Справа № 163/2301/25 Головуючий у 1 інстанції: Гайдук А. Л.
Провадження № 22-ц/802/458/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.
29 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Данилюк В. А., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 27 січня 2026 року
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 10 липня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір кредитної лінії № 00-9849285 (далі - кредитний договір), який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 36890. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_1 отримала від товариства у тимчасове платне користування грошові кошти у розмірі 6 000 грн, строком на 360 днів та зі сплатою відсотків за стандартною процентною ставкою 1,45% за кожен день користування кредитом. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів. Комісія за надання кредиту становить 900 грн. ТОВ «Макс Кредит» виконало свою частину умов кредитного договору у повному обсязі, 10 липня 2024 року перерахувало грошові кошти у зазначеному розмірі на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 . Однак, користуючись кредитними коштами, відповідач частково здійснювала платежі на повернення кредиту у розмірі 1 000 грн, у зв'язку з чим заборгованість за кредитним договором станом на 20 січня 2025 року склала 22 865 грн, з яких: 6900 грн - заборгованість по тілу кредиту; 15 965 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
20 січня 2025 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладений договір факторингу № 20012025-МК/Ейс, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним № 00-9849285 від 10 липня 2024 року. На момент переходу права грошової вимоги до ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість відповідача склала 22 865 грн. Жодних платежів відповідач на погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «ФК «ЕЙС» не здійснювала, а товариство не проводило відповідачу додаткових нарахувань.
Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «ЕЙС» зменшивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним № 00-9849285 від 10 липня 2024 року у розмірі 17 600 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 900 грн - заборгованість за комісією; 10 700 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 27 січня 2026 року позов ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 00-9849285 від 10 липня 2024 року у розмірі 17 600 грн, з яких: 6 000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 900 грн - заборгованість по комісії; 10 700 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «ФК «ЕЙС».
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що позивачем до позовної заяви додано копію кредитного договору № 00-9849285 від 10 липня 2024 року, де кредитором вказано ТОВ «Макс Кредит», а її позичальником. Проте, цей доказ не є оригіналом електронного доказу, а відповідно до його тексту договір від її імені підписаний одноразовим ідентифікатором. Крім того, позивачем не доведено надання їй, як позичальнику, кредитних коштів ТОВ «Макс Кредит». Позивач також не надав первинних документів, які б підтверджували заборгованість за кредитним договором та її розмір. Вважає, що позивачем не доведений факт укладення кредитного договору № 00-9849285 від 10 липня 2024 року та виконання первісним кредитором зобов'язання щодо перерахування їй кредитних коштів, що є підставою для відмови в позові. Щодо нібито визнання нею позову у суді першої інстанції то зазначила, що у відзиві на позовну заяву вона буквально не вказувала, що повністю чи частково визнає позовні вимоги, а тому суд помилково витлумачив викладені нею у відзиві міркування і застосував приписи ст. 204 ЦПК України. Окрім того, розмір стягнутих з неї витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн не відповідає складності справи і виконаних робіт, обсягу наданих послуг та ціні позову (такі витрати складають майже 1/3 ціни позову і 1/4 задоволеної судом суми заборгованості). Залучений позивачем адвокат лише направив формальний запит банку, наперед знаючи про відмову в його задоволенні через законодавчі положення про банківську таємницю. Жодних інших документів за підписом адвоката до справи не приєднано. За змістом позовної заяви вона фактично представляє собою скопійований текст правових норм, умов кредитного договору та договору факторингу, тобто має вигляд стандартного процесуального документа. Всі розрахунки ціни позову позивач одержав від первісного кредитора. Всі додані до позовної заяви документи перебували у володінні позивача, для їх подання суду не було використано додаткових зусиль, коштів чи ресурсів. Скаржник просила у разі залишення її апеляційної скарги без задоволення або часткового скасування рішення суду першої інстанції по суті, відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу або істотно їх зменшити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» Сахарова О. І., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у цій справі. Факт перерахування грошових коштів за кредитним договором відповідачу підтверджується інформацією АТ КБ «Приватбанк» від 24 листопада 2025 року, наданою на запит суду першої інстанції та визнано відповідачем у відзиві на позовну заяву. Отже, позивачем доведено факт виконання зобов'язання первинного кредитора ТОВ «Макс Кредит» та перерахування на рахунок відповідача суми у розмірі 6 000 грн. В свою чергу, скаржником жодних доказів, що спростовують вимоги позивача або докази неотримання кредитних коштів не надано. Крім того, до позовної заяви додані докази на підтвердження факту надання товариству адвокатом професійної правничої допомоги у цій справі, визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає положенням ст. 137 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 29 квітня 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить змінити, виходячи з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 липня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір кредитної лінії № 00-9849285, який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 36890. Згідно з умовами кредитного договору ТОВ «Макс Кредит» зобов'язалося надати позичальнику на споживчі потреби грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Сторони уклали кредитний договір на наступних умовах:
- сума ліміту кредитної лінії (сума кредиту) - 6 000 грн (п. 1.2.);
- строк дії кредитної лінії (строк кредитування) - 360 днів, дата остаточного повернення кредиту позичальником - 05 липня 2025 року, згідно умов п. 3.5. цього договору (п. 1.3.);
- періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів (п. 1.4.);
- стандартна процентна ставка становить 1,45% в день від суми кредиту за кожний день користування кредитом, тип процентної ставки - фіксована (пункти 1.5., 1.5.1.);
- кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає 900 грн, яку позичальник зобов'язаний сплатити на умовах, визначених п. 3.5. цього договору;
- денна процентна ставка при застосуванні стандартної процентної ставки з урахуванням комісії становить 1,5%.
