справа№ 380/13136/24
з питань зміни способу і порядку виконання судового рішення
29 квітня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Чаплик І.Д.,
секретар судового засідання Тимоць М.А.,
за участю:
представника заявника Мазурик Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференцзв'язку заяву державного виконавця про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування грошового забезпечення в 2020, 2021, 2022, 2023 році з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування, протиправною;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за період служби з січня 2020 року по травень 2023 року з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб відповідно станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) провести перерахунок матеріальних допомог на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за вирахуванням фактично виплачених сум ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) за період служби з січня 2020 року по травень 2023 року відповідно до перерахованих посадових окладів з урахуванням прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у період з січня 2020 року по травень 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошового забезпечення з січня 2020 року по травень 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 з врахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набрало законної сили 29.10.2024.
Як встановлено із комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», судом було виготовлено виконавчий лист у справі, який видано 22 квітня 2025 року.
15.04.2026 до суду надійшла заява заступника начальника Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якій державний виконавець просить змінити спосіб і порядок виконання рішення суду на стягнення з військової частини НОМЕР_1 коштів у сумі 183 307,78 грн по виконавчому листу №380/13136/24, виданому Львівським окружним адміністративним судом.
Ухвалою суду від 20.04.2026 призначено судове засідання для розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії на 29 квітня 2026 року.
23.04.2026 державним виконавцем подано клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, в якому просить забезпечити проведення судового засідання по справі №380/13136/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 24.04.2026 задоволено клопотання державного виконавця про участь у судових засіданнях у справі №380/13136/24 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
27.04.2026 представник відповідача подав заяву, у якій просив розглядати заяву при зміну способу і порядку виконання судового рішення без його участі.
Також 27.04.2026 представник відповідача подав заперечення на заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, у якій зазначив, що неможливість виконання військовою частиною НОМЕР_1 судового рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/13136/24 відбулося з об'єктивних причин (через відсутність необхідного фінансування), оскільки тривалий час відсутні кошти за напрямом виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки». Відповідач не відмовляється від виконання судового рішення, однак через обмежене фінансування суб'єкт владних повноважень рішення суду на даний час виконує по мірі надходження асигнувань. Просимо суд взяти до уваги, що фактична невиплата суми за рішенням у справі №380/13136/24 зумовлена тим, що виділені бюджетні кошти на виконання судових рішень, боржником в яких є військова частина НОМЕР_1 , спрямовуються на безумовне виконання таких рішень у порядку черговості прийняття. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 постійно здійснює роботу щодо належних виплат військовослужбовцям за рішенням судів та діє відповідно до вимог законодавства в межах покладених обов'язків. Тому, рішення суду не залишилось не виконаним, і його виконання триває. У зв'язку із зазначеним, рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/13136/24 буде обов'язково виконане при надходженні відповідного бюджетного фінансування.
У судовому засіданні 29.04.2026 державний виконавець підтримала заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, просила її задовольнити.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, заяв чи заперечень щодо питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення не подавали.
При розгляді заяви державного виконавця про зміну способу і порядку виконання судового рішення суд виходить з таких підстав та мотивів.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Положеннями статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (див. також пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частини першої та третьої статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати, що під зміною способу і порядку розуміється дія або сукупність дій, якими певним чином досягається кінцевий результат, та що підставою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення є обставини, що роблять виконання рішення неможливим.
Водночас суд, аналізуючи положення статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України у системному зв'язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, приходить до висновку, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовується необхідність зміни способу і порядку виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті.
Зміна способу і порядку виконання суднового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 4 ст. 245 КАС України).
Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24.12.2014 у справі № 21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 07.03.2018 у справі № 456/953/15-а, від 16.07.2020 у справі № 130/2176/17, від 11.11.2020 у справі № 817/628/15 та від 17.02.2021 у справі № 295/16238/14-а.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що, зокрема, для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим; на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
Державний виконавець, звертаючись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення зазначає, що відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення. Окрім того, зазначає, що відповідно до частини третьої статті 378 КАС України, невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
З аналізу вказаних норм суд приходить до висновку, що підставою для застосування відповідної зміни способу і порядку є умисне невиконання суб'єктом владних повноважень рішення суду щодо нарахування позивачу належного йому грошового забезпечення.
Судом встановлено з матеріалів справи, що на виконання рішення суду від 18.09.2024 у справі №380/13136/24 відповідачем було проведено перерахунок грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2023 року на загальну суму 183 307,78 грн. З метою виконання рішення суду відповідачем було сформовано основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення з вересня 2025 року по березень 2026 року. До заявки-розрахунку за березень 2026 року було включено у тому числі виплату грошового забезпечення на виконання рішення суду від 18.09.2024 у справі №380/13136/24 на суму 183 308 грн.
Суд зазначає, що згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
За приписами статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно з частиною 5 статті 164-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік; нецільове використання бюджетних коштів тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до вісімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною п'ятою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від вісімдесяти п'яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При розгляді справи суд враховує правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2018 у справі №757/29541/14-а, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19, від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі №360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі №360/4705/20, згідно з яким, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Таким чином, суд приходить до висновку, що зміна способу і порядку виконання судового рішення у тому вигляді, у якому просить заявник не сприятиме ефективному виконанню судового рішення та відновленню порушеного права позивача. Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення в частині здійснення необхідних виплат через брак коштів на них не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку виконання судового рішення, оскільки ця виплата буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-475а14.
Суд також зазначає, що зміна на підставі статті 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є неправомірною.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-394а14 та у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30.07.2019 у справі № 281/1618/14-а.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення з відповідача грошового забезпечення в сумі 183 307,78 грн не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, суд доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, про який просить заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі №380/13136/24.
Щодо покликання заявника на норми абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України суд зазначає, що вказана норма передбачає вичерпний перелік обставин для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а саме:
- у справах щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат;
- соціальних виплат непрацездатним громадянам;
- виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;
- виплат та пільг дітям війни;
- інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Водночас, предметом спору у цій справі, як встановлено вище, був перерахунок позивачеві грошового забезпечення за час проходження ним військової служби, що не підпадає під перелік вищенаведених обставин.
В свою чергу, у інших випадках норма статті 378 КАС України лише встановлює критерії для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Суд враховує те, що право стягувача на отримання певних виплат не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань встановлених судовим рішенням.
Поряд з цим, у даному випадку йдеться не про право особи на зазначені виплати, а про правові підстави для зміни способу та порядку виконання судового рішення, зміна яких не захистить право позивача на отримання доплати, оскільки вона ставиться в залежність від відповідного бюджетного фінансування.
Отже, зазначені обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України, а навпаки вказують на те, що така зміна призведе до зміни способу судового захисту у цій справі, що суперечить цільовому призначенню даного процесуального інституту.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у спірному випадку не буде ефективним способом захисту прав позивача на отримання недоплаченого грошового забезпечення, яке фактично може бути виплачене за наявності відповідних бюджетних асигнувань, а тому заява державного виконавця про зміну способу і порядку виконання рішення суду є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 243, 248, 256, 295, 297, 378 КАС України, суд, -
у задоволенні заяви державного виконавця про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №380/13136/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України.
Повний текс ухвали складено 30.04.2026.
Суддя Чаплик І.Д.