Справа №293/6/26
Провадження №1-кп/293/97/2026
30 квітня 2026 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №62025240020007574 від 04.10.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Ново-Місто Монастирищенського району Черкаської області, освіта середня спеціальна, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407КК України
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.05.2023 №145 солдата ОСОБА_4 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.05.2023 №137, солдат ОСОБА_4 вважається таким, що 23.05.2023 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .
У відповідності до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України.
У разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.
Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, підлягає негайному оголошенню через засоби масової інформації або оприлюдненню в інший спосіб.
У разі оголошення Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання та розглядає питання щодо затвердження указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у порядку, встановленому Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
В разі оголошення Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності зобов'язані сприяти негайному прибуттю народних депутатів України на засідання Верховної Ради України та здійсненню їхніх повноважень.
Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом.
Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено.
До закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через засоби масової інформації.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на всій території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
01.05.2023 Указом Президента України №740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжився з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб, який затверджено Законом України 02.05.2023 № 3057-ІХ та набув чинності.
Тобто, воєнний стан в України введено із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який станом на 23.05.2023 припинено або скасовано не було.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів спрямованих, крім іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» рішення про демобілізацію приймає Президент України.
Разом з тим, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у разі потреби відлучитися в межах розташування військової частини (підрозділу) запитати дозволу в командира відділення, а після повернення доповісти йому про прибуття, розподіляти час у військовій частині протягом доби і протягом тижня згідно з розпорядком дня, встановленого командиром (начальником).
Відповідно до вимог ст.ст. 1-4 Розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.
Однак, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації, в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 23.05.2023 близько о 08 год 00 хв, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд до 18.11.2025, коли у супроводі працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув до другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_4 обов'язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення місця служби та його причини не повідомляв, та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи це із виконання службових обов'язків.
За вказаних обставин ОСОБА_4 інкримінується самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
II. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення не визнав та показав, що військову частину він самовільно не залишав. Пояснив, що був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_3 в березні 2023 року. Маючи право на відстрочення від мобілізації, в зв'язку з тим, що мати ОСОБА_6 інвалід ІІІ-ї групи та потребує стороннього догляду він звернувся з відповідними документами до ІНФОРМАЦІЯ_4 для оформлення відстрочки. Однак на своє звернення відповіді не отримав, натомість був направлений до навчального центру військової частини НОМЕР_2 , де близько чотирьох тижнів проходив навчання на полігоні.
Його мати поштовим зв'язком надіслала йому документи, які, на його думку, підтверджують право на відстрочення, та які він в подальшому передав своєму інструктору. Інструктор повідомив, що через п'ять днів його відпустять додому.
За два дні до закінчення навчання командування частини повідомило йому, щоб він подав ці документи в іншу частину, куди його направлять. Під час перебування в розподільчому центрі командир військової частини повідомив, що ОСОБА_4 може їхати додому, що він і зробив.
В кінці травня 2023 року ОСОБА_4 з матір'ю приїхали до військової частини з документами на відстрочку, які командир військової частини НОМЕР_1 не прийняв та повідомив йому, що він може їхати додому. На початку червня 2023 року ОСОБА_4 прибув до місця проживання в с.Леухи, Гайсинського району Вінницької області, де здійснював догляд за своєю матір'ю. Разом з цим, він займався підробітками в Буковелі. Підтвердив, що у 2025 році протягом 12 днів проходив курс лікування від алкогольної залежності в реабілітаційному центрі у м.Вінниці. В подальшому в м.Івано-Франківськ був затриманий правоохоронними органами, від яких дізнався, що перебуває у розшуку, у зв'язку з СЗЧ та доставлений його до м.Житомира. Вказав, що в подальшому проходити військову службу не бажає, так як його мати проти.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 просила врахувати ту обставину, що ОСОБА_4 був відсутній у військовій частині у встановлений строк з поважних причин. Він неодноразово подавав командуванню військових частин документи, які підтверджували наявність у нього поважних причин для відстрочки від мобілізації. Він був впевнений, що виконав усі дії по демобілізації. Тому залишив військову частину для догляду за своєю матір'ю - ОСОБА_6 . Матір ОСОБА_4 - ОСОБА_6 є інвалідом ІІІ групи та потребує догляду за станом здоров'я. ОСОБА_4 весь час, за виключенням тимчасових підробітків, допомагав матері за місцем проживання у Гайсинському районі Вінницької області. Вказала, що ОСОБА_4 залишив військову частину, щоб зібрати та долучити відповідні документи, які підтверджують право на відстрочення від військової служби.
Проте, незважаючи на невизнання вини обвинуваченим, вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, повністю підтверджена показаннями свідків та дослідженими в судовому засіданні доказами.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що він є офіцером групи контролю бойового стресу (ГКБС), проходить службу у в/ч НОМЕР_1 . 23.05.2023 військовослужбовець ОСОБА_4 разом з іншими військовослужбовцями у кількості 120 чоловік, був переведений з в/ч НОМЕР_2 до в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 шляхом постановлення на облік до цієї частини. Коли дійшла черга до постановлення на облік гр. ОСОБА_4 , останній залишив військову частину разом зі своїм військовим квитком. При цьому ОСОБА_4 залишив свої особисті речі, які були підписані, в тому числі файли з копією паспорта на ім'я громадянина ОСОБА_4 . Про вказане повідомили маму ОСОБА_8 , яка сказала, що їй не відомо де її син. В подальшому мати ОСОБА_4 безпосередньо спілкувалася з командуванням в/ч НОМЕР_1 з приводу зникнення сина, яка повідомила, що ОСОБА_4 не може проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконаннями.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала суду, що є матір'ю обвинуваченого ОСОБА_4 , який був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_6 є інвалідом ІІІ групи та 23 квітня 2023 року отримала висновок ЛКК, де вона потребує постійного стороннього догляду. Вказані документи на відстрочку сина 10.05.2023 надіслала поштовим зв'язком до ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповіді від яких не отримала. В цей час ОСОБА_4 вже проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 в АДРЕСА_3 , тому передала документи на відстрочення ОСОБА_4 для передачі командуванню частини. Будь-якої відповіді з цієї частини отримано не було. Потім, в кінці травня 2023 року командування в/ч НОМЕР_1 повідомило особисто ОСОБА_6 , що її син ОСОБА_4 залишив військову частину, де були виявлені його речі: наколінники та бронежилет. Розуміючи, яка склалася ситуація, ОСОБА_6 поговорила з сином, сказала йому, що так не можна і приблизно через два тижні (на початку червня 2023 року) вона разом з ОСОБА_4 поїхали до в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , щоб довезти документи на відстрочення. ОСОБА_9 особисто мала розмову з майором цієї частини (прізвища не пам'ятає), який сказав, що у частині немає колючого дроту, ніхто нікого не тримає, тому вона разом з сином поїхали додому в с. Леухи Гайсинського району Вінницької області.
На підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, стороною обвинувачення надані наступні докази, які були досліджені, оголошені та перевірені на предмет їх достовірності в судовому засіданні.
Згідно повідомлення про кримінальне правопорушення від 03.10.2023 командира в/ч НОМЕР_1 , адресованого начальнику ТУ ДБР, розташованому у АДРЕСА_4 , керівнику Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, начальнику ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 ): в ході проведення службового розслідування ознак кримінального правопорушення за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 , встановлено, що військовослужбовець, який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 (призваний 28.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_6 ) самовільно залишив пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_3 (нп. АДРЕСА_2 ) з 08:00 години 23.05.2023 по теперішній час без поважних причин без зброї, що підтверджено письмовими поясненнями майора ОСОБА_10 , старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_11 , лейтенанта ОСОБА_7 . В діях солдата ОСОБА_4 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтями 407 або 408 КК України. Про результати розгляду цього повідомлення просить проінформувати в/ч НОМЕР_1 та надати витяг з ЄРДР (а.с. 69)
Відповідно до акту службового розслідування за фактом самовільного залишення місця проходження військової служби, складеного командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_12 та погодженого помічником командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_13 , встановлено, що військовослужбовець, що перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 самовільно залишив пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) з 08:00 години 23.05.2023 по теперішній час без поважних причин без зброї, що підтверджено письмовими поясненнями майора ОСОБА_10 , старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_11 , лейтенанта ОСОБА_7 . На телефонні дзвінки не відповідає. Місце перебування невідоме, штатна зброя знаходиться в районі розташування підрозділу. Розшукові заходи результатів не дали (а.с. 70-75).
Згідно рапорту (вих. № 1634/ВМ/1011 від 23.05.2023 офіцера групи бойового стресу в/ч НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_7 23.05.2023 близько 08.00 години під час перевірки наявності особового складу, який перебуває в пункті постійної дислокації в/ч НОМЕР_1 (населений пункт АДРЕСА_2 ), була виявлена відсутність військовослужбовця, що перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_4 . На телефонні дзвінки не відповідає, місце його перебування невідоме, штатна зброя знаходиться в районі розташування підрозділу (а.с 76).
По вказаному факту складено доповідь начальником служби повітрянодесантної техніки, майором ОСОБА_14 , який проводив службове розслідування (а.с.77)
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.05.2023 № 1040, призначено провести службове розслідування за фактом самовільного залишення в/ч НОМЕР_1 військовослужбовцем, що перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдатом ОСОБА_4 23.05.2023, яке доручено провести начальнику служби повітрянодесантної техніки озброєння логістики в/ч НОМЕР_1 майору ОСОБА_15 та подати акт службового розслідування встановленим порядком для прийняття рішення в термін до 07.06.2023 (а.с.78-79).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.05.2023 № 145, солдата ОСОБА_4 зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 ( а.с. 80)
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 137, солдата ОСОБА_4 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини, вважати таким, що 23.05.2023 самовільно залишив військову частину. З 23.05.2023 знятий з усіх видів забезпечення військової частини та призупинено виплату грошового забезпечення, а з продовольчого забезпечення (за каталогом, коефіцієнтом 1,1) з обіду 23 травня 2023 року(а.с. 81)
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.06.2023 № 1469, за результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 наказано, зокрема, притягнути до дисциплінарної відповідальності та оголосити сувору догану військовослужбовцю, що перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдату ОСОБА_4 , а начальнику служби повітрянодесантної техніки озброєння логістики в/ч НОМЕР_1 організувати роботу щодо направлення матеріалів службового розслідування до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Житомирі) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Хмельницький (а.с. 86-89).
Згідно акту комісії в/ч НОМЕР_4 з прийомки тимчасово прибулого військовослужбовця, який перебуває у самовільному залишенні військової частини від 30.09.2025, військовослужбовець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доставлений до в/ч ІНФОРМАЦІЯ_7 , відмовляється від проходження служби в ЗСУ та поновленні після здійснення СЗЧ. Після роз'яснювальної бесіди щодо поновлення та звільнення з військової служби в ЗСУ, рішення не змінив та поновлюватись категорично відмовляється. Пояснення надавати та підписувати акт категорично відмовляється (а.с. 92).
Витяг з наказу начальник ІНФОРМАЦІЯ_8 (з адміністративно-господарської діяльності) № 205 від 29.03.2023 свідчить про те, що солдат ОСОБА_4 призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією у складі команди до військової частини НОМЕР_2 . Поставку здійснити за маршрутом АДРЕСА_2 (а.с.135-136).
Згідно довідки військово-лікарської комісії від 08.03.2023 № 49/1803, ОСОБА_4 призваний у Збройні сили України ІНФОРМАЦІЯ_9 , придатний до військової служби в десантно-штурмових військах та морської піхоти (а.с. 137).
Згідно облікової картотеки солдат ОСОБА_4 проходив військову службу у складі в/ч НОМЕР_2 з 29.03.2023 (а.с.138).
Всі вище перелічені докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
Також судом досліджені письмові докази, що характеризують обвинуваченого: згідно медичної характеристики ОСОБА_4 на момент мобілізації скарг на стан здоров'я не пред'являв і документів про стан здоров'я не надавав, загальний стан задовільний (а.с. 82); відповідно до службової характеристики солдат ОСОБА_4 характеризується задовільно (а.с.83); згідно довідки ІАС відсутні відомості про судимості, кримінальні провадження стосовно ОСОБА_4 (а.с. 91); відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_5 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний до військової служби ІНФОРМАЦІЯ_6 28.03.2023 року, військову присягу прийняв 05.04.2023 у в/ч НОМЕР_6 (а.с. 95-96); згідно відповіді Військово-медичного клінічного центру центрального регіону № 86125 від 12.12.2025 на запит слідчого ТУ ДБР розташованого у м. Хмельницькому від 24.11.2025, військовослужбовець ОСОБА_4 , у вказаний період на стаціонарному, амбулаторному лікуванні у центрі не перебував, ВЛК не проходив (а.с.140); згідно відповіді КНП «Гайсинська центральна районна лікарня Гайсинської міської ради» № 3023 від 04.12.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (а.с. 142).
Крім того, судом досліджені документи, що підтверджують родинні зв'язки (як матері та сина) обвинуваченого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_6 , а саме: копія паспорта громадянина України, виданого на ім'я ОСОБА_4 (а.с.93-94).; копія свідоцтва про його народження(а.с. 97-зворот); копія пенсійного посвідчення, виданого 27.11.2024 на ім'я ОСОБА_6 (вид пенсії: по інвалідності)(а.с.99); копія свідоцтва про зміну імені з «Кривцова» на «Страшок»(а.с.100); копія паспорта, виданого на ім'я ОСОБА_6 (а.с.111-113); також копія висновку ЛКК, виданого КП «Дашівська амбулаторія загальної практики-сімейної медицини» від 25.04.2023, який вказує, що хвора ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду(а.с.101-зворот, 182); копія довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ № 678087, що підтверджує наявність у ОСОБА_6 третьої групи інвалідності безтерміново (а.с.103); копія виписки Подільського регіонального центру онкології МОЗ України із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 від 05.04.2019, яка підтверджує оперативне втручання 26.03.2019(а.с.103-зворот,186); копії актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 25.04.2023 № 100, від 08.10.2025 № 222 (а.с.104-105); копія довідки про склад сім'ї № 87 від 14.04.2023 про те, що до складу сім'ї ОСОБА_4 , який проживає в АДРЕСА_1 , входить мати ОСОБА_6 , 1963 р.н. (а.с.105 -зворот, 183); свідоцтво про смерть батька ОСОБА_4 - ОСОБА_16 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.108-зворот); копії виписок із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6 від 27.03.2025, від 07.11.2025 (а.с.187-188).
Натомість, суд не бере до уваги та визнає неналежними доказами, надані стороною захисту рапорт ОСОБА_4 від 25.03.2025, на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 про те, що його мати потребує постійного стороннього догляду (а.с. 190) та рапорт про звільнення з військової служби (без підпису та дати) (а.с.114-зворот -117), оскільки не доведено обставин звернення з вказаними документами до відповідних органів та отримання належної відповіді.
При цьому, при аналізі інших зібраних доказів, суд вважає, що заявлений прокурором в якості доказів витяг є ЄРДР (а.с.68) не є джерелом доказів. Так, реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №761/28347/15-к (провадження № 51-500 км 18).
Судом в межах повноважень, визначених ч. 3 ст. 26 КПК України, були створені всі необхідні умови та вжиті всі можливі заходи для реалізації стороною захисту її процесуальних прав, в тому числі права відстоювати свою правову позицію та надавати докази на її обґрунтування, а також для повного та об'єктивного з'ясування обставин на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно ст. 23 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У судовому засіданні обвинуваченим та захисником не надано суду доказів на спростування вчинення обвинуваченим інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення.
Невизнання ОСОБА_4 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, суд розцінює як обрану обвинуваченим позицію свого захисту. Проте така позиція обвинуваченого повністю спростовується показаннями свідків, допитаними безпосередньо під час судового розгляду під присягою, сумнівів у правдивості яких суд не має, оскільки вони послідовні, логічні та узгоджуються між собою та з іншими письмовими доказами кримінального провадження, дослідженими судом.
Стосовно доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_4 був відсутній у військовій частині у встановлений строк з поважних причин, так як неодноразово подавав командуванню військових частин документи, які підтверджували, що ОСОБА_4 здійснює догляд за своєю матір'ю, суд наголошує на наступному.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 був призваний по мобілізації в березні 2023 року. Висновок ЛКК від 25.04.2023 та акти обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 25.04.2023 та від 28.10.2025 свідчать про те, що питанням догляду мати ОСОБА_4 почала займатися після мобілізації сина. Разом з тим, статус опікуна ОСОБА_4 над своєю матір'ю ОСОБА_6 не надавався. Доказів безпосереднього отримання документів для відстрочення ОСОБА_4 уповноваженими особами військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_1 матеріали справи не містять. Стороною захисту також не доведено, що ці документи були вчасно надані уповноваженим органам для розгляду, до того як ОСОБА_4 залишив військову частину, що вказує на те, що усі дії по демобілізації вчинені не були. Втім, доказ направлення 10.05.2023 ОСОБА_6 документів, які, на думку сторони захисту, надавали право на відстрочення ОСОБА_4 , вказує на те, що на час отримання їх 12.05.2023 ІНФОРМАЦІЯ_11 , останнє ніякого відношення до військовослужбовця не мало. Таким чином, ОСОБА_4 не дотримався процедури звільнення, не вчинив усіх необхідних дій для законної демобілізації та 23.05.2023 залишив в/ч НОМЕР_1 самовільно.
Водночас, викликає сумнів здатність та необхідність обвинуваченим здійснювати повноцінний (постійний) догляд за своєю матір'ю, так як не доведено комплексом документів, що підтверджують як потребу в догляді, так і фактичне надання такої допомоги. Вказане доводиться самими показами обвинуваченого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_6 , які підтвердили, що обвинувачений після залишення військової частини не весь час фактично проживав вдома разом зі своєю матерю та вів з нею спільний побут, оскільки перебув на підробітках в Буковелі та інших містах, проходив курс лікування від алкогольної залежності в реабілітаційному центрі. Також сумніви викликають твердження сторони захисту в тому, що ОСОБА_4 залишив в/ч з поважних причин, оскільки вважав себе демобілізованим, а інструктор полігону дозволив ОСОБА_4 поїхати додому, при цьому не маючи при собі будь-яких підтверджуючих документів.
На переконання суду, покази обвинуваченого ОСОБА_4 непослідовні, неузгоджені та такі, що суперечать фактичним обставинам справи, підтвердженими іншими доказами.
Таким чином, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку, суд прийшов до висновку що винуватість ОСОБА_4 в інкримінованому йому злочині доведена і суд кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, вчиненому в умовах воєнного стану.
ІІІ. Мотиви призначення покарання.
Згідно з приписами ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації.
Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілих, так і суспільства.
За змістом статей 50, 65 КК України особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує суспільну небезпечність вчиненого ним кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який за місцем служби характеризується задовільно, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, має маму інваліда ІІІ-ї групи, у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, хоча проходив курс лікування від алкогольної залежності, не являється особою з інвалідністю, не судимий.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно ст.66 КК України та обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
При цьому суд враховує, що у зв'язку із набранням 27.01.2023 чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК, вчинене в умовах воєнного стану.
Слід зазначити, що відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України в період з 23.05.2023 по 18.11.2025.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, особи обвинуваченого, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.
Суд вважає, що таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню ним нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.
Визначене обвинуваченому покарання відповідатиме принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
З огляду на вищевказані обставини та в силу прямих вимог законодавства, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст.ст. 69, 75 КК України. Підстави для застосування ст. 69-1 КК України судом також не встановлені.
ІV. Вирішення питання щодо запобіжного заходу
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України суд при ухваленні вироку вирішує питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема щодо запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, в межах даного кримінального провадження, ОСОБА_4 затриманий 18.11.2025 в порядку ст. 208 КПК України.
Зі зміст ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 20.11.2025 слідує, що до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 16.01.2026, обчислюючи строк тримання під вартою із 18 год 25 хв. 18.11.2025.
В подальшому строк тримання під вартою був продовжений Черняхівським районним судом ухвалами від 12.01.2026 та 02.03.2026, строк дії якої закінчується 01.05.2026.
Оскільки обвинуваченому ОСОБА_4 судом призначається покарання у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально та яке істотно підвищує ризик переховування засудженого від суду, зважаючи на дані про особу обвинуваченого, з метою виконання вироку та запобіганню спробам обвинуваченого ухилитися від суду, суд дійшов висновку про наявність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК, зокрема, ризику переховування від відбування покарання, який не зможе відвернути застосування менш суворого запобіжного заходу, тому вважає за необхідне продовжити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах СІЗО Державної установи «Житомирська УВП (№8)» до набрання вироком законної сили, але не довше ніж 60 днів із дня ухвалення вироку суду.
У силу вимог ч. 5 ст. 72 КК попереднє ув'язнення з 18.11.2025 до набрання вироком законної сили має бути зараховане у строк відбування покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі з розрахунку день за день.
Цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні не заявлено.
Арешт на майно не накладався.
Процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні.
Керуючись ст. 2,7, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394,395 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання, - 18.11.2025.
Зарахувати ОСОБА_4 , згідно з ч.5 ст.72 КК України у строк відбування покарання період його попереднього ув'язнення з 18 листопада 2025 року по дату набрання вироком законної сили, з розрахунку один день позбавлення волі відповідає одному дню попереднього ув'язнення.
Продовжити ОСОБА_4 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу, але не більше 60 діб з моменту його продовження, тобто до 29.06.2026.
Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуюча суддя ОСОБА_17