30 квітня 2026 рокусправа № 380/6608/26
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартинюка Віталія Ярославовича, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (далі - відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 27.02.2026 № 134550037608;
зобов'язати зарахувати до страхового стажу період її роботи з 01.01.2004 по 01.10.2006 та з 27.06.2009 по 18.02.2026 на посаді сестри медичної (медсестри) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львова (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня») у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991;
зобов'язати призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 19 лютого 2026 року згідно із заявою про призначення пенсії від 19.02.2026 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020;
зобов'язати виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 19 лютого 2026 року згідно із заявою про призначення пенсії від 19.02.2026 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірним рішенням їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, визначеного ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020) необхідний вік становив 50 років, при наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі, пільгового стажу за Списком № 2 більше 10 років. Вважає, що оскаржуване рішення не відповідає дійсним обставинам справи, що, в свою чергу, унеможливлює реалізацію права на призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, чим порушено її право на належне пенсійне забезпечення.
Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю з підстав, викладених у ньому. Зазначає, що питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах Також, зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як положення пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 на час розгляду заяви позивача є чинними. Крім того, зазначає, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду України, пенсія за віком на пільгових умовах призначається на умовах Закону №1058 (пункту 2 частини 2 статті 114), яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки у віці 55 років. Тому, посилання позивачки на зазначене рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 і положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» є безпідставними.
Відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у ньому та з аналогічних підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву відповідача 1. Вважає, що дії Головного управління є правомірними, ґрунтуються на Конституції та законах України, а позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства.
Ухвалою суду від 13.04.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України з метою реалізації свого права на отримання пенсії за віком на пільгових умовах, про що за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області було прийнято Рішення №134550037608 від 27.02.2026 року про відмову у призначені пенсії.
В даному рішенні, в томі числі, зазначено, що вік заявниці 50 років 05 місяців. Страховий стаж особи становить 40 років 0 місяців 12 днів. Пільговий стаж роботи за списком №2 становить 20 років 04 місяці 26 днів. За доданими документами, доданих до заяви, до пільгового стажу не зараховано періоди роботи на посаді медсестри (сестри медичної) 1-го дитячого відділення, згідно із довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 16.02.2026 № 116: з 01.08.1995 по 04.11.2004, оскільки заявниця працювала у дитячому відділенні № 1, а згідно наказів про завершення роботи з атестації робочих місць за умовами праці від 26.12.1996 №29 та від 10.12.2001 та Переліків виробничих посад професій зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, атестація проведена по інфекційному відділенню; з 05.11.2009 по 24.11.2009, з 24.11.2014 по 09.12.2014 та з 10.12.2024 по 19.12.2024, оскільки наявна перерва між атестаціями робочих місць за умовами праці від 05.11.2004 № 33, від 24.11.2009 № 140, від 10.12.2014 №102, від 10.12.2019 №140 та від 20.12.2024 №142.
Вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із недосягненням необхідного віку, відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу, передбаченого п.п.2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу у тексті оскарженого рішення пенсійний орган не виклав.
При цьому, відповідачем в оскаржуваному рішенні жодним чином не заперечувалось щодо загального страхового стажу позивача який складає 40 років 0 місяців 12 днів, пільгового стажу роботи за списком №2, який становить 20 років 04 місяці 26 та вік заявниці - 50 років.
Не погодившись з таким рішенням відповідача 2, представник позивача звернулася до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин є рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області від 27.02.2026 №134550037608 про відмову в призначенні пенсії.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року таким Законом є, насамперед, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України “Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Згідно з пунктом “б» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII раніше передбачений пункт “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року набували право на пенсію по досягненню 55 років.
Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.
Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в» - “е» та “ж» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Також, Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 року №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 року по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Таким чином, на переконання суду, перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача.
Крім того, згідно з ч. 3ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
«Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Відтак, збільшений Законом №213-VIII віковий ценз (після досягнення 55 років і при стажі роботи, зокрема для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років) був зменшений Законом № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ) (після досягнення 50 років і при стажі роботи, зокрема для жінок - не менше 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Аналогічна позиція викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), яке набрало законної сили і є зразковим рішенням.
Зважаючи на те, що позивач на час звернення до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла 50 років, що не заперечується відповідачем у спірному рішенні та є достатнім віком для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом №213-VIII), а відтак спірне рішення прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в призначенні пенсії в цій частині є протиправним.
Щодо зарахування періоду роботи позивача з 01.01.2004 по 01.10.2006 та з 27.06.2009 по 18.02.2026 до страхового (пільгового) стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), то суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно з пунктом 16 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IVположення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Стаття 60 Закону №1788-XII встановлює пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, а саме: робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України (абзац 2 пункту 20 Порядку № 637).
Аналогічна позиція викладена в постанові суду від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 та в постанові від 12.12.2019 року у справі №582/874/17.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 значиться посада, в тому числі, з 04.02.2003 - молодша медсестра по догляду за хворими відділення інтенсивної терапії Інфекційної клінічної лікарні м. Львова; з 01.10.2008 - назва лікарні змінена на Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня»; з 01.11.2018 - назва лікарні змінена на Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня».
Крім того, довідкою № 115 від 16.02.2026, Комунальним некомерційним підприємством Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працює в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» на посаді сестри медичної (медсестри) 1-го дитячого відділення з 1 серпня 1995 року (наказ про прийом на роботу № 74-к від 01.08.1995) по даний час. За період роботи в установі ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку перебувала з 02 жовтня 2006 року по 26 червня 2009 року (наказ про надання відпустки № 93-к від 02.10.2006). ОСОБА_1 обслуговувала інфекційних хворих на небезпечні інфекційні захворювання, які входять до Переліку затвердженого наказом МОЗ від 19.07.1995р. № 133 і зараховуються до стажу роботи у подвійному розмірі згідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1110-ІУ від 10.07.2003р.
Більше того, з долученої до матеріалів справи довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 116 від 16.02.2026, виданої Комунальним некомерційним підприємством Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» підтверджується, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день в КНП ЛОР «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» за період з 01.08.1995 по 16.02.2026 - 29р. 6 міс 16 дн., виконувала повний робочий день безпосередньо обслуговувала інфекційних хворих в інфекційному відділенні, за професією, посадою медсестри (сестри медичної) 1-го дитячого відділення, що передбачено Списком 2, розділом XXIV, код КП 2230.2, підстава постанова КМУ № 461 від 24.06.2016 року.
Також в матеріалах справи наявні накази про атестацію № 29 від 26.12.1996, № 38 від 10.12.2001; № 33 від 05.11.2004.; № 140 від 24.11.2009; № 102 від 10.12.2014; № 140 від 10.12.2019, № 142 від 20.12.2024; згідно із Переліку до яких, виробничі посади, професії, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах підтверджено пільгове пенсійне забезпечення і іншого відшкодування за шкідливі умови праці в інфекційному відділенні професія, посада «медсестра», «молодша медсестра, санітарка», та робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад працівників інфекційної клінічної лікарні м. Львова, яким підтверджено право на пільги і компенсації, зокрема, на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2, а саме, молодший медичний персонал, відділення інтенсивної терапії, «молодша медсестра по догляду за хворими».
Відтак, суд вважає, що оскільки норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» є діючими, а стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначає пільгові умови права на пенсію за віком, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку зарахувати в подвійному розмірі до загального стажу позивача вищевказані спірні періоди роботи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22.
Судом не беруться до уваги інші посилання сторін, з огляду на встановлені обставини.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами не подано доказів правомірності відмови позивачу у призначені пенсії за віком на пільгових умовах.
З огляду на викладене, спірне рішення не відповідає критеріям правомірності, передбачених п.1 та п.3 ч.2 ст.2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Як наслідок, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.01.2004 по 01.10.2006 та з 27.06.2009 по 18.02.2026 на посаді на посаді сестри медичної (медсестри) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львова (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня») у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991; призначити та виплатити пенсію за віком з 19 лютого 2026 року згідно із заявою від 19.02.2026 року на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, є похідними від першої позовної вимоги, тому також підлягають до задоволення в цій частині.
Суд зазанчає, що дії зобов'язального характеру щодо зарахування до страхового (пільгового) стажу період роботи позивача має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував таке питання за заявою заявниці, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, який приймав остаточне спірне рішення.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 року у справі №240/16372/23, який в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію за віком з 19 лютого 2026 року згідно із заявою від 19.02.2026 року на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, то така задоволенню не підлягає, оскільки суд захищає порушене право а не на майбутнє.
Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Щодо судового збору, то у відповідності до ст.139 КАС України, такий належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №134550037608 від 27.02.2026.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (адреса: 64008, м.Миколаїв, вул. Морехідна, 1 код ЄДРПОУ: 13844159) зарахувати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 01.10.2006 та з 27.06.2009 по 18.02.2026 на посаді сестри медичної (медсестри) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львова (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня») у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (адреса: 64008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1 код ЄДРПОУ: 13844159) призначити та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 19 лютого 2026 року на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (адреса: 64008, м.Миколаїв, вул. Морехідна, 1 код ЄДРПОУ: 13844159) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) 532 (п'ятсот тридцять дві) грн. 48 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович