30 квітня 2026 року справа №320/3439/26
Київського окружного адміністративного суду складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі- відповідач) , в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №11828724023, №11831324023, №11831624023 та №11831924023 від 23 грудня 2025 року на загальну суму 5989280,00 гривень, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю висновків акта перевірки, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки такі висновки контролюючого органу є протиправним, безпідставним, таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки висновки, викладені податковим органом в Акті перевірки є помилковими та не відповідають існуючим фактичним обставинам.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
III. Процесуальні дії у справі
21.01.2026 позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №320/3439/26 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.
26.01.2026 ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі було відкрито загальне позовне провадження, розпочата підготовка справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 26.02.2026 на 14:00 год.
11.02.2026 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог.
26.02.2026 у судове засідання з'явився представник відповідача, від представника позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив з одночасним поданням відповіді на відзив, клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 24.03.2026 на 14.00.
12.03.2026 від представника позивача надійшло клопотання про надання доступу до матеріалів справи в електронній формі та про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
23.03.2026 ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі було задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
24.03.2026 в адміністративній справі судове засідання знято з розгляду у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в м. Києві. Наступне засідання призначене на 09.04.2026 о 14:00 год.
26.03.2026 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
08.04.2026 року ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі було задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
09.04.2026 у судове засідання з'явились сторони, дослідивши матеріали справи вислухавши думку сторін суд на місці ухвалив, подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Як убачається з матеріалів справи, 05 березня 2018 року між позивачем, як Інвестором та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС», як Замовником було укладено Інвестиційний договір №1/2018, відповідно до якого після завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію Замовник передає позивачу об'єкт інвестування за Актом приймання-передачі, на підставі якого позивач, як Інвестор оформляє право власності на об'єкт.
31 березня 2021 року між позивачем, як Первісним кредитором та Фізичною особою громадянином України ОСОБА_2 , як Новим кредитором було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого:
1) позивач, як Первісний кредитор передає за плату належне йому право вимоги за Інвестиційним договором №1/2018 від 05.03.2018 р., а Новий кредитор зобов'язується здійснити оплату та прийняти право вимоги Первісного кредитора до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ІНТЕГРУМ ВЕНЧУРС», як Боржника за Інвестиційним договором №1/2018 від 05.03.2018 р.;
2) за передане право вимоги до Боржника за Інвестиційним договором №1/2018 від 05.03.2018 р. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі 30 668 000,00 грн.
Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено, порушення позивачем вимог:
- п. «а» п.176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- п.п.168.2.1 п.168.2 ст. 168, з урахуванням вимог п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України, не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2021 рік в сумі 5 520 240,00 із отриманого доходу за договором про відступлення права вимоги у сумі 30 668 000,00 грн;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень ПК України (в редакції, що діяла в 2021 рік), не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2021 рік в сумі 460 020,00 із отриманого доходу за договором про відступлення права вимоги у сумі 30 668 000,00 грн;
- п.п. 73.3.3 п.73.3 ст.73 ПК України, а саме, не надано до податкових органів відповіді на письмовий запит про надання інформації.
За результатами документальної планової виїзної перевірки відповідачем було складено Акт документальної планової перевірки № 104501/Ж5/26-15-24-02-04/3125503386 від 02.12.2025 (далі - Акт).
На підставі зазначеного Акта Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.12.2025:
- №11828724023, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 5 520 240,00 грн.;
- №11831324023, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 1 020,00 грн.;
- №11831624023, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 8 000,00 грн.;
- №11831924023, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 460 020,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує положення чинного законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та враховує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України).
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Судом встановлено, що позивач не скористався своїм правом на подання заперечень на акт перевірки відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України.
Згідно з пунктом 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Аналізуючи викладене, суд зауважує, що позивач не обґрунтовує позовні вимоги порушенням контролюючим органом порядку призначення та/або проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а судом таких порушень не встановлено.
Одночасно, позивач наполягає на протиправності податкових повідомлень-рішень №11828724023, № 11831324023, №11831624023 та №11831924023 від 23 грудня 2025 року, що прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.
Відтак, основними питаннями, які потребують вирішення у даній справі, є:
- правомірність застосування Відповідачем п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України при прийнятті податкового повідомлення-рішення №11828724023від 23.12.2025 року;
- правомірність збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «військовий збір», при прийнятті податкового повідомлення-рішення №11831924023 від 23.12.2025 року;
- правомірність застосування Відповідачемп.п. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1., п. 44.3 ст. 44 ПК України до фізичної особипри прийнятті податкового повідомлення-рішення №11831324023 від 23.12.2025 року;
- правомірність застосування Відповідачем п.п. 73.3.3 п.73.3 ст. 73 ПК Українипри прийнятті податкового повідомлення-рішення №11831624023 від 23.12.2025 року
Перевіряючи окреслені обставини, суд враховує наступне.
Згідно з підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абзацу першого та абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Відповідно до п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.
Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до п. 172.1. статті 172 ПК України (в редакції чинній на момент відчуження права вимоги), дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об'єкт незавершеного будівництва таких об'єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Майнові права (право вимоги), набуті Позивачем за інвестиційним договором, є самостійними майновими правами у розумінні статей 316 та 334 ЦК України.
Частина 1 ст. 316 ЦКУкраїни встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частина 4 ст. 334 ЦКУкраїни визначає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до п.п. «а» п. 176.1 п. 176 ПК України, Платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього Кодексу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Відповідно до п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 44.3 ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків.
Відповідно до п.п. 73.3.3 п.73.3 ст. 73 ПК України платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані надавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом), у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
VI. Оцінка суду та висновок суду
Щодо податкового повідомлення-рішення №11828724023 від 23.12.2025 року.
П.п.164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України, яким керується Відповідач та на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення має загальний характер та застосовується виключно у разі відсутності спеціального податково-правового режиму доходу. Водночас дохід, отриманий Позивачем, виник унаслідок відчуження майнових прав (права вимоги), набутого за інвестиційним договором, безпосередньо пов'язаного з майбутнім набуттям житлової нерухомості.
Тобто, отримані Позивачем кошти є результатом відчуження майнових прав, набутих за Інвестиційним договором, що безпосередньо спрямовані на набуття житлової нерухомості, а не безповоротним чи випадковим доходом.
П.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України не може застосовуватись довільно, якщо операція має іншу правову природу, тому застосування Відповідачем п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України в даному випадку є неправомірним.
Майнові права за Інвестиційним договором Позивачем були набуті 05 березня 2018 року та були спрямовані на отримання у власність конкретного об'єкта житлової нерухомості - житлового будинку загальною проектною площею 550 кв.м., спорудження якого відбувалося на земельній ділянці, загальною площею 2,500 га, кадастровий номер 3223155400:06:012:0017.
Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Верховний Суд послідовно виходить із принципу, що для цілей оподаткування визначальне значення має економічна сутність господарської операції, а не формальна назва договору.
У постанові Верховного Суду № 359/5719/17 від 14.09.2021 зазначено, що майнові права є самостійним об'єктом цивільних прав, мають грошову оцінку та можуть бути предметом відчуження, а їх реалізація не є отриманням «іншого доходу».
У спірних правовідносинах економічна сутність полягає саме у відчуженні інвестиційного активу, яким Позивач володів протягом тривалого часу.
Позивач набув право вимоги за Інвестиційним договором 05 березня 2018 року.
Відчуження Позивачем права вимоги за Інвестиційним договором відбулося 31 березня 2021 року, тобто строк володіння майновими правами становив понад три роки.
Законодавство не пов'язує момент набуття майнових прав із введенням об'єкта будівництва в експлуатацію або державною реєстрацією права власності. Для цілей оподаткування вирішальним є момент набуття майнового права як об'єкта цивільних прав.
У постанові Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18 зазначено, що для визначення строку володіння майновими правами має значення момент їх набуття, а не дата введення об'єкта в експлуатацію чи державної реєстрації права власності.
Це означає, що якщо особа набула майнові права ще до завершення будівництва, саме цей момент (набуття майнових прав) визначатиме початок відліку строку володіння, а не пізніші події з оформленням права власності.
Оскільки в період володіння позивачем майновими правами за Інвестиційним договором (з 2018 року по 2021 рік) об'єкт незавершеного будівництва був об'єктом, що балансує між майном та майновими правами, з певними юридичними особливостями щодо власності та оподаткування до моменту введення в експлуатацію, для цілей оподаткування доходів фізичної особи, отриманих від операції відступлення права вимоги слід застосовувати норми пп. 172.1 ПК України, де об'єкт незавершеного будівництва прямо передбачений.
Відповідно до п. 172.1. статті 172 ПК України (в редакції чинній на момент відчуження права вимоги), дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об'єкт незавершеного будівництва таких об'єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Таким чином, умова трирічного строку володіння та продажу об'єкта незавершеного будівництва не частіше одного разу на рік у даному випадку виконана.
При складанні Акта перевірки та прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Відповідач обмежився формальним застосуванням окремих норм Податкового кодексу України, не врахувавши спеціальне законодавство, яке визначає правову природу спірних правовідносин чим допустив неправильну кваліфікацію спірної операції.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Майнові права (право вимоги), набуті Позивачем за інвестиційним договором, є самостійними майновими правами у розумінні статей 316 та 334 ЦК України.
Верховний Суд України у своїй практиці підтвердив, що майнові права (право вимоги) інвестора виникають після виконання умов інвестиційного договору і можуть бути предметом цивільного обороту та захисту, навіть до державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості (Постанова КЦС ВС від 25 червня 2025 року у справі № 553/1091/19 (провадження № 61-5086св25).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є процедурою фіксації права власності, але не визначає існування майнового права інвестора. Відсутність державної реєстрації права власності на момент укладення договору відступлення не виключає права Позивача відчужувати майнові права та отримувати грошові кошти (Справа № 908/6167/15 (908/273/24) від 11.03.2024).
