Справа № 161/24830/25 Провадження №11-кп/802/364/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
28 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030580002259 від 19.08.2025 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2026 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України,
Даним вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, українку, уродженку села Городище Луцького району Волинської області, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, розлучену,має на утриманні двох неповнолітніх дітей віком 12 та 14 років, працює старшою медичною сестрою КП «Волинська обласна клінічна лікарня», раніше не судиму,
визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України, та призначено їй покарання:
- за ч.1 ст.361 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;
- за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років;
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_8 , шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.76 КК України покладено на обвинувачену ОСОБА_8 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Арешт накладений ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.08.2025 року (справа № 161/17085/25, провадження № 1-кс/161/4977/25) - скасовано.
Речові докази, а саме: CD-R диск на якому міститься інформація вилучена з АТ КБ «Приватбанк»; CD-R диск на якому міститься інформація вилучена з АТ «Універсал Банк», виписку за картковим рахунком № НОМЕР_1 емітованим в АТ КБ «ПриватБанк» на 1 арк. та платіжну квитанцію щодо перерахунку грошових коштів з банківської картки № НОМЕР_1 у сумі 10000 гривень на картковий рахунок емітований в АТ «Універсал Банк» 4441111029671868 на 1 арк. - залишено при матеріалах кримінального провадження впродовж всього часу їх зберігання.
Згідно вироку суду, обвинувачена ОСОБА_8 15.08.2025 року о 13 годині 29 хвилин, перебуваючи в приміщенні КП «Волинська обласна клінічна лікарня», що за адресою: Волинська область, місто Луцьк, проспект Грушевського, будинок № 21, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, використовуючи мобільний телефон потерпілої, без попередньо отриманого дозволу, який був підключений до мережі Інтернет, знаючи логін та пароль входу увійшла в обліковий запис потерпілої, в автоматизованій системі віддаленого доступу «Приват24», з прив?язкою до банківського рахунку НОМЕР_2 (база даних - програмно-апаратний комплекс банку, що забезпечує здійснення клієнтом операцій по рахунках/картках/вкладах і містить інформацію про клієнта, достатню для його ідентифікації та аутентифікації відповідно до договору), яка згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є програмно-технічним комплексом, та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є інформаційною (автоматизованою) системою, після чого здійснила переказ грошових коштів на власну банківську картку емітовану в АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_3 , на загальну суму 10000 гривень, чим здійснила несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем віддаленого доступу «Приват 24».
Таким чином, ОСОБА_8 , обґрунтовано обвинувачується у несанкціонованому втручанні в роботу інформаційних (автоматизованих) систем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.361 КК України.
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 , 15.08.2025 року о 13 годині 29 хвилин, діючи умисно, в умовах воєнного стану, який введений на території України Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, який в передбаченому законом порядку неодноразово продовжено та який діяв на час вчинення кримінального правопорушення, усвідомлюючи протиправність своїх дій, керуючись метою власного збагачення, шляхом вільного доступу до мобільного телефону потерпілої ОСОБА_9 , таємно викрала належні потерпілій грошові кошти, які знаходились на картковому банківському рахунку потерпілої ОСОБА_9 , емітованому в АТ КБ «Приват Банк» за № НОМЕР_4 , шляхом здійснення переказу грошових коштів у сумі 10000 гривень на картковий банківський рахунок за № НОМЕР_3 емітований в АТ «Універсал Банк» відкритий на ім?я ОСОБА_8 , якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_8 , обґрунтовано обвинувачується таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (а.с.40-41).
В поданій апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що не оспорюючи фактичні обставини та кваліфікацію дій обвинуваченої, апеляційна скарга подається у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої, внаслідок м'якості.
Вказує на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.61 КК України оскаржуваним вироком обвинуваченій ОСОБА_8 призначив покарання за ч.1 ст.361 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік, хоча в ході судового розгляду встановлено, що на її утриманні перебувають двоє дітей: неповнолітній ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Окрім того, в порушення вимог ч.9 ст.100 КПК України, при ухваленні вироку суд не вирішив долю речового доказу - мобільного телефона марки «Iphone» моделі «11» фіолетового кольору, imei1: НОМЕР_5 , imei2: НОМЕР_6 , з наявною сім-карткою НОМЕР_7 . Ухвалою слідчого судді від 22.08.2025 на вказаний мобільний телефон накладено арешт з метою збереження речового доказу. Оскільки зазначений телефон не є знаряддям чи засобом вчинення кримінального правопорушення, він підлягає поверненню власнику - обвинуваченій ОСОБА_8 .
Просить вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.02.2026 року відносно ОСОБА_8 за ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України змінити.
Вважати ОСОБА_8 засудженою за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України, до покарання:
- за ч.1 ст.361 КК України - у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік із покладенням на підставі ч.2 ст.59-1 КК України на неї обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи aбo навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- за ч.4 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.1 ст.70 KK України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, вважати ОСОБА_8 засудженою до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.75 КК України вважати ОСОБА_12 звільненою від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 2 роки не вчинить нового кримінального правопорушення i виконає покладені згідно зі ст.76 KK України обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання.
На підставі ст.100 КПК України речовий доказ - мобільний телефон марки «Iphone» моделі «11» фіолетового кольору, imei1: НОМЕР_5 , imei2: НОМЕР_6 , з наявною сім-карткою НОМЕР_7 , - повернути власнику - ОСОБА_8 .
У решті вирок Луцького міськрайонного суду від 10.02.2026 відносно ОСОБА_8 залишити без зміни (а.с.45-49).
В судове засідання обвинувачена ОСОБА_8 та потерпіла ОСОБА_9 не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від потерпілої на адресу апеляційного суду 30.03.2026 року надійшла заява про розгляд справи у її відсутності у зв'язку із погіршенням стану здоров'я (а.с.57). Від обвинуваченої на адресу апеляційного суду 27.04.2026 року надійшла заява про розгляд справи у її відсутності у зв'язку із зайнятістю на роботі, апеляційну скаргу прокурора підтримує (а.с.72). Прокурор не заперечувала, щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілої, а також обвинуваченої, оскільки вимоги апеляційної скарги не погіршують становище ОСОБА_8 . Апеляційний суд вважає, що неприбуття обвинуваченої та потерпілої в судове засідання не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; прокурора, яка свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити; перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у несанкціонованому втручанні в роботу інформаційних (автоматизованих) систем та у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану та правильність кваліфікації її дій за ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази, які згідно із ч.3 ст.349 КПК України не досліджувались.
Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_8 повністю визнала себе винною у інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях, у вчиненому щиро розкаялась та просила суд суворо її не карати, шкоду потерпілій відшкодувала.
Потерпіла ОСОБА_9 безпосередньо в судовому засіданні підтвердила обставини, зазначені в обвинувальному акті, сказала, що будь-яких претензій морального чи матеріального характеру до обвинуваченої не має, обвинувачена відшкодувала їй суму завданих збитків, щодо призначення покарання покладалась на розсуд суду.
Оскільки обвинувачений та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом ОСОБА_8 та дослідженням матеріалів провадження, що характеризують обвинувачену, як особу, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про допущення судом першої інстанції порушень закону України про кримінальну відповідальність при ухваленні вироку щодо обвинуваченої ОСОБА_8 в частині призначення покарання, то вони на думку колегії суддів є обґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Відповідно до частини 3 цієї статті обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.
Однак, призначаючи обвинуваченій покарання за ч.1 ст.361 КК України, з застосуванням положень ст.70 КК України, суд першої інстанції не врахував положення ст.61 КК України, і цим допустив в цій частині неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, оскільки обвинувачена має на утриманні неповнолітню дитину віком 12 років (а.с.50).
