30 квітня 2026 року справа №640/16388/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
До окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (далі - відповідач 1, Міністерство), в якому просить:
1. Визнати протиправними та скасувати наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 18.08.2022 № 291/к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу виконання оборонних закупівель управління державного оборонного замовлення Департаменту оборонно-промислової політики Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України з 23.08.2022.
3. Зобов'язати Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23.08.2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2022 № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», справа надіслана за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 справа прийнята суддею до провадження, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття відповідачем 1 протиправного наказу про звільнення, у зв'язку зі скороченням посади державної служби, грубо порушене право позивача на працю, передбачене Конституцією України, оскільки всупереч положень трудового законодавства України, йому не запропоновано іншої рівнозначної чи хоча б нижчої посади, що в сукупності є підставою для скасування спірного наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його протиправно звільнено.
Представник відповідача 1 подав відзив на позов, в якому зазначив, що спірний наказ є правомірним, прийнятим відповідачем 1 на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тож відсутні правові підстави для його скасування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2025 № 905 ліквідовано Міністерство та утворено комісію з ліквідації Міністерства. Одночасно визначено, що Міністерство оборони України є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості.
У зв'язку з наведеним, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 до участі у справі в якості другого відповідача залучено Міністерство оборони України (далі - відповідач 2, Міноборони).
Представник Міноборони просив суд залишити позов без руху, у зв'язку з тим, що позовні вимоги пред'явлені тільки до Міністерства.
Представник позивача подав заперечення проти залишення позову без руху, оскільки, по-перше, позов подано до ліквідації Міністерства; по-друге, Міноборони за своєю правовою природою є правонаступником обов'язків Міністерства, тож заявлені позовні вимоги автоматично адресовані процесуальному правонаступнику відповідача 2 у даній справі.
Представник Міноборони подав відзив на позов, в якому зазначив, що спірний наказ Міністерства є законним та обґрунтованим, отже не підлягає скасуванню, оскільки посаду, яку обіймав позивач скорочено, новим штатним розписом аналогічної посади не передбачено, тож звільнення здійснено на підставі Закону України «Про державну службу».
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з даними трудової книжки (вкладиш НОМЕР_1 ), 15.09.2021 позивача було призначено на посаду заступника начальника відділу договірної та фінансово-економічної роботи управління формування та супроводження ДОЗ Департаменту військово-промислової політики Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, як повторно визначеного переможця конкурсу, з випробуванням до 15.12.2021.
У зв'язку зі зміною структури та штатного розпису, 01.12.2021 позивач переведений на іншу рівнозначну посаду - заступника начальника відділу фінансово-економічної роботи управління державного оборонного замовлення Департаменту оборонно-промислової політики із встановлення випробування до 04.01.2022.
Вказаний структурний підрозділ 01.01.2022 перейменовано на відділ виконання оборонних закупівель управління державного оборонного замовлення Департаменту оборонно-промислової політики.
Позивачу 06.01.2022 присвоєно 6 ранг державного службовця, як такому, що успішно пройшов випробування.
У зв'язку з введенням в дію 18.07.2022 структури та штатного розпису Міністерства, позивач 20.07.2022 отримав попередження про наступне звільнення з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». При цьому, іншу рівнозначну посаду державної служби або нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, позивачу у вказаному попередженні не запропоновано.
Відповідно до структури Міністерства, затвердженої 17.12.2021, у складі Міністерства перебував Департамент оборонно-промислової політики, до якого зокрема входило управління державного оборонного замовлення, до якого, у свою чергу, входив відділ виконання оборонних закупівель у складі 6 працівників і ще два відділи.
Відповідно до штатного розпису на 2022 рік Міністерства, введеного в дію 18.07.2022 у складі Міністерства створено Департамент військово-промислової політики, до якого включено, зокрема управління оборонних закупівель, у складі якого створено, окрім іншого, відділ планування оборонних закупівель (6 одиниць, у тому числі заступник начальника відділу), відділ супроводження оборонних закупівель (6 працівників, у тому числі заступник начальника відділу).
Наказом Міністерства від 18.08.2022 № 291/к, у зв'язку зі скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» 22.08.2022 позивача звільнено з посади заступника начальника відділу оборонних закупівель управління державного оборонного замовлення Департаменту оборонно-промислової політики Міністерства.
Вважаючи зазначений наказ протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування та застосування наслідків такого скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з наведених норм основного закону у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
Частина друга статті 1 Закону № 889-VIII визначає, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до пунктів 4, 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону; рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
За приписами частини першої, пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема, як: забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів (пункти 8,10 частини першої статті 4 Закону №889-VIII).
Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктами 1, 10 частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності.
Відповідно до частини першої статті 21, частини першої статті 31, частини другої статті 35 Закону № 889-VIII державний службовець має право на повагу до своєї особистості, честі та гідності, вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.
На посаду державної служби призначається переможець конкурсу.
При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов'язковим.
За приписами частини п'ятої статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
З матеріалів справи встановлено, що позивач обіймав посаду державної служби у Міністерстві, як такий, що повторно визначений переможцем конкурсу, з випробуванням. За результатом успішного проходження випробування, позивачу було присвоєно ранг державного службовця. Тож, позивач набув статусу державного службовця у розумінні Закону № 889-VIII, відповідно, володів правами, передбаченими статтею 7 Закону № 889-VIII.
За приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону № 889-VIII).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
У свою чергу, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (частина друга статті 1 КЗпП України). Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 340/376/20.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №440/413/20, від 25.07.2019 у справі № 807/3588/14 та від 27.05.2020 у справі № 813/1715/16.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачу вручалося попередження про наступне звільнення з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Проте, всупереч наведених положень Закону № 889-VIII, Міністерством не було запропоновано позивачу іншої рівнозначної або нижчої посади державної служби, як і не було наведено обставин відсутності можливості запропонувати відповідні посади.
Відповідачами не надано до суду доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення, так і перед самим звільненням.
Разом з тим, за результатом здійсненого судом правового аналізу наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що структура управління державного оборонного замовлення Департаменту оборонно-промислової політики за структурою апарату Міністерства, затвердженою 17.12.2021, включала в себе три відділи, у тому числі відділ виконання оборонних закупівель (6 працівників) та об'єднувала в собі 21 посаду, у тому числі посаду, яку обіймав позивач. Оновлена структура, згідно зі штатним розписом Міністерства, введеним в дію 18.07.2022, включила в себе, окрім іншого, Департамент військово-промислової політики, до складу якого увійшло управління оборонних закупівель (у кількості 23 працівники), що якого увійшло 3 відділи та 2 сектори, у тому числі, відділ планування оборонних закупівель (6 працівників) та відділ супроводження оборонних закупівель (6 працівників).
Враховуючи встановлені обставини суд доходить висновку, що внаслідок затвердження 18.07.2022 нового штатного розпису Міністерства, структурний підрозділ, в якому позивач обіймав посаду державної служби фактично лише зазнав зміни назв структурних одиниць та кількості співробітників, але у сторону збільшення. Доказів зміни функціонального призначення відповідного структурного підрозділу та скорочення посад у складі структурного підрозділу відповідачами суду не подано, як і не подано доказів неможливості переведення позивача на рівнозначну чи іншу посаду до відповідного структурного підрозділу Міністерства, створеного у зв'язку з введенням в дію нового штатного розпису Міністерства.
Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд доходить висновку про недоведеність відповідачами наявності правових підстав для законного звільнення позивача, у зв'язку з чим визнає наказ Міністерства про звільнення позивача протиправним.
Також суд виснує, що спірний наказ відповідача 1 є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, отже, цей наказ підлягає скасуванню судом як протиправний.
Разом з тим, оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII, не врегульовано процедуру поновлення на посаді державного службовця в разі його незаконного звільнення, виникає необхідність субсидіарного застосовування до спірних правовідносин окремих норм КЗпП України.
Частиною першою, другою статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі в зв'язку із повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки звільнення позивача є незаконним, він підлягає поновленню на посаді з 23.08.2022 та має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 23.08.2022.
Разом з тим, судом з матеріалів справи встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2025 № 905 ліквідовано Міністерство, одночасно визначивши Міноборони правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства.
При цьому, суд враховує численну правову позицію Верховного Суду (постанов від 12.12.2018 у справі №826/25887/15, від 17.07.2019 у справі №820/2932/16, від 09.10.2019 у справі №208/3390/16-а, від 24.04.2020 у справі №824/168/19-а), згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Також Верховний Суд неодноразово виснував, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи з вищенаведеного суд вважає, що для поновлення порушеного відповідачем 1 конституційного прав позивача на працю, окрім заявлених позовних вимог, слід вийти за їх межі та зобов'язати відповідача 2 забезпечити працевлаштування позивача на рівнозначній посаді в структурі Міноборони за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншій вакантній посаді, яку позивач може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
Також присудженню на користь позивача належить середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23.08.2022 і по день ухвалення даного судового рішення, розрахований таким чином.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до положень пункту 2 розділу II Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Враховуючи вищевказані норми та обставини справи суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача становить період з 23.08.2022 і по день прийняття даного рішення та розраховується відповідно до даних довідки про середню заробітну плату позивача, згідно з якою середньоденна заробітна плата складає 706,48 грн, а середньомісячна заробітна плата - 15189,32 грн, а також даних норм тривалості робочого часу за відповідний період вимушеного прогулу.
Внаслідок здійсненого судом розрахунку, сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача склала 684 579,12 грн (969 днів вимушеного прогулу х середньоденна зарплата).
Всупереч обов'язку, передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачами не подано до суду доказів, які б підтвердили правомірність спірного наказу про звільнення позивача.
У підсумку, з урахуванням вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно зі статтею 134, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Разом з тим суд зазначає, що позивач не навів детальне обґрунтування та не подав належних доказів на підтвердження розміру понесених ним витрат на правову допомогу, що виключає підстави для задоволення відповідної позовної вимоги.
Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 134, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 18.08.2022 № 291/к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу виконання оборонних закупівель управління державного оборонного замовлення Департаменту оборонно-промислової політики Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України з 23.08.2022.
4. Зобов'язати Міністерство оборони України працевлаштувати ОСОБА_1 з 25.09.2025 в структурі Міністерства оборони України на рівнозначній посаді за відповідною професією чи спеціальністю, чи на іншій вакантній посаді, яку ОСОБА_1 може обіймати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
5. Стягнути з Міністерства оборони України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.08.2022 в сумі 684579 грн. (шістсот вісімдесят чотири тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень 12 копійок.
6. В іншій частині - відмовити.
7. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15189,32 (п'ятнадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять) гривень 32 копійки.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.