30 квітня 2026 року м. Київ справа №320/599/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 18.10.2024 зареєстрованого за вхідним номером №5077 з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та за абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_4 повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та за абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та за наслідками повторного розгляду рапорту звільнити з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення Суду звільнити солдата ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що має матір, яка є особою з ІІ групою інвалідності і потребує постійного стороннього догляду, а також сестру, яка також є особою з ІІ групою інвалідності та потребує постійного стороннього догляду. В зв'язку із чим, позивач вважає, що має право на звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами. З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до відповідача із відповідним рапортом, однак станом на час звернення до суду рапорт ОСОБА_1 розглянуто не було, що змусило останнього звернутись до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що рапорт позивача від 18.10.2024 про звільнення був розглянутий Військовою частиною НОМЕР_1 та надана відповідь про відмову у звільненні, оскільки в довідці МСЕК вказано, що особа може працювати в легких умовах, відтак, не встановлено потреби у постійному догляді за нею.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
18 жовтня 2024 року військовослужбовець військової частини НОМЕР_4 солдат ОСОБА_1 звернувся із рапортом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо звільнення позивача з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, а саме матір?ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а також догляду за своєю рідною сестрою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має на утриманні неповнолітнього сина та є особою з інвалідністю ІІ групи, яка також потребує постійного стороннього догляду.
Даний рапорт був зареєстрований в стройовій частині відповідача за номером вхідної кореспонденції № 5077.
За результатом розгляду рапорту позивача, відповідач так і не надав відповідь на поданий рапорт.
З метою з'ясування причин не розгляду рапорту позивача, на адресу військової частини НОМЕР_1 було направлено адвокатський запит від 25.11.2024.
На вказаний запит надійшла відповідь від 14.12.2024, в якій відповідач надав витяг про нараховане грошове забезпечення позивача, при цьому жодним чином не зазначено інформацію щодо розгляду рапорту позивача.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин - 02.09.2024).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно абзацу дванадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, під час дії воєнного стану:
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Судом встановлено, що до рапорту про звільнення з військової служби, позивачем було долучено: нотаріально завірена копія довідки до акту огляду МСЕК громадянки ОСОБА_2 ; нотаріально завірена копія довідки до акту огляду МСЕК громадянки ОСОБА_3 ; нотаріально завірена копія пенсійного посвідчення громадянки ОСОБА_2 ; нотаріально завірена копія паспорту громадянки ОСОБА_2 ; копія паспорту громадянки ОСОБА_3 ; нотаріально завірена копія пенсійного посвідчення громадянки ОСОБА_3 ; нотаріально завірена копія свідоцтва про народження громадянина ОСОБА_1 ; копія паспорту громадянина ОСОБА_1 ; нотаріально завірена копія військового квитка громадянина ОСОБА_1 ; нотариально завірена копія заяви громадянки ОСОБА_2 про обрання особою для догляду; нотаріально завірена копія заяви громадянки ОСОБА_3 про обрання особи для догляду; копія довідки громадянки ОСОБА_4 про проходження навчання на денній формі; копія довідки ОСОБА_5 про проходження навчання у закладі загальної середньої освіти; копія медичної довідки громадянки ОСОБА_2 ; копія медичної довідки ОСОБА_6 ; номатеріально завірена копія судового рішення про розірвання шлюбу громадянки ОСОБА_6 ; нотаріально завірена копія свідоцтва про розірвання шлюбу громадянки ОСОБА_2 ; копія виписки з медичної карти стаціонарного хворого громадянки ОСОБА_2 ; копія акту депутата Бучанської міської ради про встановлення факту обстеження матеріально-побутових умов громадянки ОСОБА_2 ; копія акту депутата Бучанської міської ради про встановлення факту обстеження матеріально-побутових умов громадянки ОСОБА_3 .
