Справа № 752/24390/20 Головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю.
Провадження № 22-ц/824/2330/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
30 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С. А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д. О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_3 , про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням зменшення розміру позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь суму різниці між страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу у розмірі 77 884,87 грн, а також понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка мала місце 10 квітня 2020 року на Одеській площі, 1 у м. Києві з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Фольксваген Тігуан», реєстраційний номер НОМЕР_1 , було пошкоджено належний їй на праві власності автомобіль «Сітроен С4 Пікассо», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , що призвело до завдання матеріальних збитків.
Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ СК «Альфа-Гарант»)за полісом № АО/5891912, у зв'язку з чим страховик 04 вересня 2020 року здійснив виплату їй страхового відшкодування у розмірі 95 460,76 грн.
Однак, виплаченої суми страхового відшкодування було недостатньо для проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, вартість якого відповідно до звіту № 248/06-20 від 10 червня 2020 року становить 326 069,10 грн, а розмір завданого власнику матеріального збитку - 317 384,87 грн. При цьому згідно із звітом № 248/06-20/1 від 02 липня 2020 року вартість пошкодженого автомобіля «Сітроен С4 Пікассо» складає 132 000,00 грн.
Позивачка зазначала, що 02 листопада 2020 року за її заявою страховиком була переглянута сума страхового відшкодування та здійснено їй доплату у розмірі 2 539,24 грн. 30 березня 2021 року між нею і ТДВ СК «Альфа-Гарант» укладено угоду про розмір страхової виплати і спосіб здійснення страхового відшкодування, якою погоджено суму доплати страхового відшкодування у розмірі 15 000,00 грн.
Вважала, що різниця між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та виплаченим їй страховим відшкодуванням складає 77 884,87 грн (317 384,87 грн - 132 000,00 грн - 113 000,00 грн + 5 500,00 грн), яка має бути відшкодована за рахунок винуватця ДТП, тобто відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму різниці страхового відшкодування та вартості відновлювального ремонту у розмірі 77 884,87 грн та судовий збір у розмірі 947,81 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, як винна у ДТП особа, відповідно до вимог статей 1192, 1194 ЦК України зобов'язаний відшкодувати позивачці різницю між фактичним розміром завданого матеріального збиткуі страховою виплатою, що здійснена його страховиком на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Встановивши, що після ДТП позивачка відремонтувала і продала автомобіль ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 12 червня 2021 року, суд взяв до уваги наданий позивачкою звіт № 248/06-20 від 10 червня 2020 року, зі змісту якого вбачається, що незалежним експертом виконано ремонтну калькуляцію, за якою вартість відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) становить 326 069,10 грн, а розмір завданого власнику матеріального збитку - 317 384,87 грн.
З огляду на зазначене, районний суд вважав, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 77 884,87 грн в якості різниці між сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу, визначеною у цьому звіті (317 384,87 грн - 132 000,00 грн - 98 000,00 грн + 5 500,00 грн - 15 000,00 грн), де: 317 384,87 грн - розмір матеріального збитку; 132 000,00 грн - вартість пошкодженого КТЗ; 98 000,00 грн - розмір виплаченого страхового відшкодування з урахуванням безумовної франшизи; 5 500,00 грн - вартість складання звітів про оцінку вартості матеріального збитку; 15 000,00 грн - узгоджена сума доплати страхового відшкодування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, її узагальнені доводи та позиції інших учасників справи
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Якименка М.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки справа за позовом ОСОБА_2 з таким предметом заявлених вимог підлягає розгляду судом за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 (стаття 27 ЦПК України), однак таким належним (повноважним) судом не є Голосіївський районний суд міста Києва.
В порушення норм статей 76, 77, 89, 265 ЦПК України судом першої інстанції було проігноровано наданий судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз висновок № 29723/22-56 від 03 квітня 2023 року, виготовлений на виконання ухвали суду від 16 серпня 2022 року про призначення судової автотоварознавчої експертизи, натомість безпідставно враховано та покладено в основу оскаржуваного рішення звіти про оцінку вартості матеріального збитку, надані позивачкою.
Відповідач вказує, що внаслідок невідповідності висновків встановленим обставинам справи та неправильного застосуванням норм пунктів 34.2 та 34.3 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до спірних правовідносин, судом не враховано встановлений ліміт страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн згідно наявного у нього страхового полісу, неправомірно обмежено сумою в 100 000,00 грн ліміт відповідальності страховика згідно діючого на той час Закону, незаконно покладено суму витрат потерпілого на проведення дослідження майнового збитку у розмірі 5 500,00 грн замість страховика на страхувальника, у зв'язку з чим рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та підлягає обов'язковому скасуванню.
Крім того вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми вищевказаного Закону в тій частині, що у разі настання страхового випадку саме страховик ТДВ СК «Альфа-Гарант» зобов'язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми згідно полісу № АО/5891912, укладеного ОСОБА_1 , а також є такими, що не ґрунтуються на встановлених та доведених обставинах справи, висновки суду щодо дійсної і фактичної вартості здійсненого позивачкою після ДТП ремонту транспортного засобу та його продаж іншій особі.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Процесуальні рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , зупинено дію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року до закінчення апеляційного провадження у справі та витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 752/24390/20.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) її учасників.
Позиція Київського апеляційного суду
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
10 квітня 2020 року близько 17 год. 40 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Фольксваген Тігуан», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, на Одеській площі, 1 у м. Києві при перестроюванні не надав перевагу в русі автомобілю «Фольксваген Гольф», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку мав намір перестроїтись, допустив зіткнення з даним автомобілем, після чого допустив зіткнення з автомобілем «Сітроен С4 Пікассо», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , в результаті чого транспортний засіб позивачки зазнав значних механічних пошкоджень.
18 травня 2020 року Голосіївським районним судом міста Києва винесена постанова у справі № 752/7564/20, яка набрала законної сили і відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП за фактом скоєння вказаної ДТП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на час ДТП була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/5891912 від 09 листопада 2019 року, у зв'язку з чим страховик 04 вересня 2020 року здійснив виплату представнику ОСОБА_2 за довіреністю - ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом на момент ДТП, страхового відшкодування у розмірі 95 460,76 грн.
З метою визначення розміру завданого матеріального збитку ОСОБА_2 було замовлено у суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Клевер Експерт» проведення оцінки транспортного засобу «Сітроен С4 Пікассо», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та складено звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 248/06-20, а також звіт № 248/06-20/1.
Відповідно до звіту № 248/06-20 від 10 червня 2020 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу (без урахування фізичного зносу вузлів та деталей) становить 326 069,10 грн, а розмір завданого власнику матеріального збитку - 317 384,87 грн, що дорівнює ринковій вартості автомобіля «Сітроен С4 Пікассо», реєстраційний номер НОМЕР_2 , до моменту ДТП.
Згідно із звітом № 248/06-20/1 від 02 липня 2020 року ринкова вартість автомобіля «Сітроен С4 Пікассо», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у пошкодженому стані складає 132 000,00 грн.
На оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності зі складання зазначених звітів позивачкою були понесені витрати на загальну суму 5 500,00 грн.
З урахуванням розміру матеріальної шкоди, визначеної у звітах № 248/06-20 та № 248/06-20/1, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за заявою представника позивачки - адвоката Істоміної В.Л. від 22 жовтня 2020 року провело перегляд суми страхового відшкодування та 02 листопада 2020 року здійснило відповідну доплату ОСОБА_2 у розмірі 2 539,24 грн.
22 жовтня 2020 року представник позивачки з метою досудового врегулювання спору надіслала відповідачу претензією щодо відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 92 884,87 грн, на яку була отримана відповідь від 11 листопада 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 не погодився відшкодовувати збитки, заподіяні в ДТП, посилаючись на те, що його цивільно-правова відповідальність застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» із лімітом відповідальності страховика у розмірі 130 000,00 грн та франшизою у розмірі 2 000,00 грн, а заявлений розмір шкоди з урахуванням визначеної ринкової вартості транспортного засобу після ДТП є безпідставним.
