Справа №949/2727/25
23 квітня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
позивачки: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дубровицької міської ради про позбавлення батьківських прав,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дубровицької міської ради, та просить позбавити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17 січня 2020 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася дочка ОСОБА_3 . Заочним рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 29 квітня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків: життям дитини не цікавиться, участі у її вихованні не бере, з нею не спілкується, не відвідує її за місцем проживання, у закладі дошкільної освіти та закладах охорони здоров'я. Крім того, відповідач не надає належного матеріального утримання дитині. На підставі виконавчого листа з нього стягуються аліменти на утримання дочки, однак аліменти він не сплачує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 11 листопада 2025 року складає 42340,00 грн. Будь-якої іншої матеріальної допомоги на утримання та розвиток дитини відповідач також не надає. Також відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, не дбає про її належне виховання, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Донька не отримує від батька ані подарунків, ані будь-якої уваги. Така поведінка свідчить про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків і є підставою для позбавлення його батьківських прав.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю та пояснила, що після розірвання шлюбу відповідач з нею не спілкується, з дочкою зв'язку не підтримує, життям дитини не цікавиться, участі у її вихованні не бере та матеріальної допомоги не надає. Після звернення до суду з даним позовом відповідач також жодним чином з нею не зв'язувався. Напередодні одного із судових засідань вона повідомляла його у «Viber» про розгляд справи, однак відповіді не отримала, а повідомлення, як вона зрозуміла, залишилося непрочитаним. З відповідача рішенням суду присуджено стягнення аліментів, однак аліменти він не сплачує, а заборгованість не погашається. Наскільки їй відомо, офіційно відповідач не працює, а чим саме займається, їй невідомо. Позивачка також пояснила, що після розірвання шлюбу відповідач бачився з дочкою лише декілька разів, приблизно три-чотири рази, коли приїжджав. Іноді він привозив дитині щось незначне, зокрема лопатку для піску, смаколики, банани, однак, зі слів позивачки, остання така зустріч була більше двох років тому. На даний час дитина батька навіть не пам'ятає. Дитина знає, що в інших дітей є батько, однак про свого батька не запитує. За словами позивачки, спілкування з відповідачем щодо надання допомоги на дитину, придбання одягу, ліків та інших необхідних речей є безрезультатним. Вона також зазначила, що не бачила з боку відповідача наміру бути батьком для дитини. Разом з тим позивачка пояснила, що не перешкоджає відповідачу спілкуватися з дочкою, а навпаки хотіла б, щоб він постійно приїжджав та виконував свої батьківські обов'язки, однак він цього не бажає. Крім того, позивачка зазначила, що фактично вони припинили спільне проживання ще тоді, коли вона перебувала на шостому-сьомому місяці вагітності, тобто ще до народження дитини. Питання батьківства відповідач ніколи не оспорював. На даний час, як пояснила позивачка, нічого не змінилося: відповідач не з'являється, заборгованість фактично не стягується, оскільки, наскільки їй відомо, за ним нічого не зареєстровано і офіційного доходу він не має. За станом здоров'я він є працездатним, а під час шлюбу мав лише тимчасові підробітки.
Від представника третьої особи - Органу опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради Лобзун Олени Петрівни надійшла до суду заява, в якій просить розглянути справу без її участі. Також у заяві зазначено, що позиція органу опіки та піклування повністю викладена у висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету від 20 березня 2026 року №09-514, який долучений до матеріалів справи.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з'явився (а.с. 48), причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше двадцяти чотирьох годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Суд, на підставі частини першої статті 280 ЦПК України, враховуючи наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що є односельчанкою позивачки, тому їй відомі обставини її життя та обставини, пов'язані з вихованням дитини. Зі слів свідка, вона неодноразово допомагала позивачці з дитиною, зокрема декілька разів забирала її із садочка, коли позивачка та бабуся дитини були на роботі. Також свідок зазначила, що відповідача не бачила в селі вже близько чотирьох років, він там не з'являється, а тому, на її думку, жодної участі у вихованні та утриманні дитини не бере. Крім того, свідок повідомила, що коли дитину возили хрестити у Сварицевичі, відповідача там не було, як не було його і на інших подіях, пов'язаних з дитиною. Зі слів свідка, дитина фактично не знає батька. Де відповідач перебуває на даний час, їй невідомо. Що стало причиною такої його поведінки, вона не знає.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що є тіткою позивачки. З її слів, після народження дитини саме вона їздила до позивачки в пологовий будинок, оскільки мати позивачки такої можливості не мала, при цьому відповідача там вона не бачила. Також свідок зазначила, що не бачила відповідача ні на хрестинах дитини, ні на днях її народження, ні на інших сімейних заходах, пов'язаних з дитиною. За словами свідка, у той період відповідач у селі з'являвся, однак до дитини не приходив, і ця обставина їй достеменно відома. Крім того, свідок пояснила, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав, речей, продуктів харчування чи одягу для дитини не купував. Свідок також зазначила, що підтримує з позивачкою тісне спілкування, тому у разі надання такої допомоги їй би про це було відомо. Також свідок висловила думку, що дитина батька не впізнала б, оскільки фактично його не бачила, а сам відповідач, імовірно, також не впізнав би дитину.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, допитавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з наступних підстав.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо здійснення усіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 17 січня 2020 року між позивачкою та відповідачем був укладений шлюб, який заочним рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 29 квітня 2022 року розірвано (а.с. 7).
З копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що її батьками є позивачка - ОСОБА_1 та відповідач - ОСОБА_2 (а.с. 6).
Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №1001 від 11 листопада 2025 року, виданими Дубровицькою міською радою, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані, зокрема, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 8).
Як встановлено із копії виконавчого листа у справі №949/149/21, виданого 17 червня 2021 року Дубровицьким районним судом Рівненської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1500,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позовної заяви до суду - 02 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 9).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів Володимирецького відділу державної виконавчої служби у Вараському районі Рівненської області від 11 листопада 2025 року №20799, заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів становить 42340,00 грн (а.с. 12). Разом з тим, згідно з новим розрахунком заборгованості зі сплати аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, поданим позивачкою 26 березня 2026 року, станом на лютий 2026 року сукупний розмір заборгованості становить 48340,00 грн (а.с. 43).
Як вбачається із характеристики вихованки старшої групи ЗДО «Сонечко» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 відвідує заклад дошкільної освіти регулярно з вересня 2023 року, дитина проживає і виховується в неповній сім'ї з мамою, бабусею, дідусем, матеріально-економічне становище сім'ї задовільне. ОСОБА_6 позитивна, активна дитина, вільно спілкується з дорослими, однолітками, знає імена своїх ровесників і вихователів. У всіх видах діяльності включається одразу, проявляє цікавість, ініціативу, має яскраві емоції. Фізично дитина розвинена добре, відповідно до віку. Соціально-побутові навички самообслуговування сформовані. Розвиток психічних процесів, знань, умінь і навичок відповідає віку. ОСОБА_6 добре запам'ятовує та переказує почуте. Мама дівчинки активно співпрацює з вихователями. ОСОБА_7 дошкільний заклад ніколи не відвідував (а.с. 10).
Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого форми №027/о на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитина соматично здорова. Дитина росте і розвивається згідно віку, щеплена згідно календаря профілактичних щеплень, спостерігається педіатром Дубровицької лікарської амбулаторії №2 з 2021 року і, згідно з медичною картою №5913 форми 112/о, на прийом зверталася постійно у супроводі мами - ОСОБА_1 , 1999 року народження (а.с. 11-12).
У відповідності до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття нею повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини перша, друга статті 155 СК України).
Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 8 вказаного Закону, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкуються з дитиною, не надають їй доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу та не створюють умов для отримання освіти. Такі фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків і свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Згідно ч. 1, 2 ст. 27 вказаної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України)».
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Із висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 20 березня 2026 року №09-514 встановлено, що при вивченні документів з питання щодо доцільності чи недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав з'ясовано, що у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_3 . Згодом заочним рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 29 квітня 2022 року шлюб між ними розірвано. Згідно з виконавчим листом, виданим Дубровицьким районним судом Рівненської області 17 червня 2021 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_6 стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів Володимирецького відділу державної виконавчої служби у Вараському районі Рівненської області від 11 листопада 2025 року №20799, за ОСОБА_2 рахується заборгованість у розмірі 42340,00 грн. ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_6 проживають разом із її батьками за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дитини за місцем проживання характеризується позитивно, користується авторитетом серед жителів села, працює вчителем Зеленської філії Сварицевицького ліцею Дубровицької міської ради. Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого дитина, ОСОБА_3 , росте і розвивається відповідно до віку, щеплена згідно з календарем профілактичних щеплень, спостерігається педіатром Дубровицької амбулаторії №2, а з 2021 року на прийом зверталася постійно в супроводі матері. Дитина з вересня 2023 року постійно відвідує Сварицевицький ЗДО «Сонечко», при цьому саме мати активно співпрацює з вихователями закладу, тоді як батько дошкільний заклад ніколи не відвідував. У зв'язку з малолітнім віком думка дитини щодо позбавлення її батька батьківських прав не з'ясовувалась. Батько дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Маяк Солонянського району Дніпропетровської області, зареєстрований з 26 лютого 2016 року по даний час за адресою: АДРЕСА_2 , не працює. Відповідно до характеристики, виданої Володимирецькою селищною радою, за місцем проживання виконкомом до адміністративної відповідальності він не притягувався, скарг на його поведінку від односельчан не надходило. Згідно з інформацією відділення поліції №1 Вараського районного відділу поліції від 27 січня 2026 року, до адміністративної відповідальності впродовж року не притягувався. За інформацією Володимирецького селищного центру соціальних служб від 23 січня 2026 року провести оцінку потреб ОСОБА_2 та обстежити його умови проживання не вдалося, оскільки за вказаною адресою він не проживає, а зі слів членів сім'ї впродовж кількох років проживає за межами району, у зв'язку з чим його фактичне місце проживання невідоме. Згідно з інформацією служби у справах дітей Володимирецької селищної ради від 27 січня 2026 року, під час бесіди працівника служби в телефонному режимі за номером мобільного телефону НОМЕР_1 ОСОБА_8 повідомив, що проживає в Київській області, аліменти на утримання дочки не сплачує, з колишньою дружиною та дитиною не спілкується, участі у вихованні дитини не бере, матеріально не допомагає, щодо позбавлення його батьківських прав відносно дочки не заперечує, а точну адресу свого місця проживання надати відмовляється. За період проживання дитини на території Дубровицької громади батько дитини ОСОБА_2 до служби у справах дітей, органу опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради з питань участі у вихованні дитини не звертався. Згідно з інформацією Сварицевицького старостинського округу Дубровицької міської ради від 22 січня 2026 року батько дитини на території округу ніколи не проживав, тому інформацією щодо виконання ним батьківських обов'язків стосовно дочки вони не володіють. Питання щодо підготовки висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_9 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 24 лютого 2026 року. Мати дитини, яка була присутня на засіданні, підтвердила, що ОСОБА_8 тривалий час свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо дочки, не цікавиться її життям, здоров'ям та навчанням, не допомагає в її утриманні. Батько дитини, ОСОБА_2 , на зазначене засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце його проведення був повідомлений, а в телефонному режимі на контакт за вказаним номером також не вийшов. Відповідно до чинного законодавства, у зв'язку з неявкою ОСОБА_9 розгляд питання про підготовку висновку щодо позбавлення його батьківських прав було перенесено на наступне засідання комісії з питань захисту прав дитини, яке відбулося 20 березня 2026 року. На сайті Дубровицької міської ради 19 березня 2026 року було розміщено запрошення ОСОБА_2 на зазначене засідання, однак він повторно на засідання не з'явився. Враховуючи викладене, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дубровицької міської ради вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є доцільним та відповідає інтересам дитини (а.с. 18-21 / а.с. відповідно до підшивки у справі).
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 2, 3 ст. 150 та ст. 180 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов'язання виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально забезпечувати та утримувати її.
Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав по відношенню до своїх дітей за ухилення від виконання батьківських обов'язків.
При ухваленні рішення суд, відповідно до вимог п. 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, також враховує, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.
Згідно статей 9, 18 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливішим обов'язком матері і батька є обов'язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, а держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Приписами вказаної Конвенції, Закону України «Про охорону дитинства», Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей», ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, Конвенції «Про юрисдикцію, право, яке признається, виконується та співробітництво стосовно батьківської відповідальності та міру захисту дітей», ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, гарантовано та забезпечено право дитини з боку усіх державних та приватних структур, а також з боку батьків на належне батьківське виховання та піклування, забезпечення дитини сімейним затишком, розвиток індивідуальності та захист усіх прав дитини навіть від самих батьків, що не суперечить вимогам статті 150 СК України.
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке, в свою чергу, не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав, і в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.
Судом встановлено, що після розірвання шлюбу з позивачкою відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач з дитиною не спілкується, її життям, станом здоров'я, розвитком та вихованням не цікавиться, участі у її матеріальному утриманні не бере, аліменти належним чином не сплачує, а тому суд приходить до висновку, що така поведінка не є випадковою чи тимчасовою, а свідчить про тривале ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Так, із копії виконавчого листа вбачається, що з відповідача на користь позивачки присуджено аліменти на утримання дитини, однак згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 11 листопада 2025 року № 20799 за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 42340,00 грн, а згідно з новим розрахунком, поданим 26 березня 2026 року, станом на лютий 2026 року сукупний розмір заборгованості становить 48340,00 грн. Отже, відповідач не лише не бере участі у вихованні дитини, а й тривалий час не виконує встановлений судом обов'язок щодо її матеріального утримання. Водночас із характеристики ЗДО «Сонечко» та виписки із медичної карти амбулаторного хворого вбачається, що саме мати дитини постійно займається її вихованням, розвитком, медичним супроводом, співпрацює з вихователями дошкільного закладу, супроводжує дитину до лікаря, тоді як батько дошкільний заклад не відвідував і участі в забезпеченні повсякденних потреб дитини не брав. Це свідчить про те, що всі питання, пов'язані з життям, здоров'ям, вихованням і розвитком дитини, фактично вирішуються виключно позивачкою.
Такі обставини узгоджуються і з поясненнями позивачки, яка в судовому засіданні підтвердила, що після розірвання шлюбу відповідач з нею не спілкується, з дочкою зв'язку не підтримує, життям дитини не цікавиться, участі у її вихованні не бере та матеріальної допомоги не надає. Позивачка також пояснила, що після розірвання шлюбу відповідач бачився з дочкою лише декілька разів, інколи привозив їй щось незначне, однак остання така зустріч була більше двох років тому, а на даний час дитина батька навіть не пам'ятає. Суд оцінює такі пояснення як послідовні, логічні та такими, що повністю узгоджуються з письмовими доказами у справі.
Показання свідка ОСОБА_4 підтверджують, що відповідач уже близько чотирьох років не з'являється в селі, участі у вихованні та утриманні дитини не бере, на хрестинах та інших подіях, пов'язаних з дитиною, відсутній, а дитина фактично не знає батька. Показання свідка ОСОБА_5 також підтверджують, що відповідача не було ні в пологовому будинку після народження дитини, ні на хрестинах, ні на днях народження чи інших сімейних подіях, а матеріальної допомоги на дитину він не надавав. Суд не вбачає підстав не довіряти зазначеним показанням, оскільки вони є взаємоузгодженими, конкретними та підтверджуються іншими доказами у справі.
Крім того, із висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 20 березня 2026 року № 09-514 встановлено, що відповідач аліменти на утримання дочки не сплачує, з колишньою дружиною та дитиною не спілкується, участі у вихованні дитини не приймає, матеріально не допомагає, точну адресу свого місця проживання не повідомляє, на засідання комісії з питань захисту прав дитини не з'явився, хоча про дату, час та місце його проведення був повідомлений, а під час телефонної розмови зі службою у справах дітей повідомив, що проживає в Київській області, щодо позбавлення його батьківських прав відносно дочки не заперечує та точну адресу свого місця проживання надати відмовляється. За результатами перевірки орган опіки та піклування дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є доцільним та відповідає інтересам дитини.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України при розгляді справ цієї категорії участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а його письмовий висновок підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Суд погоджується з указаним висновком, оскільки він є повним, послідовним і підтверджується іншими доказами у справі.
Будь-яких доказів, які б свідчили про бажання відповідача налагодити спілкування з дитиною, брати участь у її вихованні, забезпечувати її матеріально чи змінити свою поведінку, суду не надано. Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, відзиву на позов не подав, доказів на спростування доводів позивачки не надав. Така поведінка відповідача під час розгляду справи, так само як і його неявка на засідання комісії з питань захисту прав дитини, свідчить про відсутність реального інтересу до долі дитини та про відсутність наміру виконувати свої батьківські обов'язки. Більше того, як встановлено із висновку органу опіки та піклування, під час телефонної розмови з працівником служби у справах дітей відповідач повідомив, що аліменти на утримання дочки не сплачує, з колишньою дружиною та дитиною не спілкується, участі у вихованні дитини не бере, матеріально не допомагає та щодо позбавлення його батьківських прав відносно дочки не заперечує. При цьому матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивачка перешкоджала відповідачу у спілкуванні з дитиною або в участі у її вихованні.
Разом із тим, як встановлено в судовому засіданні, дитина повністю знаходиться на забезпеченні позивачки, яка її виховує, дбає про її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечує належні побутові умови, дошкільне виховання, медичний догляд та належне утримання.
На підставі досліджених доказів судом встановлено, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо дитини: не цікавиться її життям і станом здоров'я, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання і підготовку до самостійного життя, не забезпечує належного харчування, медичного догляду та лікування, не спілкується з нею, не виявляє турботи та інтересу до її життя, не надає підтримки та не бере участі у її вихованні й утриманні. Крім того, суд враховує, що відповідач у розмові з працівником служби у справах дітей повідомив, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Наведені обставини, як кожна окремо, так і в сукупності, свідчать про ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, свідоме нехтування ними та байдуже ставлення до долі дитини.
Аналізуючи зазначені обставини справи, суд приходить до висновку, що є достатні підстави вважати, що в діях відповідача наявне свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, повна байдужість до подальшої долі та життя своєї дитини, що можна кваліфікувати як свідомо обрану ним винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої він повністю самоусунувся від виконання таких обов'язків, покладених на нього законом та нормами суспільної моралі, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками та байдуже ставиться до долі дитини.
За таких обставин суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо дочки є наслідком його винної та умисної поведінки та є підставою для позбавлення його батьківських прав, а тому, виходячи з наведених норм закону, встановлених судом обставин справи і визначених відповідно до них правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити та позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки це буде відповідати інтересам дитини.
Крім того, позбавлення відповідача батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє відповідача права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки та ставлення до виконання обов'язків щодо дитини, що прямо передбачено статтею 169 СК України.
На підставі статей 19, 141, 150, 155, 164-166, 169, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, керуючись статтею 5 Закону України «Про судовий збір», статтями 4, 12, 13, 76, 81, 89, 128, 141, 223, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дубровицької міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачка має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 28 квітня 2026 року о 16 год. 00 хв.
Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 03 жовтня 2015 року Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Володимирецьким РС УДМС України в Рівненській області.
Третя особа: Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дубровицької міської ради, вул. Воробинська, буд. 16, м. Дубровиця, Сарненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 05390997.
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.