30 квітня 2026 року м. Київ справа №320/1748/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер»
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому, з урахуванням заяви про зміни предмета позову, просило суд визнати протиправними та скасувати:
- податкові повідомлення-рішення від 13.04.2018 № 0015495201, від 26.03.2019 № 0029095205, від 18.01.2019 № 0008665201, від 05.02.2020 № 0018085204;
- податкову вимогу від 10.05.2018 № 130360,
- рішення про опис майна у податкову заставу від 24.05.2018 № 130.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач зазначає, що після відчуження об'єктів нерухомого майна, розташованих на спірній земельній ділянці, до нового власника перейшло право користування цією земельною ділянкою, а відтак і обов'язок зі сплати орендної плати. У зв'язку з цим позивач вважає, що у нього відсутній обов'язок сплати орендної плати за відповідні податкові періоди, а прийняті індивідуальні акти є протиправними.
Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що нарахування грошових зобов'язань є правомірним, оскільки договір оренди земельної ділянки залишався укладеним із позивачем, а отже саме він є платником орендної плати до моменту внесення відповідних змін у встановленому порядку.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 справу передано за територіальною підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
На адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 19.01.2023 № 03-19/4247/23 «Про скерування за належністю справи» надійшли матеріали цієї адміністративної справи.
11.12.2023 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 року прийнято до провадження адміністративну справу та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.
Головне управління ДФС у Київській області провело камеральну перевірку своєчасності подання податкової звітності, повноти нарахування, своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, за результатами якої складено акт від 26.03.2018 № 363/10-36-52-01/31306940.
Згідно з висновками зазначеного акта встановлено, що позивач в порушення пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не подав декларацію по платі за землю (орендній платі за землю) за 2015 рік. Граничний строк подання вказаної декларації - 20.02.2015, проте фактично позивач декларацію не подав.
На підставі висновків вказаного акта перевірки Головне управління ДФС у Київській області ухвалило податкове повідомлення-рішення від 13.04.2018 № 0015495201, яким на позивача накладено штраф у розмірі 170 грн відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України.
Відповідно до податкової вимоги від 10.05.2018 № 130360-52 позивача повідомлено про наявність станом на 09.05.2018 податкового боргу за орендною платою у розмірі 60070,30 грн.
24.05.2018 Головне управління ДФС у Київській області ухвалило рішення про опис майна позивача у податкову заставу.
Головне управління ДФС у Київській області на підставі висновків акта перевірки від 08.05.2018 № 543/10-36-52-01/31306940 ухвалило податкове повідомлення-рішення від 18.01.2019 № 0008665201, яким на позивача накладено штраф у розмірі 3060 грн.
Головне управління ДФС у Київській області провело камеральну перевірку своєчасності подання податкової звітності, повноти нарахування, своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, за результатами якої складено акт від 25.03.2019 № 1789/10-36-52-05/31306940.
Згідно з висновками зазначеного акта встановлено, що позивач в порушення пункту 287.3 статті 287 ПК України порушив терміни сплати узгодженого податкового зобов'язання у розмірі 170 грн. Граничний строк сплати вказаного грошового зобов'язання - 21.04.2018, фактична дата сплати - 02.05.2018, кількість днів затримки - 12.
На підставі висновків вказаного акта перевірки Головне управління ДФС у Київській області ухвалило податкове повідомлення-рішення від 26.03.2019 № 0029095205, яким на позивача накладено штраф у розмірі 17 грн.
Головне управління ДПС у Київській області провело камеральну перевірку своєчасності подання податкової звітності, повноти нарахування, своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, за результатами якої складено акт від 13.01.2020 № 69/10-36-52-04/31306940.
Згідно з висновками зазначеного акта встановлено, що позивач в порушення пункту 287.3 статті 287 ПК України порушив терміни сплати узгоджених податкових зобов'язань на загальну суму 12514,95 грн.
На підставі висновків вказаного акта перевірки Головне управління ДПС у Київській області ухвалило податкове повідомлення-рішення від 05.02.2020 № 0018085204, яким на позивача накладено штраф у розмірі 2502,99 грн.
Позивач, не погодившись із зазначеними індивідуальними актами, звернувся до суду з цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає таке.
З матеріалів справи встановлено, що між Броварською районною державною адміністрацією та Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» укладено договір оренди землі від 04.11.2003, за умовами якого орендар отримав у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,2911 га, що знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Жердівської сільської ради Броварського району Київської області.
Після укладення договору оренди землі, позивач здійснив відчуження нерухомих об'єктів, розташованих на земельній ділянці, що підтверджується записами у реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Зазначене підтверджується листом Броварської районної державної адміністрації Київської області від 05.07.2018 № 1865/01-11, де зазначається, що ТОВ «Компанія «Полісся» звернулася з проханням щодо змін до договору оренди від 24.11.2003 № 7, на підставі чого була укладена додаткова угода № 1 від 23.05.2018 до вказаного договору.
Відповідно до частини 3 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно частині 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розмішене це майно у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України.
Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому Договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже Договір не підлягає розірванню.
У частинах 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За вимогами статтей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-1V "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розмішені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Так, у розумінні положень пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1, п. 269.2 ст. 269, пп. 270.1.1, 270.1.2 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для цього платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 12.09.2017 № 2а-10596/12/2670.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відчуження об'єкта нерухомості, який знаходиться на орендованій земельній ділянці не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
За таких обставин у позивача відсутній обов'язок зі сплати орендної плати за спірну земельну ділянку за відповідні податкові періоди, що виключає можливість виникнення у нього обов'язку з подання податкової декларації.
Незважаючи на це, контролюючий орган, не врахувавши припинення у позивача статусу платника відповідного податку, ухвалив оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими застосував штрафні (фінансові) санкції за неподання податкової звітності, несвоєчасну сплату та порушення строку сплати платежів, пов'язаних зі сплатою орендної плати за спірну земельну ділянку
Оскільки такі рішення ґрунтуються на помилковому визначенні наявності у позивача відповідного податкового обов'язку, вони не відповідають вимогам податкового законодавства.
VI. Судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Суд встановив, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Щиглов і партнери» укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого замовник доручає, а адвокат приймає на себе виконання обов'язків з надання юридичних послуг.
Відповідно до додатку № 1 до означеного договору, сторони погодили, що гонорар адвоката за послуги, які надаються замовнику, складає фіксовану суму - 20000,00 грн.
На підтвердження здійснення оплати за вказаним договором матеріали справи містять рахунок про оплату від 02.04.2021 № 1, прибутковий касовий ордер від 02.04.2021 № 4, а також довідка про оплату від 02.04.2021 № 11.
Відповідач у відзиві зазначив клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
Податковий орган вважає, що заявлені витрати па правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн є неспівмірними та завищеними, оскільки справа відноситься до справ незначної складності, спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавча база є послідовними, в силу чого формування правової позиції по справі не потребувало значних зусиль та часу заявленому представником Позивача.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо
Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, кількість витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірність обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту її інтересів в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, враховуючи наявність клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що витрати позивача на правову допомогу підлягають відшкодуванню в сумі 7000 грн.
Отже, за наслідками розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 6306 грн.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 13.04.2018 № 0015495201, від 26.03.2019 № 0029095205, від 18.01.2019 № 0008665201, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 05.02.2020 № 0018085204
Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 10.05.2018 № 130360, рішення про опис майна у податкову заставу від 24.05.2018 № 130.
Стягнути на користь Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» (вул. Первомайського, 11, м. Київ, 01023, ідентифікаційний номер 31306940) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (вул. Святослава Хороброго, 5А, м. Київ, 03151, ідентифікаційний номер 44096797) судові витрати у розмірі 13306 грн (тринадцять тисяч триста шість) грн 00 коп., зокрема: судовий збір у розмірі 6306,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.