Справа № 289/302/25
Номер провадження 2/289/75/26
30.04.2026 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Кириленка О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Науменко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Радомишльської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини разом з батьком,
Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним, а також стягнути з відповідачки на його користь судовий збір у сумі 1211,20 грн. В обґрунтування позову зазначає, що спільно проживав однією сім'єю з ОСОБА_2 , за час спільного проживання у них народилася дитина ОСОБА_3 . З грудня 2024 року дитина проживає разом з позивачем. Теперішнє місцезнаходження відповідачки ОСОБА_1 невідоме, однак вона періодично йому телефонує і висловлює погрози відібрати доньку, що, на думку позивача, свідчить про існування між сторонами спору щодо місця проживання дитини.
Ухвалою судді від 24.02.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі (а.с. 35).
Учасники судового процесу в судове засідання не з'явились, однак представники позивача та третьої особи звернулись до суду з заявами про розгляд справи без їх участі.
Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, причини неявки до суду не повідомила, тому суд, враховуючи неявку відповідачки без поважних причин, розглянув справу без її участі, оскільки в справі достатньо матеріалів про права і взаємовідносини сторін.
Розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони мають спільну малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем та перебуває на його утриманні, що підтверджується копіями свідоцтва про народження, довідок Борщівського старостинського округу №№2, 3 від 03.01.2025, акту обстеження умов проживання від 23.12.2024, складеного працівниками Служби у справах дітей Радомишльської міської ради (а.с. 9, 11-14).
Згідно письмових характеристик від 27.12.2024, наданих Борщівським старостинським округом Радомишльської міської ради відповідачка ОСОБА_2 проживала за однією адресою з позивачем, з яким в шлюбі не перебуває. Має з позивачем спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Час від часу відповідачка залишала дитину на сторонніх осіб. Позивач характеризується з позитивної сторони. На момент надання характеристик відповідачка залишила дитину та поїхала в невідомому напрямку, а позивач займається вихованням дитини самостійно (а.с. 20, 23).
Відповідно до письмового висновку виконавчого комітету Радомишльської міської ради, затвердженого рішенням цього ж виконкому №1466 від 27.05.2025, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 57-61).
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я в якому вона проживає.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
З вказаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Судом встановлено, що донька сторін проживає разом з батьком.
Будь-яких заперечень щодо місця проживання дитини разом із батьком, відповідач не висловлювала, оскільки жодних доказів про це в матеріалах справи немає, як і немає доказів, які б підтверджували дії відповідачки та її бажання щодо зміни місця проживання дитини.
Таким чином, зі змісту позовної заяви та матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком.
Натомість зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дітей має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі №753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітньої дочки, яка проживає разом із батьком, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком на час розгляду справи немає.
Отже, враховуючи вищевикладене у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 141, 150-152, 154, 155, 153, 157, 160, 161 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 259, 264-268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Радомишльської міської ради Житомирської області (місцезнаходження: Соборний майдан, 12, м. Радомишль, Житомирська обл., 12201, код ЄДРПОУ 44109423), про визначення місця проживання дитини разом з батьком - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Олег КИРИЛЕНКО