про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
30 квітня 2026 рокусправа № 380/24239/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.04.2017 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 19.04.2017 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 10.03.2022 по 18.03.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 10.03.2022 по 18.03.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- визнати протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби з 02.11.2015 по 19.04.2017 та з 10.03.2022 по 18.03.2024 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року № 178;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби з 02.11.2015 по 19.04.2017 та з 10.03.2022 по 18.03.2024 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року № 178 виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Держприкордонслужби станом на 1 січня 2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Ухвалою від 16.12.2025 суддя Кисильова О.Й. прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи (звільнення судді з посади) заява розподілена до провадження судді Сподарик Н.І.
Ухвалою від 02.02.2026 суддя Сподарик Н.І. прийняла справу до свого провадження.
Ухвалою суду від 06.03.2026 залучено до участі у справі в якості співвідповідачів НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
16.03.2026 за вх.№20991 від представника військової частини НОМЕР_3 надійшов відзив на позовну заяву.
16.03.2026 за вх.№21245 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
18.03.2026 за вх.№22212 від представника військової частини НОМЕР_3 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
19.03.2026 за вх.№22451 від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат.
Ухвалою суду від 24.03.2026 залишено позовну заяву без руху, надано позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
25.03.2026 за вх.№ 24228 від представника позивача надійшли заперечення щодо клопотання про зменшення витрат.
25.03.2026 за вх.№ 24533 від представника позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви. В обґрунтування пропуску строку звернення до суду представник позивач зазначила, що правовідносини з ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно з 02.11.2015 по 19.04.2017 виникли до внесення змін до ст. 233 КЗпП України, отже до них застосовується редакція, відповідно до якої позивач може звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Правовідносини з ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно з 10.03.2022 по 18.03.2024 виникли після внесення змін до ст. 233 КЗпП України. Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Позов подано 11.12.2025, тобто в день ухвалення рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-р/2025. Позивач є людиною юридично не обізнаною у праві та порядку отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна. Позивач проходив військову службу до 18.03.2024. З військової служби звільнений за станом здоров'я. Позивач, особливо в умовах воєнного стану, довгий час перебував у стані, коли фізично та психологічно не міг займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори. 04.12.2025 позивач звернувся за наданням юридичної допомоги, укладено договір з адвокатом на надання правничої професійної допомоги, отримано консультацію з приводу та порядку нарахування грошового забезпечення. 04.12.2025 представником позивача направлено адвокатські запити до військових частин, в яких проходив військову службу позивач та архіву. Отже позивач дізнався про порушення свого права на отримання компенсації вартості за неотримане речове майно 04.11.2025. На підставі зазначеного просить суд визнати поважними причини пропуску строку та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною вимогою про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби з 10.03.2022 по 18.03.2024 речове майно.
Ухвалою суду від 30.03.2026 продовжено розгляд справи № 380/24239/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вирішення питання щодо строку звернення до суду буде розглянути під час розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 01.04.2026 витребувано додаткові докази.
06.04.2026 за вх. №28050 від представника військової частини НОМЕР_4 надійшла заява про продовження процесуального строку.
06.04.2026 за вх.№28062 від представника позивача надійшла заява про виконання ухвали суду.
06.04.2026 за вх.№28315 від представника військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення у справі.
09.04.2026 за вх.№29493 від представника позивача надійшла заява, в якій просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29000,00 гривень.
09.04.2026 за вх.№29638 від представника військової частини НОМЕР_4 надійшло клопотання про долучення доказів.
23.04.2026 за вх.№ 33565 від представника військової частини НОМЕР_4 надійшли письмові заперечення.
27.04.2026 за вх.№ 34573 від представника позивача надійшла заява про відвід судді.
Ухвалою суду від 28.04.2026 заяву представника позивача від 27.04.2026 про відвід судді Сподарик Н.І. в адміністративній справі № 380/24239/25 визнано необґрунтованою. Адміністративну справу № 380/24239/25 передано для вирішення питання про відвід судді відповідно до приписів статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 29.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви про відвід головуючої судді Сподарик Н.І.
При вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Згідно з статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту а пункту 1 приміток до Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 №426 за рахунок держави харчуванням забезпечуються військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу військової служби, які проходять військову службу за контрактом в Збройних Силах, у Держспецтрансслужбі, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, крім вихідних, святкових днів та часу перебування у відпустці, тільки обідом з розрахунку 45 відсотків добового набору продуктів за цією нормою, за винятком тих, що забезпечуються харчуванням за іншими підпунктами цього пункту або за іншими нормами. Зазначеним військовослужбовцям на їх бажання за рішенням командира військової частини дозволяється виплачувати грошову компенсацію у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду.
Пунктом 1.10 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 №402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2002 за №992/7280 встановлено, що військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини (далі Положення).
Згідно з п. 1.11 Положення при звільненні (виключенні зі списків особового складу військової частини) військовослужбовців та інших категорій, які мають право на одержання норм харчування за рахунок держави, вони забезпечуються до дня виключення їх з списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 2.3 вищевказаного Положення у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що військовослужбовці, при прибутті у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини та останнім видаються через відповідні їдальні норми харчування або замість установлених норм харчування виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм за їх бажанням.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
У даній справі предметом спору є бездіяльність відповідачів, яка полягає у невидачі позивачу належної компенсації за неотримане речове майно, у період з 02.11.2015 по 19.04.2017 та з 10.03.2022 по 18.03.2024.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 лютого 2025 року у справі №240/5940/24 щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату звільненому військовослужбовцю грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Отже, місячний строк у спірних правовідносинах розпочався 20.04.2017, закінчився 20.05.2017, та 19.03.2024 і закінчився 20.04.2024 відповідно.
Разом з тим, до суду з даними позовними вимогами позивач звернувся лише 11.12.2025 (згідно дати на позовній заяві, яка була сформована та подана до Львівського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд"), тобто з пропуском передбаченого ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячного строку звернення до суду.
Надаючи оцінку підставам пропуску строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Суд зауважує, що подання відповідачу заяв про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
У випадку необізнаності позивача щодо видів та розміру речового майна, якими він не був забезпечений під час служби, останній повинен був звернутися із заявою про надання йому відповідної інформації або до суду без зайвих зволікань.
Будь-яких об'єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися до відповідача із запитом щодо розміру компенсації за неотримане речове забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навів.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03.11.2025 по справі № 260/1940/24, від 20.11.2025 по справі № 260/1942/24.
Ні у позовній заяві, ані у заяві про усунення недоліків позову представник позивача не зазначив, які саме об'єктивні, поважні (непереборні) причини унеможливили звернення позивача до суду у встановлений процесуальним законодавством строк.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним; воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.
Зокрема, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Тож право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість у цій справі позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Зокрема, позовна заява та додані до неї матеріали не містять відомостей про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на воєнний стан, так як позивач не обґрунтовує яким чином він вплинув на порушення строку звернення до суду.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Отже, враховуючи, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з позовними вимогами в частині які стосуються грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речового майна, не наведено будь-яких інших обґрунтувань та не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для його поновлення.
За таких обставин заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду не підлягає задоволенню, а наслідком пропуску без поважних причин строку звернення до суду є застосування положень частини першої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України щодо залишення позовної заяви без розгляду.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та залишити подану позовну заяву без розгляду.
Керуючись статтями 123, 169, 240, 256 КАС України, суд -
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строків звернення до суду відмовити. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно залишити без розгляду.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Сподарик Наталія Іванівна