ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/21296/25
провадження № 2/753/2764/26
"24" березня 2026 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Овчар В. О., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві клопотання представника позивача ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про припинення обтяження, заборони в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, скасування запису в Державному реєстрі іпотек,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16.02.2026 закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про припинення обтяження, заборони в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, скасування запису в Державному реєстрі іпотек.
Суд закрив провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Зазначена ухвала постановлена за відсутності учасників справи, а тому датою її постановлення ухвали слід вважати дату складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК України). Такою датою є 05.03.2026.
04.03.2026 представник позивача Овсяннікова К. В. звернулась до суду з клопотанням про стягнення з відповідачів понесених позивачем судових витрат.
До клопотання представник позивача додала докази витрат позивача на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої допомоги адвокатським бюро № 01-10-1/2025 від 01.10.2025; акт приймання-передачі наданих послуг № 132 від 06.10.2025 на суму 16 000 грн; акт приймання-передачі наданих послуг № 23 від 02.03.2026 на суму 16 000 грн.
12.03.2026 Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав заперечення на клопотання представника позивача, у якому просив не покладати на нього судові витрати позивача. Мотивував свою позицію тим, що АТ«Сенс Банк» як належний відповідач задовольнив вимоги позивача під час судового розгляду, у зв'язку з чим до нього переходить і обов'язок відшкодування судових витрат позивача.
18.03.2026 від представника позивача надійшло клопотання-пояснення щодо допущеної в актах приймання-передачі наданих послуг технічної помилки в імені клієнта ( ОСОБА_3 замість ОСОБА_2 ).
Зважаючи на нез'явлення в судове засідання учасників справи суд розглянув питання про судові витрати за їх відсутності та за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів на предмет їх відповідності нормам процесуального права дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Розподіл судових витрат у справах, у яких відповідач визнав позов, закінчених розглядом постановленням ухвал про закриття провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, врегульований у статті 142 ЦПК України.
Частиною третьою цієї норми визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
У цій справі суд постановив ухвалу про закриття провадження не з підстав відмови позивача від позову, а у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Предмет спору став відсутнім після того як державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення іпотеки та обтяження спірного майна, що відбулось 11.02.2026 на підставі повідомлення відповідача АТ «Сенс Банк».
Отже фактично відповідач задовольнив вимоги позивача після пред'явлення позову.
Дізнавшись про вказану обставину, представник подала клопотання, у якому зазначила про підтримання заяви відповідача АТ «Сенс Банк» про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору та просила стягнути з відповідачів судові витрати позивача пославшись при цьому на положення частини третьої статті 142 ЦПК України.
Прямої заборони присудження стягнення понесених позивачем судових витрат з відповідача у разі закриття провадження у справі з інших підстав, зокрема, у зв'язку з відсутністю предмета спору, вказана норма не містить.
З урахуванням наведеного суд вбачає підстави для застосування у цій справі правила щодо присудження стягнення понесених позивачем судових витрат з відповідача, оскільки інший підхід суперечив би принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Разом з тим суд вважає, що заява (клопотання) представника позивача в тій частині, що стосується відшкодування витрат позивача на правничу допомогу, та докази на підтвердження таких витрат подані без додержання вимог цивільного процесуального закону в частині порядку та строків їх подання.
Так, згідно з положеннями частин другої, третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України, яка визначає правила розподілу судових витрат у цивільних справах, закінчених розглядом ухваленням рішення суду, докази на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Аналогічне положення міститься у статті 246 ЦПК України, у якій зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Водночас ЦПК України не містить положень щодо строків та порядку заявлення сторонами вимог про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу та подання доказів щодо їх розміру у справах, у яких судові дебати не проводились, зокрема, закінчених розглядом з постановленням ухвали про закриття провадження у справі.
Частиною дев'ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Отже аналізуючи наведені вище процесуальні норми в їх системній сукупності та виходячи з таких основних засад цивільного судочинства як верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, суд дійшов висновку, що вимога сторони про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, заявлена після постановлення ухвали про закриття провадження у справі, може бути розглянута лише за наявності визначених умов, а саме: неможливості подання доказів розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» впродовж усього періоду перебування справи в провадженні суду до моменту ухвалення судом відповідного рішення; подання таких доказів у строк,встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України - протягом п'яти днів після постановлення відповідної ухвали.
Дослідженням матеріалів справи установлено, що ні у позовній заяві, ні у заяві про зміну предмета позову, ні у поданому 16.02.2026 клопотанні представник позивача не посилалась на наявність поважних причин, які перешкоджали поданню договору про надання правничої допомоги та інших доказів на підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу, та не вказувала про намір подати такі докази протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
До моменту постановлення судом ухвали про закриття провадження у справі окрема заява з зазначених питань також не подавалась.
За таких обставин зазначення у прохальних частинах вказаних заяв узагальненої вимоги про стягнення судових витрат не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правничу допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань неможливості подання доказів витрат на правничу допомогу та без вказівки про намір подати такі докази у встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк, у суду немає підстав та обов'язку вирішувати питання про судові витрати, як і призначати судове засідання для його вирішення.
Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.07.2023 по справі № 160/16902/20.
Отже ураховуючи, що стороною позивача не додержано вимоги цивільного процесуального закону щодо належного та своєчасного звернення із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначена заява підлягає залишенню без розгляду.
Що стосується питання відшкодування сплаченого позивачем судового збору, то з огляду на конкретні обставини цієї справи і її перебіг суд вважає, що тут має діяти норма частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, якою визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як убачається з матеріалів справи, у 2006 р. при здійсненні державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві державної реєстрації обтяження нерухомого майна позивача на підставі укладеного з АТ «Альфа-Банк» іпотечного договору було помилково зареєстроване обтяження іншого належного позивачу об'єкта, який в іпотеку не передавався.
У березні 2025 р. позивач звернулась до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про виправлення технічної помилки, проте у її задоволенні було відмовлено.
На обґрунтування підстав для відмови у проведенні реєстраційної дії державний реєстратор послався на положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказуючи, що виправлення помилки, відомостей, що впливають на права третіх осіб, здійснюється виключно за згодою таких осіб.
Оскільки обтяження було накладене в інтересах іпотекодержателя, саме АТ «Сенс Банк» (до зміни назви - АТ «Альфа-Банк») є тією особою, з якою слід було вирішувати питання припинення безпідставного обтяження майна позивача.
Разом з тим позивачем не було вжито необхідних у цій ситуації заходів досудового врегулювання спору, проведення яких з високою вірогідністю могло б вичерпати спір ще до пред'явлення позову.
Слід також урахувати, що при поданні позову позивач не притягнула банк як відповідача і лише у січні 2026 р. подала заяву про його залучення до участі у справі у такому статусі.
До цього моменту позивач не пред'являла вимог до банку про припинення безпідставного обтяження її майна.
Натомість банк, дізнавшись про пред'явлений до нього позов, без зайвих зволікань подав державному реєстратору повідомлення про припинення обтяження належного позивачу об'єкта нерухомого майна, що і послугувало підставою для закриття провадження у цій справі.
З огляду на зазначене можна дійти висновку, що судовий спір виник внаслідок неправильних дій сторони позивача, а відтак суд із застосуванням своїх дискреційних повноважень покладає на позивача в повному обсязі сплачений нею судовий збір.
Керуючись статтями 246, 141, 142, 258-261, 352, 353, 354 ЦПК України, суд
Клопотання представника позивача ОСОБА_1 про стягнення судових витрат в частині витрат позивача на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.
Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, покласти на позивача ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на ухвалу суду подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя:
Ухвала підписана суддею 30.04.2026.