Позичальник на виконання умов кредитного договору отримала від ТОВ «Макс Кредит» у тимчасове платне користування кредитні кошти у розмірі 6000 грн, шляхом перерахування безготівковим переказом через ТОВ «Платежі Онлайн» 10 липня 2024 року на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , яка була вказана нею при укладанні кредитного договору. Факт перерахування кредитних коштів у визначеному умовами кредитного договору розмірі на згадану платіжну картку підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» від 06 лютого 2025 року. Крім того, факт отримання відповідачем грошових коштів у зазначеному розмірі підтверджується і відповіддю АТ КБ «Приватбанк» на ухвалу суду від 23 жовтня 2025 року про витребування доказів, згідно з якою на ім'я відповідача ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_3 . Крім того, зазначений номер мобільного телефону був зазначений відповідачем при укладенні кредитного договору. Разом із відповіддю банк надав також банківську виписку по рахунку відповідача за період з 10 липня 2024 року по 15 липня 2024 року з якої вбачається, що 10 липня 2024 року на карту № НОМЕР_2 здійснена операція у розмірі 6 000 грн.
Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором перед ТОВ «Макс Кредит» належним чином не виконала, користуючись кредитними коштами, відповідач частково здійснювала платежі на повернення кредиту у розмірі 1 000 грн, у зв'язку з чим у неї станом на 20 січня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 22 865 грн, з яких: 6 900 грн - заборгованість по тілу кредиту; 15 965 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
20 січня 2025 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладений договір факторингу № 20012025-МК/Ейс, згідно з умовами якого до ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним № 00-9849285 від 10 липня 2024 року. Згідно з реєстром боржників № б/н від 20 січня 2025 року та акту приймання передачі до зазначеного договору факторингу на момент переходу права грошової вимоги до ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість відповідача склала 22 865 грн.
Позивач після набуття права вимоги до відповідача додаткових нарахувань не здійснював.
Відповідач платежів на повернення кредитної заборгованості позивачу не вносила.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС» у своїх вимогах зазначало, що відповідач умови кредитного договору не виконала, кредит не повернула, проценти за користування ним та комісію не сплатила, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість, розмір якої з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог становить 17 600 грн, та яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження укладення кредитного договору № 00-9849285 від 10 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Макс Кредит» позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором 36890, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Отже, підписання відповідачем договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам чинного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Наданий позивачем доказ - електронний договір кредитної лінії №00-9849285 від 10 липня 2024 року у паперовій формі, посвідчений в порядку, передбаченому законом, що спростовує доводи відповідача про те, що рішення суду ґрунтується на доказі, який відповідач ставить під сумнів, оскільки позивачем електронний доказ поданий у визначеній законом формі, що не викликає жодних сумнівів у відповідності поданої копії (паперової) оригіналу.
Крім того, подання електронного доказу в паперовій формі саме по собі не робить такий доказ недопустимим (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 752/30879/21).
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач надав належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника. Урахувавши, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 16 700 грн, з яких: 6 000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 10 700 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», до якого згідно з умовами договору факторингу № 20012025-МК/Ейс від 20 січня 2025 року перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Судом стягнуто заборгованість за відсотками у межах строку дії договору, виходячи із встановленого ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимального розміру денної процентної ставки 1%. При цьому відповідач не подала контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності.
Разом з тим колегія суддів не може погодитися із висновком суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по комісії у розмірі 900 грн.
Пунктом 1.6. кредитного договору передбачено, що кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає 900 грн, яку позичальник зобов'язаний сплатити на умовах, визначених п. 3.5. цього договору.
Згідно з п. 3.5. договору позичальник зобов'язаний здійснити оплату комісії та повернути суму кредиту в останній день строку кредитування, яка є датою остаточного повернення кредиту, а саме 05 липня 2025 року.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку, які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».».
Позивачем в договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які позивачем встановлена комісія за видачу кредиту.
Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем, то вони є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Зважаючи на вищенаведене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача комісії за видачу кредиту у розмірі 900 грн, оскільки положення п. 1.6. кредитного договору щодо встановлення комісії у вказаному розмірі і становить 15% від суми кредиту одноразово, є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зважаючи на наведене, позовні вимоги товариства про стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 900 грн задоволенню не підлягають.
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить змінити, зменшивши розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» за кредитним договором до 16 700 грн, з яких: 6 000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 10 700 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, що має наслідком часткове задоволення позову у цій справі. З огляду на наведене, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд цій справі оскаржуване рішення суду змінює, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС», на його користь з відповідача ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (94,87%) підлягав би стягненню сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2 013 грн 52 коп.
Разом з тим ухвалою Волинського апеляційного суду від 20 березня 2026 року відповідачу ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 3633 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги до ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі.
На виконання вимог ухвали апеляційного суду відповідач судовий збір за подання апеляційної скарги у зазначеному розмірі не сплатила.
Оскільки апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задоволено частково, тому з неї в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 447 грн 20 коп.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Ураховуючи наведене та положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати відповідача ОСОБА_1 , апеляційну скаргу якої задоволено частково (5,13%) та на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю судових витрат позивачу ТОВ «ФК «ЕЙС» у розмірі 1 827 грн 12 коп. (2 013 грн 52 коп. - 186 грн 40 коп.)
Крім того, визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, проте ураховуючи часткове задоволення позову у цій справі, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог належить стягнути такі витрати у розмірі 3 794 грн 80 коп.
Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 27 січня 2026 року у цій справі змінити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 00-9849285 від 10 липня 2024 року у розмірі 16 700 (шістнадцять тисяч сімсот) гривень, з яких: 6 000 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 10 700 гривень - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 12 (дванадцять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 3 794 (три тисячі сімсот дев'яносто чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 447 (три тисячі чотириста сорок сім) гривень 20 (двадцять) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді: