи у Будівельно-монтажне управління - 2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту виробничого об'єднання «Ноябрскнафтогаз» (згодом реорганізованого у AT «Газпромнафта-Ноябрськнафтогаз»).
ГУ ПФУ в Тернопільській області було зараховано до страхового стажу роботу у Будівельно-монтажному управлінні - 2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту виробничого об'єднання «Ноябрскнафтогаз» з 09.07.1992 по 31.03.1999, однак відмовилося зарахувати заробітну плату, яку позивач отримував у даному підприємстві.
На підставі цього, позивач 06 вересня 2023 року змушений був звернутися до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом про визнання таких дій ГУПФУ в Тернопільській області протиправними. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 по справі №500/5804/23 позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області щодо не включення до розрахунку пенсії заробітної плати, вказаної у довідці про заробітну плату від 29.04.2022 №01/7/36078, виданої AT Тазпромнафта-Ноябрськнафтогаз". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести з 27.09.2022 перерахунок та виплату призначеної пенсії по інвалідності, з урахуванням заробітної плати, вказаної у довідці про заробітну плату від 29.04.2022 №01/7/3/6078, виданої AT "Газпромнафта- Ноябрськнафтогаз", з урахуванням виплачених сум. Рішення набрало законної сили 23.02.2024.
У зв'язку із тим, що згідно записів трудової книжки страховий стаж становить більше 29-ти років позивач 18.06.2025 звернувся до ГУПФУ в Тернопільській області із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. (далі - Закон № 1058-ІV).
26.06.2025 року відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності, розглянуло заяву позивача від 18.06.2025 року та прийняло рішення за №192150004021 про відмову у переведенні на пенсію за віком.
Із даного рішення вбачається, що відповідачем ГУ ПФУ в Харківській області на підставі поданих документів було обчислено страховий стаж, який становить - 22 роки 11 місяців 3 дні, однак не зараховано до страхового стажу період його роботи на території російської федерації, а саме: у Будівельно-монтажному управлінні -2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту виробничого об'єднання «Ноябрскнафтогаз» з 09.07.1992 по 31.03.1999 (6 років 8 місяців 23 днів), оскільки постановою КМУ від 18.04.2025 №461 припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погодившись із протиправними діями Відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи у філії будівельно-монтажного управління - ТОВ «Інкомнафторемонт» та відмови у переведенні на пенсію за віком згідно ст. 26 Закону № 1058-IV, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно зі статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи до 1 січня 2004 року, тобто до вступу в дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є трудова книжка. Також це вказано в п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року із змінами, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Порядок заповнення трудових книжок викладений в Інструкціях ведення трудових книжок працівників, затверджених постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162 та спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №58.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка яка містить усі необхідні записи та підтверджує мою роботу у оскаржений період.
Перелік документів які подаються до заяви про призначення пенсії за віком визначений у п. 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.7 Порядку № 22-1 документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка, а у разі її відсутності чи відповідних записів у ній, підтвердження трудового стажу здійснюється згідно Порядку № 637, зокрема, шляхом надання уточнюючих довідок.
Відповідно до п. 3 Порядку, за відсутності трудової книжки а також у тих випадках коли трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номера, до якого включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка або інші довідки що підтверджують період роботи, а також довідки про заробітну плату.
Така позиція викладена в постанові Верхового Суду від 21.08.2019 року справа №563/1314/16-а.
Як видно з матеріалів справи, 09.07.1992р. позивач на підставі наказу №45-к був прийнятий на роботу у Будівельно-монтажне управління -2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту виробничого об'єднання «Ноябрскнафтогаз» (згодом реорганізованого у AT «Газпромнафта-Ноябрськнафтогаз») на посаду слюсар-монтажник 4-го розряду. 31.03.1999 на підставі наказу №22-к був звільнений з роботи.
Стаж роботи у вищевказаному підприємстві підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серія НОМЕР_1 від 13.08.1980, з посиланням на дату та номер наказів про прийняття та звільнення.
Статтею 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Для підтвердження стажу роботи у Будівельно-монтажне управління -2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту виробничого об'єднання «Ноябрскнафтогаз», позивачем крім трудової книжки, де міститься посиланням на дату та номер наказів про прийняття та звільнення з роботи, було подано до пенсійного органу довідку про заробітну плату видану AT «Газпромнафта- Ноябрскнафтогаз» за №01/7/3/6078 від 29.04.2022.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на- обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Сплата страхових внесків здійснюється виключно у грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду.
Суд звертає увагу на те, що при призначенні пенсії по інвалідності ГУПФУ в Тернопільській області позивачу було зараховано до страхового стажу весь період роботи в Будівельно-монтажному управлінні -2 Муравленківського будівельно- монтажного тресту в/о «Ноябрекнасьтогаз», яке знаходилося в Ямало-Ненецькому автономному окрузі Російської Федерації, де протягом всього часу роботи я отримував заробітну плату, з якої було сплачено всі страхові виплати, що підтверджується довідкою про заробітну плату, видану AT «Газпромнафта-Ноябрскнафтогаз» за №01/7/3/6078 від 29.04.2022.
Вищевказані обставини були встановлені Тернопільським окружним адміністративним судом у рішенні від 22.11.2023. по справі №500/5804/23. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України «обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.»
Також слід зазначити, що відносини у сфері пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією на час роботи позивача було врегульовано міжнародними угодами.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно статті 4 якого визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення складається із законів України та з міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав- учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Відповідно до статті 5 Угоди від 13.03.1992 ця Угода розповсюджується на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15, в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21- 457а14, а також в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.07.2025р. у справі №380/6917/24.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи позивача у Будівельно-монтажному управлінні -2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту в/о «Ноябрскнафтогаз» зазначеної у трудової книжки серія НОМЕР_2 від 13.08.1980р. до загального страхового стажуслід визнатипротиправною.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 18.06.2025 і виплачувати пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV, з врахуванням виплачених сум пенсії, то суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Кікіїа V. Роїапсі), заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом розгляду було рішення, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення та виплату позивачу пенсії.
У спірному рішенні йдеться про те, що у заявника відсутній необхідний стаж, що є перешкодою для призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV .
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV, зарахувавши до стажу період роботи з 09.07.1992 по 31.03.1999 у Будівельно-монтажному управлінні - 2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту в/о «Ноябрскнафтогаз» на посаді слюсар-монтажник.
За таких обставин, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Харківській області №192150004021 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу періоду роботи з 09.07.1992 по 31.03.1999 у Будівельно-монтажному управлінні - 2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту в/о «Ноябрскнафтогаз» на посаді слюсар-монтажник та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 605,60 грн, сплачений відповідно до квитанції від 23.12.2025
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Харківській області №192150004021 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу періоду роботи з 09.07.1992 по 31.03.1999 у Будівельно-монтажному управлінні - 2 Муравленківського будівельно-монтажного тресту в/о «Ноябрскнафтогаз» на посаді слюсар-монтажник та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області сплачений судовий збір в розмірі 605 грн (шістсот п'ять) 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 24 квітня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під.,2 пов.,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14099344).
Головуючий суддя Подлісна І.М.