В подальшому між ОСОБА_2 та ТДВ СК «Альфа-Гарант» укладено угоду про розмір страхової виплати і спосіб здійснення страхового відшкодування від 30 березня 2021 року, в якій позивачка і третя особа погодили суму доплати страхового відшкодування у розмірі 15 000,00 грн.
На виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року про призначення судової автотоварознавчої експертизи було складено висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) № 27923/22-56 від 03 квітня 2023 року.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було прийнято Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1961-IV), яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно із статтею 3 Закону № 1961-IVобов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
За статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17).
Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Водночас відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.
Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якого застрахована за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування, тобто відшкодовує шкоду замість її завдавача у межах обумовленої у договорі суми.
Водночас принцип повного відшкодування шкоди, який закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).
Якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Верховного Суду, висловлений у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17,від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц,від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20).
Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У справі, яка переглядається, сторонами не оспорюється факт ДТП, вина відповідача у її скоєнні, а також отримання позивачкою від його страховика суми страхового відшкодування у загальному розмірі 113 000,00 грн.
Отже, ОСОБА_1 , як власник джерела підвищеної небезпеки і винуватець ДТП, зобов'язаний сплатити ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.
Тому для правильного вирішення спору суду першої інстанції необхідно було встановити дійсний розмір відшкодування майнової шкоди, який не покриває суму реальних збитків у зв'язку із пошкодженням транспортного засобу.
У відповідності до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 28 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Як визначено у статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).
За правилом частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
За частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитків проведення незалежної оцінки є обов'язковим.
Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні ДТП (страхового випадку) повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, висновком (актом) щодо оцінки майна, який має відповідати вимогам вказаного Закону та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (з відповідними змінами), затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).
Висновок про оцінку майна є належним і допустимим доказом на підтвердження завданих збитків, внаслідок ДТП, у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусить зробити для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту).
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Як вбачається з матеріалів справи, з огляду на наявність у справі декількох висновків та звітів з визначення вартості матеріального збитку і ринкової вартості пошкодженого автомобіля, значення яких відрізняються між собою,суд першої інстанції за клопотанням представника відповідача, проти задоволення якого представник позивачки не заперечувала, 16 серпня 2022 року постановив ухвалу про призначення судової автотоварознавчої експертизи, проведення якої доручив експертам КНДІСЕ.
03 квітня 2023 року за результатами проведення у справі № 752/24390/20 судової транспортно-товарознавчої експертизи було складено висновок експерта № 27923/22-56, згідно із яким вартість матеріального збитку (шкоди), завданого власнику транспортного засобу «Сітроен», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка сталась 10 квітня 2020 року складає 309 507,10 грн з ПДВ.
Ринкова вартість автомобіля «Сітроен», державний номерний знак НОМЕР_2 , до його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 10 квітня 2020 року, складала 309 507,10 грн з ПДВ.
Ринкова вартість автомобіля «Сітроен», державний номерний знак НОМЕР_2 , після ДТП, яка сталась 10 квітня 2020 року, складає 147 480,72 грн з ПДВ.
Відповідно до підпункту А пункту 8.2 Методики та з огляду на дійсну ринкову вартість автомобіля на момент ДТП - 10 квітня 2020 року, яка складала 309 507,10 грн, а вартість відновлювального ремонту складає 323 396,21 грн, здійснення відновлювального ремонту автомобіля «Сітроен», державний номерний знак НОМЕР_2 , після його пошкодження є економічно недоцільним, а вартість матеріального збитку прийнята на рівні ринкової вартості автомобіля. Однак, з технічної точки зору здійснення ремонту досліджуваного КТЗ є доцільним, оскільки вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 162 026,38 грн (а.с. 29-36, т. 2).
Згідно зі статтею 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону №1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки та відповідають за завдану шкоду.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18, від 02 грудня 2021 року у справі № 753/17190/18.
Таким чином задоволення судом першої інстанції вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 77 884,87 грн в якості різниці між сумою виплаченого страхового відшкодування та вартості транспортного засобу до і після ДТП, визначеною у наданих позивачкою звітах (317 384,87 грн - 132 000,00 грн - 113 000,00 грн + 5 500,00 грн), де: 317 384,87 грн - розмір матеріального збитку; 132 000,00 грн - вартість пошкодженого КТЗ; 113 000,00 грн - загальний розмір виплаченого страхового відшкодування з урахуванням безумовної франшизи; 5 500,00 грн - вартість складання звітів про оцінку вартості матеріального збитку; без врахування висновків проведеної у справі судової транспортно-товарознавчої експертизи, не можна визнати законним і обґрунтованим.
Понесені позивачкою витрати на оплату послуг зі складання звітів про оцінку майна на загальну суму 5 500,00 грн взагалі не є шкодою у розумінні вимог статей 22, 1166 ЦК України, не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися як матеріальні збитки, оскільки належать до судових витрат, що пов'язані з розглядом цивільної справи в суді (пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи), і випливають із процесуальних, а не матеріально-правових відносин.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлений Методикою, вимоги якої є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Згідно пункту 2.2. Методики утилізаційна вартість КТЗ визначається як грошова сума, яку передбачається одержати від продажу не придатного для експлуатації за прямим функціональним призначенням КТЗ для альтернативного використання його справних і придатних до експлуатації складників.
Пунктом 7.17 Методики передбачено якщо вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників розукомплектованого або аварійно пошкодженого КТЗ, перевищує його ринкову вартість без зазначених пошкоджень, то ринкова вартість такого КТЗ не розраховується. Відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним. У цьому випадку може бути визначена вартість утилізації КТЗ.
Відповідно до пункту 7.18 Методики вартість утилізації КТЗ визначається як сума ринкової вартості технічно справних складників та вартості металобрухту складників, які залишилися, або із застосуванням методу питомої ваги окремої складової КТЗ від ринкової вартості КТЗ.
Тобто навіть при утилізації транспортного засобу залишаються придатні до подальшої експлуатації деякі агрегати, вузли, деталі які є справними і мають свою ціну та їх можна демонтувати і реалізувати для подальшої експлуатації.
З цього випливає, що вартість придатних до експлуатації залишків - це реальна ціна автомобіля в пошкодженому вигляді, враховуючи деталі, які можуть бути реалізовані з урахуванням витрат на їх демонтаж, зберігання і продаж. Відповідно до пункту 7.20 Методики «вартість технічно справних складників визначається на підставі результатів їх діагностування на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві автосервісу, а у разі необхідності - дефектування».
Пошкоджені автомобілі при ДТП та деталі, які не можуть бути реалізовані, підлягають розрахунку в якості металобрухту (утилізаційна вартість).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 зазначила: «... за змістом статі 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Таким чином, ремонт автомобіля, вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961- IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП...».
Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Зазначені висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У висновку експерта № 27923/22-56 від 03 квітня 2023 року вартість матеріальної шкоди, завданої позивачці, визначена у розмірі 309 507,10 грн та відповідає ринковій вартості автомобіля «Сітроен», державний номерний знак НОМЕР_2 , до його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 10 квітня 2020 року.
Ринкова вартість вказаного транспортного засобу після ДТП, тобто у пошкодженому стані, складала 147 480,72 грн.
Судовий експерт КНДІСЕ констатував, що оскільки встановлена вартість відновлювального ремонту автомобіля «Сітроен», державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 323 396,21 грн, здійснення відновлювального ремонту цього автомобіля після пошкодження в ДТП є економічно недоцільним.
Отже, у справі, яка переглядається, встановлено, що ремонт належного ОСОБА_2 автомобіля вважається економічно необґрунтованим, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує його ринкову вартість на момент ДТП, а відтак розмір завданого позивачці матеріального збитку має становити різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.
До того ж, судом першої інстанції було здобуто (шляхом витребування) докази того, що після ДТП позивачка відремонтувала і продала автомобіль ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 12 червня 2021 року (а.с. 110-116, т. 2).
З огляду на викладені обставини справи та наявність у матеріалах справи належного і допустимого доказу у вигляді судової експертизи щодо визначення вартості пошкодженого автомобіля «Сітроен С4 Пікассо», реєстраційний номер НОМЕР_2 , до та після ДТП, яке мало місце 10 квітня 2020 року на Одеській площі, 1 у м. Києві з вини ОСОБА_1 , що, відповідно, надавало суду можливість встановити дійсну різницю між фактичним розміром шкоди, пов'язаної із фізичним знищенням транспортного засобу, та страховою виплатою, яка була здійснена ТДВ «СК «Альфа-Гарант»в межах його ліміту відповідальності за мінусом безумовної франшизи страховика, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 з метою повного відшкодування завданої шкоди, завданої внаслідок ДТП, вправі вимагати стягнення з відповідача компенсації збитків у розмірі 49 026,38 грн (309 507,10 грн - 147 480,72 грн - 113 000,00 грн).
Стягнення майнової шкоди у вказаному розмірі із ОСОБА_1 , як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, так як вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивачки розмір страхового відшкодування.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ТДВ «СК «Альфа-Гарант» виплатило ОСОБА_2 суму страхового відшкодування у загальному розмірі 113 000,00 грн, що не перевищує ліміт відповідальності страховика, який за мінусом обов'язкової франшизи становить 128 000,00 грн, тому покладення на ОСОБА_1 обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП, зокрема майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Вказаним Законом № 1961-IV визначений порядок розрахунку шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу. Зокрема, відповідно до статті 29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою.
Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц.
Відносини між ОСОБА_1 , як власником і водієм забезпечувального автомобіля, та його страховиком ТДВ «СК «Альфа-Гарант»регулюються умовами, визначеними у договорі (полісі) ОСЦПВВНТЗ, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Оскільки ТДВ «СК «Альфа-Гарант»виплатило на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою виключно в межах страхової суми (ліміту відповідальності).
У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України стягує з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної у результаті пошкодження транспортного засобу, у більшості випадків ця різниця утворюється внаслідок того, що за договорами (полісами) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхові компанії вартість відновлювального ремонту обраховують з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, тоді як фактичні витрати на ремонт здебільшого перевищують зазначену суму.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, з якою погодився і Верховний Суду у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц та від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18.
Колегія суддів також відхиляє посилання апеляційної скарги щодо розгляду даної справи неповноважним судом з порушенням правил загальної підсудності, а саме не за місцем реєстрації місця проживання відповідача (частина перша статті 27 ЦПК України), адже позов про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у цій справі був пред'явлений позивачкою за правилом альтернативної підсудності (за вибором позивача), визначеним у частині шостій статті 28 ЦПК України, відповідно до якого позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачу, а суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.
Доводи відповідача про те, що позовна заява ОСОБА_2 не містить жодної вимоги про відшкодування шкоди (збитків) є голослівними та суперечать суті правовідносин, які існують між сторонами.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП, не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачки відшкодування майнової шкоди у розмірі 49 026,38 грн.
Щодо судових витрат
За приписами частини першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 сплатила за подання позовної заяви 928,85 грн судового збору виходячи із ціни позову у розмірі 92 884,87 грн, проте у подальшому зменшила розмір позовних вимог (ціну позову) до 77 884,87 грн, тому за основу розрахунку понесених судових витрат необхідно взяти мінімальну ставку судового збору, визначену у 2021 році підпунктом 1.2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», а саме 908,00 грн.
Крім того, на оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності зі складання звітів про оцінку майна позивачкою були понесені витрати на загальну суму 5 500,00 грн.
ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплатив 1 089,60 грн судового збору.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачкою у межах даної справи, а саме 571,56 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 462,10 грн витрат на проведення оцінки майна, а всього - 4 033,66 грн.
В той же час, оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а сума заявленої шкоди - зменшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню 403,73 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, суд апеляційної інстанції вважає за можливе остаточно стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю в понесених судових витратах у розмірі 3 629,93 грн (4 033,66 грн - 403,73 грн).
Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 49 026,38 грн та судові витрати у розмірі 3 629,93 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
О.В. Борисова
Д.О. Таргоній