Як зазначає відповідач, командуванням військової частини НОМЕР_1 був розглянутий рапорт позивача від 18.10.2024 (вх. №5077). Проте, позитивного рішення не було прийнято, у зв'язку із чим відповідь з відмовою була зареєстрована в журналі вихідної кореспонденції за № 7633 від 16.12.2024. Особисте доведення позивачу під підпис відповіді здійснити не вдалося оскільки позивач з 06.12.2025 перебував на лікуванні.
При цьому, відповідач зазначив, що 09.12.2024 військовою частиною було отримано адвокатський запит за вх. 6098.
На зазначений запит було надано 2 відповіді: 1) від 14.12.2024 №998, яка вказана позивачем в заяві; 2) від 17.12.2024 № 7659, про яку представник позивача не вказав.
Так, до другої відповіді була додана копія відповіді командира військової частини НОМЕР_4 від 16.12.2024 №7633 на рапорт позивача про звільнення.
Як вказує відповідач, зазначене відбулось через те, що військова частина територіально знаходиться в різних місцях ( АДРЕСА_3 ), що ускладнює взаємодію між посадовими особами частини.
Отже, рапорт позивача був розглянутий військовою частиною належним чином.
З огляду на наявність в матеріалах справи відповіді військової частини НОМЕР_1 про розгляд рапорта позивача та відмову у звільненні з військової служби, суд не вбачає підстав для визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_4 щодо не розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 18.10.2024, зареєстрованого за вхідним номером №5077 з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та за абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» протиправною, оскільки свій обов'язок щодо розгляду поданого рапорту відповідач виконав.
Таким чином, у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.
Щодо підстав відмови у звільненні позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та за абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає наступне.
У відповіді на рапорт позивача про звільнення з військової служби, командиром частини НОМЕР_1 зазначено, що згідно наданої довідки до акту МСЕК серії КИО-1 №0423464 від 10.07.2014 ОСОБА_2 не встановлено потреби в постійному догляді.
В зв'язку із чим, в наданих позивачем матеріалах не підтверджено необхідність постійного догляду позивачем за матір'ю, як підставу для звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та за абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд зазначає, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок-це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Так, Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, постійно.
Вказана позиція підтверджена у постановах Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №420/16689/23, від 21.02.204 по справі №120/1909/23.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
У постанові від 21.02.2024 по справі № 120/1909/23 Верховний Суд зазначив про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Крім того, суд зауважує, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби було додано довідку до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 №0423464 від 10.07.2014, в якій вказано, що особа може працювати в легких умовах. При цьому, жодного слова про необхідність постійного погляду комісією не вказано.
Суд зауважує, що МСЕК може надати висновок про потребу в постійному сторонньому догляді лише при встановленні особі підгрупи А І групи інвалідності, а також при потребі стороннього догляду, але не постійного, при встановленні підгрупи Б І групи інвалідності. У всіх інших випадках, при наявності підстав, надання таких висновків є компетенцією лікарсько-консультативної комісії (ЛКК).
Як свідчать матеріали справи, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби та до матеріалів справи не долучено відповідний висновок ЛКК про необхідність у встановленні постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_2 .
При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.
З огляду на відсутність в довідці до акту огляду МСЕК інформації про необхідність постійного догляду, а також відсутності в матеріалах справи висновку ЛКК про це, суд погоджується із висновками відповідача, що позивач не надав доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Довідку сімейного лікаря від 01.10.2024 року, згідно якої ОСОБА_2 потребує стороннього догляду, суд не приймає до уваги, оскільки належним доказом в потребі здійснення постійного догляду є висновок колегіального органу (МСЕК (для І групи інвалідності) чи ЛКК за формою 080-04/о). Тобто, одноосібна довідка сімейного лікаря не замінює висновок ЛКК.
Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, суд вважає відповідь військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні позивача правомірною, відтак підстави для повторного розгляду рапорту про звільнення з військової служби військовослужбовця солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та за абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» відсутні.
Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.