Справа № 154/1221/26 Головуючий у 1 інстанції: Кусік І. В.
Провадження № 22-ц/802/599/26 Доповідач: Карпук А. К.
29 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Здрилюк О. І., Шевчук Л. Я.
секретар Русинчук М.М.
з участю: представника позивача Заматова Р. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Кавасакі» про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Володимирського міського суду Волинської області від 26 березня 2026 року в складі судді Кусік І. В.,-
24 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Володимирського міського суду Волинської області з позовом до Фермерського господарства «Кавасакі» про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів).
В обґрунтування позовної заяви вказала, що відповідно до аналізу банківських виписок ТОВ «Плант Фармінг» було встановлено, що ТОВ «Плант Фармінг» в 2020 році перерахував на розрахунковий рахунок ФГ «Кавасакі» кошти в загальному розмірі 100000 грн, з призначенням платежу «Сплата за розподіл чистого прибутку». Проте, ФГ «Кавасакі» ніколи не було учасником ТОВ «Плант Фармінг», а тому були відсутні правові підстави для ТОВ «Плант Фармінг» перераховувати кошти у розмірі 100000 грн, як розподіл чистого прибутку від господарської діяльності товариства.
Отримання ФГ «Кавасакі» грошових коштів у сумі 100000 грн є безпідставним, а зазначені кошти підлягають поверненню позивачу в повному обсязі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
09.01.2026 між ТОВ «ПЛАНТ ФАРМІНГ» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 09/01-2, відповідно до положень ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України.
Відповідно до умов вказаного договору, Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор приймає право грошової вимоги у розмірі 100 000 грн до Боржника ФГ «Кавасакі», що виникло у Первісного кредитора внаслідок перерахування грошових коштів Боржнику.
Таким чином, з моменту укладення договору про відступлення права вимоги та підписання відповідного акту, відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, внаслідок чого ОСОБА_1 набула статусу нового кредитора та отримала всі належні первісному кредитору права щодо вимоги до боржника.
З огляду на викладене, просила суду стягнути з ФГ «Кавасакі» на користь її кошти у розмірі 100000 грн.
Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 26 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Кавасакі» про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів).
Роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду у межах територіальної підсудності Господарському суду Волинської області.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки її висновки не відповідають фактичним обставинам справи та допущено неправильне застосування норм процесуального права та матеріального права.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спір виник між юридичними особами у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, оскільки позивач - фізична особа, яка набула право вимоги на підставі договору відступлення права вимоги № 09/01-2 від 09.01.2026, укладеного з ТОВ «Плант Фармінг». Предметом позову є стягнення з відповідача (юридичної особи) грошових коштів у розмірі 100 000 грн як безпідставно набутих.
Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень частин 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник у зв'язку з обігом і укладенням господарського (комерційного) договору, сторони мають ознаки суб'єктів господарської діяльності, а предмет позовної вимоги безпосередньо пов'язаний із здійсненням господарських операцій, а тому справа не повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам цивільного процесуального законодавства.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною 1 ст. 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним у розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.
Апеляційним судом враховано, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20).
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Натомість за змістом положень ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, та спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність в законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ФГ «Кавасакі» в якому просила стягнути з останнього 100 000 грн безпідставно отриманих активів.
Підставою заявленого позову вказала, що ТОВ «ПЛАНТ ФАРМІНГ» помилково перерахувало ФГ «Кавасакі» грошові кошти в сумі 100 000 грн., у свою чергу ФГ «Кавасакі» вказану суму коштів не повернуло.
09.01.2026 між ТОВ «ПЛАНТ ФАРМІНГ» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 09/01-2, відповідно до умов якого, Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор приймає право грошової вимоги у розмірі 100 000 грн до Боржника ФГ «Кавасакі», що виникло у Первісного кредитора внаслідок перерахування грошових коштів Боржнику.
З наведеного вбачається, що спір виник між фізичною особою (позивач) та юридичною особою (відповідачем) щодо повернення безпідставно отриманих коштів, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі, з тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 379 ЦПК України).
З огляду на викладене, ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Володимирського міського суду Волинської області від 26 березня 2026 року в цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді