27.04.2026 Справа № 363/4604/24
27 квітня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Баличевої М.Б., при секретарі Гриб І.І., за участі позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Краковного І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, вселення та встановлення порядку користування жилим приміщенням,-
12.09.2024 року адвокат Усманова Є.І. діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом в якому просила:
зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , надавши йому ключ від даної квартири;
вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 ;
встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином:
- виділити в особисте користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 17,7 кв.м., що позначена на платні техпаспорту під номером 3;
- виділити в особисте користування ОСОБА_2 дві кімнати площами 13.0 та 9.5 кв.м., позначені на плані техпаспорту під номерами 4 та 5, а також нежитлове приміщення - лоджію площею 1,8 кв.м.;
- всі інші нежитлові приміщення квартири: коридор, кухню, ванну, вбиральню, що позначені на техпаспорті під номерами 1, 2, 6 та 7 - залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
В обґрунтування позову вказано, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, видане радгоспом «Димерським» 14 лютого 1995 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності в рівних долях ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У зв'язку з перейменуванням вулиць в смт Димер будинок, в якому розташована спірна квартира, знаходиться на АДРЕСА_3 . Відповідачка в подальшому змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на спірну квартиру по 1/3 частині за кожним зареєстровано у книзі Вишгородського БТІ №29 під №320пр. ОСОБА_6 , яка є матір?ю позивача та відповідачки, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з договором про поділ спадщини за померлою ОСОБА_6 від 08.04.2020 року і до позивача і до відповідачки перейшли по 1/6 частині даної квартири. Таким чином, сторони мають рівні права на спірну квартиру. Іншого житла окрім спірної квартири позивач не має. Після смерті матері сторін між ними існувала усна домовленість про подальший викуп відповідачкою частки у праві власності на квартиру позивача. Проте ця домовленість не мала жодних наслідків. На даний час позивач бажає проживати у квартирі, користуватися нею постійно. Однак, протягом останніх двох років відповідач не впускає позивача до квартири, влаштовує сварки. Фактично, відповідач виселила позивача з квартири в незаконний спосіб. Звернення до органів поліції не дали результатів, між сторонами склались досить неприязні відносини. Внаслідок протиправних дій відповідача позивач обмежений у праві володіння та користування власністю. Також, є очевидним, що при відновленні свого права та вселення до квартири, для уникнення в майбутньому конфліктних ситуацій та вирішення спору комплексно та в цілому є доречним встановлення порядку користування квартирою в максимально наближених до ідеальних частинах. Жодні пропозиції позивача з мирного врегулювання спору відповідачем не приймаються.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18.09.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
19.03.2026 року до суду від представника позивача - адвоката Усманової Є.І. надійшли додаткові пояснення у справі в яких вказано, що спір між сторонами виник внаслідок того, що відповідачка одноосібно використовує спільну квартиру для свого проживання, заперечуючи право позивача та вчиняючи йому перешкоди у цьому. Так, після смерті матері сторін та укладення договору про поділ спадщини між сторонами як між братом та сестрою існувала усна домовленість про подальший викуп відповідачкою частки у праві власності на квартиру позивача, проте ця домовленість не виконана. На даний час позивач бажає проживати в квартирі, користуватися нею постійно. При тому, що іншого житла у позивача, яке б належало йому на праві приватної власності, немає. Але вже протягом останніх двох років відповідачка заперечує це право, не впускає позивача до квартири, влаштовує сварки. Звернення до органів поліції не дали результатів. Між сторонами склались досить неприязні відносини. Внаслідок таких дій відповідачки позивач обмежений у правах володіння та користування власністю, тож звернувся до суду з вказаним позовом. Крім того, для комплексного вирішення спору та недопущення в подальшому нових спорів між сторонами, які потребуватимуть судового втручання, зважаючи на заперечення відповідачкою права позивача, позивач також просить суд встановити порядок користування приміщеннями квартири, в максимально наближених до ідеальних частинах. Наданими позивачем до суду доказами позов доведений. В судовому засіданні відповідачка підтвердила, що вона заперечує проти того, щоб позивач проживав у спільній квартирі. Наданими відповідачкою до суду доказами доводи позивача не спростовані.
16.04.2026 року до суду від представника відповідача - адвоката Краковного І.В. надійшла письмова промова в судових дебатах в яких вказано, що позовні вимоги формально зводяться до встановлення порядку користування квартирою, що перебуває в спільній частковій власності сторін. Однак, сукупність встановлених обставин справи переконливо свідчить про відсутність у позивача реального наміру здійснювати користування квартирою. Позивач фактично проживає в іншому житлі, яке належить його родині на праві приватної власності та є значно більшим та комфортнішим за спірну квартиру. У судовому засіданні позивач підтвердив, що протягом багатьох років не проявляв жодного інтересу до реалізації своїх прав співвласника, аж до моменту, коли відповідач запропонувала викупити його частку. Саме після отримання пропозиції про викуп позивач почав вчиняти дії, спрямовані на підвищення вартості своєї частки. Для відповідача спірна квартира є єдиним житлом, у ній також проживають її діти та неповнолітні онуки. В умовах воєнного стану можливість зміни місця проживання є об'єктивно ускладненою. Таким чином, позивач маючи альтернативне житло, використовує своє право власності на шкоду співвласнику, який перебуває у вразливому становищі.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та присили їх задовольнити. Позивач пояснив, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні спільним майном в якому він наразі планує проживати, оскільки ніякого іншого житла він не має, житло в якому він проживає зараз йому не належить. Крім того, позивач підтвердив, що не приймав участі у сплаті комунальних платежів та догляді за квартирою.
Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували щодо позову в повному обсязі, правом надати відзив на позовну заяву не скористались. Відповідач пояснила, що немає іншого житла окрім спірної квартири де окрім неї ще проживають її діти та онуки. Позивач після спадкування майна не надавав допомоги на утримання квартири та сплати комунальних послуг.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 14.02.1995 року, яке видане згідно з розпорядженням (наказом) №52 від 30.01.1995 року, квартира за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних долях.
Рішенням п'ятдесят першої сесії селищної ради шостого скликання перейменовано вулицю Степана Разіна на Покровську.
Право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , по 1/3 частині за кожним зареєстровано у книзі Вишгородського БТІ №29 під №320пр.
08.04.2020 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостаком О.А. видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом, у відповідності до якого спадкоємцями майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 . Спадщина на яку видано свідоцтво складається з 1/3 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Вказане свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №435.
Право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_5 , підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав №388623513 від 29.07.2024 року.
Суд також враховує, що за час розгляду справи жодною зі сторін не заперечувався факт спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ,
З витягу №441/03-14 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 03.07.2024 року вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
До матеріалів справи, також долучено технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , з якого вбачається, що квартира має загальну площу 66,4 кв.м., житлову площу 40,2 кв.м., та має такі приміщення: 1-коридор, 2-кухня, 3-5-житлова, 6-ванна, 7-убиральня, а також лоджію.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач вказав, що протягом останніх двох років відповідач не впускає його до квартири, влаштовує сварки та фактично виселила його з квартири в незаконний спосіб на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії талонів-повідомлень Єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяв (повідомлень) про кримінальне правопорушення та іншу подію.
Заперечуючи проти позову відповідач вказала, що вона не має іншого житла, окрім спірної квартири та окрім неї там проживають її діти та онуки на підтвердження чого долучила до матеріалів справи акт №3081/Ц-А про фактичне проживання від 28.03.2025 року з якого вбачається, що в квартиру АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
В силу ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2016 року в справі №6-1500цс15 дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №363/928/16-ц (провадження №61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі №750/11539/18 (провадження №61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі №644/5579/19 (провадження №61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі №761/44705/19 (провадження №61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі №719/637/20 (провадження № 61-11437св21).
За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Підставою для подання такого позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей (постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №523/4591/16-ц (провадження №61-12026св18), від 16 лютого 2021 року у справі №127/33179/19 (провадження №61-16450св20), від 26 лютого 2025 року у справі №372/5214/23 (провадження №61-16073св24)).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , яка являється предметом спору.
Водночас, з огляду на встановлені під час судового розгляду обставини, а саме: заперечення відповідача щодо позову про усунення перешкод в користуванні, вселення та встановлення порядку користування власністю, звернення позивача до правоохоронних органів з приводу створення відповідачем перешкод у користуванні майном, наявність між сторонами конфліктної ситуації, зокрема, щодо користування житловим приміщенням, яке належить їм на праві спільної часткової власності, відсутність у позивача ключів від квартири, неможливість сторін вирішити спір шляхом домовленості, яка б була прийнятною для всіх учасників конфлікту, суд вважає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний спір щодо чинення перешкод у користуванні квартирою, вселення та встановлення порядку користування квартирою.
За таких обставин суд приходить до висновку не лише про фактичну наявність між сторонами конфлікту, а й неможливість останніх вирішити його шляхом домовленості, яка б була прийнятною для всіх учасників конфлікту, враховуючи те, що під час судового розгляду сторони намагалися у добровільному порядку вирішити спірні питання, однак не дійшли до консенсусу, що вказує про наявність порушеного права позивача, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21).
Крім того, суд звертає увагу сторони відповідача не те, що сам факт заперечень проти позову вказує про невизнання, оспорення прав позивача, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №466/8225/20 та від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22, в яких вказано, що заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.
Доводи сторони відповідача про наявність у позивача іншого житла відхиляються судом, оскільки ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , а тому недопущення останнього до належного йому майна є порушенням права власника на володіння та користування майном.
Таким чином, за встановлених обставин, суд вважає за необхідне усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , зобов'язавши ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключ від даної квартири.
Враховуючи, що судом встановлено факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем спільним майном, що підтверджується належними та допустимими доказами, а також дійшовши обґрунтованого висновку про необхідність зобов'язання відповідача усунути такі перешкоди, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в частині вселення є похідними від основної вимоги щодо усунення перешкод у користуванні майном, взаємопов'язаними з нею та спрямованими на реальне відновлення порушеного права позивача, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Крім того, звертаючись до суду, представник позивача просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином:
- виділити в особисте користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 17,7 кв.м., що позначена на платні техпаспорту під номером 3;
- виділити в особисте користування ОСОБА_2 дві кімнати площами 13.0 та 9.5 кв.м., позначені на плані техпаспорту під номерами 4 та 5, а також нежитлове приміщення - лоджію площею 1,8 кв.м.;
- всі інші нежитлові приміщення квартири: коридор, кухню, ванну, вбиральню, що позначені на техпаспорті під номерами 1, 2, 6 та 7 - залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З долученого до матеріалів справи технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , встановлено, що вона складається з трьох житлових приміщень, а її загальна площа становить 66,4 кв.м., та має такі приміщення: 1-коридор, 2-кухня, 3-5-житлова, 6-ванна, 7-убиральня, а також лоджію.
Крім того, за вище вказаних обставин, які суд вважає доведеними, відмова у встановленні порядку користування спірною квартирою призведе до правової невизначеності у правовідносинах між сторонами та відсутності реальної можливості у позивача реалізувати своє право на користування спільним майном, що узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 203/5356/23.
А тому, враховуючи, що між співвласниками квартири не досягнуто згоди щодо порядку користування належної їм на праві спільної часткової власності квартирою, частки сторін у праві власності на квартиру є рівними, суд, беручи до уваги, що відповідач не запропонувала іншого варіанту користування спірною квартирою, а лише заперечувала проти позову, вважає, що необхідно встановити порядок користування спірною квартирою згідно з варіантом, запропонованим позивачем, зокрема виділити в особисте користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 17,7 кв.м., що позначена на платні техпаспорту під номером 3; виділити в особисте користування ОСОБА_2 дві кімнати площами 13.0 та 9.5 кв.м., позначені на плані техпаспорту під номерами 4 та 5, а також нежитлове приміщення - лоджію площею 1,8 кв.м.; всі інші нежитлові приміщення квартири: коридор, кухню, ванну, вбиральню, що позначені на техпаспорті під номерами 1, 2, 6 та 7 - залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
При цьому, у зв'язку з неможливістю забезпечити точну відповідність реальних часток ідеальним є можливість відійти в незначних розмірах від такої відповідності. Таке користування кімнатами із незначною невідповідністю щодо розміру часток не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
За таких обставин позовні вимогі підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 33 400,00 грн. суд зазначає про наступне.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Право сторони на відшкодування понесених витрат на оплату послуг адвоката вбачається з рішень Європейського суду з прав людини, практика якого в силу ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України має використовуватись судами як джерело права, зокрема, п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна та інші проти України» від 10.12.2009 року, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таку правову позицію щодо застосування норм права висловив Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.
На підтвердження понесених витрат у розмірі 33 400,00 грн. представником позивача надано: копію договору про надання правничої допомоги від 10.07.2024 року, що укладений з адвокатом Усмановою Є.І. та ОСОБА_1 , копії довідок щодо оплати наданих послуг від 10.02.2026 року, 19.08.2025 року, копії актів надання, прийняття та оплати наданих послуг від 10.02.2026 року, 21.01.2026 року, 19.08.2025 року, 27.03.2025 року, 11.02.2025 року, 12.09.2024 року, розрахунок часу, обсягу і вартості послуг з правничої допомоги, копію додаткової угоди від 31.12.2025 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі за №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі за №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі за №775/9215/15ц).
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі за №826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 року у справі за №775/9215/15ц).
Суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката у цьому випадку є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг), а також часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг), з урахуванням того, що справа надійшла до суду 12.09.2024 року, розглядалась в порядку загального позовного провадження, адвокат приймала участь в судових засіданнях, готувала процесуальні документи та висловлювала свої заперечення щодо позову, а позовні вимоги задоволені.
Враховуючи викладене, а також принципи розумності, співмірності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі.
Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , надавши ОСОБА_1 ключ від даної квартири.
Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином:
виділити в особисте користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 17,7 кв.м., що позначена на плані техпаспорту під номером 3;
виділити в особисте користування ОСОБА_2 дві кімнати площами 13.0 та 9.5 кв.м., позначені на плані техпаспорту під номерами 4 та 5, а також нежитлове приміщення - лоджію площею 1,8 кв.м.;
всі інші нежитлові приміщення квартири: коридор, кухню, ванну, вбиральню, що позначені на техпаспорті під номерами 1, 2, 6 та 7 - залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 633,60 грн. та витрати на правову допомогу - 33 400,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення, за приписами ч. 1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 30.04.2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_6 );
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ).
Головуючий: М.Б.Баличева