Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 квітня 2026 року Справа№200/2323/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та стягнення грошового забезпечення, -
30 березня 2026 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльність 12 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших додаткових виплат за періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.12.2025 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
- стягнення з 12 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 276 511,29 грн за періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 03.12.2025, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 та утриманням військового збору у розмірі 1,5 відсотка з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 03.12.2025 - у розмірі 5 відсотків, відповідно п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 № 4015-ІХ.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 14.06.2019 по 03.12.2025 проходив службу на посадах 16 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та 12 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області у зв'язку з реорганізацією 16 ДПРЗ шляхом його приєднання до 12 ДПРЗ. При цьому, у 2020-2025 роках виплата грошового забезпечення здійснювалась не в повному обсязі, оскільки розрахунок здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2018 року, тоді як слід застосовувати прожитковий мінімум на 01 січня року, в якому були нарахування.
Від Головного управління ДСНС у Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що пункт 4 Постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було викладено в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.03.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Відповідач діяв правомірно застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018.
Також звертає увагу, що позивач на момент звернення до суду не проходить службу цивільного захисту в Головному управлінні та не отримує грошове забезпечення. Звільнившись, позивач втратила право на грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб згідно Постанови № 44.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано у відповідача докази по справі.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 13.12.2024.
У період з 14.06.2019 по 03.12.2025 позивач проходив службу в різних підрозділах ДСНС України, що не заперечується між сторонами та підтверджується довідкою від 09.04.2026 № 2/188.
Листом № 50 0012-256/50 0012 06 від 30.01.2026 відповідач надав відповідь на адвокатський запит від 15.01.2026 відмовив Позивачу у перерахунку грошового забезпечення та повідомив, що нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по грудень 2026 в проводилось у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу МВС України від 20.07.2018 № 623 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», згідно до умов яких розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями осіб рядового та начальницького складу в зазначеному періоді визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідач не заперечує, що у період проходження військової служби (з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 03.12.2025) розмір посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»
Вважаючи, що відповідачем невірно розраховано його грошове забезпечення, позивач звернувся до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частин 1 та статті 101 Кодексу цивільного захисту України (далі КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частинами 1 та 2 статті 125 КЦЗ України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанови № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п. 10 Постанови № 704 вказана постанова набрала чинності з 01.01.2018.
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу, у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), п. 6 якої, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Як наведено вище, станом на час прийняття Постанови № 704, пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Отже, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка запроваджувала алгоритм розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому необхідно врахувати, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Таким чином, п. 4 Постанови № 704 щодо встановленого алгоритму розрахунку але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року під час розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, не застосовується, а здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
За наведених обставин суд вважає, що з 29.01.2020, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, на підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року починаючи з 29.01.2020.
Разом з тим, пунктом 2 постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже пункт 4 Постанови КМУ № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023.
З 20.05.2023 застосуванню підлягає розрахункова величина 1762 грн, встановлена пунктом 4 постанови № 704. При цьому частиною четвертою статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно у період з 29.01.2020 по 19.05.2023, не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, у спірний період, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік на 01.01.2020, Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік на 01.01.2021, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік на 01.01.2022, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік на 01.01.2023.
Стосовно позовних вимог в частині періоду з 18.06.2025 по 03.12.2025, суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Також визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Зазначене рішення набрало законної сили 18.06.2025, відтак саме з цієї дати знову виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, позовні вимоги в цій частині суд задовольняє.
Також, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 03.12.2025, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року є протиправними.
Щодо перерахованку грошового забезпечення позивача із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 та утримання військового збору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
За пунктом 16-1 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Згідно із пунктом 16-1 підпунктом 1 підпунктом 1.1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно із статтею 162 пунктом 162.1 підпунктом 162.1.1. Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
За пунктом 16-1 підпунктом 1 підпунктом 1.2 підрозділу 10 розділу ХХ об'єктом оподаткування збором для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 163.1 підпункту 163.1.2 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до статті 164 пункту 164.2 підпункту 164.2.1 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
За пунктом 16-1 підпункту 1.3 підпункту 1 підрозділу 10 розділу ХХ ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту;
Відповідно до Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану № 4015-IX від 10.10.2024 збільшено ставку військового збору з 1,5% до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд вважає, що нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення позивача має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 та утримання військового збору у розмірі 1,5% за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а з 18.06.2025 по 03.12.2025 - 5%.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З огляду на викладене, право позивача на обрахунок грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 03.12.2025 року є беззаперечним, оскільки обумовлене підвищенням прожиткового мінімуму та, відповідно, збільшенням розміру грошового забезпечення на підставі пункту 4 постанови КМУ №704, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, проте не у спосіб, визначений позивачем щодо стягнення з відповідача ненарахованих сум грошового забезпечення, оскільки нарахування грошового забезпечення є дискреційною функцією відповідача.
Таким чином, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги шляхом:
визнання протиправною бездіяльність 12 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 по 03.12.2025 (включно) виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт
зобов'язання 12 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 по 03.12.2025 (включно), грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та одноразові додаткові види грошового забезпечення), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та утриманням військового збору у розмірі 1,5 відсотка з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 03.12.2025 - у розмірі 5%, та з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що Позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, вищезазначеними нормами КАС України передбачено, зокрема, що компенсації підлягають витрати на правничу допомогу лише адвоката.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 дійшла висновку, що «поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 року у справі № 906/906/21.
Суд зазначає, що позовну заяву від імені позивача подано Біленком Євгеном Леонідовичем.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Біленко Є.Л. є адвокатом. Таких доказів і не здобуто судом, оскільки в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутня інформація, що Біленко Євген Леонідович є адвокатом.
Долучений до заяви договір № 12/2025-09 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.12.2025 року укладений між Саєнком Кирилом Володимировичем та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Біленко та партнери» підтверджує, що предметом договору є зобов'язання надати послуги з юридичного консультування та юридичного представництва в інтересах та за дорученням клієнта.
Відповідно до акта № А/12/2025/09-01 приймання-передачі наданих послуг за Специфікацією від 30.12.2025 року до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.12.2025 року № 12/2025-09, складеного 15.01.2026 року, акта № /12/2025/09-02 приймання-передачі наданих послуг за Специфікацією від 15.01.2026 року до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.12.2025 року № 12/2025-09, складеного 31.03.2026 року, юридичною компанією надано клієнту послуги - 1) «Встановлення факту порушення прав Клієнта щодо належного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за 2020-2023 та 2025 роки», вартість якої становить 3000,00 гривень; 2) «Відновлення порушених прав Клієнта щодо належного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за 2020-2023 та 2025 роки», вартість якої становить 37400,00 гривень.
Отже, надані позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу докази взагалі не містять опису послуг, визначених ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат.
Доказів понесення витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять.
Таким чином відсутні підстави для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та стягнення грошового забезпечення - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність 12 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 по 03.12.2025 (включно) виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт
Зобов'язати 12 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України (адреса: Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Олекси Тихого, будинок 10-І; код ЄДРПОУ: 38355198) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 по 03.12.2025 (включно), грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та одноразові додаткові види грошового забезпечення), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та утриманням військового збору у розмірі 1,5 відсотка з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, у розмірі 5%, з суми перерахованого грошового забезпечення за
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова