про відмову в забезпеченні позову
01 травня 2026 року 320/54465/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Державне підприємство "Інфоресурс" про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Державне підприємство "Інфоресурс", в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якій відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого було відраховано з навчального закладу та який повторно вступив до навчального закладу і не має документа про освіту про здобуття такого ж або вищого рівня освіти, в довідці про здобувача освіти формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту";
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України організувати формування довідки про здобувача освіти в Єдиній державній електронній базі з питань освіти таким чином, щоб відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого було відраховано з навчального закладу та який повторно вступив до навчального закладу і не має документа про освіту про здобуття такого ж або вищого рівня освіти, в довідці про здобувача освіти формувався висновок про непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду задоволено клопотання Міністерства освіти і науки України та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Інфоресурс".
На адресу суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , та іншим ТЦК та СП вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набранням законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що у разі призову позивача на військову службу під час мобілізації, він набуде статусу військовослужбовця, а невжиття заходів забезпечення позиву унеможливлює ефективний захист прав позивача, у зв'язку з чим існують наявність підстави для забезпечення позову в частині заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Частиною 1 статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 11.01.2022 у справі №640/18852/21.
Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленими позовними вимогами, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
У випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.
Таким чином, із цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Проте, заявником у заяві про забезпечення позову, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Крім того, суд зазначає, що сам факт подання адміністративного позову не може бути підставою для забезпечення адміністративного позову. Водночас, важливим є зауважити, що при розгляді заяв про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті.
Таким чином, при вирішенні питання щодо необхідності забезпечення позову має враховуватися предмет позову, підстави звернення до суду, співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи, а також забезпечення дотримання пропорційного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для позивача та інших заінтересованих осіб внаслідок невжиття таких заходів.
Водночас, забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що позивачем не наведено підстав наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам, зокрема, не вказано також підстав, які б свідчили про ускладнення чи унеможливлення реалізації його прав в межах заявлених позовних вимог.
Таким чином, оцінка підстав щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" судом не надається, оскільки не підлягає дослідженню в межах даної справи.
При цьому, суд зауважує, у цій справі відсутній будь-який спір між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_3 , та іншими ТЦК та СП. Фактично позивач просить застосувати заходи забезпечення позову до суб'єкта, який не є стороною у справі, а заявлена вимога про забезпечення позову не стосується предмета позову, що не відповідає меті адміністративного судочинства та є самостійною підставою для відмови у задоволенні поданої ним заяви про забезпечення позову.
Водночас, на думку суду, доводи заявника не можуть бути визнані переконливими та достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність вчинення дій, ґрунтуються на припущеннях. Наведені твердження про можливе (а не реальне) настання негативних для заявника наслідків (у цьому випадку, такі негативні наслідки та порушення прав позивача полягають саме у можливому призові на військову службу під час мобілізації) не зумовлюють необхідність забезпечення поданого у цій справі адміністративного позову.
Матеріали заяви про забезпечення позову не містять доказів того, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , та інші ТЦК та СП здійснюють щодо заявника мобілізаційні заходи, як то копія повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, чи вручення йому мобілізаційного розпорядження тощо.
Отже, на переконання суду, заявником не надано докази, які б доводили те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, зміст позовних вимог та заяви позивача про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб.
Таким чином, суд висновує, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Василенко Г.Ю.