Апеляційне провадження № 22-ц/824/7701/2026
Справа № 755/23560/25
Іменем України
30 квітня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Галагана В.І. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 50 % від фактично понесених витрат на оплату відповідно до договору про надання освітніх послуг № 102 від 31 липня 2025 року в розмірі 5750 грн., на оплату відповідно до договору № 101-ЗНО/8 від 06 вересня 2024 року в розмірі 12600 грн., на оплату відповідно до договору про навчання у Державному торговельно-економічному університеті № ФМТП25-D3/03-БД/17 від 11 серпня 2025 року та договору № 2909д/6к-2025 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівця у Державному торговельно-економічному університеті від 02 вересня 2025 року у розмірі 10550 грн., покласти на відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Позов мотивувала тим, що 18 серпня 2007 року зареєструвала з відповідачем шлюб, розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року. У шлюбі народилися діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з 24 лютого 2021 року і до досягнення дітьми повноліття. На даний час ОСОБА_3 має регулярний дохід, стягнень по іншим виконавчим документам з відповідача не проводиться, інші неповнолітні діти чи батьки на його утриманні не перебувають.
З моменту розірвання шлюбу та станом на сьогодні діти проживають з ОСОБА_1 та перебувають на її утриманні, вона самостійно, за власні кошти забезпечує їх усім необхідним.
31 липня 2025 року ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір про надання освітніх послуг № 102, а також додаток № 1 до цього договору. Відповідно до п. 1 «Загальні положення» договору, послуги надають освітні курси «Підготовка до національного мультимедійного тесту по історії України за унікальною методикою професора, доктора історичних наук ОСОБА_7 » освітні курси «Підготовка до НМТ по українській мові за ексклюзивною технікою ОСОБА_8 » та освітні курси «Підготовка до НМТ з алгебри та геометрії за адвокатською програмою, лектора - Пасіхова Петра Яковича», що здійснює свою діяльність у режимі проведення дистанційних онлайн-уроків, в т.ч. записаних відео уроків, проведення тестів, онлайн опитування у форматі питання-відповідь та ін. Відповідно до п. 2 договору, предметом договору є надання виконавцем групових та індивідуальних освітніх послуг з підготовки до Національного мультипредметного тесту за авторськими освітніми методиками на спеціалізованій онлайн платформі. Тривалість, вартість навчання та умови оплати зазначені у додатку № 1 до цього договору, який є його обов'язковою частиною. Відповідно до додатку № 1 до договору, загальна його вартість складає 11500 грн.
31 липня 2024 року ОСОБА_1 було сплачено за навчання ОСОБА_4 відповідно до договору про надання освітніх послуг № 102 у розмірі 500 грн., 27 вересня 2024 року - 6500 грн., та 24 квітня 2025 року сплачено 4500 грн.
06 вересня 2024 року Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка та ОСОБА_1 було укладено договір № 101-ЗНО/8 в інтересах ОСОБА_4 (Слухача). За умовами договору № 101-ЗНО/8 від 06 вересня 2024 року предметом договору є навчання Слухача на підготовчому відділенні для громадян України з метою підготовки за програмою підготовки до ЗНО, з обраних дисциплін, а саме українська мова, англійська мова та математика. Термін підготовки триває з 16 вересня 2024 року до 27 квітня 2025 року. Відповідно до п. 4.1 договору загальна вартість навчання складає 25200 грн.
11 серпня 2025 року Державним торговельно-економічним університетом та ОСОБА_1 було укладено договір про навчання у ДТЕУ № ФМТП25-D3/03-БД/17, предметом якого є навчання ОСОБА_4 у даному вищому навчальному закладі. 12 серпня 2025 року Державним торговельно-економічним університетом та ОСОБА_1 було укладено договір № 2909д/6к-2025 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівця у ДТЕУ.
Відповідно до п. 2 розділу ІІІ «Оплата надання платної освітньої послуги та порядок розрахунків», вартість надання освітньої послуги: за 1 курс 2025 - 2026 навчальний рік становить 42200 грн., за 2 курс 2026 - 2027 навчальний рік становить 42200 грн., за 3 курс 2027 - 2028 навчальний рік становить 42200 грн., за 4 курс 2028 - 2029 навчальний рік становить 42200 грн.
Відповідно до довідки № 152/35 від 10 вересня 2025 року ОСОБА_4 є здобувачем вищої освіти першого року денної форми навчання факультету міжнародної торгівлі та права ДТЕУ. ОСОБА_1 за свій рахунок здійснювала всі оплати за навчання ОСОБА_4 . Вважає, що відповідач має можливість сплатити (компенсувати сплачені ОСОБА_1 ) додаткові витрати на утримання синів у розмірі 50 % від фактично понесених нею витрат на оплату навчання ОСОБА_4 .
Просила врахувати, що діти перебувають на її повному утриманні, батько вихованням та навчанням синів не цікавиться, допомоги по оплаті навчання, харчування, розвитку не надає, мати обізнана із реальними фінансовими можливостями відповідача, який є працездатним, не має інших утриманців, не хворіє, має роботу та дохід, інших зобов'язань зі сплати аліментів не має, стягнень по іншим виконавчим документам, крім ВП № 66504037 від 16 серпня 2021 року про стягнення аліментів, з відповідача не проводиться.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводила зміст ч. 1 ст. 185 СК України щодо обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, наголошувала на рівності прав та обов'язків батьків, вказувала, що сторони у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що визнається сторонами, і рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання двох дітей в розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з 24 лютого 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.
Посилалася на нерелевантність правових висновків у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16, у якій Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суд про відмову в позові в частині стягнення додаткових витрат, оскільки витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка не викликані особливими обставинами. Пояснювала, що судом не взято до уваги той факт, що у справі № 755/23560/25 вона просить стягнути додаткові витрат на 17-річного сина, які склалися з витрат на підготовку до НМТ, витрат на підготовку до ЗНО та витрат на оплату відповідно за навчання на 1 курсі університету, а не витрати на оплату приватного дитячого садка.
Також суд у своєму рішенні посилався на постанову Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16, в якій було зазначено, що дитина навчається в приватній школі за бажанням матері, що не є крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень ст. 185 СК України.
Зазначала, що судом першої інстанції неправильно оцінено докази та не взято до уваги, що підготовка сина до НМТ та до ЗНО не було бажанням матері, а виключно бажанням (та необхідністю) спільного сина сторін, який, реально оцінюючи свої знання та можливості, попросив матір оплатити додаткові курси, тобто навчання для поглиблення своїх знань та кращої здачі іспитів.
Також суд у своєму рішенні посилався на постанову Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19, в якому суд звернув увагу на те, що позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що зокрема залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Також суд обґрунтовував відмову в позові в тому числі тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання дитини, а навчальні заклади та вибір навчання дитиною було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження з відповідачем.
Вказувала, що судом першої інстанції не взято до уваги, що спільний син сторін навчається в Україні, крім того, ОСОБА_3 не цікавився, де син буде навчатися (у якому ВНЗ) та за який кошт, ніколи не пропонував допомоги в додатковому утриманні дітей.
Також судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач у своєму позові вказувала, що нею не здійснювалось заходів досудового врегулювання спору, оскільки сторони не спілкуються між собою, а ОСОБА_3 приїздить до дітей лише двічі на рік на їх дні народження, додаткових витрат на утримання дітей, крім аліментів, не надає та зазначає про надмірність цих коштів.
Також суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову у позові, зазначив, що позивач не довела, що такі витрати не покриваються за рахунок аліментів, які сплачував відповідач на дитину.
Пояснювала, що з 01 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років у розмірі 3512 грн., фактично тривалий час відповідач сплачує аліменти на утримання дітей у меншому за мінімальний розмір, визначений Законами України «Про державний бюджет» за 2024 - 2026 роки та встановлений ст. 182 СК України, що призводить до порушення (обмеження) прав дітей та належне матеріальне забезпечення. Нею було сплачено за навчання сина 57800 грн., тобто фактично зазначені витрати ніяк не покриваються за рахунок аліментів, які сплачував відповідач на дитину у розмірі 1500 грн. на місяць, яких не вистачає навіть на придбання необхідних продуктів харчування, і з яких позивач не мала можливості оплатити навіть частину фактично понесених додаткових витрат за навчання та підвищення рівня знань сина.
Крім того, суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову в позові, зазначав, що позивач не навела мотивів вибору освітніх закладів та занять, проте врахував відзив відповідача на позову, в якому відповідач зазначив, що син ОСОБА_2 говорив йому, що збирається вступати до політехнічного ВНЗ, але на бюджет, а не на контракт.
Повідомляла, що ОСОБА_4 розглядав варіант вступу до політехнічного ВНЗ, проте після здачі ЗНО (НМТ) та отримання балів, ОСОБА_2 не набрав прохідних балів для вступу до ВНЗ для навчання на бюджетній формі навчання. Тому після отримання інформації про розмір оплати за контрактною формою навчання у інших навчальних закладах, позивач та її син дійшли висновку про навчання у ДТЕУ, оскільки там була найменша річна оплати за навчання 42200 грн.
Наводила зміст ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 141, 185 СК України, посилалася на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові, і що доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Посилалася на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 про те, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи щодо необхідності стягнення додаткових витрат, в залежності від особистих, індивідуальних особливостей дитини; у постанові Верховного Суду України від 13 липня 2017 року у справі № 6-1489цс17 про те, що оплата вартості навчання неповнолітньої дитини та проживання в гуртожитку відноситься до додаткових витрат на дитину, частина яких може бути стягнута з одного з батьків у твердій грошовій сумі.
Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що у відповіді на відзив та у самій апеляційній скарзі позивач підтверджує, що договори про підготовку до ЗНО і НМТ та договори про навчання сина у вищому навчальному закладі на платній основі вона уклала без відома батька і сплатила не узгоджені з ним кошти, при цьому відповідальність за своє рішення вона переклала на неповнолітнього сина.
Вказував, що позивачем не доведено і не пояснено, які здібності до навчання саме за спеціальністю «Міжнародний комплаєнс-менеджмент», та ще й за неакредитованою освітньою програмною, тобто експериментальною, щодо якої відсутнє підтвердження її якості та відповідності державним стандартам, вона виявила у сина та чим такі здібності підтверджуються. Те саме стосується і витрат на підготовку до ЗНО і НМТ, які теж з ним не узгоджувалися. Ці курси не спрямовані на розвиток якихось здібностей дитини, а мають на меті підготовку до перевірки засвоєних знань і здачі тестів, тобто ці витрати не викликані особливими обставинами. Зазначав, що в будь-якому випадку позивач повинна були узгодити ці витрати з ним, якщо хотіла ці витрати з ним розділити, оскільки такі кошти необхідно планувати і накопичувати відповідно до фінансових можливостей.
Пояснював, що виховує своїх синів так, щоб вони були самостійними і покладалися перш за все на себе у труді та навчанні, узгоджували свої бажання зі своїми можливостями і можливостями батьків, ставили перед собою розумні та досяжні цілі, а позивач впевнена, що з батьком нічого узгоджувати не потрібно, а кошти з нього можна стягнути через суд.
Вважав, що суд першої інстанції вірно посилався на практику Верховного Суду, відповідно до якої навчання дитини у вищому навчальному закладі для здобуття відповідної освіти не відноситься до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат згідно зі ст. 185 СК України (постанова від 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц), навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, отже такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами у розумінні ст. 185 СК України (постанова від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19), підготовка до ЗНО, заняття з репетитором для підготовки до вступу до ВНЗ, придбання посібників не може вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні ст. 185 СК України. Понесення таких витрат є добровільним волевиявленням одного з батьків, позивачем не доведено погодження з відповідачем необхідності відвідування дитиною таких додаткових занять (постанова від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20).
Додатково посилався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/1766/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18, згідно яких навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відносяться до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат батьків на утримання дитини.
06 квітня 2026 року позивачем у особі представника ОСОБА_2 подано додаткові пояснення у справі, у яких наводила власні спростування аргументів ОСОБА_3 , наголошувала, що ні відповідачем, ні судом першої інстанції не було взято до уваги постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про виклик та допит свідка, а також в задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з підстав, передбачених ст. 367, 127, 365, 91, 13 ЦПК України, оскільки позивачем не надано доказів неможливості подання клопотання про виклик та допит свідка до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, та оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, суд першої інстанції виходив із того, що понесені позивачем витрати на оплату занять та навчання неможливо розцінювати як додаткові, тобто як такі, що викликані особливими обставинами у розумінні ст. 185 СК України, докази понесення інших витрат, що є додатковими, тобто викликані особливими обставинами у розумінні ст.185 СК України, позивачем до матеріалів справи не долучено, та прийшов до висновку про необґрунтованість позову.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві від 04 березня 2008 року, актовий запис № 613, та свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 17 вересня 2010 року, актовий запис № 2770 (а. с. 12, 14).
26 червня 2018 року заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/3928/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а. с. 15 - 16).
22 квітня 2021 року заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/3632/21 стягнуто щомісячно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3 000 грн. (по 1500 грн. на кожну дитину), починаючи з 24 лютого 2021 року і до повноліття дітей (а. с. 17 - 18).
31 липня 2025 року між ФОП ОСОБА_6 та позивачем ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 було укладено Договір про навчання освітніх послуг № 102, предметом якого є надання групових та індивідуальних освітніх послуг з підготовки до Національного мультипредметного тесту за авторськими освітніми методиками на спеціалізованій онлайн платформі, вартість послуг становить 11500 грн., які сплачено позивачем відповідно до виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 06 червня 2025 року (а. с. 19 - 22).
06 вересня 2024 року між КНУ ім. Т. Шевченка та ОСОБА_1 було укладено Договір № 101-ЗНО/8 в інтересах сина ОСОБА_4 , предметом якого є навчання слухача на підготовчому відділенні для громадян України з метою підготовки за програмою підготовки до складання ЗНО з обраних дисциплін, а саме: українська мова, англійська мова, математика, термін навчання з 16 вересня 2024 року до 27 квітня 2025 року, загальна вартість навчання становить 25 200 грн. Позивачем здійснено оплату в сумі 8 400 грн. та в сумі 1680 грн., тобто в сумі 10 080 грн., що підтверджено платіжними інструкціями від 06 вересня 2024 року та від 20 листопада 2024 року (а. с. 23 - 25).
11 серпня 2025 року між Державним торговельно-економічним університетом та ОСОБА_1 в інтересах сина ОСОБА_4 було укладено Договір про навчання ОСОБА_4 у Державному торговельно-економічному університеті № ФМТП25-D3/03-БД/17 та 12 серпня 2025 року - Попередній договір № 3902здб-2025 (а. с. 26, 27).
02 вересня 2025 року між Державним торговельно-економічним університетом та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 було укладено Договір № 2909д/6к-2025 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівця у Державному торговельно-економічному університеті, вартість навчання за І курс (2025-2026 навчальний рік) становить 42200 грн. Позивачем здійснено оплату за навчання в сумі 21100 грн., що підтверджено платіжною інструкцією від 26 серпня 2025 року (а. с. 28 - 31).
Згідно довідки, виданої ФОП ОСОБА_10 , ОСОБА_1 дійсно працює у ФОП ОСОБА_10 з 08 вересня 2022 року, займає посаду головна медична сестра, дохід за період з 01 травня 2025 року по 31 жовтня 2025 року становить 48000 грн. (а. с. 33).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Аналіз відповідних приписів закону свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Ці правила стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.
Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред'явила такий позов.
Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/10 (провадження № 61-8815св21), у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21).
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19), від 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/19 (провадження № 61-2065св23) Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 20 березня 2024 року у справі № 760/6988/22 (провадження № 61-9366св23).
Крім того, судом першої інстанції враховано:
правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17, у якій зроблено висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із ч.1 ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення»;
правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16 (провадження № 61-34801св18), в якій Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення додаткових витрат, оскільки витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка не викликані особливими обставинами.
правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16 (провадження № 61-4862св18), у якій зазначено, що дитина навчається в приватній школі за бажанням матері, що не є крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України. Також позивачка не довела, що придбання музичного інструменту спрямовано на розвиток здібностей дитини (наприклад, навчання в музичній школі, досягнення в музиці) і не є способом забезпечення дозвілля;
правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 344/5315/18 (провадження № 61-6722св19), в якій Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачка не навела особливих обставин, які б свідчили про необхідність понесення додаткових витрат, які викликані розвитком здібностей дитини, хворобою дитини тощо. Також позивачка не довела існування особливих обставин, які зумовили б потребу платного навчання дитини у приватній школі-садочку «Перша ластівка» при наявності можливості отримання дитиною безкоштовної середньої освіти, гарантованої державою, та не навела мотивів вибору освітнього закладу, що зокрема залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачка не надала доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина у приватній школі, в якій останній навчався у 2016-2018 навчальних роках, а також того, що дитині був рекомендований заклад «Оздоровчий СПА-Комплекс Трембіта» в лікувальних цілях, викликаних її станом здоров'я. Цей заклад для відпочинку і загального оздоровлення дитини вибрано позивачкою на власний розсуд, без погодження із відповідачем;
правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц (провадження № 61-16115св19), в якій зазначено, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовної вимоги про стягнення додаткових витрат, оскільки навчання дитини у вищому навчальному закладі для здобуття відповідної освіти не відноситься до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат згідно зі статтею 185 СК України. Також донька сторін досягла повноліття, тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 185 СК України;
правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19), в якій Верховний Суд врахував, що позивачка посилалася на те, що у зв'язку із навчанням дитини за кордоном за напрямом «Інформаційні технології, розробка веб- та мобільних застосунків» нею сплачено кошти за навчання, дорогу до Канади та інформаційні витрати. Проте, навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України. Верховний Суд звернув увагу на те, що позивачка не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачка не надала доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина за кордоном. Навчальний заклад New Brunswick Community College, Moncton, Canada вибрано позивачкою на власний розсуд, без погодження з відповідачем;
правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20 (провадження № 61-8815св21), у якій зазначено, що витрати, які позивачка віднесла до витрат, пов'язаних з поглибленим навчанням та інтелектуальним розвитком дитини, понесені на проходження дитиною додаткових курсів з професійної орієнтації, підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання, навчання дитини в школі, на купівлю обладнання та витратних матеріалів на підготовчих курсах вищого навчального закладу, тому апеляційних суд обґрунтовано виходив з того, що такі додаткові витрати не були викликані особливими обставинами, особливою схильністю дитини до навчання. Позивачка не довела, що такі витрати не покриваються за рахунок аліментів, які сплачував відповідач на дитину. Верховний Суд врахував, що підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу, придбання посібників, не може вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні статті 185 СК України. Понесення таких витрат є добровільним волевиявленням одного із батьків, позивачем не доведено погодження з відповідачем необхідності відвідування дитиною таких додаткових занять.
Проаналізувавши наведені правові висновки Верховного Суду у їх системному взаємозв'язку, суд першої інстанції правомірно виснував, що понесені позивачем витрати на оплату підготовчих занять та навчання неможливо розцінювати як додаткові, тобто як такі, що викликані особливими обставинами у розумінні ст. 185 СК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи, що згідно правових висновків Верховного Суду, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу, які не спрямовані на розвиток якихось здібностей дитини, а мають на меті підготовку до перевірки засвоєних знань і здачі тестів, а також навчання дитини у вищому навчальному закладі для здобуття відповідної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини.
Суд першої інстанції також зазначив, що позивач не навела мотивів вибору освітніх закладів та занять, курсів по підготовці до вступу до навчального закладу що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання дитини. Навчальні заклади та вибір навчання дитиною було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем.
Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та оцінку доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого у справі судового рішення.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги, що спільний син сторін навчається в Україні, а не за кордоном, крім того, ОСОБА_3 не цікавився, де син буде навчатися (у якому ВНЗ) та за який кошт, ніколи не пропонував допомоги в додатковому утриманні дітей, доводи апеляційної скарги, що відповідач сплачує аліменти на утримання дітей у меншому за мінімальний розмір, визначений Законами України «Про державний бюджет» за 2024 - 2026 роки та встановлений ст. 182 СК України, і що підготовка сина до НМТ та до ЗНО не було бажанням матері, а виключно бажанням (та необхідністю) спільного сина сторін, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом як неспроможні.
Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги щодо рівності прав та обов'язків батьків правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки позивачем не доведено, що понесені нею витрати є крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України, не наведено мотивів вибору освітнього закладу, що зокрема залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивача, що судом першої інстанції не було взято до уваги постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд першої інстанції виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (а не Верховного Суду України), і у справі № №320/383/19, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, стягнення додаткових витрат на дитину було пов'язане з хронічною хворобою, а не з навчанням, як у даній справі № 755/23560/25.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.