Таким чином, майнові права інвестора існують самостійно, підлягають цивільному обороту та захисту, незалежно від реєстрації, що прямо підтримується положеннями ЦКУкраїни та практикою Верховного Суду України.
Водночас відповідач, не застосувавши при складанні Акта перевірки норм спеціального законодавства, не встановив правову природу майнових прав як об'єкта інвестування, не дослідив їх зв'язок із конкретним об'єктом житлового будівництва та дійшов помилкового висновку про віднесення отриманих Позивачем коштів до «інших доходів» у розумінні пп. 164.2.20 ПК України.
Таке ізольоване застосування норм податкового законодавства без урахування норм цивільного та інвестиційного законодавства суперечить правовій позиції Верховного Суду щодо необхідності комплексного аналізу правовідносин та пріоритету їх економічної і правової сутності, а також призвело до неправильної кваліфікації спірної операції та винесення протиправного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення №11831924023 від 23.12.2025 року.
Нарахування грошового зобов'язання з військового збору здійснено Відповідачем на підставі тих самих фактичних обставин та тієї ж правової кваліфікації, що і нарахування податку на доходи фізичних осіб, а саме - віднесення отриманих Позивачем коштів до «інших доходів» у розумінні пп. 164.2.20 Податкового кодексу України.
Військовий збір відповідно до положень Податкового кодексу України має похідний характер від податку на доходи фізичних осіб та справляється з того ж об'єкта оподаткування.
Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що у разі відсутності або протиправності визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб відсутні правові підстави для нарахування військового збору, оскільки останній не має самостійного об'єкта оподаткування.
Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у Постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 120/3914/19-а, у якій суд дійшов висновку, що скасування податкового повідомлення-рішення з податку на доходи фізичних осіб зумовлює скасування податкового повідомлення-рішення з військового збору, нарахованого на підставі того ж доходу.
Оскільки нарахування військового збору у спірному випадку ґрунтується виключно на тій самій помилковій правовій кваліфікації отриманих Позивачем коштів, що й нарахування податку на доходи фізичних осіб, відповідне податкове повідомлення-рішення щодо військового збору є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення №11831324023 від 23.12.2025 року.
Посилання Відповідача у податковому повідомленні-рішенні на порушення Позивачем вимог п.п. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1., п. 44.3 ст. 44 ПК України у зв'язку з ненаданням Книги обліку доходів і витрат ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Зазначені норми Податкового кодексу України не встановлюють обов'язку ведення книги обліку доходів і витрат для фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності. Обов'язок ведення такої книги передбачений виключно для платників податків, які відповідно до закону зобов'язані вести облік доходів і витрат, зокрема фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування.
Позивач у спірних правовідносинах не здійснює підприємницької діяльності та не перебуває на обліку як фізична особа - підприємець, а отриманий дохід виник у межах цивільно-правових відносин як дохід фізичної особи.
Щодо податкового повідомлення-рішення №11831624023 від 23.12.2025 року.
Твердження Відповідача, що на лист Головного управління ДПС у м. Києві від 12.09.2025 №37721/Ж12/26-15-24-02-03-07 фізичною особою ОСОБА_1 відповідь та документи не надано - не відповідає дійсності та спростовується Відповідачем в Акті на сторінці 4: «Фізичною особою ОСОБА_1 листом від 09.07.2025 б/н (вх. Головного управління ДПС у м. Києві від 10.07.2025 № 77917/6/Г) та листом від 17.07.2025 б/н (вх. Головного управління ДПС у м. Києві від 17.07.2025 № 80787/6/Г) надано пояснення та документи.»
Отже суд приходить до висновку, що Позивачем були надані письмові пояснення щодо джерела походження отриманого доходу, а також надані копії інвестиційного договору та договору відступлення права вимоги (листи від 09.07.2025 року та 17.07.2025 року).
Повторний запиту Відповідача №37721/Ж12/26-15-24-02-03-07 від 12.09.2025 надісланий без зазначення нових обставин, підстав або виявлених порушень, які б обґрунтовували необхідність повторного витребування тієї ж інформації.
З огляду на це, прийняття Відповідачем податкового повідомлення-рішення №11831624023 від 23.12.2025 року та застосування до Позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) в сумі 8 000,00 грн. є протиправним.
VІI. Висновок суду
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 16 640,00 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 16 640,00 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві, як суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржувані податкові-повідомлення рішення.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №11828724023, № 11831324023, №11831624023 та №11831924023 від 23 грудня 2025 року, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.
Стягнути на користь Громадянки України ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ : 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) судовий збір у розмірі 16 640,00 грн (шістнадцять тисяч шістсот сорок гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.