Відповідно вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання підлягає до скасування.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання з дотриманням вимог ст.ст.50, 65 КК України, суд враховує тяжкість вчинених нею кримінальних правопорушень, які відповідно до вимог ст.12 КК України відносяться до категорії нетяжких та тяжких злочинів, а також дані про особу винної та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої, віднесено щире каяття та добровільне відшкодування моральної шкоди потерпілій.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_8 , не встановлено.
Крім того враховано те, що обвинувачена ОСОБА_8 повністю визнала свою винуватість, раніше не судима (а.с.28), вперше притягується до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку (а.с.29-31), розлучена, має на утриманні двох неповнолітніх дітей віком 12 та 14 років (а.с.50, 51), постійне місце проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.с.27), позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.25), попросила вибачення у потерпілої, відшкодувала добровільно потерпілій заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 10000 гривень і запевнила у неприпустимості подібної поведінки у майбутньому (а.с.16).
При цьому суд апеляційної інстанції, з урахуванням даних про особу винної, в сукупності із встановленими судом першої інстанції обставинами провадження, наявністю обставин, що пом'якшують покарання та відсутністю обставин, що обтяжують покарання, вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 за ч.1 ст.361 КК України покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік із покладенням на підставі ч.2 ст.59-1 КК України на неї обов'язків, за ч.4 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, вважати ОСОБА_8 засудженою до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На думку апеляційного суду саме таке покарання буде достатнім і необхідним для виправлення та перевиховання обвинуваченої, попередження вчинення нею нових злочинів, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Місцевим судом вірно зроблено висновок про звільнення від відбування покарання та встановлення іспитового строку ОСОБА_8 при призначенні покарання. Даний висновок суду першої інстанції виходячи зі змісту апеляційної скарги прокурором не оскаржується.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції при постановленні вироку не вирішено долі речового доказу, а саме мобільного телефону марки «Iphone» моделі «11» фіолетового кольору, imei1: НОМЕР_5 , imei2: НОМЕР_6 , з наявною сім-карткою НОМЕР_7 , який необхідно повернути власнику ОСОБА_8 , є слушними.
Відповідно до положень ст.374 КПК України у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначається рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації, у мотивувальній частині вказуються мотиви ухвалення рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Питання вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні регламентоване ст.100 КПК України.
Згідно з ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
При цьому відповідно до п.5 ч.9 ст.100 КПК України гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Апеляційний суд вважає, що в порушення вказаних положень при ухваленні вироку суду та вирішенні долі речових доказів, а саме мобільного телефону марки «Iphone» моделі «11» фіолетового кольору, суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв рішення про його повернення обвинуваченій.
Як вбачається з матеріалів провадження, ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.08.2025 року задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно, а саме мобільний телефон марки «Iphone» моделі «11» фіолетового кольору, imei1: НОМЕР_5 , imei2: НОМЕР_6 , з наявною сім-карткою НОМЕР_7 , із забороною відчуження та розпорядження майном, на яке накладено арешт (а.с.34).
А тому, враховуючи положення ст.100 КПК України, оскільки вищевказаний мобільний телефон, який є речовим доказом, не є знаряддям чи засобом вчинення кримінального правопорушення, він підлягає поверненню власнику - обвинуваченій ОСОБА_8 .
Таким чином вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.02.2026 року в частині призначеного покарання ОСОБА_8 в означуваній вище частині підлягає скасуванню. Слід також вирішитидолю речового доказу (мобільного телефону).
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 414 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2026 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України, в частині призначеного покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_8 покарання:
- за ч.1 ст.361 КК України - у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік із покладенням на підставі ч.2 ст.59-1 КК України на неї обов'язків:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи aбo навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- за ч.4 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч.1 ст.70 KK України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_13 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення i виконає покладені згідно зі ст.76 КК України обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання.
На підставі ст.100 КПК України речовий доказ - мобільний телефон марки «Iphone» моделі «11» фіолетового кольору, imei1: НОМЕР_5 , imei2: НОМЕР_6 , з наявною сім-карткою НОМЕР_7 , - повернути власнику - ОСОБА_8 .
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: